Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №320/33751/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 року м. Київ №320/33751/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції, Голови Національного агентства з питань запобігання корупцією Віктора Павлущика про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції , Голови Національного агентства з питань запобігання корупцією Віктора Павлущика, у якому просить суд:

- визнати бездіяльність та протиправними дії відповідачів щодо повного і всебічного розгляду звернення про неправомірне визнання позивача особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у період роботи в режимно-секретному відділі Апарату Голови СБ України з 20 березня 2020 р. і до звільнення за умовами договору 10 березня 2022 р.;

- визнати протиправним та скасувати Повідомлення Національного агентства з питань запобігання корупцією від 13.05.2024 №130-10/33520-24, в якому визначено, що позивач є особою, уповноваженою на виконання функцій держави, або місцевого самоврядування, та порушив вимоги пункту 27 розділу XIII "Прикінцеві положення" Закону України "Про запобігання корупції" щодо подання до 31 січня 2024 року декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави, або місцевого самоврядування;

- зобов`язати Національне агентства з питань запобігання корупції вилучити з баз даних декларації позивача за 2021 рік, при звільненні за період з 01.01.2023 по 10.03.2023 та після звільнення за 2022 рік, як подані безпідставно та за примусом, та повідомити про вилучення позивача письмово;

- визнати протиправними дії Національного агентства з питань запобігання корупції щодо затвердження та направлення до Національної поліції України матеріалів стосовно несвоєчасного подання позивачем декларацій за 2021 рік, при звільненні за період з 01.01.2023 по 10.03.2023 та після звільнення за 2022 рік;

- зобов`язати Національне агентство з питань запобігання корупцією надати на адресу позивача висновок за результатами розгляду скарги позивача від 29.03.2024.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що Позивач зазначає, що працював у режимно-секретному відділі Апарату Голови Служби безпеки України на посаді фахівця І категорії за трудовим договором та не був особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування у розумінні Закону України «Про запобігання корупції». Позивач стверджує, що його посада не передбачала виконання організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, а також не була пов`язана із безпосереднім здійсненням оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності. Позивач вважає, що Національне агентство з питань запобігання корупції безпідставно визнало його суб`єктом декларування та направило повідомлення про неподання декларацій. Також позивач зазначає, що відповідачі неналежним чином розглянули його скаргу щодо неправомірного визнання його суб`єктом декларування та не надали повної і всебічної відповіді на його звернення. Позивач просить суд визнати протиправними дії відповідачів щодо визнання його особою, уповноваженою на виконання функцій держави, а також визнати протиправною бездіяльність щодо повного та всебічного розгляду його звернення.

Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Відповідач проти задоволення позову заперечував та зазначав про те, що Національне агентство діяло виключно в межах повноважень та відповідно до вимог Закону України «Про запобігання корупції». Відповідач вказав, що Головне управління внутрішньої безпеки СБУ повідомило НАЗК про факт неподання позивачем декларацій, після чого НАЗК було зобов`язане направити позивачу повідомлення про неподання декларацій. На думку відповідача, НАЗК не визначало позивача суб`єктом декларування, оскільки коло таких осіб встановлено безпосередньо Законом України «Про запобігання корупції». Відповідач зазначив, що позивач працював у Службі безпеки України на посаді у режимно-секретному відділі Апарату Голови СБУ, а тому на нього поширювались вимоги антикорупційного законодавства щодо подання декларацій. Також відповідач вказав, що скарга позивача була розглянута у повному обсязі та у встановленому законом порядку, а незгода позивача зі змістом відповіді не свідчить про протиправність дій чи бездіяльності НАЗК.

У відповіді на відзив позивач зазначив про те, що відповідач намагається змінити предмет спору та фактично переводить розгляд справи на питання правомірності направлення повідомлення про неподання декларацій. Позивач вказав, що відповідач не спростував доводів позовної заяви щодо відсутності у нього статусу суб`єкта декларування. Також позивач наполягав, що його звернення було розглянуто формально та упереджено, а відповідачі не надали належної оцінки наведеним ним обставинам та доказам. Позивач вважав, що повідомлення НАЗК про неподання декларацій є неправомірним, оскільки він не є особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив зазначив, що позивач фактично не погоджується із результатом розгляду його звернення, однак така незгода не свідчить про протиправність дій НАЗК. Відповідач повторно наголосив, що повідомлення про факт неподання декларацій було направлено на виконання прямих вимог статті 51-2 Закону України «Про запобігання корупції». Також відповідач зазначив, що НАЗК не здійснює визначення осіб як суб`єктів декларування, а лише реагує на інформацію, отриману від відповідних державних органів. Відповідач наголосив, що ГУВБ СБУ повідомило НАЗК про неподання позивачем декларацій, а тому у Національного агентства були відсутні підстави не направляти відповідне повідомлення позивачу. Крім того, відповідач зазначив, що лист Управління стратегічних розслідувань у Закарпатській області про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення не впливає на спірні правовідносини та не свідчить про протиправність дій НАЗК.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 з 20.03.2020 працював у режимно-секретному відділі Апарату Голови Служби безпеки України на посаді фахівця І категорії за рахунок посади військовослужбовця (провідного спеціаліста) на підставі трудового договору від 16.03.2020 та наказу СБ України від 19.03.2020 №13ос.

До цього позивач проходив державну службу в Апараті Голови СБУ, яку припинено наказом СБУ від 26.04.2019 №542ос у зв`язку із досягненням 65-річного віку.

10.03.2022 наказом СБУ №273-ОС/дск позивача звільнено з роботи у зв`язку із закінченням строку трудового договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

12.02.2024 Головне управління внутрішньої безпеки СБУ направило до НАЗК листи №9/1017дск, №9/1018дск та №9/1019дск щодо неподання позивачем декларацій за 2021 рік, декларації при звільненні та декларації після звільнення за 2022 рік.

На підставі вказаних листів НАЗК 12.03.2024 направило позивачу повідомлення №130-12/15446-24 про факт неподання декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій або місцевого самоврядування.

29.03.2024 позивач звернувся до НАЗК зі скаргою, у якій зазначив, що не є суб`єктом декларування та просив визнати дії посадових осіб НАЗК неправомірними.13.05.2024 НАЗК листом №130-10/33520-24 повідомило позивача про відсутність підстав для вжиття заходів реагування щодо працівників Національного агентства.

03.06.2024 листом №130-24/19460-22 за підписом Голови НАЗК ОСОБА_2 позивача повідомлено про направлення матеріалів до Національної поліції України для розгляду в межах компетенції.

Не погодившись із діями НАЗК та результатами розгляду своєї скарги, позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з даним позовом.

Під час розгляду справи судом також встановлено, що посадова інструкція позивача була знищена 24.02.2022 в установленому порядку у зв`язку із введенням воєнного стану та знищенням матеріальних носіїв інформації.

Крім того, Апаратом Голови СБУ листом від березня 2026 року повідомлено, що відповідно до частини сьомої статті 19 Закону України «Про Службу безпеки України» співробітники СБУ зобов`язані подавати декларації відповідно до Закону України «Про запобігання корупції».

Надаючи правову оцінку, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 45 Закону України "Про запобігання корупції" від 14.10.2014 № 1700-VII (далі - Закон № 1700-VII) особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а", "в"-"ґ" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Згідно із підпунктом "ґ" пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1700-VII до суб`єктів, на яких поширюється дія цього Закону належать судді, судді Конституційного Суду України, Голова, заступник Голови, члени, дисциплінарні інспектори Вищої ради правосуддя, керівник служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя та його заступник, посадові особи секретаріату Вищої ради правосуддя, Голова, заступник Голови, члени, інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, посадові особи секретаріату цієї Комісії, посадові особи Державної судової адміністрації України, присяжні (під час виконання ними обов`язків у суді).

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 50-3 Закону № 1700-VII повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості активів і може проводитися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

За приписами абзаців другого-четвертого частини першої статті 50-3 Закону України "Про запобігання корупції" повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб`єктів декларування, які займають посади, пов`язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством. Повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб`єктами декларування, у разі виявлення в них невідповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю. Національне агентство проводить повну перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із медіа та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.

Згідно із приміткою до статті 51-3 Закону № 1700-VII під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються в тому числі судді.

Порядок проведення повних перевірок визначений Порядком проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», затвердженого наказом Національного агентства з питань запобігання корупції від 29 січня 2021 року № 26/21 (далі - Порядок №26/21).

Відповідно до абзацу шостого пункту 2 Порядку №26/21 під недостовірними відомостями у декларації розуміються відомості, зазначені у декларації відповідно до статті 46 Закону, які відрізняються від відомостей, що містяться у правовстановлюючих документах, судових рішеннях, які набрали законної сили, реєстрах, банках даних, інших інформаційно-комунікаційних та довідкових системах, у тому числі тих, що містять інформацію з обмеженим доступом, держателем (адміністратором) яких є державні органи, органи місцевого самоврядування, відкритих базах даних, реєстрах іноземних держав, інших джерелах інформації, на суму, що перевищує 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації, та/або відомості, які не дають змоги ідентифікувати члена сім`ї суб`єкта декларування чи об`єкт декларування.

Абзац сьомий пункту 2 Порядку №26/21 визначає неточні відомості у декларації, як відомості, зазначені у декларації відповідно до статті 46 Закону, які відрізняються від відомостей, що містяться у реєстрах, банках даних, інших інформаційно-комунікаційних та довідкових системах, у тому числі тих, що містять інформацію з обмеженим доступом, держателем (адміністратором) яких є державні органи, органи місцевого самоврядування, відкритих базах даних, інших джерелах інформації, на суму, що не перевищує 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації, та/або відомості, які не відповідають дійсності, але за сукупністю інших відомостей дають змогу ідентифікувати члена сім`ї суб`єкта декларування чи об`єкт декларування

Загальні засади проведення повної перевірки визначені Розділом ІІІ Порядку №26/21.

Порядок проведення повної перевірки визначений Розділом V Порядку №26/21.

Відповідно до пункту першого Розділу V Порядку №26/21 повна перевірка проводиться у порядку черговості на підставі оцінки ризиків, зокрема, якщо: декларація подана службовою особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище, суб`єктом декларування, який займає посаду, пов`язану з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством, крім декларації, щодо якої наявна довідка про результати проведення автоматизованої перевірки декларації; у декларації, поданій іншим суб`єктом декларування, виявлено невідповідності (ризики) за результатами логічного та арифметичного контролю, крім декларації, щодо якої наявна довідка про результати проведення автоматизованої перевірки декларації; отримано інформацію від фізичних та юридичних осіб, із медіа та інших джерел про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей, у тому числі у декларації, щодо якої наявна довідка про результати проведення автоматизованої перевірки декларації. Розгляд отриманої інформації здійснюється відповідно до вимог законодавства.

Пунктом четвертим Розділу V Порядку №26/21 визначено, що повна перевірка передбачає такі дії:

1) аналіз відомостей про об`єкти декларування та їх порівняння з відомостями з реєстрів, банків даних, інших інформаційно-комунікаційних та довідкових систем, у тому числі тих, що містять інформацію з обмеженим доступом, держателем (адміністратором) яких є державні органи, органи місцевого самоврядування, відкритих баз даних, реєстрів іноземних держав, із судових рішень, які набрали законної сили, індивідуально-правових актів, інших джерел, що можуть містити інформацію про об`єкти декларування;

2) створення, збирання, одержання, використання та інша обробка документів чи інформації, у тому числі з обмеженим доступом, у тому числі за допомогою автоматизованих засобів, яка є необхідною для повної перевірки, з використанням джерел інформації, визначених у цьому Порядку;

3) звернення у разі необхідності до посадових та службових осіб державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань для отримання письмових пояснень, їх розгляд і врахування з огляду на іншу отриману інформацію під час проведення повної перевірки відповідно до цього Порядку;

4) звернення у разі необхідності до суб`єкта декларування для отримання пояснень та копій підтвердних документів, їх розгляд і врахування з огляду на іншу отриману інформацію під час проведення повної перевірки відповідно до цього Порядку.

Пунктом п`ятим Розділу V Порядку №26/21 зазначено, що під час повної перевірки Національне агентство використовує такі джерела інформації:

1) відомості, отримані з інформаційно-комунікаційних і довідкових систем, реєстрів, банків даних, у тому числі тих, що містять інформацію з обмеженим доступом, держателем (адміністратором) яких є державні органи або органи місцевого самоврядування, а також відомості з реєстрів, відкритих баз даних, реєстрів іноземних держав, судових рішень, які набрали законної сили, індивідуально-правових актів, інших джерел, що можуть містити інформацію, яка має відображатись у декларації;

2) документи та/або інформація, що надані суб`єктом декларування, стосовно якого проводиться перевірка, з власної ініціативи чи за запитом Національного агентства щодо документального підтвердження або пояснення зазначених у декларації відомостей, а також законності джерел отриманих доходів;

3) документи та/або інформація, у тому числі з обмеженим доступом, що надходять (отримані) від державних органів, органів місцевого самоврядування, нотаріусів, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, спеціалістів, експертів, громадян та їх об`єднань, а також від державних та інших компетентних органів влади іноземних держав;

4) відомості із медіа, мережі «Інтернет», інших джерел інформації, які стосуються конкретного суб`єкта декларування та/або членів його сім`ї, містять інформацію про ринкову вартість (ціну) об`єктів декларування та інші фактичні дані, що можуть бути перевірені;

5) всі наявні в Національному агентстві відомості, у тому числі: отримані Національним агентством під час проведення перевірок інших декларацій, поданих суб`єктом декларування та/або членами його сім`ї, іншими особами; зібрані під час здійснення контролю декларацій за допомогою програмних засобів Реєстру, моніторингу способу життя суб`єкта декларування, спеціальної перевірки; зібрані в результаті розгляду повідомлень викривачів, інших суб`єктів звернення; отримані під час реалізації повноважень щодо моніторингу та контролю за виконанням актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб, а також контролю за дотриманням вказаними особами обмежень щодо запобігання корупції;

6) інформація та/або документи, отримані від правоохоронних органів, у тому числі з матеріалів кримінальних проваджень, дозвіл на використання яких та посилання у документах Національного агентства на які наданий слідчим, детективом або прокурором відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України.

Приписами пункту шостого Розділу V Порядку №26/21 визначено, що у разі неможливості встановлення вартості незадекларованих активів з джерел, визначених у підпунктах 1-3, 5, 6 пункту 5 цього розділу, Національне агентство відповідно до законодавства може залучити спеціалістів та експертів.

Абзац перший пункту сьомого Розділу V Порядку №26/21 передбачає, що у разі неможливості одержання у межах строку проведення повної перевірки відомостей, необхідних для її проведення, Національне агентство проводить повну перевірку відповідно до наявних у нього відомостей, про що зазначається у довідці про результати проведення повної перевірки декларації. Абзацом другим цього ж пункту визначено, що відомості, зазначені у декларації, які не були перевірені з підстав, зазначених в абзаці першому цього пункту, не вважаються такими, що були перевірені.

Відповідно до абзацу другого пункту восьмого Розділу V Порядку №26/21 під час проведення повної перевірки уповноважена особа має право вимагати та одержувати документи (копії документів) та інформацію щодо відомостей, які зазначені або повинні бути зазначені суб`єктом декларування у відповідних розділах декларації відповідно до Закону та необхідні для проведення повної перевірки, у тому числі для з`ясування дотримання суб`єктом декларування вимог статей 23, 25 Закону, а також перевірки на точність оцінки задекларованих активів, незаконного збагачення чи необґрунтованості активів.

Згідно із абзацами першим-третім пункту шістнадцятого Розділу V Порядку №26/21 у разі виявлення Національним агентством під час проведення повної перевірки можливих недостовірних відомостей у декларації, неточної оцінки задекларованих активів, порушення вимог статей 23, 25 Закону, ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості активів, а також з метою підтвердження достовірності відомостей, зазначених у декларації, уповноважена особа направляє відповідному суб`єкту декларування запит про надання копій документів, що підтверджують достовірність зазначених у декларації відомостей (за їх наявності) стосовно активів, розміщених за межами України, а також стосовно інших активів, коли інформація про них відсутня у Національного агентства, та пропозицією надати письмові пояснення відповідно до Закону. Такий запит направляється суб`єкту декларування за допомогою програмних засобів Реєстру, чи електронного зв`язку або на поштову адресу у строк не пізніше 15 робочих днів до дня завершення основного або продовженого строку проведення повної перевірки. Суб`єкт декларування не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання відповідного запиту Національного агентства зобов`язаний надати або надіслати за допомогою програмних засобів Реєстру, поштового чи електронного зв`язку копії документів, що підтверджують достовірність зазначених у декларації відомостей (за їх наявності), та може надати або надіслати в такий самий спосіб письмові пояснення з питань, зазначених у запиті. Надані суб`єктом декларування письмові пояснення, копії підтвердних документів є обов`язковими до розгляду Національним агентством під час проведення повної перевірки.

Як визначено пунктом першим Розділу VІ Порядку №26/21 за результатами проведення повної перевірки, у тому числі повторної, уповноважена особа складає та підписує довідку про результати проведення повної перевірки декларації (далі - довідка) у двох примірниках, один з яких після погодження відповідно до пункту 3 цього розділу надсилається суб`єкту декларування.

Зміст довідки визначено пунктом другим Розділу VІ Порядку №26/21, а саме довідка містить таку інформацію: підстави для проведення повної перевірки; дату початку та завершення строку повної перевірки; відомості про результати автоматизованого розподілу (повторного автоматизованого розподілу, якщо він проводився); джерела інформації, що були використані під час проведення повної перевірки; перелік запитів, на які на дату завершення строків проведення повної перевірки не отримано відповіді; виявлені неточні та недостовірні відомості у декларації, неточність оцінки задекларованих активів, встановлені ознаки конфлікту інтересів, незаконного збагачення або необґрунтованості активів, з наведенням відповідного обґрунтування та посиланням на джерела інформації, врахування пояснень суб`єкта декларування (у разі їх надання); висновок за результатами проведення повної перевірки. У довідці також зазначаються відомості, які не були перевірені, із зазначенням причин неможливості проведення їх перевірки.

Абзацом першим пункту шостого Розділу VІ Порядку №26/21 визначено, що у разі виявлення за результатами проведення повної перевірки ознак корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, за яке передбачено кримінальну відповідальність, уповноважена особа, яка проводила повну перевірку, упродовж 5 робочих днів з наступного робочого дня за днем погодження довідки складає та підписує відповідний обґрунтований висновок у двох примірниках.

Відповідно до пункту дев`ятого Розділу VІ Порядку №26/21 у разі встановлення за результатами проведення повної перевірки відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб`єкт декларування на дату погодження довідки.

Згідно із пунктом десятим Розділу VІ Порядку №26/21 на офіційному вебсайті Національного агентства оприлюднюється довідка про результати проведення повної перевірки декларації, у тому числі повторної, упродовж 10 робочих днів з дня її погодження, а також інформація про те, чи було направлено обґрунтований висновок щодо виявлення ознак корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, інші вжиті заходи реагування, крім конфіденційної інформації про фізичну особу та з дотриманням вимог статті 52-1 Закону. Довідка про результати проведення повної перевірки декларації, яку вилучено з відкритого доступу публічної частини Реєстру відповідно до Закону, не підлягає оприлюдненню на офіційному вебсайті Національного агентства на період такого вилучення.

Судом установлено, що Головне управління внутрішньої безпеки Служби безпеки України листами від 12.02.2024 повідомило Національне агентство з питань запобігання корупції про факт неподання ОСОБА_1 декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

На підставі отриманої інформації та на виконання вимог частини другої статті 51-2 Закону України «Про запобігання корупції» Національним агентством листом від 12.03.2024 №130-12/15446-24 позивача повідомлено про встановлені факти неподання відповідних декларацій.

Не погоджуючись із вказаним повідомленням, позивач звернувся до Національного агентства зі скаргою від 29.03.2024, яка надійшла до відповідача 09.04.2024, у якій зазначав про відсутність у нього статусу суб`єкта декларування та вказував на неправомірність дій посадових осіб НАЗК щодо направлення відповідного повідомлення.

За результатами розгляду вказаної скарги Національне агентство повідомило позивача про відсутність підстав для вжиття заходів реагування стосовно працівників НАЗК.

Надалі позивач повторно звернувся до Національного агентства зі скаргою щодо дій його посадових осіб.

Листом від 03.06.2024 №130-24/19460-22 за підписом Голови Національного агентства позивача повідомлено про направлення матеріалів щодо неподання декларацій до Національної поліції України для розгляду в межах компетенції.

Саме незгода позивача із зазначеними діями Національного агентства та результатами розгляду його звернень стала підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Однак, суд зазначає про те, що відповідно до положень Закону України «Про запобігання корупції» правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів визначаються саме цим Законом.

Відповідно до вимог статей 11, 12 Закону України «Про запобігання корупції» вбачається відсутність у Національного агентства з питань запобігання корупції повноважень щодо визначення осіб, які є суб`єктами декларування, а також повноважень щодо прийняття індивідуальних актів про надання особі статусу суб`єкта декларування у розумінні статті 3 вказаного Закону.

При цьому частиною п`ятою статті 51-1 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено, що контроль за своєчасністю подання декларацій особами, посади яких пов`язані з державною таємницею або належать до кадрового складу розвідувальних органів, здійснюється уповноваженими підрозділами відповідних державних органів чи військових формувань у порядку, визначеному Національним агентством.

Судом установлено, що листами Головного управління внутрішньої безпеки Служби безпеки України від 12.02.2024 Національне агентство було повідомлено про факт неподання ОСОБА_1 декларації за 2021 рік, декларації при звільненні за період з 01.01.2022 по 10.03.2022, а також декларації після звільнення за 2022 рік.

Відповідно до частини другої статті 51-2 Закону України «Про запобігання корупції» у разі встановлення факту неподання декларації Національне агентство письмово повідомляє відповідного суб`єкта декларування про факт неподання декларації.

На виконання вказаних вимог Закону Національне агентство листом від 12.03.2024 №130-12/15446-24 письмово повідомило позивача про встановлені факти неподання декларацій.

Суд також враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 02.02.2023 у справі №260/3380/21, відповідно до якого направлення Національним агентством повідомлення про факт неподання декларації не є рішенням про визначення особи суб`єктом декларування, оскільки коло таких осіб визначене безпосередньо законом. При цьому саме повідомлення має виключно інформаційний характер, не створює нових прав чи обов`язків та не є остаточним актом індивідуальної дії.

Судом також установлено, що відповідно до інформації, наданої Службою безпеки України, а також змісту позовної заяви, ОСОБА_1 у період з 20.03.2020 по 10.03.2022 обіймав посаду фахівця І категорії за рахунок посади військовослужбовця (провідного спеціаліста) режимно-секретного відділу Апарату Голови Служби безпеки України.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про Службу безпеки України» кадри Служби безпеки України складають, зокрема, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України. Частинами сьомою та восьмою вказаної статті передбачено обов`язок співробітників Служби безпеки України подавати декларації відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» та дотримуватись інших вимог фінансового контролю.

Аналіз положень Закону України «Про Службу безпеки України» та Закону України «Про державну таємницю» також свідчить про приналежність посадових осіб у сфері забезпечення охорони державної таємниці до суб`єктів (осіб), уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України «Про державну таємницю» спеціально уповноваженим державним органом у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.

Наведені положення корелюються з приписами ст. 2 Закону України «Про Службу безпеки України», якими на Службу безпеки України, серед інших завдань, покладається обов`язок із забезпечення охорони державної таємниці.

Так. ст. 24 Закону України «Про Службу безпеки України» встановлює, що Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань, серед іншого, зобов`язана брати участь у розробці і здійсненні відповідно до Закону України «Про державну таємницю» та інших актів законодавства заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та здійснення контролю за додержанням порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв, що містять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової, контррозвіду вальної діяльності, у сфері оборони країни, сприяти у порядку, передбаченому законодавством, підприємствам, установам, організаціям та підприємцям у збереженні комерційної таємниці, розголошення якої може завдати шкоди життєво важливим інтересам України.

Таким чином, ст.ст. 2, 24 Закону України «Про Службу безпеки України» та ч. 5 ст. 5 Закону України «Про державну таємницю» визначають захист державної таємниці як одну із основних функцій, закріплених законодавцем за Службою безпеки України, як державним органом.

Приписами ст. 21 Закону України «Про державну таємницю» визначено, що в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, що провадять діяльність, пов`язану з державною таємницею, з метою розроблення та здійснення заходів щодо забезпечення режиму секретності, постійного контролю за їх додержанням створюються на правах окремих структурних підрозділів режимно-секретні органи (далі - РСО), які підпорядковуються безпосередньо керівнику державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації.

До складу РСО входять підрозділи режиму, секретного діловодства та інші підрозділи, що безпосередньо забезпечують охорону державної таємниці, залежно від специфіки діяльності державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації.

РСО мають право:

а) вимагати від усіх працівників державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, а також відряджених неухильного виконання вимог законодавства щодо забезпечення охопиш» державної таємниці;

б) брати участь у розгляді проектів штатних розписів державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації та підвідомчих їм установ, підприємств у частині, що стосується РСО, вносити пропозиції щодо структури та чисельності працівників цих органів;

в) брати участь у проведенні атестації працівників, що виконують роботи, пов`язані з державною таємницею, а також у розгляді пропозицій щодо виплати в установленому нормативними актами порядку компенсації за роботу в умовах режимних обмежень;

г) залучати спеціалістів державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації до здійснення заходів щодо охорони державної таємниці;

д) здійснювати перевірки стану й організації роботи з питань захисту державної таємниці і забезпечення режиму секретності у підрозділах державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, а також у підвідомчих їм установах та підприємствах, давати відповідні рекомендації;

е) здійснювати перевірки додержання режиму секретності на робочих місцях працівників, що мають допуск до державної таємниці, вмісту спецсховищ (приміщень, сейфів, металевих шаф, спецчемоданів, спецпапок тощо), наявності документів, виробів та інших матеріальних носіїв секретної інформації;

є) порушувати перед керівником державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації питання про призначення службових розслідувань за фактами порушень режиму секретності та секретного діловодства, про притягнення осіб до відповідальності згідно з законом, а також давати рекомендації щодо обов`язкових для виконання вказівок керівникам підрозділів державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації та підвідомчих їм установ, підприємств з питань забезпечення режиму секретності;

ж) брати участь у службових розслідуваннях, у встановленому порядку вимагати від працівників державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації письмових пояснень щодо фактів розголошення ними секретних відомостей, втрати матеріальних носіїв секретної інформації, інших порушень режиму секретності;

з) вносити пропозиції керівникові державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації про припинення робіт, пов`язаних з державною таємницею, в структурних підрозділах, якщо умови для їх виконання не відповідають вимогам режиму секретності; опечатувати приміщення, де ведуться такі роботи або зберігаються матеріальні носії секретної інформації;

и) одержувати від громадян, яким оформляються документи на допуск до державної таємниці, анкетні дані;

і) використовувати засоби зв`язку та вести в установленому порядку поштово- телеграфне листування з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями та їх РСО з питань забезпечення режиму секретності;

ї) мати печатку з найменуванням РСО, а також інші печатки та штампи установленої форми.

Оцінюючи доводи позивача у сукупності з наявними у справі доказами, суд враховує, що діяльність працівників режимно-секретних підрозділів Служби безпеки України безпосередньо пов`язана із забезпеченням охорони державної таємниці, організацією контролю за обігом документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять відомості, отримані у процесі оперативно-розшукової та контррозвідувальної діяльності.

З огляду на характер виконуваних функцій такі особи належать до категорії посадових та службових осіб Служби безпеки України, на яких поширюються вимоги Закону України «Про запобігання корупції» щодо здійснення заходів фінансового контролю.

Суд також враховує, що матеріалами справи підтверджується факт подання самим позивачем декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2020 рік під час перебування на тій самій посаді у режимно-секретному відділі Апарату Голови Служби безпеки України.

Вказана обставина підтверджується інформацією, наведеною у листі Служби безпеки України від 08.05.2024 №9/4749дск, який був направлений Національною агентством до Національної поліції України разом з іншими матеріалами для розгляду в межах компетенції.

Крім того, суд бере до уваги роз`яснення Національного агентства з питань запобігання корупції, оприлюднені на офіційному вебсайті НАЗК 12.11.2023, відповідно до яких посадовими та службовими особами Служби безпеки України є особи, які здійснюють функції представників влади або обіймають посади, пов`язані із виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій.

За таких обставин суд дійшов висновку, що доводи позивача про відсутність у нього обов`язку подавати декларації є необґрунтованими та не спростовують правомірності дій Національного агентства у спірних правовідносинах.

Суд також враховує, що посадова інструкція позивача як фахівця І категорії за рахунок посади військовослужбовця (провідного спеціаліста) режимно-секретного відділу Апарату Голови СБ України від 11.09.2019 №10/1-844/1-8 була знищена 24.02.2022 в установленому порядку, що підтверджується листом Апарату Голови Служби безпеки України та описом-актом №10/1-306/1-8 від 24.02.2022.

У зв`язку із наведеним суд позбавлений можливості дослідити посадову інструкцію позивача та встановити конкретний обсяг його функціональних обов`язків у спірний період.

Разом з тим суд бере до уваги пояснення Апарату Голови Служби безпеки України, викладені у листі від березня 2026 року, відповідно до яких згідно з частиною сьомою статті 19 Закону України «Про Службу безпеки України» співробітники Служби безпеки України зобов`язані щороку подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а подання таких декларацій є обов`язком співробітників СБ України.

Крім того, у вказаному листі зазначено, що порядок подання декларацій співробітниками Служби безпеки України врегульовано Законом України «Про запобігання корупції», наказами Національного агентства з питань запобігання корупції та Служби безпеки України.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що Національне агентство діяло в межах наданих повноважень та у спосіб, визначений законом, а направлення позивачу повідомлення про факт неподання декларацій саме по собі не свідчить про порушення його прав чи прийняття відповідачем рішення щодо надання йому статусу суб`єкта декларування.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування повідомлення Національного агентства з питань запобігання корупції від 12.03.2024 №130-12/15446-24, суд зазначає таке.

Судом установлено, що вказане повідомлення було направлено Національним агентством на підставі інформації, отриманої від Головного управління внутрішньої безпеки Служби безпеки України про факт неподання позивачем декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Відповідно до частини другої статті 51-2 Закону України «Про запобігання корупції» у разі встановлення факту неподання декларації Національне агентство письмово повідомляє про такий факт відповідного суб`єкта декларування.

Отже, після отримання від уповноваженого підрозділу Служби безпеки України інформації про факт неподання декларацій Національне агентство було зобов`язане діяти у спосіб, прямо визначений законом, а саме – направити відповідне повідомлення.

При цьому суд звертає увагу, що повідомлення Національного агентства від 12.03.2024 №130-12/15446-24 за своєю правовою природою є інформаційним повідомленням, складеним на виконання вимог Закону України «Про запобігання корупції», та не є рішенням суб`єкта владних повноважень, яким встановлюються, змінюються чи припиняються права або обов`язки особи.

Саме по собі направлення такого повідомлення не створює для позивача нових юридичних наслідків, не є актом індивідуальної дії про притягнення до відповідальності та не свідчить про остаточне встановлення факту вчинення позивачем правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2023 у справі №260/3380/21, відповідно до якої повідомлення НАЗК про факт неподання декларації має виключно інформаційний характер та не є рішенням про визначення особи суб`єктом декларування.

Суд також враховує, що за результатами подальшого розгляду матеріалів уповноваженим органом питання про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення вирішувалось у встановленому законом порядку, що додатково свідчить про відсутність безпосереднього порушення прав позивача самим фактом направлення спірного повідомлення.

За таких обставин суд дійшов висновку, що підстави для визнання протиправним та скасування повідомлення Національного агентства з питань запобігання корупції від 12.03.2024 №130-12/15446-24 відсутні.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Національного агентства з питань запобігання корупції щодо направлення матеріалів до Національної поліції України, суд зазначає таке.

Судом установлено, що листом від 03.06.2024 №130-24/19460-22 Національне агентство повідомило позивача про направлення матеріалів щодо неподання ним декларацій до Національної поліції України для розгляду в межах компетенції.

Відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про запобігання корупції» Національне агентство здійснює контроль та перевірку декларацій, а також у разі виявлення ознак адміністративного або кримінального правопорушення має право передавати відповідні матеріали спеціально уповноваженим суб`єктам у сфері протидії корупції.

Суд зазначає, що направлення матеріалів до уповноваженого органу для перевірки та надання правової оцінки не є притягненням особи до юридичної відповідальності та саме по собі не свідчить про встановлення факту вчинення особою правопорушення.

При цьому Національне агентство не наділене повноваженнями самостійно вирішувати питання про наявність чи відсутність у діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки такі повноваження належать уповноваженим органам Національної поліції та суду.

Суд також враховує, що направлення матеріалів до Національної поліції України було здійснено відповідачем у межах реалізації передбачених законом повноважень та з метою перевірки обставин, пов`язаних із неподанням декларацій.

Сам по собі факт передачі матеріалів до Національної поліції України не створює для позивача самостійних негативних юридичних наслідків та не порушує його права, свободи чи інтереси у розумінні статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, за результатами розгляду відповідних матеріалів уповноваженим органом не було встановлено наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, що також свідчить про функціонування передбаченого законом механізму перевірки відповідної інформації.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправними дій Національного агентства щодо направлення матеріалів до Національної поліції України.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Національного агентства з питань запобігання корупції надати висновок за результатами розгляду скарги позивача, суд зазначає таке.

Судом установлено, що після отримання повідомлення про факт неподання декларацій позивач неодноразово звертався до Національного агентства зі скаргами щодо дій його посадових осіб та правомірності направлення відповідного повідомлення.

Матеріалами справи підтверджується, що за результатами розгляду звернень позивача Національне агентство надавало письмові відповіді, у яких повідомляло про результати розгляду його скарг, відсутність підстав для вжиття заходів реагування щодо працівників НАЗК, а також про направлення відповідних матеріалів до Національної поліції України для розгляду в межах компетенції.

Суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено обов`язку Національного агентства складати або надавати окремий «висновок» за результатами розгляду скарги у тому вигляді та формі, на яких наполягає позивач.

При цьому сам по собі факт незгоди позивача зі змістом наданих відповідей не свідчить про протиправність дій чи бездіяльності відповідача.

Суд також враховує, що звернення позивача були розглянуті відповідачем по суті, у межах компетенції та у спосіб, визначений чинним законодавством, а відповіді на них були надані у письмовій формі.

Отже, фактично позовна вимога у цій частині зводиться до незгоди позивача із результатами розгляду його звернень та бажання отримати інший за змістом документ або іншу правову оцінку викладених ним обставин, що саме по собі не є підставою для задоволення позову.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для зобов`язання Національного агентства з питань запобігання корупції повторно розглядати скарги позивача чи надавати окремий висновок за результатами їх розгляду.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Національного агентства з питань запобігання корупції вилучити з Єдиного державного реєстру декларацій декларації позивача, суд зазначає таке.

Судом установлено, що позивач обґрунтовує вказану вимогу тим, що, на його думку, він не є суб`єктом декларування у розумінні Закону України «Про запобігання корупції», а тому подані ним декларації не повинні міститися у Єдиному державному реєстрі декларацій.

Разом з тим суд зазначає, що ведення Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, здійснюється Національним агентством відповідно до вимог Закону України «Про запобігання корупції» та Порядку формування, ведення та оприлюднення інформації Реєстру.

При цьому чинним законодавством не передбачено можливості вилучення декларацій із Реєстру виключно на підставі незгоди особи із віднесенням її до суб`єктів декларування.

Суд також враховує, що матеріалами справи підтверджується факт подання позивачем декларації за 2020 рік під час перебування на посаді у режимно-секретному відділі Апарату Голови Служби безпеки України.

Крім того, як установлено судом вище, дії Національного агентства щодо направлення повідомлення про факт неподання декларацій та направлення матеріалів до Національної поліції України були вчинені у межах наданих законом повноважень та у спосіб, визначений законодавством.

Суд зазначає, що позивачем не доведено наявності передбачених законом підстав для вилучення відповідних декларацій із Єдиного державного реєстру декларацій, а також не встановлено протиправності дій Національного агентства щодо ведення та адміністрування вказаного Реєстру.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Проте, позивачем не було доведено суду обґрунтованості позовних вимог, а також не спростовано доводів відповідача.

Беручи до уваги обставини даної справи у сукупності з наведеними нормами законодавства, а також те, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України при прийнятті оскаржуваних рішень, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача.

У зв`язку з відмовою позивачу в задоволенні позовних вимог питання щодо розподілу судових витрат у даній справі щодо судового збору не вирішується.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.