Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №520/9932/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

25.05.2026 р. справа №520/9932/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., за участі секретаря судового засідання - Карапетян М.О., представника позивача - Яковлева Є.В., представника відповідача - Свистун Д.С. (у режимі відеоконференцзв"язку), розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «МУЛЬТІТУЛ-СТАНДАРТ» (далі за текстом - позивач, заявник)

до Головного управління ДПС у Сумській області (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області від 06.02.2026р. №123218282314.

Аргументуючи цю вимогу, зазначив, що оскаржене податкове повідомлення-рішення суб”єкта владних повноважень було винесено за результатами проведення позапланової невиїзної перевірки, про яку платник податків не був повідомлений належним чином. Твердив про істотне порушення процедури проведення заходу податкового контролю у вигляді невручення платнику податків направлень на перевірку та безпідставність застосування штрафу, позаяк звіт про контрольовані операції не був поданий у визначений законом строк через дію форс-мажорних обставин у вигляді повномасштабної збройної військової агресії Російської Федерації порти України з 24.02.2022р.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що наказ про призначення позапланової невиїзної перевірки та повідомлення про призначення позапланової невиїзної перевірки були направлені за належною податковою адресою і повернуті установою поштового зв`язку за минуванням терміну зберігання, а відтак, платник податків вважається сповіщеним про призначення відповідного заходу податкового контролю. Твердив, що під час проведення заходу податкового контролю не було виявлено жодних правових підстав, котрі б звільняли платника податків від міри юридичної відповідальності за п.п.120.3 ст.120 Податкового кодексу України.

Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, відомі учасникам спору і у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів відносно таких відомостей, строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не заяви ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Тому суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник пройшов визначену законом процедуру державної реєстрації суб`єктів господарювання, набув правового статусу резидента України - юридичної особи приватного права, значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань під ідентифікаційним кодом - 43856496, у спірних правовідносинах знаходився на податковому обліку в установі відповідача.

У ході розгляду справи представником позивача у порядку ч.1 ст.78 КАС України була визнана обставина зміни заявником 06.06.2025р. податкової адреси на місцезнаходження за адресою – Харківська область, Харківський район, м. Харків, вул. Морозова, буд. 7.

Ця адреса зазначена і у тексті позову.

Тож, суд не знаходить підстав для додаткового дослідження та доказування цієї обставини.

У межах спірних правовідносин протягом 2024р. заявник мав господарські зносини з постачальниками – нерезидентами за зовнішньоекономічними контрактами з імпорту товару на митну територію України (RAJHANS TEXTILE TRADING FZCO (Об”єднані Арабські Емірати) – контракт від 17.07.2024р. №RTTF20240717; RAJHANS TRADING FZCO (Об”єднані Арабські Емірати) – контракт від 08.08.2023р. №RTF/MLS20230808).

28.02.2025р. заявником до контролюючого органу була подана податкова декларація з податку на прибуток за 2024р., де задекларовано розмір доходу – 190.002.300,00грн.

У строк до 01.10.2025р. заявник не подав до контролюючого органу звіт про контрольовані операції за 2024р.

У ході розгляду справи представником позивача у порядку ч.1 ст.78 КАС України ці обставини були визнані.

Тож, суд не знаходить підстав для додаткового дослідження та доказування цієї обставини.

15.10.2025р. суб”єктом владних повноважень відносно заявника було складено запит від 15.10.2025р. №6210/12/18-28-23-12 стосовно причин неподання звіту про контрольовані операції за період 01.01.2024р.-31.12.2024р.

Судом з”ясовано, що запит за змістом та реквізитами оформлений належним чином згідно з п.73.3 ст.73 Податкового кодексу України, містить відомості про належну податкову адресу заявника, був направлений заявнику засобами поштового зв”язку.

Згідно з копією повідомлення про вручення поштового відправлення (т.1 а.с.44 зворот) означений запит був повернутий установою поштового зв”язку до контролюючого органу з причини відсутності адресата - 10.11.2025р.

21.11.2025р. відповідачем відносно заявника було прийнято наказ від 21.11.2025р. №2055-кп з приводу призначення документальної позапланової невиїзної перевірки з питання дотримання вимог податкового законодавства у сфері декларування контрольованих операцій за 2024р.

Доказів оскарження заявником цього наказу до контролюючого органу вищого рівня або до суду матеріали справи не містять.

Судом з”ясовано, що згаданий наказ за змістом та реквізитами оформлений належним чином згідно з ст.78 Податкового кодексу України, містить достатній обсяг інформації про предмет заходу податкового контролю, підставу заходу податкового контролю, місце проведення заходу податкового контролю, тривалість заходу податкового контролю, був направлений заявнику засобами поштового зв”язку разом із повідомлення про призначення перевірки №296/18-28-23-14.

Згідно з копією повідомлення про вручення поштового відправлення (т.1 а.с.47) означений запит був повернутий установою поштового зв”язку до контролюючого органу з причини відсутності адресата – 09.12.2025р.

Результати проведеної суб”єктом владних повноважень на реалізацію наказу ГУ ДПС у Сумській області від 21.11.2025р. №2055-кп перевірки були оформлені актом від 29.12.2025р. №12318/18-28-23-14-43856496 (далі за текстом – Акт №12318).

Додатком №1 до Акту №12318 є перелік проведених заявником імпортних митних операцій з постачальниками – нерезидентами за зовнішньоекономічними контрактами з імпорту товару на митну територію України, а саме: RAJHANS TEXTILE TRADING FZCO (Об”єднані Арабські Емірати), RAJHANS TRADING FZCO (Об”єднані Арабські Емірати) за 2024 рік.

У ході розгляду справи представником сторони позивача у порядку ч.1 ст.78 КАС України визнані обставини реальності цих господарських операцій.

У тексті Акту №12318 суб”єктом владних повноважень викладені власні судження про вчинення заявником порушення п.п.39.4.2 ст.39 Податкового кодексу України за рахунок неподання звіту про контрольовані операції за 2024р. до 01.10.2025р.

06.02.2026р. із посиланням на Акт №12318 контролюючим органом було видано податкове повідомлення - рішення №123218282314 про застосування 908.400,00грн. штрафу на підставі п.120.3 ст.120 Податкового кодексу України.

08.05.2026р. заявником було подано до контролюючого органу документ обов"язкової податкової звітності у вигляді звіту про контрольовані операції за 2024 рік.

Стверджуючи про невідповідність закону оскарженого податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб`єктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Суд відмічає, що з 01.01.2011р. підстави та приводи проведення контролюючими органами заходів податкового контролю за дотриманням учасниками суспільних відносин – платниками податків податкової дисципліни, обсяг повноважень та способи їх реалізації унормовані, зокрема, приписами ст.ст.19- 20, 73, 75-86 Податкового кодексу України.

У розумінні п.61.1 ст.61 Податкового кодексу України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

За приписами п.62.1 ст.62 Податкового кодексу України податковий контроль здійснюється шляхом: 62.1.1. ведення обліку платників податків; 62.1.2. інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; 62.1.3. перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин; 62.1.4. моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу; 62.1.5. обліку та моніторингу діяльності фінансових агентів відповідно до статті 39-3 цього Кодексу.

Відповідно до п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з п.п.75.1.2 ст.75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Суд відмічає, що у розумінні п.36.1 ст.36 Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

У розумінні ст.ст.39, 46-50 Податкового кодексу України податковий обов`язок учасника суспільних відносин охоплює діяння з приводу складання і подання до контролюючого органу у визначених законом випадках документів обов”язкової податкової звітності.

За визначенням п.п.39.2.1.1 ст.39 Податкового кодексу України контрольованими операціями є господарські операції платника податків, що можуть впливати на об`єкт оподаткування податком на прибуток підприємств платника податків (для резидентів Дія Сіті - платників податку на особливих умовах - на фінансовий результат до оподаткування, визначений у фінансовій звітності згідно з національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності), а саме: а) господарські операції, що здійснюються з пов`язаними особами - нерезидентами, в тому числі у випадках, визначених підпунктом 39.2.1.5 цього підпункту; б) зовнішньоекономічні господарські операції з продажу та/або придбання товарів та/або послуг через комісіонерів-нерезидентів; в) господарські операції, що здійснюються з нерезидентами, зареєстрованими у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту 39.2.1.2 цього підпункту, або які є резидентами цих держав; г) господарські операції, що здійснюються з нерезидентами, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави, в якій вони зареєстровані як юридичні особи. Перелік організаційно-правових форм таких нерезидентів в розрізі держав (територій) затверджується Кабінетом Міністрів України; ґ) господарські операції (у тому числі внутрішньогосподарські розрахунки), що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні.

За приписами п.п.39.2.1.4 ст.39 Податкового кодексу України господарською операцією для цілей трансфертного ціноутворення є всі види операцій, договорів або домовленостей, документально підтверджених або непідтверджених, що можуть впливати на об`єкт оподаткування податком на прибуток підприємств платника податків (для резидентів Дія Сіті - платників податку на особливих умовах - на фінансовий результат до оподаткування, визначений у фінансовій звітності згідно з національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності), зокрема, але не виключно: а) операції з товарами, такими як сировина, готова продукція тощо; б) операції з придбання (продажу) послуг; в) операції з нематеріальними активами, такими як роялті, ліцензії, плата за використання патентів, товарних знаків, ноу-хау тощо, а також з будь-якими іншими об`єктами інтелектуальної власності; г) фінансові операції, включаючи лізинг, участь в інвестиціях, кредитах, комісії за гарантію тощо; ґ) операції з купівлі чи продажу корпоративних прав, акцій або інших інвестицій, купівлі чи продажу довгострокових матеріальних і нематеріальних активів; д) операції (у тому числі внутрішньогосподарські розрахунки), що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні; е) операції, у результаті яких обсяг доходу та/або фінансовий результат платника податку зменшується внаслідок повної або часткової, безповоротної або тимчасової передачі функцій разом з матеріальними та/або нематеріальними активами (або без них), вигодами, ризиками та можливостями іншому платнику податку (іншій особі) в тих випадках, коли у взаємовідносинах між непов`язаними особами така передача не здійснювалася б без компенсації, незалежно від того, чи відображені такі операції у бухгалтерському обліку.

Як то указано у п.п.39.2.1.7 ст.39 Податкового кодексу України, господарські операції, передбачені підпунктами 39.2.1.1 (крім операцій, що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні) і 39.2.1.5 цього підпункту, визнаються контрольованими, якщо одночасно виконуються такі умови: річний дохід платника податків від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 150 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік; обсяг таких господарських операцій платника податків з кожним контрагентом, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 10 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік. Господарські операції, що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні, визнаються контрольованими, якщо обсяг таких господарських операцій, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 10 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік.

Підпунктом 39.2.1.9 ст.39 Податкового кодексу України передбачено, що обсяг господарських операцій платника податків для цілей підпункту 39.2.1.7 цього підпункту обраховується за цінами, що відповідають принципу "витягнутої руки".

Згідно з п.п.39.4.1 ст.39 Податкового кодексу України для цілей податкового контролю за трансфертним ціноутворенням звітним періодом є календарний рік.

Відповідно до п.п.39.4.2 ст.39 Податкового кодексу України платники податків, які у звітному році здійснювали контрольовані операції, зобов`язані подавати до 1 жовтня року, що настає за звітним, звіт про контрольовані операції.

За змістом п.п.39.4.2.1 ст.39 Податкового кодексу України у звіті про контрольовані операції зазначається інформація про всі контрольовані операції, здійснені платником податків у звітному періоді.

У разі якщо платником податку виявлено, що у раніше поданому звіті про контрольовані операції інформація надана не в повному обсязі, містить помилки або недоліки, такий платник податків має право подати: новий звіт до закінчення граничного строку подання звіту про контрольовані операції за такий самий звітний період; уточнюючий звіт у разі його подання після закінчення граничного строку для відповідного звітного періоду.

Подання платником податку уточнюючого звіту про контрольовані операції не звільняє від відповідальності, передбаченої підпунктами 120.4 і 120.6 статті 120 цього Кодексу.

Платник податків під час проведення документальних перевірок не має права подавати звіт (уточнюючий звіт) про контрольовані операції за звітний період, який перевіряється.

Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що діяння з подання учасником суспільних відносин звіту про контрольовані операції є невід`ємним структурним елементом податкового обов`язку.

Згідно з п.п.78.1.15 ст.78 Податкового кодексу України підставою для призначення документальної позапланової перевірки є неподання платником податків або подання з порушенням вимог пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу звіту про контрольовані операції, повідомлення про участь у міжнародній групі компаній, звіту в розрізі країн міжнародної групи компаній, глобальної документації (майстер-файлу) та/або документації з трансфертного ціноутворення.

У межах спірних правовідносин стороною позивача не заперечується ані факту неподання до 01.10.2025р. до контролюючого органу звіту про контрольовані операції за 2024 рік, ані факту існування такого обов”язку.

Згаданий податковий обов"язок з подання до контролюючого органу звіту про контрольовані операцій був фізично виконаний лише - 08.05.2026р.

Розглядаючи справу, суд зважає, що згідно з п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

За правилами п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

У разі надіслання (вручення) відповідно до статті 42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

У силу спеціального застереження п.79.5 ст.79 Податкового кодексу України за наявності письмового звернення платника податків замість документальної невиїзної перевірки може проводитися документальна виїзна перевірка.

Судом достеменно з`ясовано, що у межах спірних правовідносин заявник не подавав до суб”єкта владних повноважень жодних звернень про проведення документальної виїзної перевірки замість вже призначеної документальної невиїзної перевірки.

Згідно з п.45.2 ст.45 Податкового кодексу України податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Як то указано у п.42.1 ст.42 Податкового кодексу України, податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті.

Відповідно до п.42.2 ст.42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

У п.42.4 ст.42 Податкового кодексу України законодавцем сформульовані правила листування контролюючих органів з платниками податків засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".

Натомість, згідно з п.42.5 ст.42 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

На вимогу платника податків, який отримав документ в електронній формі, контролюючий орган надає такому платнику податків відповідний документ у паперовій формі протягом трьох робочих днів з дня надходження відповідної вимоги (у паперовій або електронній формі) платника податків.

Суд повторно зазначає, що у межах спірних правовідносин складені контролюючим органом запит про надання документів і наказ про призначення невиїзної документальної перевірки за формою, змістом та реквізитами відповідають вимогам ст.ст.73, 78 Податкового кодексу України, були направлені заявникові засобами поштового зв”язку, повернуті установами поштового зв”язку до контролюючого органу через їх неотримання заявником.

Матеріали справи не містять належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів добросовісного виконання заявником у межах спірних правовідносин власного обов”язку з приводу забезпечення умов для фізичного отримання кореспонденції від терорганів системи ДПС України і неотримання означеної кореспонденції виключно у силу дії факторів нездоланної та непереборної сили поза межами внутрішньої воли та фізичних можливостей заявника.

Таких доказів судом за власною ініціативою у порядку ч.4 ст.9 КАС України не відшукано.

Отже, суду належить дійти до переконання про те, що у межах спірних правовідносин заявник був належно та завчасно сповіщений суб’’єктом владних повноважень про призначення заходу податкового контролю у формі документальної невиїзної перевірки, унаслідок чого суб`єкт владних повноважень мав право на проведення документальної невиїзної перевірки.

Тому, суд доходить до переконання про те, що у межах спірних правовідносин суб`єктом владних повноважень не було вчинено діянь з недотримання процедури реалізації владної управлінської функції такого рівня і ступеня, котрі б об`єктивно були здатні викривити чи спотворити (перекрутити) справжні обставини фактичної дійсності чи призвести до невірної оцінки цих обставин.

Відтак, доводи заявника про наявність підстав для задоволення позову з цих мотивів кваліфікуються судом у якості недоведених.

Продовжуючи розгляду справи, суд зазначає, що у розумінні п.109.1 ст.109 Податкового кодексу України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з п.112.1 ст.112 Податкового кодексу України особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п.112.2 ст.112 Податкового кодексу України особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

У силу спеціального застереження п.п.112.8.9 ст.112 Податкового кодексу України обставинами, що звільняють від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є вчинення діяння (дії або бездіяльності) внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажору).

Розв”язуючи спір за епізодом існування підстав для звільнення від відповідальності у зв`язку з випадком надзвичайних та невідворотних обставин (форс-мажору), суд зазначає, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої татті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. В подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і останній триває до теперішнього часу.

Згідно ч.1 ст.617 Цивільного кодексу України та ст.141 Закону України від 02.12.1997р. №671/97-ВР "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами. Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести, а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Рішенням президії ТПП України 15.07.2014р. №40(3) затверджено Регламент засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), який встановлює єдиний порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) в системі ТПП України.

За правилами підпункту 4.2 пункту 4 Регламенту ТПП регіональні ТПП здійснюють засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідно до умов договорів, контрактів, типових договорів, угод тощо між резидентами, норм законодавства, відомчих нормативних актів, органів місцевого самоврядування, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції регіональних торгово-промислових палат / відповідної регіональної ТПП.

Верховним Судом у постанові від 12.12.2024р. (справа № 380/839/24) та у постанові від 14.01.2025р. (справа № 440/17191/23)і з посиланням на постанови Верховного Суду від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18, від 25.01.2022р. у справі №904/3886/21, від 18.01.2024р. у справі №914/2994/22 зазначено, що усталеною є практика Верховного Суду, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановленого) характеру. У разі їх виникнення сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку.

Згідно з правовими висновками низки постанов Верховного Суду (постанови від 05 грудня 2023 року у справі №917/1593/22, від 18 січня 2024 року у справі № 914/2994/22, від 19 серпня 2022 року у справі №908/2287/17) підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП. Водночас, сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватись судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

У постановах від 05 жовтня 2023 року у справі №520/14773/21, від 19 серпня 2022 року у справі №818/2429/18, від 17 червня 2020 року у справі №812/677/17, від 03 вересня 2019 року у справі №805/1087/16 Верховний Суд зазначив, що має встановлюватися (доводитися) вплив обставин непереборної сили, засвідчених відповідними сертифікатами ТПП України, на неможливість платника податку належним чином виконувати свої зобов`язання і на зміну його економічного стану цими форс-мажорними обставинами. Ці фактори мають перебувати у причинно-наслідковому зв`язку.

Із суті перелічених вище правових позицій Верховного Суду слідує, що саме по собі існування форс-мажорної обставини (обставини непереборної сили) ще не є свідченням того, що безпосередньо ця обставина вплинула на неможливість виконання особою певного зобов`язання за договором чи обов`язку, передбаченого законодавчими та іншими нормативними актами. Такий зв`язок має встановлюватись як шляхом надання сертифіката (довідки) Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП, так і оцінкою інших належних доказів, що можуть це підтвердити.

Тож сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом неможливості виконання зобов`язання, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та характеру зобов`язання.

Натомість, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не змогла виконати ті чи інші зобов`язання.

Відтак, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 Цивільного кодексу України (що охоплює дію форс-мажору під час виконання учасником суспільних відносин податкового обов`язку) особа, яка порушила зобов`язання, повинна щонайменше довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі № 904/6463/14 (3-216гс15))

Саме такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18, від 25 січня 2022 року у справі №904/3886/21, від 18 січня 2024 року у справі № 914/2994/22, від 05 жовтня 2023 року у справі №520/14773/21, від 19 серпня 2022 року у справі №818/2429/18, від 17 червня 2020 року у справі №812/677/17, від 03 вересня 2019 року у справі №805/1087/16.

З наведеного слідує, що неможливість виконання зобов`язання/обов`язку особа повинна підтверджувати документально в залежності від дійсних обставин конкретної причини, котра об"єктивно та нездоланно унеможливлює виконання вимог національного закону України.

Натомість, самі по собі обставини повномасштабної збройної військової агресії Російської Федерації прот України з 24.02.2022р. на території України не є автоматичною, безумовною підставою, яка підтверджує відсутність можливості виконання зобов`язання/обов`язку без доведення зацікавленою особою поза розумним сумнівом факту існування безпосереднього та прямого причинно-наслідкового зв"язку між згаданою агресією та фізичною змогою своєчасного та у повному обсязі виконання учасником суспільних відносин конкретного податкового обов"язку.

Застосовуючи положення наведених норм права до установлених обставин спору, суд відмічає, що у межах спірних правовідносин заявником не отримувався ані сертифікат Торгово-промислової палати України про засвідчення будь-яких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), ані сертифікат регіональної палати Торгово-промислової палати України про засвідчення будь-яких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а навпаки, безперешкодно проводились перелічені вище господарські операції за зовнішньоекономічними контрактами з імпорту товару на митну територію України, складались і подавались до терорганів системи Державної митної служби України митні декларації, складались і подавались до терорганів системи Державної податкової служби України документи обов`язкової податкової звітності у формі податкових декларацій з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1 також не містить об”єктивних даних відносно впливу фактору повномасштабної збройної військової агресії Російської Федерації проти України (24.02.2022р.) на виконання зобов”язань учасниками суспільних відносин поза межами України і з наведених вище міркувань не може бути кваліфікований у якості сертифікату торгово-промислової палати.

Ухвалою суду від 27.04.2026р. було зобов`язано позивача подати до суду докази на підтвердження наявності та впливу згаданих у позові форс-мажорних обставин на можливість своєчасного виконання податкового обов`язку (подання податкової звітності); докази про вплив згаданих у позові форс мажорних обставин на проведення господарських операцій за зовнішньоекономічними контрактами з контрагентами-нерезидентами -RAJHANS TEXTILE TRADING FZCO (ОАЕ) та RAJHANS TRADING FZCO (ОАЕ); докази здійснення у 2024 році господарських операцій з контрагентами-нерезидентами RAJHANS TEXTILE TRADING FZCO (ОАЕ) та RAJHANS TRADING FZCO (ОАЕ) із зазначенням їх обсягу; докази фактичного впливу обставин воєнного стану на діяльність позивача, зокрема на ведення господарської діяльності, доступ до первинних документів, бухгалтерського та податкового обліку, електронних сервісів подання звітності; документи, що підтверджують об`єктивну неможливість своєчасного подання звіту про контрольовані операції за 2024 рік (у тому числі листування, внутрішні документи, повідомлення контролюючих органів, довідки про перебої в роботі, переміщення підприємства тощо) - протягом 15 днів від дати отримання цієї ухвали.

Жодних доказів, які б підтвердити вплив згаданих у позові форс-мажорних обставин на можливість своєчасного виконання податкового обов`язку (подання податкової звітності) представником заявника до уду подано не було.

Тож, довід заявника про те, що у даному конкретному випадку відображене у тексті Акту №12318 податкове правопорушення було скоєно унаслідок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) суд кваліфікує у якості недоведеного.

Розв`язуючи спір, суд зазначає, що згідно з п.120.3 ст.120 Податкового кодексу України неподання платником податків звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення, та/або глобальної документації з трансфертного ціноутворення (майстер-файлу), та/або звіту у розрізі країн міжнародної групи компаній, та/або повідомлення про участь у міжнародній групі компаній відповідно до вимог статті 39 цього Кодексу - тягне за собою накладення штрафу (штрафів) у розмірі: 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, - у разі неподання звіту про контрольовані операції; 3 відсотків суми контрольованих операцій, щодо яких не була подана документація, визначена підпунктами 39.4.6 та 39.4.9 пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року; 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, - у разі неподання глобальної документації з трансфертного ціноутворення (майстер-файлу), визначеної підпунктами 39.4.7 та 39.4.9 пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу; 1000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, - у разі неподання звіту у розрізі країн міжнародної групи компаній; 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, - у разі неподання повідомлення про участь у міжнародній групі компаній.

Сплата таких фінансових санкцій (штрафів) не звільняє платника податків від обов`язку подання звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення, та/або глобальної документації з трансфертного ціноутворення (майстер-файлу), та/або звіту у розрізі країн міжнародної групи компаній, та/або повідомлення про участь у міжнародній групі компаній.

Неподання платником податків звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення, та/або глобальної документації з трансфертного ціноутворення (майстер-файлу), та/або звіту у розрізі країн міжнародної групи компаній, та/або повідомлення про участь у міжнародній групі компаній після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу (штрафів), передбаченого цим пунктом, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, за кожен календарний день неподання звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення, та/або глобальної документації з трансфертного ціноутворення (майстер-файлу), та/або звіту в розрізі країн міжнародної групи компаній, та/або повідомлення про участь у міжнародній групі компаній, але не більше 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Продовжуючи розгляд справи, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) суб`єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений, насамперед, на суб`єкта владних повноважень шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи, що між тим, у силу правових висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21 не виключає ані визначеного ч.1 ст.77 КАС України обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, ані використання судом стандартів доказування згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, адже реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути кваліфікована у якості доведеної виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

До того ж, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.

Окрім того, за сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. по справі №916/3027/21 стандартами доказування: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин суб”єктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі податкового повідомлення – рішення, котре створило для заявника новий публічний обов”язок з приводу оплати штрафу на користь Держави, тобто вплинуло на правове становище заявника у межах спірних правовідносин.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк суб”єкт владних повноважень обставини спірних правовідносин з”ясував з достатньою повнотою, зміст належної норми матеріального права витлумачив правильно, взяв до уваги усі юридично значимі фактори, обґрунтовано виходив з наявності в діяннях заявника події та складу податкового правопорушення за п.120.3 ст.120 Податкового кодексу України та з відсутності підстав для звільнення заявника від юридичної відповідальності за вчинене податкове правопорушення.

Відтак, реально вчинене суб”’єктом владних повноважень управлінське волевиявлення у межах спірних правовідносин не призвело до безпідставного погіршення правового становища заявника.

Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб”єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки – не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у задоволенні вимог позову.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-78, 90, 211, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення суду у повному обсязі виготовлено (складено) - 25.05.2026р.; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко