Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №380/2599/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 рокусправа № 380/2599/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, –

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 у невиплаті позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 грн, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 грн, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, старший солдат ОСОБА_1 , відповідає всім умовам пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 (далі – Постанова № 153) для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 грн, а саме: є громадянином України, особою рядового складу Збройних Сил України, був прийнятий на військову службу за контрактом 30.09.2022 під час дії воєнного стану у віці до 25 років, продовжує проходити військову службу, брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій та не притягувався до кримінальної, адміністративної (за військові адміністративні правопорушення) чи дисциплінарної відповідальності. На переконання позивача, відповідач протиправно бездіяв, ухиляючись від нарахування та виплати винагороди, передбаченої Постановою № 153 та Окремим дорученням Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд (далі – Доручення № 5601/уд), не застосовуючи норму закону, яка підлягає застосуванню, та без обґрунтованих причин затягуючи вчинення відповідних дій, чим порушив законні права та гарантії позивача. Позивач вказує, що виплата винагороди мала відбутися без попереднього ініціювання з його боку, проте відповідач так і не здійснив виплату.

Ухвалою судді від 23.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. У відзиві відповідач зазначив, що на виконання Постанови № 153 та окремих доручень Міністра оборони України від 20.02.2025 № 999/уд і від 26.09.2025 № 5601/уд військовою частиною НОМЕР_1 проведено роботу зі встановлення сумарної кількості днів безпосередньої участі позивача у бойових діях, перевірено наявність у нього захворювань і поранень, відсутність випадків притягнення до відповідальності, оформлено довідку про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях від 10.02.2026 вих. № 820/а, здійснено розрахунок потреби в коштах та з метою недопущення ризиків переплат і незаконних виплат 02.02.2026 за вих. № 431 (повторно – 19.02.2026 за вих. № 648) надіслано командиру військової частини НОМЕР_2 документи для проведення попередньої перевірки законності нарахування. З огляду на вчинення зазначених дій відповідач вважає доводи позивача про протиправну бездіяльність необґрунтованими та просить відмовити у задоволенні позову.

Позивачем подано відповідь на відзив, у якій він наполягає на задоволенні позову. Зазначає, що бездіяльність відповідача спостерігається у період з 13.02.2025 (набрання чинності Постановою № 153) по 02.02.2026 (направлення документів комісії на погодження), упродовж якого позивач неодноразово звертався до командування з проханням провести нарахування та виплату коштів, проте отримував лише формальні відповіді про ведення роботи. Звертає увагу, що згідно з Дорученням № 5601/уд відповідач був зобов`язаний організувати відповідну роботу без попереднього ініціювання з боку військовослужбовця, а рапортів самих військовослужбовців не вимагати. Також позивач вказав на неврахування відповідачем окремих днів його участі у бойових діях, послався на принцип «належного урядування» (рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України»), а також на ознаки дискримінації за ознакою звернення за правничою допомогою.

Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, у яких він наголошує, що з моменту набрання чинності Постановою № 153 і до направлення документів вищестоящому командуванню військовою частиною НОМЕР_1 здійснювалася передбачена дорученнями Міністра оборони України робота, у тому числі стосовно позивача, а отже бездіяльність у діях відповідача відсутня. Звертає увагу, що підтвердження участі військовослужбовця у бойових діях здійснюється на підставі щонайменше одного документа з відповідних груп документів, а датою видання Доручення № 5601/уд є 26.09.2025, тобто після зазначеної у ньому дати 10.09.2025.

Розглянувши позов, відзив, відповідь на відзив та заперечення, дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

Старший солдат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу за контрактом. Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.12.2022 № 336 позивача, який 29.12.2022 прибув із військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_1 ) для подальшого проходження військової служби, з 29.12.2022 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення. Станом на час розгляду справи позивач обіймає посаду старшого бойового медика першої самохідної артилерійської батареї першого самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 .

Військову службу за контрактом позивач розпочав 30.09.2022, тобто під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, у віці до 25 років. Позивач належить до осіб рядового складу Збройних Сил України.

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин від 10.02.2026 вих. № 820/а позивач брав безпосередню участь у бойових діях усього 147 (сто сорок сім) днів; станом на 13.02.2025 за позивачем не обліковано випадків притягнення до кримінальної, адміністративної (за військові адміністративні правопорушення) та дисциплінарної відповідальності; військовослужбовець не має захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтва), одержаних під час захисту Вітчизни, та не перебував у полоні.

З метою реалізації права позивача на отримання одноразової грошової винагороди останній 14.07.2025 через АТ «Укрпошта» подав на адресу Генерального штабу Збройних Сил України для направлення командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт про виплату винагороди. У подальшому в інтересах позивача його представником неодноразово (10.08.2025, 22.08.2025, 28.10.2025, 25.11.2025) надсилалися адвокатські запити та скарги. У відповідь військовою частиною НОМЕР_1 надавалися листи від 08.08.2025 № 3413, від 05.09.2025 № 3721, від 01.10.2025 № 4178, від 07.01.2026 № 89, від 22.01.2026 № 429/а/1, у яких роз`яснювався порядок звернення з рапортом та повідомлялося про проведення роботи зі збору й узагальнення інформації, а також про те, що у разі наявності підстав виплату винагороди буде здійснено.

На виконання вимог Постанови № 153 та окремих доручень Міністра оборони України від 20.02.2025 № 999/уд і від 26.09.2025 № 5601/уд Військовою частиною НОМЕР_1 02.02.2026 за вих. № 431 надіслано командиру військової частини НОМЕР_2 документи для проведення попередньої перевірки законності нарахування одноразової грошової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , у тому числі старшому солдату ОСОБА_1 (із зазначенням кількості днів участі у бойових діях – 147 та суми – 666666,67 грн). У зв`язку з тим, що довідка про безпосередню участь позивача у бойових діях потребувала уточнення, документи були повернуті на доопрацювання, після чого 19.02.2026 за вих. № 648 військовою частиною НОМЕР_1 повторно направлено відповідні документи командиру військової частини НОМЕР_2 .

Вважаючи, що відповідач вчинив протиправну бездіяльність у питанні нарахування та виплати винагороди, позивач звернувся до суду з цим позовом до суду.

Вирішуючи спір, суд керується таким.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, у порядку, що визначається Міністром оборони України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» погоджено реалізацію відповідного експериментального проекту та затверджено Порядок його реалізації.

Згідно з абзацом другим пункту 4 Постанови № 153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 грн.

Системний аналіз положень пункту 4 Постанови № 153 свідчить, що повна сума винагороди (1 000 000 грн) виплачується за умови безпосередньої участі у бойових діях строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою (13.02.2025). Військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців станом на зазначену дату, винагорода виплачується пропорційно тривалості такої участі, крім випадків, коли менший строк зумовлений наявністю захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтва), одержаних під час захисту Вітчизни, або перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон), – у таких випадках винагорода виплачується в повному обсязі.

На виконання Постанови № 153 Міністром оборони України видано окремі доручення від 20.02.2025 № 999/уд та від 26.09.2025 № 5601/уд, якими визначено комплекс завдань для командирів військових частин (установ), зокрема: провести аналіз наявності військовослужбовців, які мають право на отримання винагороди, та скласти контрольні списки; провести роз`яснювальну роботу; організувати роботу, у тому числі шляхом відповідних запитів до інших військових частин, зі створення (отримання) інформації про сумарну кількість днів безпосередньої участі у бойових діях, документального підтвердження відсутності (наявності) випадків притягнення до відповідальності, з`ясування наявності захворювань, поранень, перебування у полоні; оформлення відповідних довідок; здійснення розрахунків потреби в коштах та подання узагальненої інформації (заявок) за підпорядкованістю; здійснення виплати винагороди згідно з наказами командирів військових частин на підставі визначеного переліку документів.

Спірні правовідносини у цій справі стосуються не відмови у виплаті винагороди (такого рішення відповідачем не приймалося і право позивача на винагороду відповідачем прямо не заперечується), а саме наявності або відсутності протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті винагороди. Відтак ключовим для вирішення спору є з`ясування того, чи мала місце з боку відповідача протиправна бездіяльність у розумінні норм Кодексу адміністративного судочинства України та усталеної практики Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити, зокрема, про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень має місце в тому випадку, коли в межах повноважень суб`єкта владних повноважень існує обов`язок вчинити конкретні дії, але він не виконаний. На цьому наголосив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у справі № 320/5970/17.

При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2021 у справі № 9901/345/20, протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу / його посадової особи, яка полягає (проявляється) в неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значущих та обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій.

Для з`ясування протиправності бездіяльності суду необхідно врахувати: конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків; юридичний зміст, значущість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення; шкідливість (протиправність) бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Окрім того, за усталеною практикою Верховного Суду бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути визнана протиправною лише у випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень, та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій (постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 813/4640/17 та інші). За відсутності протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень відсутні й підстави для зобов`язання його вчинити певні дії.

Застосовуючи наведені правові висновки до встановлених обставин справи, суд виходить із такого.

Як слідує з матеріалів справи та не спростовується позивачем, Військовою частиною НОМЕР_1 на виконання Постанови № 153 та окремих доручень Міністра оборони України від 20.02.2025 № 999/уд і від 26.09.2025 № 5601/уд фактично вчинено передбачені цими актами дії, спрямовані на реалізацію права позивача на винагороду, а саме: проведено роботу зі встановлення сумарної кількості днів безпосередньої участі позивача у бойових діях; з`ясовано наявність (відсутність) у нього захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтва), одержаних під час захисту Вітчизни; перевірено відсутність випадків притягнення до відповідальності; оформлено довідку про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях від 10.02.2026 вих. № 820/а; здійснено розрахунок потреби в коштах для виплати винагороди; направлено документи до вищестоящого командування (командиру військової частини НОМЕР_2 ) для проведення попередньої перевірки законності нарахування – 02.02.2026 за вих. № 431 та повторно (після доопрацювання) 19.02.2026 за вих. № 648.

Таким чином, обов`язок організувати роботу зі збору та перевірки необхідних документів і подати узагальнену інформацію за підпорядкованістю, покладений на відповідача Постановою № 153 та окремими дорученнями Міністра оборони України, відповідачем виконано. Відповідач не ухилявся від вчинення дій, що входять до кола його повноважень, а навпаки – вчинив юридично значущі та обов`язкові дії на користь позивача. За таких обставин відсутня визначальна ознака протиправної бездіяльності – невчинення дій, які були об`єктивно необхідними та реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Суд окремо враховує, що згідно з пунктом 4 Постанови № 153 та окремими дорученнями Міністра оборони України виплата винагороди здійснюється не безпосередньо за наслідками оформлення довідки командиром військової частини, а за результатами вчинення низки послідовних юридично значущих дій, які потребують певних затрат часу: складання поіменних списків військовослужбовців; направлення за потреби запитів до інших військових частин; отримання та перевірки інформації про сумарну кількість днів безпосередньої участі у бойових діях, відсутність випадків притягнення до відповідальності, наявність захворювань (поранень), перебування у полоні; оформлення довідок за встановленою формою; складання та затвердження акта за результатами проведеної роботи; надсилання документів для здійснення попередньої перевірки законності нарахування; подання заявки-розрахунку на фінансування виплати до відповідного фінансово-економічного управління. Виплата винагороди здійснюється за наявності відповідного бюджетного фінансування.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що сам факт неотримання позивачем винагороди станом на час звернення до суду, за умови вчинення відповідачем передбачених нормативними актами дій, не може автоматично свідчити про протиправну бездіяльність військової частини НОМЕР_1 . Як неодноразово наголошував Верховний Суд, для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного вчинення обов`язкових дій; необхідним є встановлення сукупності обставин, які вказують на ухилення суб`єкта владних повноважень від виконання покладених на нього обов`язків. Таких обставин у цій справі не встановлено.

Суд критично оцінює доводи позивача про те, що бездіяльність відповідача спостерігалася у період з 13.02.2025 по 02.02.2026. Як видно з матеріалів справи, упродовж зазначеного періоду військовою частиною НОМЕР_1 проводилася передбачена дорученнями Міністра оборони України робота, зокрема аналіз наявності військовослужбовців, які мають право на виплату, створення інформації про сумарну кількість днів безпосередньої участі у бойових діях, перевірка відсутності (наявності) випадків притягнення до відповідальності, з`ясування наявності захворювань і поранень, оформлення відповідних довідок. Підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях здійснюється на підставі визначеного переліку документів, що об`єктивно потребує часу для опрацювання за всі періоди участі.

Доводи позивача про неврахування відповідачем окремих днів його участі у бойових діях та про неналежне ведення обліку особового складу не можуть бути підставою для задоволення заявлених у цій справі позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності у невиплаті винагороди та зобов`язання виплатити її в повному обсязі (1000000 грн), оскільки спір про правильність визначення сумарної кількості днів безпосередньої участі у бойових діях має самостійний предмет та підстави і не є тотожним предмету цього позову. Суд при цьому звертає увагу, що згідно з довідкою від 10.02.2026 вих. № 820/а сумарна кількість днів безпосередньої участі позивача у бойових діях становить 147 днів, тобто менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153, а відомостей про наявність у позивача захворювань або поранень, одержаних під час захисту Вітчизни, чи перебування у полоні матеріали справи не містять. За таких обставин висновок про безумовне право позивача саме на повну суму винагороди (1000000 грн) на час розгляду справи є передчасним та потребує перевірки в установленому порядку.

Посилання позивача на принцип «належного урядування», сформульований Європейським судом з прав людини у справі «Рисовський проти України», суд враховує, проте зазначає, що цей принцип покладає на державні органи обов`язок діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Сукупність вчинених відповідачем дій свідчить про те, що військова частина НОМЕР_1 діяла в межах та у спосіб, передбачені Постановою № 153 та окремими дорученнями Міністра оборони України, у рамках встановленої процедури, що не дає підстав для висновку про порушення наведеного принципу.

Суд також враховує, що судовому захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права, при цьому відповідне порушення має існувати на момент розгляду справи судом. Оскільки на час розгляду справи відповідач вчинив передбачені нормативними актами дії, спрямовані на реалізацію права позивача, а процедура перевірки законності нарахування винагороди не завершена з причин, що не залежать виключно від відповідача, підстави для висновку про протиправну бездіяльність військової частини НОМЕР_1 відсутні.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Водночас наведений розподіл тягаря доказування не звільняє позивача від обов`язку довести факт порушення його прав та наявність самої бездіяльності, яку він просить визнати протиправною.

Відповідач, на якого покладено обов`язок доказування правомірності своєї поведінки, надав суду докази вчинення дій, передбачених Постановою № 153 та окремими дорученнями Міністра оборони України, а саме: витяг із наказу від 29.12.2022 № 336, довідку про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях від 10.02.2026 вих. № 820/а, супровідні листи про направлення документів вищестоящому командуванню від 02.02.2026 № 431 та від 19.02.2026 № 648. Зазначені докази позивачем належними та допустимими засобами доказування не спростовані.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши надані відповідачем докази на підтвердження правомірності своєї поведінки та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , а відтак – і для задоволення похідної позовної вимоги про зобов`язання вчинити дії.

В силу приписів ст. 139 КАС України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 8– 10, 14, 72– 79, 90, 139, 241– 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.