Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №320/8931/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 року № 320/8931/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Пенсійного фонду України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ГУ ПФУ в м. Києві, ПФУ в якому просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яка полягає у тому, що ним не включено в список на зарахування пенсій (допомог) на поточні (карткові) рахунки одержувачів сум пенсії за період з 01.04.2019 по 31.07.2023 в сумі 221 075,82 грн та за період з 01.04.2019 по 30.11.2023 в сумі 1 203 172,26 грн на поточний (картковий) рахунок ОСОБА_1 .

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відповідно до Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1596, включити в список на зарахування пенсій (допомог) на поточні (карткові) рахунки одержувачів суми пенсії за період з 01.04.2019 по 31.07.2023 в сумі 221 075,82 грн та за період з 01.04.2019 по 30.11.2023 в сумі 1 203 172,26 грн на поточний (картковий) рахунок ОСОБА_1 .

3. Визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України щодо не фінансування виплати ОСОБА_1 сум пенсії у розмірі 221 075,82 грн та у розмірі 1 203 172,26 грн.

4. Зобов`язати Пенсійний фонд України профінансувати на наступний виплатний період виплату ОСОБА_1 сум пенсії у розмірі 221 075,82 грн та у розмірі 1 203 172,26 грн за рахунок коштів Державного бюджету України на фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, з урахуванням витрат, пов`язаних з виплатою та доставкою пенсійних виплат за рахунок і в межах коштів, передбачених за бюджетною програмою за КПКВК 2506080 «Фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду» без урахуванням меж видатків, встановлених Кабінетом Міністрів України у відповідних постановах, якими затверджено бюджет Пенсійного фонду України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем-1 вчинено бездіяльність щодо не включення в список на зарахування пенсій (допомог) на поточні (карткові) рахунки одержувачів сум пенсії за період з 01.04.2019 по 30.11.2023 в загальній сумі 1 424 248,08 грн. на поточний (картковий) рахунок позивача. Також позивачем вказано, що Пенсійний фонд України не вчинив дії із фінансування на наступний виплатний період виплату позивачу наведених сум пенсії за рахунок коштів Державного бюджету України на фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, з урахуванням витрат, пов`язаних з виплатою та доставкою пенсійних виплат за рахунок і в межах коштів, передбачених за бюджетною програмою за КПКВК 2506080 «Фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду».

Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Пенсійний фонд України позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що наявність у Кодексу адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову, при цьому, судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судових рішень, а тому позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, пов`язаних з виконанням рішення суду у справі № 640/21063/22, № 320/29515/23, а відтак вимоги позивача не підлягають задоволенню. Пенсійний фонд України здійснює фінансування пенсій шляхом розподілу коштів, що надходять на його видатковий рахунок, та спрямування їх на виплату пенсій. Сума фінансування визначається за списками, сформованими головними управліннями Фонду в областях та місті Києві. Таке централізоване перерахування коштів, що здійснюється Пенсійним фондом України, не є персоналізованим, не передбачає визначення розміру виплати кожній особі окремо та призначене лише для спрощення процедури проходження коштів від Фонду до уповноваженої організації або банку. Перерахування коштів під час фінансування здійснюється однією сумою за згрупованими списками одержувачів, сформованими і підписаними головними управліннями. Пенсійний фонд України не здійснює фінансування пенсії окремому одержувачу, оскільки не складає список та не володіє інформацією про одержувачів, включених до нього. Вимога здійснити фінансування виплати пенсії не може бути реалізована Пенсійним фондом через відсутність механізму її виконання та неузгодженість вимоги позивача з обсягом повноважень Пенсійного фонду України. Відповідно до ст. 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Головним розпорядником коштів державного бюджету, що виділяються на забезпечення виплат по зазначеній бюджетній програмі, є Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України - відповідальний виконавець і розпорядник коштів нижчого рівня.

Відповідач-1 не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Відтак, суд, з урахуванням приписів ст. 162 КАС України, здійснюватиме розгляд справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві (відповідач-1) та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2023 року № 640/21063/22 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 в розмірі 90% грошового забезпечення, з врахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.04.2019 та перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію на підставі довідки Міністерства внутрішніх справ України від 03.02.2022 №22/6-7339, з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.04.2019.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2023 року № 320/29515/23 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії без обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 01.04.2019 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» без обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 01.03.2022 та з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» без обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 01.03.2023.

Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 17.07.2023 № 2600-0202-8/139973 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2023 року № 640/21063/22 здійснено нарахування пенсії ОСОБА_1 за період з 01.04.2019 по 31.07.2023 в сумі 221 075,82 грн.

Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 15.11.2023 № 2600-0202-8/223859 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2023 року № 320/29515/23 здійснено нарахування пенсії ОСОБА_1 за період з 01.04.2019 по 30.11.2023 в сумі 1 203 172,26 грн.

Враховуючи, що вказана сума пенсії, нарахована на виконання рішень судів, Позивачу так і не була виплачена, представником Позивача було направлено адвокатський запит від 03.12.2024 № 15842-12/2024 до Відповідача 1 щодо надання інформації про те, які суми пенсії були нараховані, але не виплачені ОСОБА_1 за період 01.04.2019 на виконання рішення Окружного адміністративного суду в місті Києві від 31 травня 2023 року № 640/21063/22 та рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2023 року № 320/29515/23; про те, чому ці суми не виплачені станом на дату отримання запиту; про те, коли зазначені суми нарахованої пенсії будуть виплачені; про те, яких заходів вживало ГУ ПФУ в м. Києві щодо виплати зазначених сум нарахованої пенсії на виконання рішень суду, зокрема: чи зверталось ГУ ПФУ в м. Києві до Пенсійного фонду України чи інших установ та державних органів щодо надання додаткового фінансування на виплату цих сум, якщо ні – то чому?

Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 11.12.2024 № 2600-0202-8/236859 повідомлено, що Бюджет Пенсійного фонду України на 2024 рік затверджено Постановою Кабінету Міністрів України №1156 від 11 жовтня 2024 року. Кошти на 2024 рік на фінансування видатків (по Україні), пов`язаних з погашенням заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, визначені в розмірі 500 млн грн. В плані доходів та видатків Головного управління кошти на фінансування видатків, пов`язаних з погашенням заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, на 2024 рік визначенні в розмірі 49 826,5 тис. грн. Всі кошти, передбачені на погашення заборгованості з пенсійних виплат (щомісячного довічного грошового утримання) за рішенням суду виплачені Головним управлінням в повному обсязі. Залишок коштів відсутній. З виділених коштів Головним управлінням виконані зобов`язання по виплаті заборгованості на виконання рішень суду з датою набрання законної сили – 19.11.2020. Доплата пенсії ОСОБА_1 , визначена на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 31.05.2023 у справі №640/21063/22, обліковується в його електронній пенсійній справі за датою набрання законної сили – 01.07.2023. Доплата пенсії, визначена на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2023 у справі №320/29515/23, обліковується в його електронній пенсійній справі за датою набрання законної сили – 30.10.2023. Нараховані кошти, визначені на виконання рішень суду, будуть виплачені в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету, в порядку черговості за датою набрання законної сили.

Також, представник Позивача звернувся до Відповідача-2 із адвокатським запитом щодо фінансування в найближчий виплатний період виплату нарахованої, але не виплаченої Головним управлінням пенсійного фонду України в м. Києві, пенсії ОСОБА_1 за рішенням Окружного адміністративного суду в місті Києві від 31 травня 2023 року № 640/21063/22 та рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2023 року № 320/29515/23.

Пенсійний фонд України листом від 17.12.2024 № 2800-030203-8/78097 зазначив, що фінансування пенсій, призначених за нормами Закону України від 09.04.1992 № 2262- ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (далі – Закон № 2262), у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Отже, виплата доплати пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262 та обчисленої на виконання судових рішень, проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно з пунктами 20 та 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства. Відповідно до пункту 7 розділу ІІ Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 31.08.2009 № 21-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.09.2009 за № 897/16913 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 09.12.2021 № 35-1), видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, виданими або ухваленими після набрання чинності Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”, плануються в межах коштів Державного бюджету України, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування пенсійних програм. Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили. Виплата заборгованості, обчисленої на виконання судових рішень, здійснюється органами Пенсійного фонду України, визначеними судом боржниками, в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету. Бюджетом Пенсійного фонду України на 2024 рік, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2024 №1156, на фінансування видатків, пов`язаних з погашенням заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, що здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачено 500 млн грн. На даний час Пенсійним фондом України розпочато фінансування видатків на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, що набрали законної сили по 19.11.2020 та якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов`язання з нарахування (перерахунку) пенсійних та інших пов`язаних з ними виплат, що фінансуються з державного бюджету.

Відтак, відповідачі вважають, що діють у межах та на підставі чинного законодавства.

Станом на лютий 2025 року зазначені кошти, які є сумами недоплаченої пенсії, позивачу не виплачені.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів, а свої права та законні інтереси порушеними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною 2 статті 372 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

За приписами ч.4 ст.372 КАС України примусове виконання судових рішень в Відповідно до ч. 1 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Варто зазначити, що приписами ст. ст. 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та, за наслідками розгляду даного звіту, як один з можливих варіантів - накладення штрафу (ч. 1-2 ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства України); визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ч. 1 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України).

З аналізу норм статей 382-383 Кодексу адміністративного судочинства України, вбачається виокремлення таких видів судового контролю за виконанням судового рішення, як зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (стаття 382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України).

Крім того, в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01.02.2022 у справі №420/177/20 та ухвалах від 26.01.2021 у справі №611/26/17, від 07.02.2022 у справі №200/3958/19-а.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі № 520/7983/21, аналізуючи положення статті 129-1 Конституції України у взаємозв`язку із статтею 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», дійшов висновку, що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили.

Подібний висновок також сформульований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.02.2022 у справі № 520/3601/19, від 01.06.2022 у справі №640/25836/20 та від 26.07.2023 у справі № 640/17504/19.

Відповідно до статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.

Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У частині першій статті 11 Закону №1404 йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а, від 16.02.2019 у справі № 816/2016/17 та у постановах Верховного Суду від 30.01.2024 у справі № 320/19014/23, від 21.02.2024 у справі № 140/17323/23 та від 19.09.2024 у справі № 400/3650/24.

Згідно зі статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.

Відповідно до вимог статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Суд звертає увагу, що вищезазначені норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у Кодексу адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Зазначені висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 06.08.2024 у справі № 560/4755/20, від 14.08.2024 у справі №580/5660/22, від 19.09.2024 у справі № 400/3650/24.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у неповному виконанні судових рішень в інших адміністративних справах за №№ 640/31461/21, 320/24981/23, 640/10012/22.

Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

Проаналізувавши наведене, суд приходить до висновку про наявність у спірних правовідносинах обставин, з якими стаття 383 Кодексу адміністративного судочинства України пов`язує наявність підстав для визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання рішення суду.

Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушуються його права, свободи чи інтереси, то він мав звертатись до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України з відповідною заявою, а не пред`являти новий адміністративний позов.

Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судових рішень, в окремому судовому провадженні не розглядаються, отже відсутні правові підстави для задоволення позову.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.02.2024 у справі №400/3416/20, від 06.08.2024 у справі № 560/4755/20, від 14.08.2024 у справі №580/5660/22, від 21.08.2024 у справі № 200/63/23, від 23.10.2024 у справі №320/25216/23.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Згідно частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено і відповідачем не надано доказів понесення ним судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати присудженню на користь відповідача не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в м. Києві, ПФУ про визнання протиправними дій, - відмовити.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Марич Є.В.