Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №520/11191/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

25.05.2026 р. справа №520/11191/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В. за участі секретаря судового засідання - Карапетян М.О., позивача - ОСОБА_1 , представник відповідача - не прибув, представник третьої особи - не прибув, розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку ст. 287 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа - Державна установа «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця від 04.05.2026 про закінчення виконавчого провадження №80598246; 2) зобов`язання державного виконавця продовжити виконавче провадження №80598246.

Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026р. у справі №520/29474/25 у повному обсязі не виконано, позаяк боржник лише формально здійснив повторний розгляд, проте не виконав вимогу суду щодо прийняття мотивованого рішення з урахуванням висновків суду, а прийняте рішення фактично відтворює попередню позицію без належної правової оцінки. Позивач твердить, що державний виконавець не перевірив належність виконання, обмежившись встановленням самого факту прийняття боржником рішення, без дослідження його змісту, відповідності висновкам суду та наявності належної мотивації. Окрім того, позивач звертає увагу на суперечність у датах виконання: у постанові зазначено, що рішення виконано 26.03.2026р., тоді як за наслідками перевірки кваліфікованого електронного підпису відповідні документи були підписані лише 01.04.2026р., що, на думку позивача, ставить під сумнів факт належного виконання у зазначений строк.

Відповідач, Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, був належно та завчасно сповіщений про розгляд справи, але обов`язку із подання відзиву на позов та доказів у спростування викладених у позові доводів не виконав.

Позивач в судовому засіданні підтримав доводи і вимоги позову.

Відповідач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Оскільки вжиті окружним адміністративним судом діючі механізми з`ясування об`єктивної істини за власною ініціативою безвідносно до доводів сторін та процесуальної поведінки учасників спору призвели до надходження до матеріалів справи сукупності доказів, обсяг яких повно та всебічно висвітлює обставини спірних правовідносин, то спір підлягає вирішенню на підставі матеріалів справи, а тому суд, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Позивач народився - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; належить до громадянства України; документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 ; має медичний діагноз - Аутоімуний тиреоідит, атрофічна форма. Гіпотиреоз важка форма, на тлі аплазії лівої частки щитоподібної залози. стадія декомпен сації. Вторинна кардіоміопатія на фоні гіпотиреозу. Неповна блокада ПНПГ. СН Ост Дизметаболічна енцефалопатія тіреопрівна з лікворно-венозною дистензією з астено невротічним та вестибуло-атактичним синдромами зі зниженням когнетивних властивостів. Дисметаболічна полінейропатія нижніх кінцівок, сенсорно-моторна форма. Дефіцит вітаміну Д. Порушення толерантності до вуглеводів. Хронічна хвороба нирок 11 ст.

У межах справи №520/29474/25 судом з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень з"ясовано, що згідно з рішенням Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 21.08.2025 р. №33/25/2695 заявнику було відмовлено у встановленні групи інвалідності.

25.08.2025р. позивач подав скаргу на вказане рішення до Центру оцінювання функціонального стану особи (ЦОФСО) при Державній установі "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України" (далі за текстом - Скарга).

Згідно з рішенням відповідної Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи від 02.10.2025р. №10464/25/986 підтверджено попереднє рішення Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 21.08.2025р. №33/25/2695 та відмовлено у встановленні групи інвалідності.

21.08.2025 експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи було прийнято рішення № 33/25/2695/Р, яким позивачу відмовлено у встановленні групи інвалідності.

Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Не погоджуючись із владним управлінським волевиявленням суб`єкта владних повноважень, заявник у межах справи №520/29474/25 звернувся до суду з вимогами: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» № 10464/25/986/ВП від 02.10.2025 року; 2) зобов`язати Державну установу «УкрДержНДІМСПІ МОЗ України» провести повторну експертизу функціонального стану з урахуванням усіх наданих медичних документів; 3) у разі підтвердження наявних порушень — встановити III групу інвалідності безстроково відповідно до п. 77 Переліку, затвердженого Постановою КМУ №1338 від 15.11.2024 р.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026р. у справі №520/29474/25 було визнано протиправним та скасовано рішення Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" № 10464/25/986 від 02.10.2025. Зобов`язано Державну установу "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 25.08.2025 та подані до неї документи щодо встановлення інвалідності, за результатами чого прийняти мотивоване рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

Зазначене рішення набрало законної сили 24.02.2026р., та 09.03.2026р. Харківським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №520/29474/25.

У межах справи №520/6979/26 судом з відомостей Єдиного державного реєстру судовх рішень з"ясовано, що листом від 27.02.2026р. №954/03-19/2026 Державна установа "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" запросила заявника для проходження додаткового медичного обстеження в стаціонарних умовах.

Заявник отримав лист Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" від 27.02.2026р. №954/03-19/2026 і у відповідь склав заяву без зазначення конкретної дати (реєстраційний номер за обліками вхідної кореспонденції відповідача №1 - 2521/03-19/2026 від 03.03.2026р.), де висловив власну правову позицію про відсутність підстав для госпіталізації та відсутність обов"язку за рішенням суду у справі №520/29474/25 проходити повторне стаціонарне обстеження.

У відповідь за означену заяву Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" було складено лист від 19.03.2026р. №4194/01-19/2026, де указано про необхідність проведення медичного обстеження і зупинення розгляду справи відповідно до п.33 Порядку проведення повсякденного оцінювання особи (затверджений постановою КМУ від 15.11.2024р. №1338; далі за текстом - Порядок оцінювання №1338) на час очікування результату додаткового медичного обстеження (який не може перевищувати 60 календарних днів з моменту направлення на додаткове медичне обстеження).

Згідно з протоколом №150/26/813 розгляд Скарги заявника здійснювався Експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи при Державній установі "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" (у складі головуючого у справі члена експертної команди - ОСОБА_2 , членів експертної команди - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ).

За Скаргою заявника Експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи було прийнято рішення від 26.03.2026р. №150/26/813 (далі за текстом - Рішення).

У п.20 Рішення указано, що Медична документація до скарги особи ОСОБА_1 повторно представляється на розгляд експертною командою Центру оцінювання на виконання рішення суду. Рішенням ЕКОПФО та ЕК ЦОФСО ОСОБА_1 не визнаний особою з інвалідністю, у зв`язку з чим оскаржує рішення через звернення до суду. Враховуючи ситуацію та з метою забезпечення об`єктивності оцінки ступеня вираженості функціональних порушень, повноти стану здоров`я та мінімізації ризику експертної помилки ОСОБА_1 було запропоновано пройти додаткове медичне обстеження та очний огляд у профільній спеціалізованій установі - НДІ медико-соціальних проблем інвалідності. Однак пацієнт на обстеження не з`явився, тому експертна команда ЦОФСО, яка повторно розглядає медичну справу до скарги, ретельно вивчала надану медичну документацію та на підставі зроблених висновків прийняла відповідне рішення. Експертна команда дійшла висновку, що у ОСОБА_1 виявлені патологічні зміни з боку ендокринної системи, серцево судинної та нервової систем, обумовлені: Аутоімунний тиреоїдит, атрофічна форма. Гіпотиреоз важка форма, на тлі аплазії лівої частки щитоподібної залози, стадія мед. субкомпенсації. Дисметаболічна (тиреопривна) кардіоміопатія. Неповна блокада правої ніжки пучка Гіса, СН ст. А за АСС/АНА. Енцефалопатія змішаного ґенезу (травматично-дисметаболічна) з лікворно венозною гіпертензією, вестибуло-атактичним синдромом та нейрокогнітивними порушеннями. Вертеброгенна радикулопатія з двобічною люмбоішіалгією зі стійким вираженим больовим синдромом на тлі остеохондрозу. Попри наявні патологічні стани, функціональні зміни з боку щитовидної залози медикаментозно субоптимально компенсовано (ТТГ – 4,69 мкМО/мл від 17.04.2025 (N=0,27-4,2); Т4в – 1,24 нмоль/л, від 17.04.2025 (N=норма 0,93-1,7); УЗД щитоподібної залози від 30.04.2025 р. - ультразвукові ознаки аплазії лівої долі щитовидної залози, гіперплазії правої долі ІІ ст. з дифузними змінами структури - є функціонуюча тканина ЩЗ), зміни серцево судинної системи без явищ серцевої недостатності (УЗД серця від 03.04.2025 - ФВ 67,48 %, гідроперикарду немає), зміни з боку нервової системи мають легкий характер та не підтверджені даними додаткових методів обстеження (МРТ головного мозку, вестибулометрією та психологічним обстеженням, за даними ЕНМГ нижніх кінцівок – також визначаються зміни легкого ступеню). Таким чином, наявна патологія, попри наявні порушення, на даний час призводить до обмеження життєдіяльності в легкому ступені та не досягає ступеню вираженості, який би відповідав критеріям встановлення групи інвалідності згідно з постановою Кабінету Міністрів України КМУ №1338 від 15.11.2024 року. Команда експертів вважає, що рішення команди ЦОФСО, яка не визнала пацієнта ОСОБА_1 особою з інвалідністю, є обґрунтованим та відповідає чинному законодавству.

Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Доказів проходження заявником додаткового медичного обстеження та очного огляду у профільній спеціалізованій установі - НДІ медико-соціальних проблем інвалідності матеріали справи не містять.

Не погоджуючись із владним управлінським волевиявленням суб`єкта владних повноважень, заявник у межах справи №520/6979/26 звернувся до суду з вимогами про: 1) визнання протиправним та скасування рішення Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» від 27.03.2026; 2) зобов`язання Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" повторно розглянути скаргу від 25.08.2025 з урахуванням висновків суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.05.2026р. у справі №520/6979/26 позов було залишено без задоволення.

Постановою старшого державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Крайняка Максима Сергійовича від 30.03.2026р. відкрито виконавче провадження №80598246 з примусового виконання виконавчого листа №520/29474/25, виданого 09.03.2026р. Харківським окружним адміністративним судом про зобов`язання Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 25.08.2025 та подані до неї документи щодо встановлення інвалідності, за результатами чого прийняти мотивоване рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

Листом Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі від 30.03.2026р. №43020/04 постанову про відкриття виконавчого провадження від 30.03.2026р. направлено боржнику для виконання та до відома.

За викладеними у позові твердженнями, заявник звернувся до начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, в якій зазначив, що постанову про відкриття виконавчого провадження винесено 30.03.2026р., однак станом на 22.04.2026р., попри закінчення встановлених законом строків для добровільного та першочергового примусового виконання, рішення суду боржником не виконано.

Доказів направлення скарги заявника до відповідної посадової особи органу державної виконавчої служби матеріали справи не містять.

Постановою старшого державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Крайняка М.С. від 04.05.2026р. було закінчено виконавче провадження №80598246 з примусового виконання виконавчого листа №520/29474/25 на підставі п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з його виконанням.

Як встановлено судом, підставою для вчинення саме такого управлінського волевиявлення послугувало фактичне судження суб`єкта владних повноважень про те, що вимоги виконавчого документа виконані в повному обсязі 26.03.2026р. шляхом розгляду скарги стягувача від 25.08.2025р., за результатом розгляду якої 26.03.2026р. прийнято рішення, яке 27.03.2026р. направлено на адресу стягувача.

Стверджуючи про протиправність оскарженого рішення суб`єкта владних повноважень у формі постанови про закінчення виконавчого провадження від 04.05.2026р., заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спору та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб`єктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст.1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на «зло»/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Згідно з приписами ст.129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України встановлено, що до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Згідно з ч.1 ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 02.06.2016 №1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі за текстом - Закон України №1404-VІІІ).

Відповідно до ст.1 Закону України №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч.1 ст.5 Закону України №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Перелік заходів примусового виконання рішень (тобто виконавчих документів) окреслений законодавцем у ст.10 Закону України №1404-VIII і за приписами цієї статті є невичерпним.

Відповідно до ч.1 ст.18 та п.1 ч.2 ст.18 Закону України №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з п.1 ч.3 ст.18 Закону України №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

За приписами п.11 ч.1 ст.39 Закону України №1404-VIII, виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Відповідно до ст. 63 Закону України №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

Згідно з ч.1 ст. 75 Закону України №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. Частиною 2 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Положеннями ст.2 Закону України №1404-VIII визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад: верховенство права; законність; справедливість, неупередженість, об`єктивність.

Як то указано у ч.1 ст.13 Закону України №1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Отже, з огляду на приписи ст.8 Конституції України та вимоги ч.2 ст.2 КАС України текст постанов виконавця повинен містити посилання на правильно застосовані належні норми права та на достатні об`єктивні дані (котрі були здобуті у передбаченому законом порядку та були фізично наявні у розпорядженні суб`єкта владних повноважень на момент вчинення конкретного управлінського волевиявлення) для вчинення конкретного управлінського волевиявлення.

При цьому, суд вважає, що за відсутності прямої вказівки про це у Законі України №1404-VIII вчиненню управлінського волевиявлення виконавця з приводу винесення постанови про застосування штрафу за невиконання рішення без поважних причин або постанови з приводу закінчення виконавчого провадження не обов"язково має перебувати перевірка стану виконання рішення суду у формі виходу державного виконавця за місцем знаходження боржника, але наявні в матеріалах виконавчого провадження документи та відомості в іншій формі фіксації повинні беззаперечно доводити наявність підстав як для застосування штрафу (тобто для кваліфікації поведінки боржника у якості протиправної), так і для закінчення виконавчого провадження (тобто для кваліфікації у даному випадку рішення суду у якості виконаного у повному обсязі).

Водночас із цим, суд зазначає, що у межах спірних правовідносин оскаржена заявником постанова про закінчення виконавчого провадження була винесена на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України №1404-VIII, де указано, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Наведена обставина виключає необхідність перевірки відповідності закону діянь державного виконавця як у контексті ст.ст.63, 75 Закону України №1404-VIII, так і в аспекті вчинення будь-яких інших заходів примусового виконання судового акту, позаяк до предмету доказування у даному конкретному випадку згідно з ч.2 ст.73 КАС України належать виключно обставини фактичного і реального виконання суб`єктом владних повноважень - Державною установою «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» судового акту у справі №520/29474/25.

Визначаючи межі обов`язку, що підлягав примусовому виконанню у межах спірних правовідносин, суд зважає, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026р. у справі №520/29474/25 було зобов`язано боржника повторно розглянути скаргу заявника від 25.08.2025 та подані до неї документи, за результатами чого прийняти мотивоване рішення з урахуванням висновків суду; натомість у задоволенні вимог про проведення повторної експертизи функціонального стану та про встановлення групи інвалідності було відмовлено з огляду на те, що такі вимоги за своєю суттю спрямовані на втручання суду у дискреційні повноваження боржника та компетенцію експертних органів.

Стосовно повноти виконання боржником рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026р. по справі №520/29474/25 суд зазначає, що згідно з ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст.23 Конституції України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов`язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Згідно з ст.5 Основ законодавства України про охорону здоров`я державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу особам, які її потребують за станом здоров`я, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Відповідно до ст.69? Основ законодавства України про охорону здоров`я комплексна оцінка обмежень повсякденного функціонування проводиться з метою визначення обмежень, що перешкоджають або унеможливлюють виконання особою повсякденної діяльності у спосіб та в об`ємі нарівні з іншими людьми і призводять до обмеження повсякденного функціонування.

Комплексна оцінка обмежень повсякденного функціонування може включати в себе оцінювання у сфері охорони здоров`я, соціальній, освітній сферах, сфері зайнятості, сфері фізичної культури та спорту та інших сферах повсякденного функціонування за потреби особи.

Оцінювання у сфері охорони здоров`я проводиться шляхом оцінювання повсякденного функціонування.

Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування, критерії направлення на оцінювання повсякденного функціонування затверджуються Кабінетом Міністрів України з обов`язковим проведенням консультацій з громадськістю в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Повторне та позачергове оцінювання повсякденного функціонування проводяться у порядку, визначеному цією статтею.

Оцінювання повсякденного функціонування проводиться з метою визначення наявності або відсутності порушень структур та/або функцій організму людини, що призвело до стійкого обмеження повсякденного функціонування, визначення необхідних компенсаторів обмежень повсякденного функціонування, та необхідності оцінки потреб в інших сферах повсякденного функціонування.

Оцінювання повсякденного функціонування проводиться особі, яка має стани та/або захворювання, що відповідають критеріям направлення на таке оцінювання.

Критерії оцінювання повсякденного функціонування затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Оцінювання повсякденного функціонування включає такі етапи: 1) виявлення необхідності проведення оцінювання повсякденного функціонування відповідно до критеріїв направлення на оцінювання повсякденного функціонування; 2) направлення на додаткове обстеження функціональності структур та функцій організму (за потреби); 3) прийняття рішень за результатами проведеного оцінювання повсякденного функціонування; 4) визначення компенсаторів обмежень повсякденного функціонування; 5) встановлення інвалідності та розроблення рекомендацій, що є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю; 6) встановлення необхідності проведення комплексної оцінки обмежень повсякденного функціонування в інших сферах; 7) визначення необхідності проведення повторного оцінювання повсякденного функціонування для моніторингу ефективності застосованих компенсаторів обмежень повсякденного функціонування.

Підставою для визнання особи особою з інвалідністю є одночасна наявність таких обов`язкових умов: стійкі порушення функцій організму; обмеження повсякденного функціонування; необхідність вжиття заходів соціального захисту.

Критерії встановлення інвалідності затверджуються Кабінетом Міністрів України з обов`язковим проведенням консультацій з громадськістю в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування (далі - експертна команда), прийняте за результатами проведення такого оцінювання повсякденного функціонування, підписується в електронній системі щодо оцінювання повсякденного функціонування після початку її функціонування.

У разі встановлення інвалідності рекомендації, що є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, розробляються з урахуванням вимог до складання індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю відповідно до Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні".

Результати оцінювання повсякденного функціонування, що містять обґрунтування прийнятого рішення, надаються особі особисто або надсилаються на її електронну пошту, або, за відсутності електронної пошти, - протягом п`яти календарних днів з моменту прийняття рішення засобами поштового зв`язку рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи у формі витягу із рішення.

Рішення експертних команд або медико-соціальних експертних комісій можуть бути оскаржені особами, стосовно яких їх прийнято (їх уповноваженими представниками), у порядку адміністративного оскарження відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" з урахуванням особливостей, встановлених цією статтею, та/або в судовому порядку.

Розглядаючи справу, суд зазначає, що спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 р. №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі за текстом - Закон №875-ХІІ).

Відповідно до абз. 2 статті 1 Закону №875-ХІІ особою з інвалідністю є особа із стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які при взаємодії з різними бар`єрами можуть заважати її повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону №875-ХІІ інвалідність повнолітній особі встановлюється за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи, проведеного експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За змістом ч.2 ст.6 Закону №875-ХІІ особа (її уповноважений представник) має право оскаржити рішення медико-соціальної експертної комісії, експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи в порядку адміністративного оскарження відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" з урахуванням особливостей, встановлених Основами законодавства України про охорону здоров`я, та/або в судовому порядку.

Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я організму, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначає Закон України від 06.10.2015 р. №2961-IV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" (далі за текстом - Закон №2961-IV).

За визначенням, наведеним в абзаці 4 частини першої статті 1 Закону №2961-IV інвалідність - міра втрати здоров`я у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Указом Президента України від 22 жовтня 2024 року №732/2024 було уведено у дію Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 22 жовтня 2024 року "Щодо протидії корупційним та іншим правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів" (далі - Рішення РНБО), яким рекомендовано Офісу Генерального прокурора, Службі безпеки України, Державному бюро розслідувань, Національній поліції України, Національному антикорупційному бюро України прозвітувати у місячний строк про вжиті заходи реагування щодо виявлення, розслідування та протидії корупційним й іншим кримінальним правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів. За результатами проведеної роботи запропонувати відповідні кадрові та організаційні рішення.

Підпунктом "б" пункту 2 означеного Рішення РНБО було делеговано Кабінету Міністрів України забезпечити утворення Міністерством охорони здоров`я України разом з Державним бюро розслідування, Службою безпеки України, Національною поліцією України, обласними, Київською міською військовими адміністраціями у тижневий строк робочі групи із перевірки рішень медико-соціальних експертних комісій щодо встановлення інвалідності посадовим особам відповідних державних органів.

Вказане рішення ухвалене в умовах воєнного стану України з метою захисту національної безпеки.

На виконання означеного Рішення РНБО Кабінет Міністрів України було прийнято постанови "Про внесення зміни до пункту 4 Положення про медико-соціальну експертизу" від 25 жовтня 2024 року №1207 та "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317" від 08 листопада 2024 року №1276, якими були внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України "Питання медико-соціальної експертизи" від 03 грудня 2009 року №1317.

15 листопада 2024 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1338 "Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи" (далі за текстом - постанова КМУ №1338) (положення якої в повному обсязі набули чинності з 01 січня 2025 року), якою затверджені: Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; Критерії направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок функціонування електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи; Критерії встановлення інвалідності.

Вирішуючи спір, суд відмічає, що Положення про медико-соціальну експертизу (затверджене постановою КМУ від 03.12.2009 р. №1317) та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності (затверджене постановою КМУ від 03.12.2009 р. №1317) втратили чинність у зв`язку із набуттям чинності постановою КМУ від 15.11.2024 р. №1338.

Згідно з п.2 Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (затверджене постановою КМУ від 15.11.2024 р. №1338; далі за текстом - Положення про експертні команди №1338) експертні команди формуються та функціонують у кластерних та/або надкластерних закладах охорони здоров`я, а також за потреби та/або в разі відсутності затвердженої спроможної мережі закладів охорони здоров`я на території регіону в закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності (далі - заклади охорони здоров`я).

За приписами п.3 Положення про експертні команди №1338 експертні команди формуються з метою організації та проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - оцінювання) відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи та критеріїв направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. №1338 "Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи".

Як то указано у п.п.6 п.9 Положення про експертні команди №1338, експертні команди встановлюють групи (підгрупи) інвалідності, фіксують причини та час її настання відповідно до підтверджувальних документів.

Пунктом 16 Положення про експертні команди №1338 визначено, що члени експертних команд діють на принципах верховенства права, законності, поваги та дотримання прав людини і громадянина, доброчесності, колегіальності, рівноправності членів команди, вільного обговорення і вирішення питань, об`єктивності, неупередженості та обґрунтованості прийнятих рішень, висновків і пропозицій.

Доброчесність є одним із визначальних принципів адміністраторів та членів експертних команд, діяльність яких спрямована на забезпечення національних інтересів України, сприяння та реалізації прав та законних інтересів людини і громадянина, підтримання позитивного іміджу держави.

До доброчесної поведінки належать: пріоритет службових інтересів, компетентність, прозорість, нерозголошення конфіденційної інформації (конфіденційність), коректність та ввічливість.

Пріоритет інтересів передбачає свідоме підпорядкування власних інтересів суспільним вимогам та державним пріоритетам, обов`язок старанно діяти виключно в інтересах роботи.

Адміністратори та члени експертних команд мають діяти неупереджено, незважаючи на приватні інтереси, особисте ставлення до будь-якого громадянина, незалежно від своїх політичних, ідеологічних, релігійних та інших особистих поглядів або переконань, зокрема: ніколи не вдаватися до несправедливої дискримінації, виявляючи особливу прихильність або віддаючи перевагу будь-кому; однаково ставитися до усіх громадян, не допускати, щоб особиста упередженість або тиск з боку могли позначитися на об`єктивності зроблених оцінок і прийнятих рішень.

Згідно з п.17 Положення про експертні команди №1338 основною формою роботи експертних команд є розгляд, участь в якому окремими членами може бути дистанційною відповідно до вимог, визначених Порядком проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. №1338 "Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи", та з використанням технічних засобів електронних комунікацій, що забезпечують дотримання лікарської таємниці, конфіденційності інформації про стан здоров`я особи та інших вимог законодавства щодо захисту персональних даних.

Відповідно до п.8 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (затверджений постановою КМУ від 15.11.2024 р. №1338; далі за текстом - Порядок оцінювання №1338) оцінювання проводиться експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - експертні команди).

Пунктом 14 Порядку оцінювання №1338 визначено, що оцінювання проводиться з використанням електронної системи після початку її функціонування та електронної системи охорони здоров`я.

У разі відсутності технічної можливості використовувати електронну систему, інформація про яку оприлюднюється на офіційному веб-сайті МОЗ, розгляд справ здійснюється із застосуванням паперового документообігу з урахуванням таких особливостей: направлення на оцінювання, протоколи розгляду експертною командою та рішення експертної команди оформлюються в паперовій формі. Форми зазначених документів затверджуються МОЗ; направлення на оцінювання власноручно підписується лікарем, який направив на оцінювання, та скріплюється печаткою закладу охорони здоров`я (за наявності), в якому працює такий лікар; протоколи розгляду експертною командою та рішення експертної команди власноручно підписуються усіма членами експертної команди та скріплюються печаткою закладу охорони здоров`я (за наявності), на базі якого функціонує відповідна експертна команда; рішення експертної команди та зазначені документи підлягають внесенню до електронної системи не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після появи технічної можливості.

Обсяг інформації для оцінювання та джерел її здобуття сформульований у п.п.21-22 Порядку оцінювання №1338.

Згідно з п.23 Порядку оцінювання №1338 на підставі документів, зазначених у пункті 22 цього Порядку, експертною командою фіксується причина інвалідності: 1) загальне захворювання; 2) інвалідність з дитинства; 3) нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров`я); 4) професійне захворювання; 5) травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання: одержані під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язані з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, що визнані такими згідно із законодавством, в районі воєнних дій на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю у бойових діях у мирний час; одержані під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди; одержані в районах бойових дій у період Другої світової війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння у повоєнний період; поранення чи інші ушкодження здоров`я одержані під час антитерористичної операції або заходів проти військової агресії Російської Федерації проти України; одержані під час виконання робіт, пов`язаних з розмінуванням боєприпасів, незалежно від часу їх виконання; одержані у неповнолітньому віці внаслідок воєнних дій громадянської та Другої світової воєн та в повоєнний період; пов`язані з участю у бойових діях та перебуванням на території інших держав; пов`язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків; одержані внаслідок політичних репресій; пов`язані з виконанням обов`язків військової служби, службових обов`язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинн

Відповідно до п.31 Порядку оцінювання №1338 під час розгляду справи члени експертної команди досліджують всі надані документи, а також відповідні медичні записи, що підтверджують стан здоров`я особи, щодо якої проводиться оцінювання, що містяться в електронній системі охорони здоров`я.

У разі отримання від особи додаткових документів під час розгляду справи такі документи завантажуються експертною командою до електронної системи.

За правилом п.32 Порядку оцінювання №1338, якщо наявної інформації недостатньо для прийняття рішення щодо оцінювання, експертна команда має право направити особу на додаткове медичне обстеження. У такому разі головуючий у справі формує електронне направлення в електронній системі охорони здоров`я відповідно до Порядку ведення Реєстру медичних записів, записів про направлення та рецептів в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого МОЗ.

Строк, протягом якого експертній команді подаються результати такого обстеження, не може перевищувати 60 календарних днів з моменту направлення на додаткове медичне обстеження.

Згідно з п.34 Порядку оцінювання №1338 експертна команда проводить розгляд справи у визначеному складі. Відомості щодо результатів огляду і прийнятих рішень вносяться до протоколу розгляду. У разі організаційної потреби та технічної можливості окремі члени експертної команди можуть брати участь у розгляді дистанційно з використанням технічних засобів електронних комунікацій із забезпеченням дотримання лікарської таємниці, конфіденційності інформації про стан здоров`я особи та інших вимог законодавства щодо захисту персональних даних.

Відповідно до п.35 Порядку оцінювання №1338 рішення приймаються колегіально більшістю голосів членів експертної команди. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос головуючого у справі.

Як то указано у п.40 Порядку оцінювання №1338, за результатами проведення оцінювання експертна команда приймає рішення щодо встановлення чи невстановлення (або визначення) відповідно до законодавства, зокрема: інвалідності, фіксації причин та часу її настання відповідно до документів, що це підтверджують.

У силу спеціального застереження п.40 Порядку оцінювання №1338 у разі проведення оцінювання особи, якій раніше було встановлено інвалідність, у рішенні експертної команди датою встановлення інвалідності зазначається дата, до якої було встановлено інвалідність за результатами останньої експертизи, але не більше ніж за три роки, при цьому в разі прийняття рішення про зміну (невстановлення) групи інвалідності датою зміни (невстановлення) групи інвалідності вважається дата прийняття рішення експертною командою.

Згідно з п.53 Порядку оцінювання №1338 після проведення оцінювання, прийняття та підписання в електронній системі рішення експертної команди на адресу електронної пошти особи, яка проходила оцінювання, надсилається витяг із рішення, що формується в електронній системі у зв`язку з прийнятим рішенням, та рекомендації у зв`язку з прийнятим рішенням, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (у разі встановлення інвалідності). У разі відсутності електронної пошти зазначені документи надсилаються протягом п`яти календарних днів засобами поштового зв`язку рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування).

Як то указано у п.57 Порядку оцінювання №1338, рішення експертних команд або медико-соціальних експертних комісій можуть бути оскаржені особами, стосовно яких їх прийнято (далі - скаржник) (їх уповноваженими представниками), в порядку адміністративного оскарження згідно з вимогами цього Порядку та/або в судовому порядку.

Відповідно до п.59 Порядку оцінювання №1338 розгляд скарг здійснюється експертними командами Центру оцінювання функціонального стану особи.

Згідно з п. 65-1 Порядку оцінювання №1338 скарга не підлягає розгляду за умови наявності ознак, визначених статтею 45 Закону України “Про адміністративну процедуру”.

Пунктом 67 Порядку оцінювання №1338 визначено, що Експертна команда Центру оцінювання функціонального стану особи розглядає скарги очно, заочно або з використанням методів і засобів телемедицини (телевідеоконсультування) відповідно до критеріїв визначення форми проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, встановлених у додатку 1, та відповідних клопотань особи.

За правилами п.68 Порядку оцінювання №1338 Експертна команда Центру оцінювання функціонального стану особи під час розгляду скарг: вивчає рішення експертної команди або медико-соціальної експертної комісії, що оскаржується, відео- та/або аудіозапис розгляду експертною командою, на якому було прийнято відповідне рішення (за наявності); заслуховує пояснення скаржника (його уповноваженого представника) (у разі розгляду скарги за участю скаржника або його уповноваженого представника); за наявності підстав, передбачених цим Порядком, проводить повторне оцінювання.

За результатами розгляду скарги експертна команда Центру оцінювання функціонального стану особи приймає рішення про: підтвердження оскарженого рішення; скасування оскарженого рішення; формування нового рішення щодо результату оцінювання.

Рішення експертної команди Центру оцінювання функціонального стану особи формується засобами електронної системи. На рішення експертної команди Центру оцінювання функціонального стану особи усіма її членами накладаються кваліфіковані електронні підписи або удосконалені електронні підписи, що базуються на кваліфікованих сертифікатах електронного підпису.

У ході розгляду справи судом з`ясовано, що Критерії встановлення інвалідності також затверджені постановою КМУ від 15.11.2024 р. №1338 (далі за текстом - Критерії інвалідності №1338).

У розумінні п.2 Критеріїв інвалідності №1338 анатомічний дефект - незворотна морфологічна вада, стійкий необоротний наслідок травм, оперативних втручань, вад розвитку (спотворень), що значимо обмежують життєдіяльність в одній із категорій життєдіяльності.

Згідно з п.4 Критеріїв інвалідності №1338 до основних видів порушення функцій та структур організму людини, які визначаються під час оцінювання повсякденного функціонування особи, належать: 1) порушення психічних функцій (сприйняття, уваги, пам`яті, мислення, мови, емоцій, волі); 2) порушення сенсорних функцій (зору, слуху, нюху, дотику, больової, температурної та інших видів чутливості); 3) порушення статодинамічних функцій (голови, тулуба, кінцівок, рухових функцій, статики, координації руху); 4) порушення функції кровообігу, дихання, травлення, виділення, обміну речовин та енергії, внутрішньої секреції, імунітету тощо; 5) мовні порушення (не обумовлені психічними розладами), порушення голосоутворення, форми мови - порушення усної (ринолалія, дизартрія, заїкання, алалія, афазія) та письмової (дисграфія, дислексія), вербальної та невербальної мови; 6) порушення, які викликають спотворення (деформація обличчя, голови, тулуба, кінцівок, які призводять до зовнішнього спотворення, аномальні дефекти травного, сечовидільного, дихального трактів, порушення розмірів тулуба).

Як то указано у п.5 Критеріїв інвалідності №1338, ступінь обмеження життєдіяльності визначається як величина відхилення від нормальної функціональності особи, що впливає на її здатність здійснювати основні життєві активності. Таке визначення базується на об`єктивних критеріях, що включають функціональні, соціальні та психологічні аспекти.

Виділяються чотири основні ступені обмеження життєдіяльності: легкий ступінь обмеження - особа має незначні труднощі у виконанні деяких повсякденних завдань, але здатна справлятися з основними функціями без сторонньої допомоги; помірний ступінь обмеження (1 ступінь) - особа має помітні труднощі у виконанні повсякденних завдань, таких як навчання, робота, спілкування, орієнтація, контроль за поведінкою, пересування та самообслуговування; виражений ступінь обмеження (2 ступінь) - особа стикається з істотними труднощами у виконанні більшості основних активностей, що може включати значні обмеження у навчанні, роботі, спілкуванні та самообслуговуванні, які вимагають регулярної допомоги або спеціальних заходів для покращення якості життя; значний ступінь обмеження (3 ступінь) - особа має серйозні порушення функцій органів і систем, що призводять до неможливості або істотного зниження здатності виконувати основні життєві функції, що супроводжується потребою в сторонній допомозі для забезпечення базових потреб, таких як догляд, харчування та пересування.

За змістом п.7 Критеріїв інвалідності №1338 порушення функцій організму є стійким за умови, що хвороба триває не менше 12 місяців, або очікується, що вона триватиме щонайменше 12 місяців або призведе до смерті особи, а також існують мінімальні шанси на значне покращення стану навіть за умов застосування найкращого доступного лікування.

Згідно з п.8 Критеріїв інвалідності №1338 підставою для визнання особи особою з інвалідністю є одночасна наявність таких обов`язкових умов: стійкі порушення функцій організму - хвороба триває не менше 12 місяців, або очікується, що вона триватиме щонайменше 12 місяців або призведе до смерті особи, а також існують мінімальні шанси на значне покращення стану навіть за умов застосування найкращого доступного лікування; обмеження життєдіяльності - особа має помірний (1 ступінь), виражений (2 ступінь) або значний (3 ступінь) ступінь обмеження здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності; необхідність вжиття заходів соціального захисту - особа має потребу в підтримці в повсякденному житті, а саме: отриманні послуг з реабілітації, паліативної допомоги, забезпеченні технічними та іншими засобами реабілітації, забезпеченні лікарськими засобами для використання в амбулаторних умовах та/або медичними виробами для використання в амбулаторних та побутових умовах.

Відповідно до п.10 Критеріїв інвалідності №1338 особі, що визнається особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється одна з таких груп інвалідності: перша (I), яка поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров`я особами з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді; друга (II); третя (III).

За правилами п.11 Критеріїв інвалідності №1338 третя група інвалідності встановлюється особам, які мають помірний ступінь (1 ступінь) обмеження одного або кількох критеріїв життєдіяльності людини, що зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами.

За правилами п.12 Критеріїв інвалідності №1338 друга група інвалідності встановлюється, якщо особа має виражений ступінь (2 ступінь) обмеження одного або кількох критеріїв життєдіяльності людини, що зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами.

До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві хвороби або більше, що призводять до інвалідності, наслідки травми або вроджені порушення та їх комбінації, які в сукупності спричиняють виражене (2 ступінь) обмеження життєдіяльності особи та її працездатності.

За правилами п.13 Критеріїв інвалідності №1338 перша група інвалідності встановлюється, якщо особа має значний ступінь (3 ступінь) обмеження одного або кількох критеріїв життєдіяльності людини, що зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами.

Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що наявність у позивача згаданого у Рішенні комплексу захворювань (ані поодинці, ані у сукупності) поза розумним сумнівом не створює екстраординарного випадку обмеження дискреції органу публічної адміністрації конкретним управлінським волевиявленням.

Розв`язуючи спір, суд відзначає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 25.09.2025 р. по справі №480/13255/23 одним із критеріїв, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень, є обґрунтованість.

У постанові від 08.08.2024 р. у справі №420/7076/20 Верховний Суд вказав, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

На додаток варто також згадати усталену позицію Верховного Суду про те, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови прийняття обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень "суб`єктивізує" акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 р. у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 р. у справі №819/330/18, від 10.01.2020 р. у справі №2040/6763/18).

Також у постанові Верховного Суду від 16.03.2023 р. у справі №160/18668/21 зазначено, що стосовно вимог до адміністративного акта суб`єкта владних повноважень у судовій практиці склалася правова позиція, відповідно до якої такий акт має бути детально обґрунтованим (мотивованим).

Вимога про те, що адміністративний акт повинен містити мотиви, на яких він ґрунтується, на додаток до принципів справедливої адміністративної процедури, що регулюють адміністративні акти, встановлена також у Рекомендації № R(91)1 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам про адміністративні санкції (прийнято Комітетом Міністрів 13 лютого 1999 року на 452-му засіданні заступників міністрів) (Council of Europe Committee of ministers Recommendation No. R(91)1 of the Committee of Ministers to member states on administrative sanctions).

Таким чином, обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень означає, що таке рішення має бути вмотивованим, тобто у ньому повинні відображатися мотиви (позиція) суб`єкта владних повноважень.

Саме умотивованість рішення суб`єкта владних повноважень дає особі можливість зрозуміти: чи були враховані її доводи при прийнятті рішення, або з яких підстав (причин) вони були відхилені (тобто чи була особа почутою).

Тож, невідповідність рішення суб`єкта владних повноважень положенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року в частині умотивованості рішення органу публічної адміністрації та в частині такої вимоги як "якість закону" призводить до набуття реально вчиненим управлінським волевиявленням органу публічної адміністрації ознак свавілля, адже рішення суб`єкта владних повноважень, котре не містить детальних, конкретних та таких, що можуть бути піддані судовому контролю у порядку ч.1 ст.2, ч.2 ст.2 КАС України мотивів вчинення відповідного управлінського волевиявлення за жодних умов не може бути визнано правомірним, бо не задовольняє принципу юридичної визначеності як невід`ємному елементу запровадженого ст.8 Конституції України верховенства права.

За змістом правового висновку постанови Верховного Суду від 14.08.2024 р. по справі №280/5660/22 Верховний Суд неодноразово застосовував доктрину "ефективного засобу правового захисту", напрацьовану під час застосування статті 13 Конвенції. Ефективним є засіб, який забезпечує поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Засіб захисту повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 17.06.2021 р. у справі №520/7599/19: 1) невід`ємною частиною конституційного права на судовий захист є можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог щодо поновлення яких встановлена у належній судовій процедурі та формалізована у судовому рішенні, що забезпечено конкретними гарантіями, які б дозволяли реалізувати його в повному об`ємі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя; 2) обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально вираженого права чи інтересу особи, яка стверджує про їх порушення; 3) право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права належить позивачеві, тоді як перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового розгляду є обов`язком суду, який має приймати рішення в межах позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги можливість у той чи інший спосіб захистити порушене право (за наявності підстав для цього); 4) водночас, правила адміністративного судочинства допускають випадки, коли суд може вийти за межі вимог адміністративного позову, зокрема, у випадку, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім або неправильно ним обраним для повного та ефективного захисту його прав, свобод та інтересів; 5) принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, що пов`язано з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може і зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів, порушення яких встановлено судом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2019 року (справа №826/7380/15) вказала, що верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У силу правового висновку п.46 постанови Верховного Суду від 24.03.2026р. по справі №640/9010/22 Верховний Суд неодноразово викладав висновки з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16.04.2020р. у справі №495/5105/17, постанова від 13.03.2020р. у справі №805/2340/17-а), яка є невід`ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.

У постанові від 30 липня 2020 року у справі № 824/875/19-а Верховний Суд наголосив, що вказані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб`єкта владних повноважень. Згідно з цією статтею має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; на обґрунтування органом влади прийняття несприятливих актів; на визначення порядку їх оскарження, на відшкодування заподіяної шкоди.

Основна мета правової (справедливої) процедури - щоб суб`єкти владних повноважень, діяли правомірно, тобто належно, згідно з визначеними нормами права, але такими нормами права, які відповідають критеріям природного права, моральності, розумності, справедливості, а також загальноправовим принципам, що встановлені органами правосуддя.

Стосовно доводу позивача про суперечність у датах виконання суд зазначає, що згідно Протоколу створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, рішення було підписано Кваліфікованим електронним підписом (надалі, КЕП) 01.04.2026р.

У межах справи №520/6979/26 судом було встановлено, що пунктом 16 Рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами розгляду скарги на рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії від 26.03.2026р. містить вичерпний перелік осіб-членів експертної команди Центру оцінювання функціонального стану особи, яка прийняла відповідне рішення, а саме: Головуючий у справі член експертної команди Центру оцінювання функціонального стану особи - ОСОБА_2 , Члени експертної команди Центру оцінювання функціонального стану особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

У свою чергу, КЕП був накладений ОСОБА_6 , яка обіймає посаду провідного фахівця з управління та оптимізації процесів Центру оцінювання функціонального стану особи, тобто особою, яка не входить до складу експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи та не належить до групи осіб, яка безпосередньо приймала Рішення від 26.03.2026р.

За таких обставин дата накладення кваліфікованого електронного підпису на письмовий документ у вигляді витягу з рішення не є тотожною даті прийняття відповідного рішення та не може свідчити про зміну часу його ухвалення.

Суд відмічає, що реально вчинене Державною установою управлінське волевиявлення у формі Рішення від 26.03.2026р. містить достатній обсяг мотивів у сфері медичної справи і не повторює тексту рішення Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" № 10464/25/986 від 02.10.2025р.

Вирішуючи спір, суд зауважує, що у вимірі сформульованих у ч.2 ст.2 КАС України критеріїв правомірності управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації обставина порушення суб`єктом владних повноважень процедури реалізації управлінської функції сама по собі може бути підставою для визнання протиправним прийнятого за наслідками такої процедури оскарженого рішення (діяння) суб`єкта владних повноважень (котре стосується прав (інтересів) конкретного учасника суспільних відносин, погіршуючи його правове становище) у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст та суть прийнятого рішення.

Водночас із цим, певні дефекти адміністративного акту можуть пов`язуватись не із змістом рішення суб`єкта владних повноважень, а стосуватися суто процедури ухвалення рішення суб`єкта владних повноважень.

Окреслені дефекти можуть призводити до двох прямо протилежних наслідків, а саме: або унаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді індивідуальний акт органу публічної адміністрації є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акту (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, за загальним правилом саме по собі порушення процедури перевірки чи прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Суд наголошує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, скасування акту адміністративного органу виключно з формальних підстав не забезпечує належного балансу між принципом правової стабільності та принципом справедливості.

У зв`язку з цим ключовим аспектом при оцінці процедурних порушень є співвідношення двох фундаментальних засад: з одного боку - принципу про те, що протиправні дії не породжують правомірних наслідків, а з іншого - принципу, за яким суто формальне порушення процедури не може зумовлювати скасування рішення, яке є правильним по суті.

Межа між істотним і неістотним порушенням процедури полягає у з`ясуванні того, чи могло б бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень, якби він дотримався усіх формальних вимог процедури. Якщо відповідь негативна, таке порушення не може вважатися істотним.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30.04.2020 р. у справі №813/1790/18, яка відповідно до ч.5 ст.242 КАС України враховується окружним адміністративним судом при вирішенні цієї справи.

До того ж під час вирішення спору окружний адміністративний суд на виконання ч.5 ст.242 КАС України зважає, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 20.12.2019 р. у справі №820/3914/17: 1) саме по собі порушення процедури прийняття акту адміністративного органу може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що таке порушення вплинуло або могло вплинути на правильність оскаржуваного рішення; 2) певні дефекти адміністративного акту можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акту (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі); 3) саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом; 4) виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття; 5) дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action – invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акту робить його неправомірним; 6) стосовно процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність; 7) у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акту адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості; 8) ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: "протиправні ді

За змістом правових висновків постанови Верховного Суду від 20.02.2026 р. у справі №280/4630/25: 1) Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17 березня 2020 року у справі №240/7133/19, від 25 вересня 2018 року у справі №804/800/16 та від 26 вересня 2018 року у справі №817/820/16, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку МСЕК, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд вправі перевірити законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів законодавчих актів про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності; 2) предметом судового перегляду у даній категорії спорів є перевірка дотримання суб`єктом владних повноважень порядку ухвалення оскаржуваного рішення; 3) оцінювання функціонування особи є комплексною процедурою, де суд не може підміняти спеціалізований орган у визначенні медичних діагнозів. Водночас принцип "належного урядування" зобов`язує Центр оцінювання не просто констатувати відсутність підстав для встановлення інвалідності, а навести у рішенні чіткі мотиви. Відсутність таких мотивів може бути ознакою порушення вимог щодо обґрунтованості адміністративного акту (ч.2 ст.2 КАС України).

Тож, вимога про умотивованість письмового правового акту індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень є базовою (засадничою) гарантією дотримання органом публічної адміністрації процедури "належного урядування" у розумінні ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Судом установлено, що рішенням Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 21.08.2025 р. №33/25/2695 заявнику відмовлено у встановленні групи інвалідності.

Розглядаючи скаргу заявника від 25.08.2025 р. на вказане рішення, боржник прийняв рішення від 02.10.2025 р. №10464/25/986/ВП, яким підтвердив попереднє рішення експертної комісії нижчого рівня та відмовив у встановленні інвалідності.

Разом із тим, текст зазначеного рішення не містив мотивів прийняття такого управлінського волевиявлення, не містив аналізу застосованих критеріїв, не містив оцінки наданих медичних документів, не відображав, у чому саме полягає відсутність підстав для встановлення групи інвалідності у вимірі кожного з наявних у позивача захворювань, а також не містив правового обґрунтування з урахуванням нового нормативного регулювання, запровадженого постановою КМУ №1338.

Саме відсутність належного мотивування рішення суб"єта владних повноважень - Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» стала підставою для скасування рішення від 02.10.2025 р. рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026р. у справі №520/29474/25 із покладенням на відповідача обов`язку повторно розглянути скаргу позивача та прийняти мотивоване рішення з урахуванням висновків суду.

Між тим, Рішення Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» від 26.03.2026р. таких дефектів не містить.

При цьому, суд зважає, що унаслідок власної поведінки заявника у межах спірних правовідносин рішення Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" від 26.03.2026р. було прийнято виключно на підставі медичних документів (як на тому і наполягав заявник).

Таким чином, рішення Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" від 26.03.2026р. було прийнято з дослідженням усього обсягу наявної медичної документації та без формального застосування нормативних положень без їх індивідуалізованого та мотивованого тлумачення.

Суд повторює, що предметом виконання у даному випадку було саме вчинення боржником певних дій немайнового характеру - повторного розгляду скарги та прийняття за його результатами мотивованого рішення з урахуванням висновків суду, а не досягнення наперед визначеного результату чи задоволення суб`єктивних очікувань стягувача щодо змісту прийнятого рішення.

Верховний Суд у постанові від 16.01.2025 року у справі №580/1226/24 вказав, що виконавче провадження з підстав, визначених у пункті 9 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII, закінчується у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

При цьому про закінчення виконавчого провадження з указаних підстав приймається мотивована постанова, яка має містити обставини, що свідчать про фактичне виконання судового рішення та засоби їхнього встановлення.

Закінчуючи виконавче провадження із зазначених підстав, державний виконавець зобов`язаний пересвідчитися, що відповідне зобов`язання виконано у чіткій відповідності з резолютивною частиною рішення суду та мотивами, якими керувався суд, постановляючи таке рішення.

Водночас джерелом відомостей про фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом можуть бути будь-які докази, що містять відповідну інформацію, вид і форма яких залежить від суті та змісту покладеного на боржника зобов`язання.

З урахуванням установлених у справі обставин, суд доходить до переконання про те, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026р. у справі №520/29474/25 боржником - Державною установою «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» було вчинено належний обсяг організаційно-правових заходів стосовно повторного розгляду по суті скарги ОСОБА_1 від 25.08.2025р.

Обставини спірних правовідносин виключають виникнення у межах спірних правовідносин обов"язку суб"єкта владних повноважень з приводу здійснення додаткового комплексу організаційно-правових заходів стосовно розгляду скарги заявника від 25.08.2025р. понад обсяг реально вчиненого управлінського волевиявлення.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей». Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності. Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 та є релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи. За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16, де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єкт владних повноважень - державний виконавець забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини спірних правовідносин з`ясував із достатньою повнотою, взяв до уваги усі юридично значимі фактори, вірно витлумачив зміст належної норми матеріального права, оскільки врахував, що на момент винесення оскаржуваної постанови у матеріалах виконавчого провадження були наявні належні та достатні докази фактичного виконання боржником рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026р. у справі №520/29474/25, унаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».

Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб`єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки – не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову без задоволення.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення від 21.01.1999р. у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007р. у справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011р. у справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010р. у справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994р. у справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003р. у справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008р. у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-243, 255, 257, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення у повному обсязі складено (виготовлено) - 25.05.2026р.; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.6 ст.287 КАС України (протягом 10 днів з дати проголошення судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко