Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №640/7272/21 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 року Справа №640/7272/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Апарату Верховної Ради України (далі – відповідач), в якому просить суд:

- бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 26 травня 2006 року по 29 серпня 2019 року визнати протиправною;

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 26 травня 2006 року по 29 серпня 2019 року;

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану частину щорічної відпустки з 23.11.2007 року по день фактичного розрахунку, з 27.11.2014 року по день фактичного розрахунку, з 29.08.2019 року по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 квітня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Відповідно до Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа надіслана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.

03.11.2025 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 03.11.2025 справа розподілена судді Войтович І.І.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 прийнято до провадження дану адміністративну справу № 640/7272/21, справу визначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами та запропоновано сторонам по справі за наявності подати до суду додаткові пояснення по справі та докази протягом десяти днів з моменту отримання ухвали суду.

З позицій сторін вбачається наступне.

В обґрунтування позову позивач вказує про те, що працював в Апараті Верховної Ради України на посаді помічника – консультанта народного депутата ОСОБА_2 5-го скликання з 26 травня 2006 року по 23 листопада 2007 року, 6-го скликання з 26 листопада 2007 року по 12 грудня 2012 року, 7-го скликання з 13 грудня 2012 року по 27 листопада 2014 року, 8-го скликання з 28 листопада 2014 року по 29 серпня 2019 року. За вказаний період позивачем не було використано всього 99 календарних дні основної щорічної та додаткової відпустки. В заяві від 10 лютого 2021 року просив компенсувати невикористану частину щорічної основної та додаткової відпустки. В свою чергу, відповідач у своєму листі від 10 березня 2021 року №15/26-2021/84451 відмовив у виплаті компенсації вказуючи на те, що таку компенсацію призначає народний депутат у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів. Таку відмову позивач вважає протиправною, суперечить ст. 47, ч. 1 ст. 83, ст. 116 КЗпП України та ст. 2, ст. 24 Закону України «Про відпустки». Вказуючи на частину 1 розділу І, пункт 23 частини 7 розділу ІІ Положення про Апарат Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року №769 наполягає, що саме Апарат Верховної Ради України має виплатити належну йому спірну компенсацію та відповідно до ст. 116, ст.117 КЗпП України середній заробіток за весь час затримки спірної виплати по день фактичного розрахунку. Наполягає на тому, що відсутність бюджетних асигнувань не звільняє від обов`язку здійснити належні виплати працівнику.

Відповідач вказуючи на положення ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та частини 5 статті 1.1, статтю 3.1, частини 2 статті 3.2, статті 4.4. Положення про помічника – консультанта народного депутата України, затвердженого постановою ВРУ від 13 жовтня 1995 року №379/95-ВР, та враховуючи статті 4, 10 Закону України «Про відпустки», з заявою про відпустку помічники-консультанти звертаються до народного депутата, у якого вони працюють, а не до Керівника Апарату ВРУ, та вирішення питання щодо надання відпустки чи виплати компенсації за невикористану частину відпустки безпосередньо здійснює народний депутат.

Додає, що Апарат Верховної Ради України відповідно до Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» та Положення про Апарат Верховної Ради України №769 є зокрема допоміжним органом парламенту, який забезпечує його діяльність як єдиного органу законодавчої влади в Україні. Структура Апарату та кошторис Верховної Ради України затверджується, відповідно до п. 35 частини 1 статті 85 Конституції України, Верховною Радою України, що є виключною конституційною компетенцією парламенту. Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про структуру апарату Верховної Ради України» від 20 квітня 2000 року №1678-ІІІ затверджено його структуру Апарату, граничну чисельність штату Апарату до якої не входили помічники-консультанти народного депутата, Апарат не є роботодавцем для помічника-консультанта та не може здійснювати помічникам-консультантам виплату заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та інше. Апарат Верховної Ради України лише здійснює кадрове та фінансове обслуговування трудових правовідносин між позивачем та його роботодавцем народним депутатом ОСОБА_2 , що відбувається виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями для народного депутата.

Також зазначає, що здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями, проте, Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» такі бюджетні призначення не були передбачені.

На час звільнення з позивачем було проведено повний та належний розрахунок, в межах фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 , використаного останнім в повному обсязі, відповідно до ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та Положення про помічника-консультанта народного депутата України, Апарат Верховної Ради України не мав жодних правових підстав для нарахування та виплати позивачу будь-яких коштів поза межами фонду.

Зауважує, що позивачу було виплачено компенсацію щорічної основної невикористаної відпустки, а саме при звільненні 23.11.2007 за 14,5 календарних дні, при звільненні 12.12.2012 за 31,5 календарних дні, при звільненні 29.06.2016 за 16 календарних дні. Позивачем за період роботи з 13.12.2012 по 27.11.2014 не використано 0,5 календарних дні додаткової відпустки та за період з 28.11.2014 по 29.08.2019 не використано 22,5 календарних дні основної щорічної відпустки. Так, на момент звільнення 27.11.2014 та 29.08.2019 економії фонду оплати праці було недостатньо для виплати компенсації в повному обсязі.

Вимоги щодо виплати компенсації за затримку розрахунку при звільненні вважає безпідставними, вказуючи на відсутності порушень прав позивача з боку Апарату ВРУ та те, що позивач щодо виплати грошової компенсації звернувся лише у 2021 році, протягом всього часу з дати звільнення позивач не вчиняв жодних дій щодо виплати йому спірної компенсації.

Заявлені вимоги щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку вважає передчасними у зв`язку із відсутністю фактичного розрахунку спірної компенсації.

Вимоги до Апарату ВРУ вважає безпідставними, просить в позові відмовити.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 1572 від 05.06.2006 ОСОБА_1 було зараховано з 26.05.2006 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу», присвоєно 7 ранг державного службовця, встановлено заробітну плату в сумі 2000 грн., на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 від 26.05.2006 та заяви ОСОБА_1 від 26.05.2006.

Відповідно до Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України № 4014 від 26.07.2007 ОСОБА_1 перебував у черговій щорічній основній відпустці тривалістю 30 календарних днів з 09.07.2007 по 07.08.2007.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 7692 від 23.11.2007 ОСОБА_1 було звільнено 23.11.2007 з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 у зв`язку з припиненням повноважень народного депутата України на підставі частини 3 статті 5 Закону України «Про статус народного депутата України» (п. 2 ст. 36 КЗпП України).

У Розпорядженні також зазначено: Відділу бухгалтерського обліку, фінансів, планування та контролю Управління справами апарату Верховної Ради України провести виплату компенсації 14,5 календарних днів невикористаної основної відпустки у межах фонду, встановленого народному депутату України ОСОБА_2 для оплати праці помічників-консультантів, відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України».

З наданого суду особового рахунку з 2007 рік за видом оплати 154 здійснено виплату компенсації за невикористану відпустку 14,5 календарних дні у розмірі 1684,00 грн.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 8051 від 30.11.2007 ОСОБА_1 було зараховано з 26.11.2007 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» із залишенням раніше присвоєного 7 ранг державного службовця, встановлено заробітну плату в сумі 4000 грн, на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 від 26.11.2007 та заяви ОСОБА_1 від 26.11.2007.

Відповідно до Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України № 7095 від 07.07.2008 ОСОБА_1 перебував у черговій щорічній основній відпустці тривалістю 30 календарних днів з 17.07.2008 по 15.08.2008.

Відповідно до Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України № 4221 від 12.07.2010 ОСОБА_1 перебував у щорічній основній відпустці тривалістю 30 календарних днів з 26.07.2010 по 25.08.2010.

Відповідно до Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України № 3519 від 29.06.2011 ОСОБА_1 перебував у щорічній основній відпустці тривалістю 30 календарних днів з 24.07.2011 по 22.08.2011.

Відповідно до Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України № 2864 від 26.06.2012 ОСОБА_1 перебував у щорічній основній відпустці тривалістю 30 календарних днів з 23.07.2012 по 21.08.2012.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 5746 від 20.12.2012 ОСОБА_1 було зараховано з 13.12.2012 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» із збереженням раніше присвоєного 7 ранг державного службовця порядком переведення, увільнивши від виконання обов`язків помічника-консультанта народного депутата України шостого скликання ОСОБА_2 , встановлено заробітну плату в сумі 8000 грн, на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 від 12.12.2012 та заяви ОСОБА_1 від 12.12.2012.

Також, вказаним Розпорядженням зазначено провести виплату компенсації за 31,5 календарних днів невикористаної основної відпустки у межах фонду, встановленого народному депутату України ОСОБА_2 для оплати праці помічників-консультантів, відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України».

Згідно розрахункового рахунку за грудень 2012 року за видом оплати 154 здійснено виплату за невикористану відпустку 31,5 календарних дні у розмірі 8505,00 грн.

Відповідно до Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України № 6660 від 10.07.2013 ОСОБА_1 перебував у щорічній основній відпустці тривалістю 30 календарних днів з 07.08.2013 по 06.09.2013.

Відповідно до Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України № 3886 від 24.07.2014 ОСОБА_1 перебував у щорічній основній відпустці тривалістю 30 календарних днів з 01.08.2014 по 31.08.2014.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 7212 від 26.11.2014 помічників-консультантів народних депутатів України, повноваження яких достроково припинено, увільнено із займаних посад 27.11.2014 у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

У Розпорядженні також зазначено: провести виплату компенсації за невикористані основні та додаткові відпустки у межах наявної економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України, відмічено (станом на 27.11.2014) 5 календарних днів невикористаної додаткової відпустки.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 7828 від 09.12.2014 ОСОБА_1 було зараховано з 28.11.2014 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України «Про державну службу», встановлено заробітну плату в сумі 4850 грн, на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 від 28.11.2014 та заяви ОСОБА_1 від 28.11.2014.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 1185 від 06.02.2015 ОСОБА_1 переведено за його згодою з 02.02.2015 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» із збереженням раніше присвоєного 7 ранг державного службовця, встановлено заробітну плату в сумі 6350 грн, на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 від 30.01.2015 та заяви ОСОБА_1 від 30.01.2015.

Відповідно до Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України № 7403 від 17.07.2015 ОСОБА_1 перебував у щорічній основній відпустці тривалістю 30 календарних днів з 21.07.2015 по 19.08.2015

Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 2258-к від 02.07.2016 ОСОБА_1 переведено за його згодою з 30.06.2016 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України «Про державну службу» (патронатна служба), встановлено заробітну плату в сумі 12000 грн, на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 від 29.06.2016 та заяви ОСОБА_1 від 29.06.2016.

У Розпорядженні також зазначено: провести виплату компенсації за 16 календарних днів невикористані додаткові відпустки у межах наявної економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України».

Згідно розрахункового рахунку за липень 2016 року за видом оплати 154 здійснено виплату за невикористані 16 календарних дні щорічної відпустки у розмірі 3580,80 грн.

Відповідно до Розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 2628-к від 13.07.2016 ОСОБА_1 перебував у щорічній основній відпустці тривалістю 30 календарних днів з 18.07.2016 по 16.08.2016.

Відповідно до Розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 1050-к від 21.07.2017 ОСОБА_1 перебував у щорічній основній відпустці тривалістю 30 календарних днів з 21.07.2017 по 19.08.2017.

Відповідно до Розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 939-к від 06.07.2018 ОСОБА_1 перебував у щорічній основній відпустці тривалістю 30 календарних днів з 15.07.2018 по 13.08.2018.

Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 1305-к від 27.08.2019 помічників-консультантів народних депутатів України VIII скликання Верховної Ради України, повноваження яких достроково припинено, звільнено із займаних посад 29.08.2019 у зв`язку із закінченням строкового трудового договору.

У Розпорядженні також зазначено: провести виплату компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки згідно статті 19 Закону України «Про відпустки» у межах наявної економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» згідно з додатком, зокрема, ОСОБА_1 станом на 29.08.2019 р. було невикористано 22,5 календарних дні основної щорічної відпустки.

Відповідно до книги № 3 обліку руху трудових книжок і вкладишів до них помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання ОСОБА_1 отримав трудову книжку 29.08.2019.

При звільненні ОСОБА_1 подав заяву від 10 лютого 2021 року про надання довідок щодо заробітної плати та виплату належної йому суми компенсації за невикористану частину щорічної відпустки.

Згідно довідки Управління справами Апарату Верховної Ради України по зарплаті 9-1-15/234 від 05 березня 2021 року заробітна плата ОСОБА_1 за період листопада 2006 року - жовтня 2007 року складає 52 704,00 грн.

Згідно довідки Управління справами Апарату Верховної Ради України по зарплаті № 9-1-15/235 від 04 березня 2021 року заробітна плата ОСОБА_1 за період грудень 2011 року - листопад 2012 року складає 120 553,57 грн.

Згідно довідки Управління справами Апарату Верховної Ради України по зарплаті № 9-1-15/236 від 04 березня 2021 року заробітна плата ОСОБА_1 за період листопад 2013 року -жовтень 2014 року складає 121 103,90 грн.

Згідно довідки Управління справами Апарату Верховної Ради України по зарплаті № 9-1-15/237 від 04 березня 2021 року заробітна плата ОСОБА_1 за період квітень 2015 року - травень 2016 року складає 112 413,92 грн.

Згідно довідки Управління справами Апарату Верховної Ради України по зарплаті № 9-1-15/238 від 04 березня 2021 року заробітна плата ОСОБА_1 за період серпня 2018 року - липня 2019 року складає 596 387,27 грн.

Відповідно до довідки Апарату Верховної Ради України від 05 березня 2021 року №20-17/195 вбачається слідуюче:

- за період з 26 травня 2006 року по 23 листопада 2007 року ОСОБА_1 не використано 14,5 календарних днів щорічної основної відпустки;

- за період з 26 листопада 2007 року по 12 грудня 2012 року ОСОБА_1 не використано 31,5 календарних днів щорічної основної відпустки;

- за період з 13 грудня 2012 року по 27 листопада 2014 року використано 30 календарних днів основної щорічної відпустки та не використано 05 календарних днів додаткової відпустки.

З 28 листопада 2014 року по 01 лютого 2015 року ОСОБА_1 працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України 8-го скликання ОСОБА_2 без поширення дії Закону України «Про державну службу» та з 02 лютого 2015 року по 29 червня 2016 року на відповідній посаді з поширенням дії Закону України «Про державну службу».

З 30 червня 2016 року по 29 серпня 2019 року ОСОБА_1 працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України 8-го скликання ОСОБА_2 без поширення дії Закону України «Про державну службу» (патронатна служба).

За період роботи з 28 листопада 2014 року по 29 серпня 2019 року не використано 22,5 календарних днів щорічної основної відпустки.

Апарат Верховної Ради України листом від 10 березня 2021 року № 15/26-2021/84451 відмовив у виплаті грошової компенсації за невикористану відпустку, оскільки народний депутат самостійно у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду оплати праці, надає матеріальну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку.

Вказано також, що при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України п`ятого скликання ОСОБА_2 23 листопада 2007 року була виплачена компенсація за 14,5 календарних дні щорічної основної невикористаної відпустки, при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України шостого скликання ОСОБА_2 12 грудня 2012 року виплачена компенсація за 31,5 календарних дні щорічної основної невикористаної відпустки та на момент звільнення (27 листопада 2014 року) економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 було недостатньо для здійснення виплати компенсації за невикористану основну щорічну відпустку в повному обсязі. При звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України восьмого скликання ОСОБА_2 29 червня 2016 року виплачена компенсація за 16 календарних днів щорічної основної невикористаної відпустки. На момент звільнення (29 серпня 2019 року) економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 було недостатньо для здійснення виплати компенсації за невикористану основну щорічну відпустку в повному обсязі.

Не погоджуючись із відмовою, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Суд вважає необхідним заначити на положення статті 92 Закону України «Про державну службу» за якою посада помічника-консультанта відноситься до посад патронатної служби та враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду сформовані у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №815/1594/17 патронатна служба не втратила у зв`язку із внесеними змінами з 1 травня 2016 року до законодавства про державну службу характеристик публічної служби та у разі наявності відповідного спору, вирішення останнього відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно клопотання відповідача щодо закриття провадження в частині вимог є необґрунтованими, спростовані положеннями діючого законодавства.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

За ч. 3 ст. 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 1, ч. 3 ст. 3 КАС України).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені статтею 34 Закону України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 року № 2790-XII (у відповідній редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР (далі - Положення).

Відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата» народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Помічником-консультантом народного депутата може бути лише громадянин України, що має середню спеціальну чи вищу освіту і вільно володіє державною мовою.

Помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором (на постійній основі чи за сумісництвом) або на громадських засадах.

Помічником-консультантом народного депутата за строковим трудовим договором (на постійній основі чи за сумісництвом) може працювати особа, яка має вищу освіту ступеня молодшого бакалавра або бакалавра.

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.

Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.

Період перебування на посаді помічника-консультанта народного депутата за строковим трудовим договором на постійній основі зараховується до трудового стажу за спеціальністю такого помічника-консультанта.

Пунктами 3, 4 статті 1.1 Положення визначено, що помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Помічники-консультанти народного депутата України за його заявою прикріплюються до Апарату Верховної Ради України: які працюють за строковим трудовим договором (на постійній основі чи за сумісництвом), - для кадрового та фінансового обслуговування, які працюють на громадських засадах, - для кадрового обслуговування.

Згідно з частиною сьомою статті 1.1 Положення помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Частина восьма статті 1.1 Положення визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.

Відповідно до частини другої статті 2.2 Положення на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.

Згідно із статтями 3.1, 3.2 Положення персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.

Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України.

Відповідно до частин 1 та 2, 4 статті 4.1 Положення розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.

У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно:

1) визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах;

2) здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату;

3) надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

За правилами частини першої, третьої, четвертої статті 4.4 Положення помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.

За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України «Про відпустки».

Відпустка помічникам-консультантам народного депутата України надається, як правило, у період відпустки народного депутата України.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, гарантовано надання щорічної основної оплачуваної відпустки. Також вказаними нормами закріплено порядок та умови надання щорічної основної оплачуваної відпустки. Відповідно, всі виплати що виникають з трудових правовідносин, в тому числі грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпустки здійснюються Апаратом Верховної Ради України з загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України, розмір якого щорічно встановлюється Верховною Радою України.

Поряд з цим, норми Положення №379/95-ВР не передбачають надання компенсації за невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки, що є правовою підставою для застосування до спірних правовідносин норм Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки».

В даній справі суд враховує правову позицію Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України статусу, зокрема Прем`єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України та інших посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII) (3723-12) не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами та вказує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі, у зв`язку із чим до правовідносини у сфері проходження патронатної служби і, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки».

В наступному слід зазначити, що державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР, у відповідній редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частиною третьою статті 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до підпунктів 1 та 2 статті 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону).

Відповідно до частини першої, четвертої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Положення частини першої та четвертої статті 24 Закону № 504/96-ВР кореспондуються із положеннями частин першої та четвертої статті 83 Кодексу законів про працю України.

Статтею 3 Закону № 504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Враховуючи зазначене вище слідує, що підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну та додаткову відпустку, є звільнення особи з вказаної посади.

В свою чергу, суд звертає увагу на те, що виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну основну та додаткову відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону № 504/96-ВР та Кодексу законів про працю України та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.

Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 № 769 Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.

Підпунктами першим та другим пункту 10 Положення про Апарат Верховної Ради України визначено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.

З огляду на вказане, виплата грошової компенсації за невикористану щорічну основну та додаткову відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України відносилась до видатків Апарату Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 757/9144/16-ц.

У свою чергу відсутність фонду оплати праці та бюджетних призначень на здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України не є підставою для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, оскільки відсутність бюджетних призначень на оплату праці не свідчить про неможливість для не нарахування та невиплати компенсації за невикористану щорічну відпустку.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) зауважив, що межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути залежною від бюджетних асигнувань та від наявності фонду оплати праці.

Враховуючи викладене, нормами Закону №2790-XII визначено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, однак не передбачено права обмежувати у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України, тому наявні підстави для отримання позивачем грошової компенсації за невикористану щорічну основну та додаткову відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України.

Як становлено судом з 26.05.2006 по 23.11.2007 ОСОБА_1 працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України 5-го скликання ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу». З 26.11.2007 по 12.12.2012 ОСОБА_1 перебував на посаді помічника-консультанта народного депутата України 6-го скликання ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу». З 13.12.2012 по 27.11.2014 ОСОБА_1 перебував на посаді помічника-консультанта народного депутата України 7-го скликання ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу». З 28 листопада 2014 року по 01 лютого 2015 року ОСОБА_1 працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України 8-го скликання ОСОБА_2 без поширення дії Закону України «Про державну службу» та з 02 лютого 2015 року по 29 червня 2016 року на відповідній посаді з поширенням дії Закону України «Про державну службу». З 30 червня 2016 року по 29 серпня 2019 року ОСОБА_1 працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України 8-го скликання ОСОБА_2 без поширення дії Закону України «Про державну службу» (патронатна служба).

За Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 1305-к від 27.08.2019 ОСОБА_1 звільнений з 29 серпня 2019 року з посади помічника – консультанта народного депутата України 8-го скликання ОСОБА_2 .

На дату звільнення зі ОСОБА_1 не провели повної компенсації за невикористану основну щорічну та додаткову відпустки.

Відповідно, проти чого не заперечував і сам відповідач, вбачається, що позивачем не було використано 69 календарних днів основної щорічної відпустки, а саме за період з 26.05.2006 по 23.11.2007 (14,5 к.д.), з 26.11.2007 по 12.12.2012 (31,5 к.д.), з 28.11.2014 по 29.08.2019 (22,5 к.д.), що вбачається із довідки Апарату Верховної Ради України від 05.03.2021 №20-17/195.

Суд враховує та зазначає, що з листа Управління справами Апарату Верховної Ради України від 10.03.2021 №15/26-2021/84451 вказано що на момент звільнення 29 серпня 2019 року економії фонду оплати праці народного депутата було недостатньо для здійснення компенсації за невикористану основну щорічну відпустку в повному обсязі.

Та, як зазначено у листі Управління справами Апарату Верховної Ради України від 26.04.2021 № 15/14-2021/141321:

- при звільненні позивача з посади помічника-консультанта народного депутата України V скликання ОСОБА_2 . 23.11.2007 ОСОБА_1 була виплачена компенсація за 14,5 календарних дні щорічної основної невикористаної відпустки;

- при звільненні позивача з посади помічника-консультанта народного депутата України VI скликання ОСОБА_2 . 12.12.2012 ОСОБА_1 була виплачена компенсація за 31,5 календарних дні щорічної основної невикористаної відпустки;

- при звільненні позивача з посади помічника-консультанта народного депутата України VIII скликання ОСОБА_2 29.06.2016 р. ОСОБА_1 була виплачена компенсація за 16 календарних днів щорічної основної невикористаної відпустки.

Однак, на момент звільнення (27 листопада 2014 року та 29 серпня 2019 року) економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 було недостатньо для здійснення виплати позивачу компенсації за невикористану основну щорічну відпустку в повному обсязі.

Згідно доказів наявних виплата компенсації за невикористану відпустку 14,5 календарних дні вбачається із наданих відповідачем до суду особового рахунку з 2007 рік за видом оплати 154 у розмірі 1684,00 грн, за невикористану відпустку 31,5 календарних дні виплачено згідно розрахункового рахунку за грудень 2012 року за видом оплати 154 у розмірі 8505,00 грн, за невикористані 16 календарних дні виплачено згідно розрахункового рахунку за липень 2016 року за видом оплати 154 у розмірі 3580,80 грн.

Відтак, вбачається відсутність доводів, належних і достатніх доказів наявності заборгованості відповідача щодо заявленої позивачем компенсації за невикористану основну щорічну відпустку за періоди з 26.05.2006 по 23.11.2007 (14,5 к.д.), з 26.11.2007 по 12.12.2012 (31,5 к.д.).

З листа відповіді Управління кадрів Апарату Верховної Ради України № 20/08-2021/132403 від 19.04.2021, наданої на запит Відділу зв`язків з органами правосуддя Апарату Верховної Ради України у зв`язку із розглядом адміністративної справи № 640/7272/21, вказано, що за період роботи з 13.12.2012 по 27.11.2014 ОСОБА_1 не використано 05 календарних дні додаткової відпустки згідно зі статтею 35 Закону України «Про державну службу», а за період роботи з 28.11.2014 по 29.08.2019 не використано 22,5 календарних днів щорічної основної відпустки.

Суд зазначає, що відповідно до частини п`ятої та шостої статті 4.4 Положення (в редакції чинній на час видання наказів № 6660 від 10.07.2013 та № 33886 від 24.07.2014) помічник-консультант народного депутата України на початку кожного календарного року попередньо погоджує з народним депутатом України дату своєї основної та додаткової відпусток, про що повідомляє Керівника Апарату Верховної Ради України або керівника виконавчого комітету відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - секретаріату міської ради, до яких він прикріплений за заявою народного депутата України для кадрового та фінансового обслуговування, чи керівника державного підприємства, установи, організації, у штаті яких він перебуває.

Відпустка помічнику-консультанту народного депутата України надається на підставі його письмової заяви, погодженої з народним депутатом України, за розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України, керівника виконавчого комітету (апарату) відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - секретаріату міської ради, до якого прикріплений помічник-консультант народного депутата України для кадрового та фінансового обслуговування, чи керівника державного підприємства, установи, організації, у штаті яких він перебуває.

Як встановлено судом згідно Розпоряджень Керівника Апарату Верховної Ради України № 6660 від 10.07.2013 ОСОБА_1 перебував у щорічній основній відпустці тривалістю 30 календарних днів з 07.08.2013 по 06.09.2013 та за № 3886 від 24.07.2014 ОСОБА_1 перебував у щорічній основній відпустці тривалістю 30 календарних днів з 01.08.2014 по 31.08.2014, у зв`язку із чим суд встановив необгрунтованість заявлених позивачем невідбутих за період з 13.12.2012 до 27.11.2014 30 календарних дні основної щорічної відпустки та її компенсацію.

Суд вказує, що позивач не надав належних та достатніх доказів не узгодження із ним спірних періодів відпусток та їх відбування, доказів на спростування отриманої виплати за встановлені судом періоди.

Доводи позивача спростовуються у відповідній частині матеріалами справи.

Таким чином, за вказаний період з 13.12.2012 до 27.11.2014 у позивача вбачається невідбута 0,5 календарних дні додаткової відпустки.

В свою чергу, за період з 28.11.2014 по 29.08.2019 вбачається виплата за не невикористані 16 календарних дні відпустки при звільненні в 2016 році, та за вказаний період невідбуто позивачем 22,5 календарних дні основної щорічної відпустки, що не заперечується відповідачем.

Доказів виплати компенсації за невикористану позивачем у періоді з 13.12.2012 до 27.11.2014 0,5 календарних дні додаткової відпустки та у періоді з 28.11.2014 по 29.08.2019 22,5 календарних дні основної щорічної відпустки матеріали справи не містять, таких доказів відповідачем не надано.

У висновку суду відповідачем не виплачено позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку 0,5 календарних дні за період з 13.12.2012 до 27.11.2014 на момент звільнення 27 листопада 2014 року та не виплачено компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку 22,5 календарних дні за період з 28.11.2014 по 29.08.2019 на момент звільнення 29 серпня 2019 року.

Враховуючи наведені норми законодавства України, а також беручи до уваги те, що позивач був прийнятий на посаду та звільнений із посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Апарату Верховної Ради України, суд приходить до висновку про те, що позивач перебував у трудових відносинах саме із Апаратом Верховної Ради України, а не із народним депутатом України Верховної Ради України відповідного скликання ОСОБА_2 .

Відтак, видатки з виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.

Суд зазначає, що посилання відповідача на те, що роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта народного депутата України є народний депутат України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України є необґрунтованими та відхиляються судом.

Суд вкотре зауважує, що відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання вимог закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на отримання виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України.

Крім того, як вже було зазначено судом вище, грошова компенсація за невикористану щорічну та додаткову відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, така гарантія імперативно закріплена на законодавчому рівні в нормах Закону України «Про відпустки» та Кодексу законів про працю України, а відтак, не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.

З огляду на наведене, посилання відповідача на відсутність бюджетних призначень на здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну основну та додаткову відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України суд вважає необґрунтованими та безпідставними.

Суд також вказує, що нормами Закону України «Про статус народного депутата України» визначено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, проте, не надано права позбавляти їх соціальних гарантій, що встановлені законом.

Визначені державою гарантії не можуть бути позбавлені також за рахунок здійснених інших виплат зокрема оплати премії.

Отже, чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України.

Враховуючи встановлене, невикористані позивачем дні основної щорічної (22,5 к.д.) та додаткової відпустки (0,5 к.д.) підлягають компенсації відповідачем, останнім безпідставно не нараховано та не виплачено встановлену компенсацію позивачу при звільненні.

В наступному суд вказує, що у спірному випадку має місце спір про право на належні до нарахування та виплати звільненому працівнику компенсаційні виплати, а саме право позивача на отримання компенсації за невикористану основну щорічну та додаткову відпустку.

При цьому, частиною другою статті 117 КЗпП України покладено обов`язок на роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку буде рішення у цій справі, яким встановлено право позивача на отримання спірної компенсації.

Проте, на час розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за цим рішенням суду не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому право позивача в цій частині не є порушеним.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, фактично спрямовані на врегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за цим рішенням суду, а тому не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).

За вказаною справою позивачем частково наведено належні та достатні обґрунтування, надано докази щодо бездіяльності відповідача з невиплати повної компенсації за невикористану відпустку в день його звільнення за наявності законних підстав для здійснення такої виплати, відповідачем в свою чергу не доведено правомірність своєї бездіяльності за предметом спору, повної виплати позивачу на день звільнення компенсації за невикористані основну та додаткову відпустки.

Суд вважає необхідним зазначити, що застосована судова практика відповідача за даним предметом спору суперечить визначеним законодавством повноваженням та функціям Апарату Верховної Ради України означених судом вище.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 3 ст. 242 КАС України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Решта доводів сторін не впливають на висновки суду.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та аргументів, наведених учасниками справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову у спосіб заявлений позивачем.

Сплачені позивачем витрати по сплаті судового збору у сумі 908,00 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань у розмірі пропорційно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 14, 73-77, 78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 0,5 календарних дні додаткової відпустки за період роботи з 13 грудня 2012 року по 27 листопада 2014 року та за невикористані 22,5 календарних дні основної щорічної відпустки за період роботи з 28 листопада 2014 року по 29 серпня 2019 року.

Зобов`язати Апарат Верховної Ради України (код ЄДРПОУ 20064120) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані 0,5 календарних дні додаткової відпустки за період роботи з 13 грудня 2012 року по 27 листопада 2014 року та за невикористані 22,5 календарних дні основної щорічної відпустки за період роботи з 28 листопада 2014 року по 29 серпня 2019 року.

В решті вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України (код ЄДРПОУ 20064120) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.