Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №380/3422/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 рокусправа № 380/3422/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, –

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, у якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України “Про відпустки”, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як батькові, який виховує дитину з інвалідністю, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України “Про відпустки” за 2015-2025 роки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 мав статус батька, який виховує дитину з інвалідністю, а відтак набув право на щорічну додаткову соціальну відпустку, передбачену статтею 19 Закону України «Про відпустки». Позивач зазначає, що при його звільненні з військової служби відповідач протиправно не провів розрахунок та не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані дні зазначеної відпустки за період з 2015 по 2025 роки, безпідставно пославшись на те, що позивач не звертався із відповідним рапортом.

Ухвалою від 02 березня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому Військова частина НОМЕР_1 проти позову заперечила, вважаючи позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування заперечень відповідач послався на пункт 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також на те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям соціальних відпусток. Крім того, відповідач зазначив, що позивач не звертався до Військової частини НОМЕР_1 із рапортом та не надавав підтверджуючих документів про надання додаткової відпустки, у зв`язку з чим грошова компенсація йому не виплачувалася.

Розглянувши позовну заяву та відзив, дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Збройних Сил України.

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 26.11.2025 № 336 сержанта ОСОБА_1 з 26.11.2025 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення. Зазначеним наказом позивачу, зокрема, виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022– 2025 роки та грошову компенсацію за 154 доби невикористаної додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2015– 2025 роки. Водночас грошова компенсація за невикористану додаткову соціальну відпустку, передбачену статтею 19 Закону України «Про відпустки», як батьку, який виховує дитину з інвалідністю, наказом не передбачена та позивачу не виплачена.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 06.01.2015, ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 ; у графі «батько» зазначено ОСОБА_1 .

Згідно з медичними висновками про дитину з інвалідністю віком до 18 років (форма № 080/о) ОСОБА_2 є дитиною з інвалідністю; інвалідність встановлено з 2015 року та підтверджено медичними висновками за наступні періоди.

У січні 2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку у зв`язку з інвалідністю неповнолітньої дитини за період з 2015 по 2025 роки.

Листом Військової частини НОМЕР_1 за підписом тимчасово виконуючого обов`язки командира частини позивачу відмовлено у нарахуванні та виплаті відповідної компенсації з посиланням на те, що позивач не звертався до командування частини із рапортом та з наданням відповідних підтверджуючих документів про надання додаткової відпустки військовослужбовцю, який має дитину з інвалідністю.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Вирішуючи спір, суд керується таким.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі – Закон № 504/96-ВР) визначено види відпусток, до яких належать, зокрема, соціальні відпустки та інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 19 Закону № 504/96-ВР одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

Судом встановлено, що позивач, починаючи з 2015 року, є батьком дитини з інвалідністю віком до 18 років – ОСОБА_2 , а тому в силу наведених приписів статті 19 Закону № 504/96-ВР набув право на щорічну додаткову оплачувану соціальну відпустку тривалістю 10 календарних днів за кожен відповідний рік.

Відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Згідно з пунктом 21 статті 10-1 Закону № 2011-XII невикористані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР, що не були надані військовослужбовцям в особливий період з моменту оголошення мобілізації, підлягають грошовій компенсації, яка виплачується у рік звільнення військовослужбовців зі служби.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII визначено поняття особливого періоду – періоду функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової соціальної відпустки.

Водночас суд зазначає, що Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку військовослужбовець набув за період проходження військової служби. Припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення самого права на відпустку, яке може бути реалізовано в один із двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) виплата особі грошової компенсації за відпустку.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), ухваленій за результатами розгляду зразкової справи. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям додаткової соціальної відпустки, однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати грошової компенсації за невикористані частини такої відпустки, право на яку особа набула за період проходження військової служби. Натомість у разі невикористання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, ця відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством соціальну гарантію.

В силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України така правова позиція враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що підставою для відмови у виплаті компенсації є незвернення позивача із рапортом про надання додаткової відпустки під час проходження військової служби, з огляду на таке.

Обов`язок щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток у рік звільнення військовослужбовця зі служби прямо встановлений пунктами 14 та 21 статті 10-1 Закону № 2011-XII і не поставлений законодавцем у залежність від подання військовослужбовцем рапорту про надання відповідної відпустки під час проходження служби. Право на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки виникає в силу самого факту наявності у військовослужбовця відповідного статусу (батька, який виховує дитину з інвалідністю) протягом періоду проходження служби та невикористання ним цієї відпустки. Незвернення військовослужбовця із рапортом про надання відпустки в особливий період, протягом якого надання такої відпустки припинено, не може позбавляти його права на грошову компенсацію, гарантовану законом при звільненні.

При цьому суд враховує, що сам відповідач наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.11.2025 № 336 при звільненні позивача нарахував та виплатив йому грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, у тому числі за минулі роки, що додатково підтверджує безпідставність відмови у виплаті компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку, передбачену статтею 19 Закону № 504/96-ВР, право на яку позивач набув на тих самих правових засадах.

Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу частини відповідач протиправно не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як батьку дитини з інвалідністю за 2015– 2025 роки.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що достатнім та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки, передбаченої частиною першою статті 19 Закону № 504/96-ВР, як батьку, який виховує дитину з інвалідністю, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову.

Керуючись статтями 2, 8– 10, 14, 72– 79, 90, 139, 241– 246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки», як батьку, який виховує дитину з інвалідністю, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки», як батьку, який виховує дитину з інвалідністю, за 2015– 2025 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, з урахуванням раніше виплачених сум.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.