Рішення від 21 травня 2026 р. у справі №380/25130/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/25130/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення з урахуванням основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за період з 01.12.2021 року по 19.05.2023 року, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704;

- зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплатити позивачу грошове забезпечення з урахуванням основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за період з 01.12.2021 року по 19.05.2023 року, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, у розмірі 177497,86 грн;

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за період з 01.12.2021 року по 19.05.2023 року, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704;

- зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплатити позивачу грошову допомогу на оздоровлення з урахуванням основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за період з 01.12.2021 року по 19.05.2023 року, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, у розмірі 18122,60 грн;

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати позивачу додаткової винагороди під час дії воєнного стану на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 за період з 01.12.2021 року по 19.05.2023 року;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу недоплачену суму додаткової винагороди під час дії воєнного стану на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 за період з 01.12.2021 року по 19.05.2023 року, у розмірі 65737,35 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 26.11.2021 року по 27.05.2023 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , де йому нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення у заниженому розмірі. Зокрема, посадовий оклад та оклад за військовим званням обчислювалися виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року (1762,00 грн), замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Внаслідок цього, на думку позивача, у заниженому розмірі обчислені й похідні від основних окладів складові грошового забезпечення, а також грошова допомога на оздоровлення. Окремо вказує, що відповідачем не в повному обсязі нараховано та виплачено додаткову винагороду під час дії воєнного стану, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168. Просить позов задовольнити повністю.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням є стала величина – розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 року, що становить 1762,00 грн. Вказує, що скасування у судовому порядку п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 не поновлює дію попередньої редакції п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 та не створює підстав для перерахунку. Зазначає, що у спірний період позивач отримував достатнє матеріальне грошове забезпечення в обсязі, що відповідав умовам його військової служби. Стосовно додаткової винагороди під час дії воєнного стану вказує, що позивач не обґрунтував неправильність розрахунків, а додаткова винагорода у збільшеному розмірі виплачується пропорційно часу участі у бойових діях та заходах. Враховуючи викладене, просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою судді від 29.12.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у Збройних Силах України, зокрема у період з 26.11.2021 року по 27.05.2023 року – у Військовій частині НОМЕР_1 .

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 14.04.2016 року.

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.05.2023 року №136, з 27.05.2023 року позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку з переведенням для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_3 окремої резервної стрілецької бригади.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_4 від 23.09.2025 року №269 (по стройовій частині), позивача звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу частини й усіх видів забезпечення з 23.09.2025 року.

Як видно з карток особового рахунку військовослужбовця за 2021, 2022 та 2023 роки, наданих Військовою частиною НОМЕР_1 , грошове забезпечення позивача, зокрема посадовий оклад та оклад за військовим званням, нараховувалися із використанням розрахункової величини – прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01.01.2018 року (1762,00 грн).

Листом від 29.11.2025 року №5042 у відповідь на адвокатський запит представника позивача Військова частина НОМЕР_1 надала копії витягів з наказів про проходження служби та копії карток особового рахунку за період з 2021 по 2023 рік.

24.11.2025 року позивач через свого представника звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 01.12.2021 року по 19.05.2023 року з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Доказів надання відповіді на вказану заяву матеріали справи не містять.

Уважаючи протиправними дії відповідача щодо обрахунку грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а також щодо неповної виплати додаткової винагороди під час дії воєнного стану, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.5 ст.17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2 ст.9 Закону №2011-ХІІ).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закону №2011-ХІІ).

За приписами абз.1 ч.4 ст.9 Закону №2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Згідно з ч.1 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

30.08.2017 року Кабінет Міністрів України видав постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 року (далі – Постанова №704).

Згідно з п.2 Постанови №704, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Відповідно до п.4 Постанови №704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02.2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постанова №103 набула чинності з 24.02.2018 року.

Тобто з 24.02.2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме – замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022 року, визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови №704.

Наслідком скасування вказаних змін стало відновлення первинної редакції п.4 Постанови №704, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відповідно до ч.2 ст.265 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, з 29.01.2020 року діє редакція п.4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року».

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що згідно з п.32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 року №870, визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом. Скасування у судовому порядку п.6 Постанови №103 не є визнанням цього акта таким, що втратив чинність, у розумінні наведеного пункту Правил, а є визнанням його протиправним та нечинним з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Наслідки такого скасування визначаються не Правилами підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, а ч.2 ст.265 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом якої з моменту набрання законної сили рішенням суду відповідна норма (п.6 Постанови №103, яким змінювалася редакція п.4 Постанови №704) втрачає чинність, а відтак подальшому застосуванню підлягає та редакція п.4 Постанови №704, яка була чинною до внесення скасованих змін.

Аналогічна правова позиція щодо застосування п.4 Постанови №704 у редакції, чинній з 29.01.2020 року, міститься у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21, від 13.03.2025 року у справі №240/27296/21 та від 16.10.2025 року у справі №120/10479/24. Практика Верховного Суду щодо застосування указаної норми права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а суд не вбачає підстав для відступу від цих висновків і вважає їх застосовними до обставин цієї справи.

Висновки ж Верховного Суду, викладені у постанові від 27.05.2021 року у справі №520/5794/2020, на які посилається відповідач, не є релевантними для обставин справи, що розглядається, адже такі висновки сформульовані без урахування правових наслідків скасування п.6 Постанови №103 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022 року, а відтак не підлягають застосуванню.

Таким чином, зважаючи на встановлену законодавством правову регламентацію спірних правовідносин та з урахуванням фактичних обставин справи, суд приходить висновку, що грошове забезпечення позивача з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням у період з 01.12.2021 року по 19.05.2023 року мало б визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не «на 01.01.2018 року».

Відтак, дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу за цей період грошового забезпечення у заниженому розмірі, а саме – без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року (2270,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року (2481,00 грн) та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року (2684,00 грн), є протиправними. З тих самих мотивів відповідачем неправильно нараховувалися у спірний період інші щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення, розмір яких, в силу вимог Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, залежав від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.

Тому, похідні вимоги про спонукання до вчинення дій у частині перерахунку та виплати грошового забезпечення є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо вимог про перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення суд зазначає таке.

Згідно з п.1, 6 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 (далі – Порядок №260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули право на отримання щорічної основної відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Оскільки розмір грошової допомоги на оздоровлення є похідним від розміру місячного грошового забезпечення, складові якого (посадовий оклад та оклад за військовим званням) обчислені відповідачем із порушенням, а саме із застосуванням розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, грошова допомога на оздоровлення також обчислена та виплачена позивачу у заниженому розмірі.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, є протиправними, а похідні вимоги про зобов`язання здійснити її перерахунок та виплату – обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо вимог про визнання протиправними дій відповідача стосовно неповної виплати додаткової винагороди під час дії воєнного стану та зобов`язання здійснити її перерахунок і виплату у розмірі 65737,35 грн, суд зазначає таке.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова №168), пунктом 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 року №793 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168. Зокрема, в абз.1 п.1 слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць». Зазначена постанова від 07.07.2022 року №793 набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022 року.

Системний аналіз п.1 Постанови №168 свідчить, що законодавець розмежував підстави для двох видів виплат: загальної додаткової винагороди у розмірі до 30000 гривень, яка виплачується військовослужбовцям на період дії воєнного стану пропорційно фактично відпрацьованому часу у відповідному місяці, та збільшеної додаткової винагороди до 100000 гривень, право на яку виникає за умови безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони з перебуванням безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), причому остання виплачується пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Підставою для виплати додаткової винагороди в обох випадках є відповідний наказ командира (начальника).

Зміна формулювання абз.1 п.1 Постанови №168 з « 30000 гривень щомісячно» на «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» не вплинула на обсяг права військовослужбовця на отримання базової додаткової винагороди. За загальним правилом грошове забезпечення виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, а тому передбачена пропорційність із прив`язкою до місячного періоду означає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця. Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.09.2023 року у справі №260/3564/22.

Отже, базовий розмір 30000,00 грн не є гарантованою фіксованою сумою, що підлягає виплаті за кожен календарний місяць незалежно від кількості днів служби, а виплачується у повному розмірі за повний місяць служби і пропорційно фактично відпрацьованому часу – за неповний місяць.

Як видно з карток особового рахунку, додаткова винагорода нараховувалася та виплачувалася позивачу у спірному періоді пропорційно фактично відпрацьованому часу за неповний місяць служби. Позивач не довів неправильність здійснених відповідачем розрахунків додаткової винагороди. Зокрема, позивачем не надано доказів видання командиром (начальником) наказів про виплату йому додаткової винагороди у більшому розмірі, ніж нарахований, доказів того, що у відповідні місяці він перебував на службі повний місячний період і відпрацював норму робочого часу, а також інших доказів, які б свідчили про наявність у нього права на виплату додаткової винагороди у заявленому розмірі за березень-квітень 2022 року та березень-квітень 2023 року..

Розрахунок недоплаченої суми додаткової винагороди, наведений у позовній заяві, ґрунтується виключно на припущенні позивача про те, що за кожен місяць спірного періоду йому мала виплачуватися додаткова винагорода у фіксованому розмірі 30000,00 грн, без урахування того, що розмір цієї виплати визначається пропорційно фактично відпрацьованому часу та на підставі наказів командира (начальника).

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства, суд приходить висновку, що за відсутності доказів наявності у позивача права на виплату додаткової винагороди у більшому розмірі, ніж фактично нараховано та виплачено, підстави для висновку про протиправність дій відповідача у цій частині відсутні.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Щодо судового збору, то згідно з п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від його сплати, а відтак розподіл на підставі ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 10000,00 грн. На підтвердження цих витрат до позовної заяви долучено договір про надання правничої допомоги №03/11/25 від 03.11.2025 року, додаткову угоду №05/12-1 від 05.12.2025 року та акт виконаних робіт №05/12-2 від 05.12.2025 року, згідно з якими розмір гонорару адвоката є фіксованим та у суді першої інстанції становить 10000,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. За ч.3 цієї статті, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За ч.6, 7 ст.134 цього Кодексу, у разі недотримання вимог ч.5 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами; обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

У відзиві на позовну заяву відповідач заявив заперечення проти стягнення витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі, посилаючись на їх неспівмірність та непропорційність складності справи, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, обсягу фактично наданих послуг та значенню справи для сторони.

Оцінюючи заявлений до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу, суд враховує, що справа є незначної складності, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику сторін, спірні правовідносини врегульовані сталою та послідовною практикою Верховного Суду, а обсяг наданої адвокатом правничої допомоги обмежився підготовкою та поданням позовної заяви.

З урахуванням наведеного, а також зважаючи на часткове задоволення позову, суд приходить висновку, що співмірним та обґрунтованим є відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 за період з 01.12.2021 року по 19.05.2023 року (включно) грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року).

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) здійснити перерахунок та виплату належного ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_6 ) грошового забезпечення за період з 01.12.2021 року по 19.05.2023 року (включно), а також виплаченої за вказаний період грошової допомоги на оздоровлення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше проведених виплат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_6 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.