Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №380/924/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 рокусправа № 380/924/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 із вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та статті 162 Закону України "Про відпустки" за 2023-2025 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та статті 162 Закону України "Про відпустки" за 2023-2025 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення.

Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу при звільненні з військової служби грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, право на яку він мав як учасник бойових дій. Позивач зазначив, що йому 08.09.2023 видано посвідчення учасника бойових дій (серія НОМЕР_2 ), а відтак право на щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій у нього виникло з 2023 року, проте при звільненні 20.03.2025 відповідач компенсацію за такі дні відпустки за 2023-2025 роки не нарахував і не виплатив, чим, на думку позивача, порушив його право, гарантоване чинним законодавством.

Ухвалою судді від 26.01.2026 у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. Відповідач зазначив, що позивач за період проходження військової служби до дня звільнення жодного разу не звертався з рапортом про надання йому додаткової відпустки як учаснику бойових дій; на день звільнення з ним проведено всі належні розрахунки в повному обсязі, а надання інших видів відпусток в особливий період припинено в силу пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Окрім того, відповідач вказав, що позивачем пропущено строк звернення до суду, а також що командуванням військової частини вже вжито заходів щодо перерахунку та виплати позивачу спірної компенсації шляхом внесення змін до наказу командира військової частини НОМЕР_1 .

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із частиною 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу приписів частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Таким чином, КАС України передбачає, що строк звернення до суду може встановлюватися іншими спеціальними законами.

Суд враховує, що грошова компенсація за невикористані дні відпустки за своєю правовою природою є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, право на отримання якого пов`язане зі звільненням з військової служби, а тому спірні правовідносини стосуються виплати належних сум при звільненні.

Правове становище осіб, які проходять військову службу, у тому числі звільнення з військової служби, а також порядок та умови оплати їх праці врегульовано спеціальним законодавством, зокрема, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, а в частині, яка не врегульована вказаним законодавством, - субсидіарно застосовуються норми Кодексу законів про працю України.

Порядок і строки звернення до суду з позовом щодо виплати належних сум грошового забезпечення спеціальне законодавство не містить. Водночас такий порядок встановлений КЗпП України.

Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України було викладено у новій редакції, за якою із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду в тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Разом з тим, Велика палата Конституційного Суду України у Рішенні від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) визнала такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Цим Рішенням визнане неконституційним положення утратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України виходив із того, що обмеження права працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати тримісячним строком без надання дієвих гарантій його поновлення знижує рівень доступу до суду та звужує зміст і обсяг конституційного права на судовий захист, гарантованого частиною першою статті 55 Конституції України.

Окрім того, відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, то правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у новій редакції). В силу приписів частини 5 статті 242 КАС України така правова позиція враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.

Суд встановив, що про порушення свого права позивач остаточно дізнався з відповіді військової частини НОМЕР_1 від 13.11.2025 № 812/47216, якою відмовлено у виплаті спірної грошової компенсації. До звернення до суду представник позивача послідовно вживав заходів досудового врегулювання спору: 16.06.2025 направлено заяву на адресу військової частини (через Міністерство оборони України), 25.08.2025 - адвокатський запит, 27.10.2025 - скаргу до Міністерства оборони України на бездіяльність командира військової частини. З цим позовом позивач звернувся до суду 27.01.2026.

За таких обставин, ураховуючи зазначене Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025, яким відповідне обмеження строку втратило чинність, суд критично оцінює доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду та вважає, що такий строк позивачем не пропущено. У будь-якому разі, з огляду на послідовні дії позивача щодо досудового врегулювання спору та обчислення відповідного строку з дня отримання відповіді відповідача (13.11.2025), суд вважає, що позивач діяв у межах розумного строку звернення до суду.

Розглянувши позов, поданий відзив, документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

Згідно з військово-обліковим документом № 230720229340134100008 та витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.03.2025 № 80 капітан ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 01.01.2022 по 20.03.2025.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.03.2025 № 80 капітан ОСОБА_1 з 20.03.2025 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , виданим ІНФОРМАЦІЯ_2 08.09.2023, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій. Таким чином, право на щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій у позивача виникло з 2023 року.

Зі змісту витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.03.2025 № 80 убачається, що при звільненні позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023, 2024 та 2025 роки, проте відомостей про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки зазначений наказ не містить.

Листом військової частини НОМЕР_1 від 13.11.2025 № 812/47216 позивачу відмовлено у виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки з мотивів того, що у рапорті про звільнення з військової служби позивачем не було зазначено вимоги щодо такої компенсації та не додано документів, які підтверджували б отримання ним статусу учасника бойових дій.

На переконання позивача, така бездіяльність відповідача є протиправною, оскільки у разі звільнення військовослужбовця - учасника бойових дій йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку він набув за період проходження військової служби, у зв`язку з чим позивач звернувся з цим позовом до суду.

Вирішуючи спір, суд керується таким.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Статтею 45 Конституції України встановлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується, зокрема, наданням оплачуваної щорічної відпустки. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачені такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та іншим визначеним цією статтею особам надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197), у разі звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Виплата грошової компенсації здійснюється на підставі наказу.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовцю виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної основної, а також додаткової відпустки, у тому числі за минулі роки, що передбачена статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII.

Разом з тим, у даному випадку спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку зі звільненням позивача, який є учасником бойових дій, виникли в особливий період.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» особливий період визначено як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» було оголошено загальну мобілізацію, а відповідними Указами Президента України воєнний стан в Україні неодноразово продовжувався і діяв станом на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені відповідними положеннями цієї статті. Згідно з пунктом 19 статті 10-1 Закону № 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток (крім зазначених у відповідних пунктах) припиняється.

Суд звертає увагу, що в особливий період припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової соціальної відпустки. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку особа набула за період проходження нею військової служби.

Тому у разі невикористання додаткової відпустки протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яка може бути реалізована в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-XII) у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII та статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Викладена правова позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 (провадження № 11-550заі19), ухваленій за результатами розгляду зразкової справи. Велика Палата Верховного Суду вказала, що в особливий період припинення надання військовослужбовцю додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-XII у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Водночас обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, гарантованого пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII та статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР, а тому норми наведеного законодавства не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період.

В силу приписів частини 5 статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються судами при застосуванні таких норм права. Зазначена правова позиція Великої Палати Верховного Суду є чинною та підлягає врахуванню при вирішенні цього спору.

З аналізу наведених норм та правової позиції Великої Палати Верховного Суду суд доходить висновку про те, що у разі звільнення військовослужбовця - учасника бойових дій у нього виникає право на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що підставою для невиплати компенсації є те, що позивач не звертався з рапортом про надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій та не зазначив відповідної вимоги у рапорті про звільнення. Право учасника бойових дій на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у рік звільнення виникає в силу закону, а не залежить від подання військовослужбовцем окремого рапорту. Обов`язок щодо проведення з військовослужбовцем повного розрахунку на день виключення зі списків особового складу, у тому числі з виплати грошової компенсації за всі невикористані дні відпусток, покладається на командування військової частини.

Доводи відповідача про те, що в особливий період надання інших видів відпусток припинено в силу пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-XII, суд відхиляє, оскільки, як зазначено вище, припинення надання відпустки безпосередньо не припиняє права особи на отримання грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки при звільненні.

Стосовно доводів відповідача про те, що командуванням військової частини НОМЕР_1 вже вжито заходів щодо здійснення компенсації позивачу шляхом внесення змін до наказу командира військової частини № 28 від 27.01.2026, суд зазначає, що сам по собі факт внесення таких змін після звернення позивача до суду не свідчить про відсутність протиправної бездіяльності відповідача станом на час виникнення спірних правовідносин та на час звернення до суду, оскільки станом на дату звернення позивача до суду грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки позивачу нарахована та виплачена не була. Доказів фактичної виплати позивачу спірної грошової компенсації відповідач суду не надав.

Враховуючи вищевикладене, суд, керуючись статтею 245 КАС України, дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII та статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР, за 2023-2025 роки, є протиправною.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Грошова компенсація за невикористані дні відпустки проводиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства на день виключення зі списків особового складу. Виплата грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII та статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР, за 2023-2025 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення позивача на день звільнення (виключення зі списків особового складу військової частини).

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своєї бездіяльності та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, доказів понесення інших судових витрат останнім не надано, то такі, в силу приписів ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», за 2023-2025 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», за 2023-2025 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення (виключення зі списків особового складу військової частини).

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.