Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №380/3111/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/3111/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Михайльчук Микола Іванович, звернувся до суду з позовом до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просить:

- визнати протиправною відмову Комісії з розгляду питань щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_3 в оформлені відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаному ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , оформлену протоколом №6 від 10.02.2026;

- ???зобов`язати Комісію з розгляду питань щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_3 оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на підставі пункту 12 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив, що перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 та 03.02.2026 звернувся через Центр надання адміністративних послуг із заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу на підставі пункту 12 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв`язку з наявністю дружини з інвалідністю ІІІ групи, яка хворіє на психічний розлад F33.1 – Рекурентий депресивний розлад з помірним перебігом. До заяви долучив усі визначенні законодавством документи. Однак протоколом від 10.02.2026 №6 Комісія ухвали рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки з мотивів відсутності підстав згідно пункту 12 частини 1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560. Позивач вважає таку відмову протиправною та необґрунтованою, оскільки сукупність фактів надання усіх передбачених законом документів та наявність у його дружини ІІІ групи інвалідності на підставі психічного розладу зумовлюють право ОСОБА_1 на отримання відстрочки на підставі пункту 12 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». У зв`язку з цим звернувся до суду з цим позовом.

Відповідачем позову не визнано з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, суть яких полягає у такому. Відповідно до пункту 12 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підставою для надання відстрочки є, зокрема, наявність у особи з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів. Таким чином, для застосування зазначеної норми необхідним є документальне підтвердження факту наявності у особи відповідного захворювання. Позивачем подано консультативний висновок лікаря від 29 січня 2026 року. Разом з тим зазначений документ: має характер індивідуального медичного висновку за результатами консультації; не містить відомостей щодо тривалості захворювання, його клінічної характеристики, ступеня вираженості; не підтверджує перебування особи під диспансерним наглядом або отримання системного лікування; не містить посилання на медичну документацію, яка б свідчила про встановлення діагнозу у визначеному порядку.

Наведене не дає можливості встановити об`єктивний та перевіюваний факт наявності психічного розладу в розумінні пункту 12 частини першої статті 23 Закону, який би безумовно створював правові підстави для надання відстрочки. При цьому відповідач не наділений повноваженнями здійснювати медичну оцінку діагнозів або встановлювати їх достовірність поза межами поданих належних документів. Враховуючи викладене, станом на момент прийняття рішення у відповідача були відсутні достатні та належні докази, які б підтверджували наявність передбачених законом умов для надання відстрочки, у зв`язку з чим рішення про відмову було прийнято правомірно та в межах наданих повноважень. Просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалами суду від 26.02.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін та витребувано від відповідача належним чином засвідчену копію протоколу Комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 від 10.02.2026 № 6.

Представником позивача 04.03.2026 (вх. №17810) подано додаткові пояснення по справі.

Відповідачем 05.03.2026 (вх. №18103) подано відзив на позовну заяву.

Представником позивача 06.03.2026 (вх. №18327) подано відповідь на відзив.

Суд, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 29.08.2020, про що складено відповідний актовий запис №173, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 29.08.2020.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №8433585 ОСОБА_3 15.07.2019 встановлено третю групу інвалідності безтерміново. Підстава: акт огляду МСЕК №893.

ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до витягу з військово-облікового документа «Резерв+» ОСОБА_1 мав відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією на підставі пункту 12 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» до 02.02.2026.

Відповідно до Консультаційного висновку спеціаліста КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» Центр психічного здоров`я «КУЛЬПАРКІВ» від 29.01.2026 ОСОБА_4 встановлено діагноз F33.1 – Рекурентний депресивний розлад з помірним перебігом.

ОСОБА_1 03.02.2026 звернувся через Центр надання адміністративних послуг із заявою про отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 12 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв`язку із наявністю дружини з інвалідністю ІІІ групи, яка хворіє на психічний розлад F33.1 – Рекурентий депресивний розлад з помірним перебігом.

До заяви долучено: свідоцтво про шлюб; висновок до акта огляду МСЕК; паспорт та РНОКПП дружини; консультативний висновок лікаря-психіатра від 29.01.2026; електронний військово-обліковий документ (Резерв +); посвідчення про отримання державної соціальної допомоги особі з інвалідністю.

Рішенням комісії для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформленим протоколом №6 від 10.02.2026, ОСОБА_1 відмовлено у наданні відстрочки за відсутності підстав згідно з пунктом 12 частини 1 відповідно до Постанови КМУ від 16.05.2024 №560.

Позивач, вважаючи протиправною відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 12 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», звернувся з цим позовом до суду.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Згідно з цим Указом мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Ці строки неодноразово продовжувалися аналогічними Указами Президента України та тривають далі.

За приписами статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;

воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

На час виникнення спірних правовідносин та на дату ухвалення рішення у цій справі на території України продовжує діяти воєнний стан.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі – Закон № 2232-ХІІ, у редакції від 15.01.2026, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно із частиною 2 статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною 3 статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За приписами частин 1, 2 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі – Закон № 3543-XII, у редакції від 04.12.2025, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що:

мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Відповідно до частини 5 статті 22 Закону № 3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі – положення № 154, у редакції від 09.10.2025, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Пункт 8 Положення № 154 передбачає, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів із взяття громадян України на військовий облік призовників, направлення громадян України для проходження базової військової служби, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, крім іншого: оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Відповідно до частини 5 статті 22 Закону № 3543-ХІІ порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Цей порядок визначає:

механізм реалізації повноважень та взаємодію між місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від підпорядкування і форми власності, органами військового управління, органами та підрозділами, що входять до системи поліції, та посадовими особами територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з організації проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період;

порядок оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил України, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України чи відповідного підрозділу розвідувальних органів України;

процедуру перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов`язаних та резервістів та внесення відповідних змін у військово-облікові документи;

порядок надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення;

організацію медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів;

процедури оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період;

механізм відправлення військовозобов`язаних та резервістів до місць проходження військової служби.

Відповідно до вказаної частини 5 статті 22 Закону № 3543-ХІІ, Кабінет Міністрів України затвердив постановою від 16.05.2024 № 560 Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі – Порядок № 560, в редакції від 31.12.2025, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 56 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Стаття 23 Закону № 3543-ХІІ передбачає перелік підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до пункту 12 частини 1 якої не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у особи з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.

Абзацами 1 та 2 пункту 58 Порядку № 560 визначено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Згідно з Додатком 5 до Порядку № 560 «Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», військовозобов`язані які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленою внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів або за наявності у особи з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів подають: свідоцтво про шлюб та один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики та документ, що підтверджує наявність у дружини (чоловіка) захворювання та/або причину інвалідності.

Згідно із пунктом 60 Порядку № 560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Отже, Порядком № 560 визначено чіткий алгоритм вчинення дій військовозобов`язаним та прийняття рішень територіальним центром комплектування та соціальної підтримки в процесі надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації.

Предметом оскарження у цій справі є відмова відповідача у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку із наявністю дружини з ІІІ групою інвалідності яка хворіє на психічний розлад F33.1 – Рекурентий депресивний розлад з помірним перебігом.

Суд встановив, що ОСОБА_1 03.02.2026 через ЦНАП звернувся до голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 із заявою про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 12 частини 1 статті 23 Закону № 3543-ХІІ.

До заяви були додані такі обов`язкові, передбачені додатком 5 до Порядку № 560 документи: свідоцтво про шлюб; висновок до акта огляду МСЕК; паспорт та РНОКПП дружини; консультативний висновок лікаря-психіатра від 29.01.2026; електронний військово-обліковий документ (Резерв +); посвідчення про отримання державної соціальної допомоги особі з інвалідністю.

Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є подружжям, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 виданого 29.08.2020.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №8433585 ОСОБА_3 15.07.2019 встановлено третю групу інвалідності безтерміново. Підстава: акт огляду МСЕК №893.

Відповідно до Консультаційного висновку спеціаліста КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» Центр психічного здоров`я «КУЛЬПАРКІВ» від 29.01.2026 ОСОБА_4 встановлено діагноз: F33.1 – Рекурентний депресивний розлад з помірним перебігом.

Водночас ОСОБА_2 є особою з ІІІ групою інвалідності, якій призначена з 01.07.2019 державна соціальна допомога, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 Департаменту гуманітарної політики ЛМР

Аналіз наведених вище і поданих до заяви від 03.02.2026 документів дає підстави стверджувати, що ОСОБА_1 надав повний перелік документів, що підтверджує наявність заявленої підстави для відстрочки відповідно до пункту 12 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII.

ІНФОРМАЦІЯ_3 рішенням, оформленим протоколом від 10.02.2026 №6 відмовив у наданні відстрочки у зв`язку з відсутністю підстав згідно з пунктом 12 частини 1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560.

Аргументуючи відмову у наданні відстрочки ОСОБА_1 відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що консультативний висновок лікаря від 29 січня 2026 року має характер індивідуального медичного висновку за результатами консультації; не містить відомостей щодо тривалості захворювання, його клінічної характеристики, ступеня вираженості; не підтверджує перебування особи під диспансерним наглядом або отримання системного лікування; не містить посилання на медичну документацію, яка б свідчила про встановлення діагнозу у визначеному порядку.

Надаючи правову оцінку відмові відповідача, суд керується таким.

З конструкції норми пункту 12 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII слідує, що законодавець поєднав сполучником «або» дві підстави звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами або через інші поважні причини, як-от:

- наявність дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або

- наявність у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.

Тобто в першій підставі визначено, що інвалідність дружини/чоловіка III групи обов`язково повинна бути встановлена внаслідок саме онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів.

В той же час, згідно другої підстави, яка є самостійною, інвалідність дружини/чоловіка ІІІ групи може бути встановлена внаслідок інших захворювань, не визначених у першій підставі, однак обов`язково умовою є те, що така особа повинна мати одне із таких супутніх захворювань: онкологічне захворювання, психічний розлад, церебральний параліч або інші паралітичні синдроми.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 № 1489-III (далі-Закон № 1489-III в редакції, чинній на час виникнення спірних взаємовідносин) законодавство України про психіатричну допомогу базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про охорону здоров`я, цього Закону та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

Дія цього Закону поширюється на громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про психіатричну допомогу, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до п.1.1. Наказу Міністерства охорони здоров`я України №297 від 08.10.1998 «Про перехід органів і закладів охорони здоров`я України на Міжнародну статистичну класифікацію хвороб і споріднених проблем охорони здоров`я десятого перегляду, здійснено перехід на Міжнародну статистичну класифікацію хвороб і споріднених проблем охорони здоров`я десятого перегляду (МКХ-10), як єдиного міжнародного нормативного документу для формування системи обліку і звітності в охороні здоров`я - з 01.01.1999.

Частинами 1, 3 визначено, що діагноз психічного розладу встановлюється відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів діагностики та Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм і причин смерті, прийнятих центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я для застосування в Україні. Діагноз психічного розладу не може базуватися на незгоді особи з існуючими в суспільстві політичними, моральними, правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов`язаних із станом її психічного здоров`я.

Забороняється визначати стан психічного здоров`я особи та встановлювати діагноз психічних розладів без психіатричного огляду особи, крім випадків проведення судово-психіатричної експертизи посмертно.

Згідно з частинами 1, 2 статті 11 Закону № 1489-III психіатричний огляд проводиться з метою з`ясування: наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання.

Психіатричний огляд проводиться лікарем-психіатром: особи, яка досягла 14 років, на її прохання або за її усвідомленою письмовою згодою; особі віком до 14 років (малолітній особі) - на прохання або за письмовою згодою її батьків чи іншого законного представника; особі, визнаній у встановленому законом порядку недієздатною, якщо така особа за своїм станом здоров`я не здатна висловити прохання або надати усвідомлену письмову згоду, - на прохання або за письмовою згодою її законного представника.

З наведених норм законодавства вбачається, що діагноз психічного розладу встановлюється відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів діагностики та Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм і причин смерті, прийнятих центральним органом виконавчої влади після проведення психіатричного огляду лікарем психіатром.

Більше того, відповідно до Закону № 1489-III психічні розлади, розлади психічної діяльності, визнані такими згідно з чинною в Україні Міжнародною статистичною класифікацією хвороб, травм і причин смерті.

Як вже зазначалось вище, у дружини позивача ОСОБА_2 встановлений діагноз: F33.1 – Рекурентний депресивний розлад з помірним перебігом, що підтверджується консультативним висновком спеціаліста КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» Центр психічного здоров`я «КУЛЬПАРКІВ» від 29.01.2026.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позивач надав відповідачу повні та достатні докази для оформлення йому відстрочки на підставі пункту 12 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII.

Додатком №7 до Порядку № 560 затверджено повідомлення, в якому у випадку відмови у наданні відстрочки зазначаються причини відмови із посиланням на рішення, яке оформлене протоколом комісії.

Суд звертає увагу, що відповідач не оформив належного повідомлення із зазначенням причин відмови у наданні відстрочки, а лише формально зазначив про відсутність підстав згідно пункту 12 частини 1 Закону № 3543-XII з посиланням на Постанову №560.

Така відмова не є аргументованим та вмотивованим рішенням суб`єкта владних повноважень та не відповідає формі та змісту додатку 7 до Порядку №560 що зумовлює висновок про протиправність поведінки відповідача під час розгляду питання про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Щодо вимоги зобов`язального характеру, то суд зазначає таке.

Як уже зазначалося вище, у силу пункту 1 Положення № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що, у даному випадку, забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку та військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, відповідно, саме до компетенції відповідача належить прийняття рішення про надання особі відстрочки від призову на військову службу.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, у відповідності до якої, під дискреційними повноваженнями варто розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Відповідач за конкретних фактичних обставин не наділений повноваженнями діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, прийняти за заявою відповідне рішення або ні. Безперечно, правомірним, у даному випадку, є лише один варіант поведінки.

Метою ж адміністративного судочинства, згідно з нормою частини першої статті 2 КАС України, є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (якщо ж такі безпосередньо були встановлені під час судового розгляду справи).

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам і виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 3-рп/2016 ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.

Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).

Ураховуючи наведене, суд, не втручаючись у дискреційні повноваження відповідача, установивши достатність підстав, які підтверджуються відповідними доказами у справі, щодо надання відповідної відстрочки від мобілізації, може зобов`язати орган військового управління, яким є територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, надати таку відстрочку.

Встановлені судом при розгляді справи обставини свідчать про дотримання позивачем алгоритму звернення до відповідача із заявою про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 12 частини 1 статті 23 Закону № 3543-ХІІ та подання усіх обов`язкових, передбачених додатком 5 до Порядку № 560, документів, що зумовлювало прийняття відповідачем рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки.

Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем вказаний обов`язок не виконано.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Даючи оцінку поведінці відповідача, які зумовили звернення позивача до суду з цим позовом, суд виснує, що відмова у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 12 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII свідчить про протиправну поведінку суб`єкта владних повноважень, яка не відповідає визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям до такого роду поведінки у спірних правовідносинах, тому позовні вимоги в цій частині є підставними та обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Друга позовна вимога є похідною від першої, тому також підлягає задоволенню шляхом зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 12 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII.

Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення позову в цілому.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем судові витрати у вигляді 1 331 грн 20 судового збору, сплаченого за квитанцією № M6RD-RT6Z-YDKE від 20.02.2026.

Керуючись ст.ст. 6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії, – задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) у наданні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 12 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 12 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп. судових витрат у вигляді судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Хома О.П.