Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №380/20800/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 рокусправа № 380/20800/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з вимогами:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у невиплаті ОСОБА_1 грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 15.12.2022, у віці 23 років та під час дії воєнного стану, він уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу з Військовою частиною НОМЕР_1 , безпосередньо брав участь у бойових діях та 28.03.2024 під час виконання обов`язків військової служби отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини. На переконання позивача, він відповідає критеріям, визначеним абзацами 2 і 4 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153, а тому має право на одноразову грошову винагороду у розмірі 1 000 000 гривень, у виплаті якої відповідач протиправно відмовив, штучно звузивши обсяг його прав.

Ухвалою суду від 22.10.2025 у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечено. Відповідач зазначає, що однією з обов`язкових умов для виплати винагороди згідно з абзацом 2 пункту 4 постанови № 153 є прийняття або призов особи на військову службу в рамках експериментального проекту, що реалізується під час воєнного стану. На думку відповідача, позивача вперше було прийнято на військову службу за контрактом ще 29.11.2019 до Військової частини НОМЕР_2 , тобто до введення воєнного стану та поза межами експериментального проекту, у зв`язку з чим відсутня сукупність усіх необхідних умов, а отже й правові підстави для виплати винагороди.

Розглянувши позовну заяву, відзив на неї, дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 29.11.2019 прийнято на військову службу за контрактом до Військової частини НОМЕР_2 .

У період з 26.08.2020 по 08.12.2021 позивач проходив навчання в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, звідки був відрахований та переведений на строкову військову службу до Військової частини НОМЕР_1 .

15.12.2022 між командиром Військової частини НОМЕР_1 та позивачем укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу. Контракт укладено строком «до оголошення демобілізації, які вислужили не менше 24 місяців». На момент укладення контракту позивачу виповнилося повних 23 роки. Зазначені обставини підтверджуються контрактом від 15.12.2022, військовим квитком серії НОМЕР_3 та довідкою про проходження військової служби (трудову діяльність).

Згідно з довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 29.04.2024 № 3387, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 , 28.03.2024 близько 12:20 у районі населеного пункту Клугино-Башкирівка Харківської області внаслідок обстрілу з реактивної системи залпового вогню збоку збройних сил російської федерації старший солдат військової служби за контрактом ОСОБА_1 отримав поранення: сліпе абдоміноторакальне поранення зліва з ушкодженням печінки, діафрагми, переломом VIII ребра, лівобічний гемопневмоторакс, лівобічний пульмоніт, наскрізне поранення лівого передпліччя. У зазначеній довідці вказано, що поранення отримане під час виконання обов`язків військової служби після введення воєнного стану в Україні та пов`язане із захистом Батьківщини; отримання поранення не пов`язане з вчиненням позивачем кримінального чи адміністративного правопорушення і не є наслідком вчинених ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи самогубства.

Відповідно до довідки військово-лікарської комісії № 2 Військово-медичного клінічного центру Західного регіону від 05.09.2024 № 2107 наслідки отриманого позивачем поранення кваліфіковані за відповідними статтями Розкладу хвороб, а сама травма відповідно до класифікації тяжкості отриманих травм (наказ МОЗ України від 04.07.2007 № 370) віднесена до тяжких.

18.07.2025 представник позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про прийняття рішення щодо виплати позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 гривень згідно з положеннями абзаців 2 і 4 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153.

Листом від 20.07.2025 вих. № 7356 (із посиланням на нього у листі від 31.07.2025) Військова частина НОМЕР_1 відмовила позивачу у здійсненні зазначеної виплати, обґрунтувавши відмову тим, що позивач не належить до кола осіб, на яких поширюється дія постанови № 153, оскільки на 24.02.2022 він уже перебував на військовій службі та в подальшому уклав контракт, а тому виплата винагороди умовами постанови не передбачена. Аналогічну позицію відповідач виклав у листах від 05.08.2025 № 7476 та від 05.09.2025 № 8289 за результатами розгляду скарги, направленої через Міністерство оборони України.

Виплата одноразової грошової винагороди позивачу здійснена не була, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд керується таким.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Згідно зі статтею 1-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві.

З метою підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова № 153), якою затверджено відповідний Порядок реалізації експериментального проекту (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 3 Постанови № 153 учасниками експериментального проекту є, зокрема: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Відповідно до абзацу 2 пункту 4 Постанови № 153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 гривень.

Згідно з абзацом 4 пункту 4 Постанови № 153 військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон), винагорода виплачується в повному обсязі.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що умовами, сукупність яких є підставою для виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 гривень військовослужбовцеві, який отримав поранення, пов`язане із захистом Вітчизни, є: 1) наявність громадянства України; 2) належність до осіб рядового, сержантського або старшинського складу; 3) прийняття або призов на військову службу у віці до 25 років (яким не виповнилося 25 років); 4) прийняття або призов на військову службу під час воєнного стану, введеного з 24.02.2022, та до набрання чинності Постановою № 153; 5) проходження військової служби та безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій; 6) тривалість безпосередньої участі у бойових діях не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153 - або менше шести місяців за умови наявності захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни.

Суд встановив, що позивач є громадянином України, на час укладення контракту належав до осіб рядового складу та мав повних 23 роки, тобто йому не виповнилося 25 років. Зазначені обставини відповідачем не заперечуються.

Так само відповідачем не заперечується, що позивач безпосередньо брав участь у бойових діях та 28.03.2024, під час виконання обов`язків військової служби після введення воєнного стану, отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою про обставини травми від 29.04.2024 № 3387 та довідкою військово-лікарської комісії від 05.09.2024 № 2107.

Спір між сторонами зводиться до тлумачення абзацу 2 пункту 4 Постанови № 153 у частині умови про прийняття або призов особи на військову службу під час воєнного стану. Відповідач наполягає, що ця умова означає прийняття особи на службу саме «в рамках експериментального проекту» та виключно вперше, а оскільки позивача вперше прийнято на військову службу за контрактом ще 29.11.2019, тобто до введення воєнного стану, то він не належить до кола осіб, на яких поширюється дія Постанови № 153.

Суд відхиляє наведені доводи відповідача з огляду на таке.

Зміст абзацу 2 пункту 4 Постанови № 153 пов`язує право на виплату винагороди не з фактом первинного вступу особи на військову службу та не з тим, чи укладено контракт «у рамках експериментального проекту», а з тим, що особа була прийнята або призвана на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану (у період з 24.02.2022 до набрання чинності Постановою № 153), проходить військову службу та брала безпосередню участь у бойових діях. Жодних застережень про те, що відповідна особа повинна вперше потрапити до війська або укласти контракт виключно після набрання чинності Постановою № 153, наведена норма не містить.

Як встановлено судом, контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, на підставі якого позивач проходив військову службу та брав участь у бойових діях, укладено ним 15.12.2022, тобто в період дії воєнного стану. Укладення цього контракту є самостійною юридичною підставою проходження позивачем військової служби під час воєнного стану. При цьому позивач не був зобов`язаний укладати такий контракт і за власним волевиявленням прийняв на себе відповідні обов`язки в умовах збройної агресії проти України. Та обставина, що раніше, до введення воєнного стану, позивач уже перебував на військовій службі (зокрема, як курсант та військовослужбовець строкової служби), не свідчить про непоширення на нього дії Постанови № 153, оскільки відповідне право пов`язується саме з прийняттям (призовом) на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, чим у даному випадку є укладення контракту 15.12.2022.

Тлумачення положень абзацу 2 пункту 4 Постанови № 153 у спосіб, запропонований відповідачем, призводить до штучного звуження обсягу прав позивача та фактично нівелює мету прийняття Постанови № 153 - заохочення та соціальний захист громадян віком до 25 років, які під час воєнного стану свідомо обрали проходження військової служби та брали безпосередню участь у бойових діях. Суд враховує, що звуження змісту та обсягу прав і свобод людини є недопустимим у спосіб, не передбачений законом.

Суд також зазначає, що листи Військової частини НОМЕР_1 та роз`яснення Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, на які посилається відповідач, мають ненормативний характер, не є джерелом права, а тому не можуть звужувати обсяг прав, гарантованих особі нормативно-правовим актом - Постановою № 153. За наявності суперечності між таким роз`ясненням та змістом нормативно-правового акта застосуванню підлягають саме положення нормативно-правового акта.

Щодо умови про тривалість безпосередньої участі у бойових діях суд зазначає, що відповідно до абзацу 4 пункту 4 Постанови № 153 для військовослужбовців, які брали безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, винагорода виплачується в повному обсязі. Оскільки судом установлено, що позивач отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, та таке поранення кваліфіковане як тяжке, право позивача на одноразову грошову винагороду у повному обсязі виникає на підставі саме абзацу 4 пункту 4 Постанови № 153 незалежно від того, чи становить тривалість його безпосередньої участі у бойових діях шість місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.

Доказів того, що позивач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності за військові правопорушення, до дисциплінарної відповідальності, або наявності інших обставин, які виключали б виплату винагороди, відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач відповідає сукупності умов, визначених абзацами 2 і 4 пункту 4 Постанови № 153, а тому має право на одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 гривень.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; пропорційно.

Оцінивши встановлені обставини, суд дійшов висновку, що дії (бездіяльність) Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови № 153, не відповідають наведеним критеріям правомірності та є протиправними.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Статтею 13 цієї Конвенції передбачено право кожного на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Під ефективним способом захисту слід розуміти такий, що забезпечує поновлення порушеного права та виключає подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Суд враховує, що виплата одноразової грошової винагороди передбачає попереднє її нарахування уповноваженим органом у визначеному Порядком розмірі. З огляду на це, з метою недопущення втручання суду в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень та забезпечення ефективного захисту прав позивача, належним способом захисту у цій справі є визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання його здійснити нарахування і виплату позивачу відповідної винагороди, без безпосереднього стягнення з відповідача коштів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.