Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №520/10828/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 р. № 520/10828/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою Територіального управління державної судової адміністрації України у Харківській області (61001, м.Харків, майдан Героїв Небесної Сотні, 36, корп. 2, код ЄДРПОУ 26281249) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (61024, м. Харків, вул., Ярослава Мудрого, 26, код ЄДРПОУ 45752470), третя особа: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 27.04.2026 у виконавчому провадженні № 77578728 про накладення штрафу.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах він діяв згідно чинного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/3732/23 зобов`язано Державну судово адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області та Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 10 листопада 2022 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розмір якого становить 2270,00 грн, а станом на 01 січня 2022 року 2481,00 грн.

Зобов`язано Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 04 травня 2022 року по 20 грудня 2022 року, обчисливши її розмір виходячи у 2022 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Зобов`язано Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 02 травня 2022 року, обчисливши її розмір виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн. та у 2022 році 2481,00 грн., із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

На виконання вказаного судового рішення Харківським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 520/3732/23.

21.03.2025 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 77578728 з примусового виконання виконавчого листа № 520/3732/23, якою боржника зобов`язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

Як вбачається з матеріалів справи, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області повідомляло державного виконавця про обставини виконання судового рішення та зазначало, що ним здійснено відповідний розрахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 , однак фактична виплата коштів можлива лише за наявності відповідних бюджетних асигнувань.

З матеріалів справи також вбачається, що рішення суду у справі № 520/3732/23 перебуває у черзі на виконання шляхом стягнення з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів», відкритої на рівні територіального управління.

Позивач зазначає, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та здійснює видатки виключно у межах затверджених кошторисних призначень. Фінансове забезпечення діяльності судів та територіальних управлінь ДСА України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а головним розпорядником таких коштів є Державна судова адміністрація України.

На підтвердження поважності причин невиконання рішення суду в частині виплати коштів позивач посилається на листи Державної судової адміністрації України, з яких вбачається, що бюджетні призначення за програмою 0501150 є недостатніми для повного виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя.

Зокрема, позивач зазначає, що за бюджетною програмою 0501150 на 2026 рік Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України у Харківській області затверджено кошторис у сумі 28,3 тис. грн, тоді як потреба у коштах для виконання судових рішень є значно більшою. Позивач також вказує, що після надходження відповідних бюджетних асигнувань судове рішення буде виконано в порядку черговості.

27.04.2026 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 77578728 винесено постанову про накладення на Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області штрафу на користь держави у розмірі 5100,00 грн.

Підставою для винесення вказаної постанови державним виконавцем зазначено невиконання боржником рішення суду у встановлений строк.

Не погоджуючись із постановою державного виконавця від 27.04.2026, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувана постанова є протиправною, оскільки державним виконавцем не з`ясовано фактичних причин невиконання судового рішення у повному обсязі, не надано оцінки обставинам, які об`єктивно унеможливлюють виплату коштів без наявності відповідних бюджетних асигнувань, та не встановлено, що невиконання рішення суду відбулося без поважних причин.

Позивач наголошує, що ним вживалися залежні від нього заходи для виконання судового рішення, зокрема здійснено розрахунок належних до виплати сум, рішення поставлено у чергу на виконання за відповідною бюджетною програмою, а також здійснювались звернення щодо виділення додаткових бюджетних асигнувань.

На думку позивача, невиконання судового рішення у частині фактичної виплати коштів зумовлене не його бездіяльністю чи умисним ухиленням від виконання рішення, а відсутністю відповідного фінансового забезпечення та неможливістю здійснити бюджетні платежі поза межами затверджених кошторисних призначень.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти задоволення позову та зазначає, що державний виконавець діяв у межах повноважень та у спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідач вказує, що 21.03.2025 було відкрито виконавче провадження № 77578728 з примусового виконання виконавчого листа № 520/3732/23, боржнику надано строк для добровільного виконання рішення суду, однак станом на дату винесення оскаржуваної постанови рішення суду в повному обсязі виконано не було.

Також відповідач посилається на приписи статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до яких у разі невиконання боржником рішення у встановлений виконавцем строк на боржника накладається штраф та встановлюється новий строк виконання.

За позицією відповідача, оскільки рішення суду залишалося невиконаним, у державного виконавця були правові підстави для винесення постанови про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Отже, установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.

Згідно зі ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає, зокрема, Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 (далі також - Закон № 1404-VIII).

Засади виконавчого провадження визначені частиною першою статті 2 Закону №1404, зокрема, виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3)законності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

За визначеннями, наведеними у частині другій статті 15 Закону №1404, стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ, а боржником - визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Отже, враховуючи вказані норми, боржником у виконавчому провадженні щодо виконання судового рішення зобов`язального характеру є особа, визначена у такому судовому рішенні, на яку покладено обов`язок особисто вчинити таку дію чи утриматися від її виконання.

Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у вказаному Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, вказаним Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до вказаного Закону, а також рішеннями, які відповідно до вказаного Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених вказаним Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктами 1 та 16 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до вказаного Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

У частинах четвертій, п`ятій статті 19 Закону № 1404-VIII встановлено, що сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Боржник зобов`язаний:

1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення;

2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій;

3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України;

4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини;

5) своєчасно з`являтися на вимогу виконавця;

6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

В абзаці першому частини шостої статті 26 Закону № 1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Статтею 26 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина п`ята), за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (частина шоста).

За правилами частини першої статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону № 1404-VIII).

Згідно частини третьої статті 63 Закону № 1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Частинами першою та другою статті 75 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

З вищевикладеного слідує, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Відповідно до частин першої, другої статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 вказаного Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Отже, накладання штрафу можливе лише у разі невиконання боржником без поважних причин рішення суду.

Тобто, приймаючи рішення про наявність чи відсутність підстав для застосування штрафу державний виконавець зобов`язаний не лише встановити сам факт невиконання рішення, а й встановити причини та впевнитися у відсутності поважних причин його невиконання. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Пунктами 3 і 4 частини 5 статті 22 Бюджетного Кодексу визначено, що Державна судова адміністрація України як головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у Законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань, а також затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років.

За приписами ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до ст.ст. 23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування збитків та/або шкоди за зобов`язаннями, взятими розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), стягуються з осіб, винних у взятті таких зобов`язань, у судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 статті Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

Згідно із усталеною правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 21.11.2018 у справі №373/436/17, від 15.05.2020 у справі №812/1813/18, від 21.05.2020 у справі №310/6910/16-а та від 19.02.2020 у справі №821/1491/17, невиконання боржником судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

У постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №804/2076/17 зазначено, що сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб`єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи.

Застосовуючи наведені норми права до спірних правовідносин, суд виходить з того, що сам по собі факт невиконання судового рішення у встановлений державним виконавцем строк не є достатньою та безумовною підставою для накладення на боржника штрафу.

Обов`язковою умовою застосування штрафу відповідно до статей 63, 75 Закону № 1404-VIII є встановлення державним виконавцем того, що рішення суду не виконано саме без поважних причин.

Як вбачається з постанови головного державного виконавця від 27.04.2026 у виконавчому провадженні № 77578728 про накладення штрафу, державним виконавцем зазначено про невиконання боржником рішення суду у встановлений строк, однак не наведено мотивів, з яких виконавець дійшов висновку про відсутність поважних причин такого невиконання.

Оскаржувана постанова не містить оцінки повідомлень та пояснень боржника щодо причин невиконання рішення суду в частині фактичної виплати коштів, не містить аналізу бюджетного фінансування позивача, наявності або відсутності відповідних асигнувань, а також не містить висновку про те, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області мало реальну можливість виконати судове рішення у встановлений строк, але безпідставно цього не зробило.

Натомість матеріалами справи підтверджено, що позивач вчиняв дії, спрямовані на виконання судового рішення у справі № 520/3732/23.

Так, листом від 24.03.2025 № 06-15/1131/2025 Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області повідомило державного виконавця про отримання постанови про відкриття виконавчого провадження від 21.03.2025 ВП № 77578728, а також зазначило, що на виконання рішення суду здійснено розрахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за відповідні періоди.

Зі змісту вказаного листа також вбачається, що позивач повідомив державного виконавця про відсутність правових підстав для самостійного здійснення виплати поза межами бюджетних асигнувань, оскільки Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та здійснює платежі лише в межах кошторисних призначень, затверджених головним розпорядником бюджетних коштів.

Крім того, у матеріалах справи наявна відповідь Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області від 21.04.2026 № 06-15/1110/2026, зі змісту якої вбачається, що виплата ОСОБА_1 за виконавчим документом перебуває у черзі на виконання шляхом стягнення з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів».

Також суд враховує, що позивачем до матеріалів справи надано листи Державної судової адміністрації України, які підтверджують недостатність бюджетних призначень за бюджетною програмою 0501150 для повного виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя.

Зокрема, у листах Державної судової адміністрації України від 23.06.2025 № 11-12410/25, від 17.07.2025 № 11-14186/25, від 18.07.2025 № 11-14371/25, від 01.08.2025 № 11-15524/25, від 18.09.2025 № 11-18583/25, від 10.11.2025 № 11-22323/25 та від 25.12.2025 № 11-25944/25 зазначено про виконання судових рішень за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 у межах передбачених бюджетних призначень, а також про відсутність можливості виділити додаткові бюджетні асигнування на відповідні цілі.

Судом також враховано, що на звернення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області від 14.01.2026 № 04-45/92-26 Державною судовою адміністрацією України надано відповідь від 09.02.2026 № 11-2689/26, у якій повідомлено, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» за бюджетною програмою 0501150 затверджені видатки у розмірі 10,0 млн грн, які розподілені між судами, органами та установами системи правосуддя, а кошторис Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області за цією програмою на 2026 рік затверджено у сумі 28,3 тис. грн.

Отже, наявними у справі доказами підтверджується, що невиконання судового рішення у справі № 520/3732/23 в частині фактичної виплати коштів зумовлене не бездіяльністю або ухиленням позивача від виконання судового рішення, а відсутністю належного бюджетного фінансування та необхідністю здійснення виплати у межах бюджетної програми 0501150 у порядку черговості.

Відповідачем не надано суду доказів того, що станом на 27.04.2026 у позивача були наявні відповідні бюджетні асигнування та реальна можливість здійснити виплату за судовим рішенням, однак позивач безпідставно не вчинив таких дій.

Також відповідачем не доведено, що державним виконавцем до винесення постанови про накладення штрафу було витребувано додаткові пояснення або документи щодо причин невиконання рішення, перевірено обставини бюджетного фінансування, надано оцінку листам боржника та Державної судової адміністрації України, а також встановлено відсутність об`єктивних перешкод для виконання судового рішення.

Таким чином, державний виконавець, приймаючи постанову від 27.04.2026 у виконавчому провадженні № 77578728, фактично ототожнив сам факт невиконання судового рішення з невиконанням без поважних причин, що не відповідає змісту статей 63, 75 Закону № 1404-VIII.

Суд зазначає, що накладення штрафу на боржника у такій категорії справ має правове значення лише за умови, якщо невиконання рішення залежало від волі боржника та останній мав реальну можливість виконати судове рішення у встановлений строк. За відсутності відповідних бюджетних асигнувань штраф не усуває об`єктивної перешкоди для виконання судового рішення та не сприяє виділенню бюджетних коштів.

У спірних правовідносинах позивач довів, що ним вчинялися залежні від нього дії для виконання судового рішення, а саме здійснено розрахунок належних до виплати сум, повідомлено державного виконавця про обставини виконання рішення, рішення поставлено у чергу на виконання за бюджетною програмою 0501150, а також здійснювалися звернення щодо виділення додаткових бюджетних асигнувань.

При цьому відповідач як суб`єкт владних повноважень, на якого відповідно до частини другої статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності свого рішення, не довів наявності правових підстав для застосування до позивача штрафу.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Оцінивши постанову головного державного виконавця від 27.04.2026 у виконавчому провадженні № 77578728 за наведеними критеріями, суд доходить висновку, що вона прийнята без належного з`ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без оцінки поважності причин невиконання судового рішення, а тому є необґрунтованою та непропорційною.

За таких обставин суд дійшов висновку, що постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 27.04.2026 у виконавчому провадженні № 77578728 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн є протиправною та підлягає скасуванню.

Отже, адміністративний позов Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області підлягає задоволенню.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Оскільки позивач є суб`єктом владних повноважень, а доказів понесення ним судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, матеріали справи не містять, розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 139 КАС України судом не здійснюється.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 287, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Територіального управління державної судової адміністрації України у Харківській області (61001, м.Харків, майдан Героїв Небесної Сотні, 36, корп. 2, код ЄДРПОУ 26281249) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (61024, м. Харків, вул., Ярослава Мудрого, 26, код ЄДРПОУ 45752470), третя особа: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про визнання протиправною та скасування постанови – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 27.04.2026 у виконавчому провадженні № 77578728 про накладення штрафу.

Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених статтею 287 КАС України, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено 25 травня 2026 року.

Суддя Н.А. Полях