Рішення від 20 травня 2026 р. у справі №380/2080/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2026 рокусправа № 380/2080/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, –

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 із вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 31.12.2025 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а саме у зв`язку з перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 31.12.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами, а саме у зв`язку з перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, та прийняти рішення по суті порушених у ньому питань за результатами його розгляду;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за підпунктом 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років та у зв`язку з небажанням продовжувати військову службу.

Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача, яка полягає у нерозгляді належним чином рапорту позивача від 31.12.2025 та неприйнятті за наслідками його розгляду мотивованого рішення. Позивач зазначає, що рапорт подано в електронній формі через систему електронного документообігу (СЕДО) ІНФОРМАЦІЯ_2 , до рапорту долучено всі необхідні документи, передбачені додатком 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, у тому числі інформаційний витяг з Єдиного реєстру боржників про відсутність заборгованості зі сплати аліментів. Позивач має на утриманні трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (усиновлену на підставі рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 02.06.2025 у справі № 479/516/25). За результатами розгляду рапорту командиром військової частини НОМЕР_1 жодного рішення не прийнято, чим, на думку позивача, порушено вимоги пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, а також Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531.

Ухвалою судді від 06.02.2026 у справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечено. У відзиві відповідач, не заперечуючи факту надходження рапорту позивача, вказує, що рапорт від 28.11.2025 розглянуто та відмовлено у його реалізації листом від 05.12.2025 № 1953/5159 у зв`язку з ненаданням довідки про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів, виданої органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем. Зазначає, що звільнення з військової служби через сімейні обставини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують відповідну підставу звільнення, та нотаріально засвідчених копій таких документів. Крім того, посилається на те, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27.05.2025 № 07-РС позивача звільнено з займаної посади і зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з 21.05.2025 у зв`язку з відсутністю на військовій службі понад десять діб (підпункт 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України). Указує, що позивач 11.05.2025 самовільно залишив місце служби, інформацію про що внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України. Зважаючи на викладене, відповідач уважає, що для належного дотримання порядку звільнення з військової служби позивачу необхідно з`явитися у військову частину НОМЕР_1 із самовільного залишення частини для подання рапорту з підтверджуючими документами по команді.

Позивачем подано відповідь на відзив в якій навів доводи, аналогічні тим, які викладені в позовній заяві.

Розглянувши позов, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був призваний на військову службу за мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_6 12.03.2025 на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію».

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 06.05.2025 № 49-РС позивач призначений на посаду стрільця-помічника гранатометника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_3 , ВОС – 100915А/630.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 07.05.2025 № 129 позивача з 07.05.2025 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 та на всі види забезпечення.

Військова частина НОМЕР_1 є правонаступником військової частини НОМЕР_3 у зв`язку з проведеними організаційно-штатними заходами.

Позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 ). За адресою реєстрації позивача: АДРЕСА_1 , разом з позивачем зареєстровані: його дружина ОСОБА_5 , син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 02.06.2025 у справі № 479/516/25 ОСОБА_1 оголошено усиновлювачем неповнолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; внесено зміни до актового запису про народження дитини, зокрема, до відомостей про батька та прізвище дитини змінено з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 ». Зазначене рішення суду набрало законної сили 03.07.2025.

28.11.2025 позивач через ІНФОРМАЦІЯ_8 засобами системи електронного документообігу подав до командира військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами – у зв`язку з перебуванням на утриманні трьох неповнолітніх дітей. До рапорту долучено копії документів, які підтверджують вказані обставини.

Листом тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 від 05.12.2025 № 1953/5159 (зареєстрований у військовій частині 10.12.2025 за № 1480/1/3/8488) повідомлено, що рапорт позивача розглянуто та залишено без реалізації (не підлягає задоволенню) через відсутність підстав для звільнення з військової служби, оскільки не надано документів, визначених додатком 19 Інструкції № 170, а саме довідки про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів, виданої органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем.

31.12.2025 позивач повторно склав рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби за тією самою підставою. Рапорт із доданими до нього документами (зокрема, копіями свідоцтв про народження дітей, свідоцтва про шлюб, рішень судів про усиновлення та про розірвання попереднього шлюбу дружини, відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, інформації з Єдиного реєстру боржників від 31.12.2025 про відсутність відомостей про позивача за категорією стягнення «стягнення аліментів») надіслано через ІНФОРМАЦІЯ_8 засобами системи електронного документообігу та отримано військовою частиною НОМЕР_1 02.01.2026 (супровідний лист № 1953/25 від 02.01.2026).

Станом на дату звернення позивача до суду (05.02.2026) та станом на дату ухвалення цього рішення жодного рішення за результатами розгляду рапорту від 31.12.2025 командиром військової частини НОМЕР_1 не прийнято; відповідь по суті порушених у рапорті питань позивачу не надано.

Водночас з матеріалів справи слідує, що згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 11.05.2025 № 133 позивачу як такому, що самовільно залишив військову частину, з 11.05.2025 призупинено виплату грошового забезпечення та знято з усіх видів забезпечення. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27.05.2025 № 07-РС, на підставі підпункту 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, позивача звільнено із займаної посади і зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з 21.05.2025. За фактом самовільного залишення військової частини проведено службове розслідування (акт від 20.05.2025), за висновками якого встановлено наявність у діях позивача ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України; відповідні матеріали направлені до правоохоронних органів.

Позивач не погодився з бездіяльністю відповідача щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 31.12.2025 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а саме у зв`язку з перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи спір, суд керується таким.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Згідно зі статтею 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Правові засади проходження військової служби в Україні визначаються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі – Закон № 2232-XII).

Відповідно до підпункту 4 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби, зокрема, за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому Положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі – Положення № 1153/2008).

Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог зазначеного Положення визначені Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі – Інструкція № 170).

Згідно з додатком 19 до Інструкції № 170 «Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби», у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (під час дії воєнного стану), подаються, зокрема: копії свідоцтв про народження кожної дитини; один із документів, що підтверджує спільне виховання дітей (свідоцтво про шлюб, рішення суду тощо); інформація з Єдиного реєстру боржників про відсутність у Реєстрі відомостей про військовослужбовця за категорією стягнення «стягнення аліментів» з датою формування такої інформації не пізніше ніж за п`ять днів до дня подання документів.

08.08.2024 набрав чинності Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531 (далі – Порядок № 531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України.

Відповідно до пункту 1 розділу IV Порядку № 531 рапорт в електронній формі створюється та подається за допомогою засобів СЕДО, Державного вебпорталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони «Армія+» (включаючи його складові частини) та інших інформаційно-комунікаційних систем, які введені в експлуатацію в системі Міноборони України.

Згідно з підпунктом 2 пункту 3 розділу III Порядку № 531 забороняється відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/ видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров`я тощо.

Відповідно до підпункту 2 пункту 9 розділу III Порядку № 531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту – щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Із системного аналізу наведених вище нормативно-правових актів суд приходить до висновку, що отриманий командиром військової частини рапорт військовослужбовця про звільнення з військової служби обов`язково підлягає розгляду по суті у встановлений строк (не більше 14 днів) з прийняттям мотивованого рішення – про звільнення або про відмову у звільненні з військової служби. Такий розгляд не може зводитися до залишення рапорту без розгляду без прийняття будь-якого процесуального рішення. Чинне законодавство не передбачає можливості відмови у розгляді рапорту з мотивів неподання військовослужбовцем тих чи інших документів, якщо такі документи можуть бути сформовані самим підрозділом або витребувані ним з відкритих державних реєстрів.

Як слідує з матеріалів справи, рапорт позивача від 31.12.2025 надійшов до військової частини НОМЕР_1 02.01.2026 засобами системи електронного документообігу через ІНФОРМАЦІЯ_8 . До рапорту долучено повний пакет документів, передбачених додатком 19 до Інструкції № 170, зокрема й інформацію з Єдиного реєстру боржників про відсутність відомостей про позивача за категорією стягнення «стягнення аліментів».

Натомість будь-якого рішення (про звільнення, про відмову у звільненні або про необхідність надання додаткових документів) за наслідками розгляду рапорту командиром військової частини НОМЕР_1 не прийнято; відповідь по суті порушених у рапорті питань позивачу станом на дату ухвалення цього рішення не надано. Зазначене не заперечується відповідачем і у відзиві на позовну заяву.

Щодо доводів відповідача про те, що звільнення з військової служби через сімейні обставини може здійснюватися лише за наявності оригіналів документів та нотаріально засвідчених копій документів, що підтверджують підстави звільнення, суд зазначає таке.

Жодного нормативно-правового акта, який би прямо встановлював вимогу про подання військовослужбовцем разом із рапортом про звільнення за сімейними обставинами оригіналів документів або нотаріально засвідчених їх копій, відповідач у відзиві не навів. Положення № 1153/2008, Інструкція № 170 та Порядок № 531 такої вимоги не містять.

Більше того, відповідно до статей 7, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги»; юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Згідно з пунктами 7, 8 Положення про систему електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 606, обмін документами через систему електронної взаємодії здійснюється у формі електронних документів з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Електронний документ, на який накладено кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи, має юридичну силу та є офіційним документом.

Отже, документи, сформовані шляхом сканування оригіналів, засвідчені уповноваженою особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки та направлені до військової частини через систему електронного документообігу з накладенням кваліфікованого електронного підпису, є офіційними електронними документами та мають юридичну силу, рівнозначну належним чином засвідченим копіям документів. Електронна форма таких документів сама по собі не може слугувати підставою для нерозгляду рапорту по суті.

Щодо доводів відповідача про те, що позивач перебуває у самовільному залишенні військової частини, а тому для належного дотримання порядку звільнення з військової служби йому необхідно з`явитися у військову частину для подання рапорту з підтверджуючими документами по команді, суд зазначає таке.

Перебування військовослужбовця у статусі особи, яка самовільно залишила військову частину, не звільняє командира військової частини від обов`язку розглянути по суті поданий військовослужбовцем рапорт та прийняти за його результатами мотивоване рішення у строк, встановлений Порядком № 531. Ні Положення № 1153/2008, ні Інструкція № 170, ні Порядок № 531 не передбачають можливості залишення рапорту без розгляду через відсутність військовослужбовця за місцем служби. Інше тлумачення суперечило б самій суті права військовослужбовця на звернення до командира з рапортом та на отримання мотивованого рішення за його результатами.

Водночас суд звертає увагу, що фактичне перебування військовослужбовця у самовільному залишенні частини є самостійною обставиною, яка має істотне значення при ухваленні командиром військової частини рішення по суті рапорту, оскільки вона стосується умов та порядку реалізації процедури звільнення (повернення військовослужбовця до місця служби, проведення необхідних розрахунків, передача військового майна, оформлення особової справи тощо). Водночас оцінка цієї обставини є предметом дискреції командира військової частини і повинна знайти своє відображення саме у мотивованому рішенні за результатами розгляду рапорту, а не у залишенні рапорту без розгляду.

За загальним правилом, протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу чи його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону (або ж іншого нормативно-правового регулювання) віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 342/158/17.

Як уже зазначено вище, обов`язок розглянути рапорт військовослужбовця по суті у встановлений Порядком № 531 строк (14 днів) та прийняти за його результатами мотивоване рішення у вигляді чи то надання згоди на звільнення з оформленням Подання до звільнення, чи то вмотивованої відмови у звільненні, віднесений до компетенції командира військової частини. Такий розгляд був об`єктивно необхідним і реально можливим, проте фактично не був здійснений.

За викладених обставин суд приходить до висновку, що бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 31.12.2025 (надісланого до військової частини 02.01.2026 засобами СЕДО) про звільнення з військової служби на підставі підпункту 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та неприйняття за результатами його розгляду мотивованого рішення є протиправною, а тому позовна вимога про визнання такої бездіяльності протиправною підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт позивача від 31.12.2025 та прийняти рішення по суті порушених у ньому питань суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 4, 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За правовою позицією Європейського суду з прав людини, висловленою у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11), рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Відтак для ефективного відновлення порушеного права позивача суд уважає за необхідне зобов`язати відповідача розглянути рапорт позивача від 31.12.2025 та прийняти за результатами його розгляду мотивоване рішення по суті порушених у ньому питань.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII суд зазначає таке.

Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18, на яку слушно посилається позивач, сформульовано такий висновок: у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22.09.2022 у справі № 380/12913/21.

Отже, критеріями, які впливають на обрання способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та відсутність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.

Застосовуючи наведений правовий підхід до обставин цієї справи, суд бере до уваги таке.

Командиром військової частини НОМЕР_1 не здійснено розгляду рапорту позивача від 31.12.2025 по суті та не прийнято за його результатами жодного мотивованого рішення. Отже, повноваження щодо розгляду рапорту по суті відповідачем не реалізовано взагалі, у зв`язку з чим у суду відсутні правові підстави для підміни собою компетентного суб`єкта владних повноважень та ухвалення замість нього рішення про звільнення позивача з військової служби.

Прийняття командиром військової частини рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби за сімейними обставинами не є суто формальним актом і передбачає здійснення низки організаційних та правових дій, які охоплюються дискреційними повноваженнями командира військової частини, зокрема: перевірку відомостей про військовослужбовця за усіма наявними у частині документами, з`ясування питання про відсутність у нього незакритого матеріального обов`язку, виключення зі списків особового складу частини, проведення розрахунків, оформлення Подання до звільнення тощо.

З матеріалів справи слідує, що позивач з 11.05.2025 фактично відсутній за місцем служби, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27.05.2025 № 07-РС зарахований у розпорядження командира військової частини у зв`язку з відсутністю на службі понад десять діб, за фактом самовільного залишення військової частини проведено службове розслідування, за наслідками якого встановлено наявність у його діях ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України. Указані обставини мають істотне значення для прийняття рішення по суті рапорту, оскільки можуть впливати як на саму можливість задоволення рапорту, так і на встановлений законодавством порядок звільнення з військової служби. Проте оцінка цих обставин у їх співвідношенні з підставою для звільнення, визначеною підпунктом 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII, належить до виключної компетенції командира військової частини як суб`єкта владних повноважень і не може здійснюватися судом замість нього.

Підмінити собою суб`єкта владних повноважень, який наділений дискреційними повноваженнями та який на момент розгляду справи судом фактично не реалізував своїх повноважень щодо розгляду рапорту по суті, суд не вправі. Адміністративний суд не наділений повноваженням вирішувати замість суб`єкта владних повноважень питання, яке віднесено до його компетенції, без попереднього розгляду цього питання таким суб`єктом по суті.

Аналогічна правова позиція послідовно висловлюється Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16, від 03.07.2019 у справі № 822/2786/16, від 28.04.2021 у справі № 320/2660/19, відповідно до яких дискреційні повноваження – це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта; завдання суду полягає у перевірці відповідності закону рішень суб`єкта владних повноважень, а не у заміні рішення такого суб`єкта судовим рішенням.

За викладених обставин позовна вимога про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII задоволенню не підлягає. Ефективним способом захисту порушеного права позивача у цій справі є зобов`язання відповідача розглянути рапорт позивача та прийняти за результатами його розгляду мотивоване рішення по суті з урахуванням наданої судом у цьому рішенні правової оцінки.

Водночас суд звертає увагу, що при повторному розгляді рапорту позивача командир військової частини НОМЕР_1 повинен виходити з того, що подання рапорту та доданих до нього документів засобами СЕДО через територіальний центр комплектування та соціальної підтримки відповідає вимогам Порядку № 531. Інструкція № 170 не містить вимоги про обов`язкове подання військовослужбовцем разом із рапортом про звільнення за сімейними обставинами оригіналів документів чи нотаріально засвідчених їх копій. Крім того, обов`язок отримання інформації з Єдиного реєстру боржників про наявність (відсутність) у військовослужбовця заборгованості зі сплати аліментів покладається на військову частину, яка готує Подання до звільнення, та не позбавляє командира військової частини права самостійно перевірити такі відомості у відкритому державному реєстрі. Також командир Військової частини НОМЕР_1 повинен врахувати, що перебування військовослужбовця у самовільному залишенні частини не є самостійною та достатньою підставою для нерозгляду рапорту по суті, проте є обставиною, яка підлягає оцінці командиром при прийнятті відповідного рішення. Таким чином, рішення командира військової частини, прийняте за результатами розгляду рапорту, має бути мотивованим, прийнятим у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, з урахуванням найкращих інтересів дітей позивача (стаття 3 Конвенції про права дитини, стаття 7 Сімейного кодексу України).

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач у межах розгляду цієї справи не довів правомірності своєї бездіяльності щодо нерозгляду рапорту позивача від 31.12.2025 та неприйняття за результатами його розгляду мотивованого рішення.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат останнім не надано, то такі, в силу приписів ст. 139 КАС України, розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8– 10, 14, 72– 79, 90, 139, 241– 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 31.12.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку з перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, – та неприйняття за результатами його розгляду рішення по суті.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) від 31.12.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти за результатами його розгляду мотивоване рішення по суті порушених у рапорті питань з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині цього рішення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.