Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №520/8862/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

25 травня 2026 року справа № 520/8862/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги Вікторівни, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , як дружині загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , та нашій дитині ОСОБА_3 належного та не виплаченого грошового забезпечення;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити мені та моїй дитині належне та не виплачене військовослужбовцю до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення, а саме: грошове забезпечення за грудень 2025 року; додаткову винагороду за участь у бойових діях за листопад та грудень 2025 року; грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної та додаткових відпусток станом на день загибелі - 20.12.2025 року; інші належні виплати, передбачені законодавством України.

В обґрунтування позову, позивач зазначив, що є дружиною загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 та має право на отримання належного та не виплаченого військовослужбовцю до дня загибелі грошового забезпечення, у тому числі додаткової винагороди за участь у бойових діях, компенсації за невикористані відпустки та інших передбачених законом виплат, які не входять до складу спадщини та підлягають виплаті членам сім`ї загиблого. Незважаючи на подану заяву та наявність усіх необхідних документів, Військова частина НОМЕР_1 не здійснила нарахування та виплату належних сум, не надала письмової відповіді у встановлений законом строк та допустила протиправну бездіяльність, чим порушила права позивача та її дитини на отримання належного грошового забезпечення загиблого військовослужбовця.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити спрощене позовне провадження в адміністративній справі.

Відповідачі повідомлені належним чином про відкриття провадження у справі через підсистему ЄСІТС "Електронний суд", а також про можливість надати до суду відзив на позовну заяву у визначений судом строк, відповідач подав відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якому заперечує проти доводів відповідача.

Розглянувши усі надані сторонами документи, у тому числі ті, які надійшли до суду через систему "Електронний суд" та наявні у підсистемі "Діловодство спеціалізованого суду" з моменту звернення позивачем до суду з цією позовною заявою, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.

ОСОБА_4 , громадянка України, 14.02.2019 уклала шлюб з громадянином України ОСОБА_2 , що підтверджується з свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_2 .

У вказаному свідоцтві зазначено, що прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу " ОСОБА_5 ".

ОСОБА_3 є донькою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 04.06.2019 Серії НОМЕР_3 .

Молодший сержант ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , командир 1 відділення ударних безпілотних комплексів 1 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів 2 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 поблизу н.п. Новоолександрівка Синельниківського району Дніпропетровської області під час виконання бойового завдання, при виконанні службових обов`язків по захисту територіальної цілісності та суверені України від збройної агресії російської федерації, виконуючи бойове завдання в складі Сил України. Призваний на військову службу за призовом 01.05.2024 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується сповіщенням сім`ї №0501/15/1/220 від 28.01.2026.

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим 06.02.2026 Другим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У зв`язку з загибеллю чоловіка ОСОБА_2 , позивач 10.02.2026 звернулася через територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП), яка направлена до військової частини НОМЕР_1 з заявою про виплату належного та не виплаченого військовослужбовцю до дня загибелі грошового забезпечення (у тому числі одноразових додаткових видів грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі) та допомоги на поховання.

Військова частина НОМЕР_1 відповідно до витягу з наказу від 01.04.2026 №93 виплатила допомогу на поховання у розмірі 14600 грн 09.04.2026, що підтверджується банківською випискою.

Проте, відповідач відповіді по суті заяви щодо виплати належного та неотриманого грошового забезпечення військовослужбовця позивачу не надала.

Позивач, не погодившись з бездіяльністю відповідача, звернулася за захистом своїх прав до суду.

Розглядаючи спір, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Статтею 1 Закону №2011-XII визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Абзацом 3 ч.6 ст.9 Закону №2011-XII визначено, що грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Розділом ХХХ вказаного Порядку регулюється питання щодо виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.

Відповідно до пункту 1 Розділу ХХХ Порядку №260 у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства-незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей. У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.

Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату. Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим (пункт 2 Розділ ХХХ Порядку №260).

Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (ст. 1227 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до довідки від 20.04.2026 №26/1/2764 про депоноване грошове забезпечення ОСОБА_2 на рахунку Військової частини НОМЕР_1 депоновано грошове забезпечення у розмірі 384 842,87 грн.

Враховуючи, визначену черговість виплати грошового забезпечення військовослужбовця, належного, але не отриманого ним до дня смерті (загибелі), суд дійшов висновку, що грошове забезпечення померлого ОСОБА_2 у повній нарахованій йому сумі мала право отримати його дружина ОСОБА_1 , з якою військовослужбовець на день смерті перебував у офіційно зареєстрованому шлюбі.

Поряд з цим, суд зазначає, що подібна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.09.2024 у справі №560/16370/23 (№К/990/23746/24).

Стосовно посилань відповідача у відзиві про те, що позовні вимоги знаходяться за межами передбаченого ч.5 ст.122 КАС України місячного строку звернення до суду, слід вказати, що реалізація права на виплату грошового забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення визначається з дати загибелі, визначеної у свідоцтві про смерть військовослужбовця, а також обмежується строком у три роки з дня виникнення такого права.

Оскільки датою смерті чоловіка позивача є 20.12.2025, тобто з цієї дати виникає право позивача саме на звернення з заявами про отримання грошового забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , як дружині загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , та дитині ОСОБА_3 належного та не виплаченого грошового забезпечення.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 та дитині - ОСОБА_3 , належне та не виплачене військовослужбовцю до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення, а саме: грошове забезпечення за грудень 2025 року; додаткову винагороду за участь у бойових діях за листопад та грудень 2025 року; грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної та додаткових відпусток станом на день загибелі - 20.12.2025 року; інші належні виплати, передбачені законодавством України.

Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Ольга НІКОЛАЄВА