Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №380/955/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 рокусправа № 380/955/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії –

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) із вимогами:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», ураховуючи раніше виплачені суми.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що під час проходження військової служби позивачу щомісячно нараховувалась та виплачувалась додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, проте при обчисленні розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2016 та 2017 роки вказана винагорода до складу місячного грошового забезпечення не включалась. Невключення зазначеної винагороди до розрахункової величини грошової допомоги на оздоровлення позивач вважає протиправним та таким, що порушує його майнові права на отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі, що й стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою судді від 26.01.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечено. В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що остаточною датою закінчення проходження військової служби позивача є 29.12.2020, при звільненні з ним проведено розрахунок за всіма видами належного матеріального та грошового забезпечення. Відповідач послався на положення Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затвердженої наказом МВС України від 25.06.2018 № 558, відповідно до якої щомісячними додатковими видами грошового забезпечення є лише ті, що мають постійний характер. На думку відповідача, оскільки постанова № 889 не визначала чіткого розміру щомісячної додаткової грошової винагороди (а лише граничний розмір, що не перевищує місячне грошове забезпечення), така винагорода не має постійного характеру, а тому підстави для її включення до розрахунку грошової допомоги на оздоровлення відсутні. Відповідач також зазначив, що є бюджетною установою, розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, та діє в межах повноважень і бюджетних асигнувань, що виділяються Адміністрацією Державної прикордонної служби України. Просив у задоволенні позову відмовити.

Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі обставини справи.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Державній прикордонній службі України, у військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 29.12.2020 № 461-ОС позивача виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби в запас (наказ від 09.12.2020 № 439-ОС, на підставі підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»). Остаточною датою закінчення проходження військової служби визначено 29.12.2020.

З особистих карток грошового забезпечення позивача за 2015– 2019 роки вбачається, що під час проходження військової служби позивачу щомісячно нараховувалась та виплачувалась додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 (у розмірі, що обчислювався у відсотковому співвідношенні до місячного грошового забезпечення), зокрема у червні 2016 року та у червні 2017 року – у розмірі 3 177,96 грн щомісячно.

Згідно з тими ж особистими картками грошового забезпечення грошову допомогу на оздоровлення позивачу нараховано та виплачено: у червні 2016 року – у розмірі 5296,60 грн; у червні 2017 року – у розмірі 5296,60 грн.

З аналізу наведених відомостей убачається, що до складу місячного грошового забезпечення, з якого позивачу обчислено грошову допомогу на оздоровлення за 2016 та 2017 роки, щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, не включено.

Вказане зумовило звернення позивача до суду із цим позовом.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з виконанням громадянами України конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, та загальні засади проходження військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII. Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей врегульовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII). Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Згідно з пунктом 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Відповідно до частини третьої статті 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям виплачується, зокрема, грошова допомога на оздоровлення в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 № 889 (далі – постанова № 889; чинна до 01.03.2018) встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду окремим категоріям військовослужбовців, у тому числі військовослужбовцям Державної прикордонної служби, зокрема з 01.07.2014 – у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Вирішуючи спір, суд виходить із того, що структура та склад грошового забезпечення військовослужбовців визначені законом (стаття 9 Закону № 2011-XII), а тому не можуть бути звужені нормами підзаконних нормативно-правових актів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 наголосила, що встановлення підзаконним нормативно-правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати право на отримання такої винагороди, встановлене актом вищої юридичної сили; до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону № 2011-XII та постанови № 889, а не норми відомчих інструкцій у частині обмеження включення цієї винагороди до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. У постанові від 06.02.2019 у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

У постанові від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зі змісту постанови № 889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер, а тому входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога. Аналогічної правової позиції Верховний Суд послідовно дотримується й у подальшій практиці.

Доводи відповідача про те, що щомісячна додаткова грошова винагорода не має постійного характеру, оскільки постанова № 889 не визначала її чіткого (фіксованого) розміру, суд відхиляє. Постійний (систематичний) характер виплати визначається регулярністю (періодичністю) її нарахування, а не незмінністю її абсолютного розміру. Як установлено судом, у спірному періоді зазначена винагорода нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісячно, що свідчить про її систематичний, а не одноразовий характер. Та обставина, що розмір винагороди обчислювався у відсотковому співвідношенні до місячного грошового забезпечення і міг змінюватися, не позбавляє її ознак щомісячного додаткового виду грошового забезпечення.

Суд також критично оцінює посилання відповідача на Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затверджену наказом МВС України від 25.06.2018 № 558, оскільки зазначена Інструкція набрала чинності після спірного періоду (2016– 2017 роки), а отже, до спірних правовідносин не застосовується. У будь-якому разі норми відомчих інструкцій у частині обмеження включення щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого обчислюються одноразові виплати, не можуть звужувати обсяг прав військовослужбовця, встановлений Законом № 2011-XII та постановою № 889 (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 у справі № 825/997/17).

Доводи відповідача про те, що він є бюджетною установою та розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня і діє в межах виділених асигнувань, не спростовують обґрунтованості позову. Відсутність або обмеженість бюджетних асигнувань не є підставою для звільнення від обов`язку нарахувати та виплатити військовослужбовцю грошове забезпечення у визначеному законом розмірі.

Ураховуючи позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06.02.2019 у справі № 522/2738/17 та від 10.11.2021 у справі № 825/997/17, суд зазначає, що до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Оскільки матеріалами справи підтверджується, що щомісячна додаткова грошова винагорода виплачувалась позивачу протягом спірного періоду щомісячно, така винагорода не може вважатись одноразовою та підлягала включенню до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога на оздоровлення.

Однак щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі, передбаченому постановою № 889, до складу місячного грошового забезпечення, з якого позивачу обчислено грошову допомогу на оздоровлення за 2016 та 2017 роки, відповідачем не включено, що є протиправним.

Ураховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, а доказів понесення ним інших судових витрат матеріали справи не містять, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8– 10, 14, 72– 79, 90, 139, 241– 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016– 2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016– 2017 роки з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаної виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, ураховуючи раніше виплачені суми.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.