Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №320/9023/20 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 року м. Київ справа №320/9023/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кочанової П.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

2 жовтня 2020 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить суд (з урахуванням уточненої позовної заяви):

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача-1 від 4 березня 2020 р. № 0026296-5505-1015.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що нерухоме майно, щодо якого відповідачем сформовано податкові зобов`язання за спірним податковим повідомленням-рішенням, не є об`єктами оподаткування у розумінні вимог податкового законодавства (пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України), оскільки використовується позивачем в процесі сільськогосподарської діяльності для зберігання зерна, розміщення сільськогосподарської техніки по обробці та зберігання сільськогосподарської продукції, крім цього, відповідне нерухоме майно розташовано на земельній ділянці, яка призначена для ведення товарно-сільськогосподарського виробництва, що і робить позивач

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2020 року позовну заяву залишено без руху та зобов`язано позивача усунути зазначені у мотивувальній частині ухвали недоліки протягом десяти днів з дня її вручення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено розгляд справи у судовому засіданні о 12 годині 00 хвилин 13 січня 2021 року

13 січня 2021 року від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та подальший розгляд справи за його відсутності.

Розгляд справи відкладено на 10.03.2021 року об 11 год. 30 хв.

05 березня 2021 року від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача.

Протокольною ухвалою суду від 10.03.2021 року ухвалено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 1 грудня 2023 року, у зв`язку зі звільненням судді з посади, справа №320/9023/20 передана на розгляд судді Кочановій П.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року справу № 320/9023/20 прийнято до провадження суддею Кочановою П.В., розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому наголосив, що спірне податкове повідомлення-рішення є правомірними та скасуванню не підлягають, оскільки винесено відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені податковим законодавством, враховуючи, що позивачем ані до податкового органу ані до суду не надано доказів стосовно того, що спірна будівля використовується позивачем в сільськогосподарській діяльності для виробництва сільськогосподарської продукції, при тому, що ОСОБА_1 не перебуває на податковому обліку, як фізична особа-підприємець.

Крім цього ГУ ДПС зазначає, що в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутній опис спірної нежитлової будівлі, тому в останнього відсутнє право на застосування пільги, передбаченої пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року замінено Головне управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) на його правонаступника, яким є Головне управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797).

Також, представником відповідача у відзиві на позовну заяву викладено клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін

Вирішуючи питання про наявність/відсутність підстав для задоволення клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін суд зазначає таке.

Відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, зокрема, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:

1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;

2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Водночас відповідач у клопотанні про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін не зазначив жодних обставин, які б давали підстави стверджувати, що повне та всебічне з`ясування усіх обставин у справі потребує проведення судового засідання чи заслуховування пояснень сторін. Крім того, у даному клопотанні не зазначено, встановлення яких обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень та вимагає проведення судового засідання.

Розглянувши клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні із викликом сторін, матеріали справи, беручи до уваги предмет та підстави позову, обставини, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги та заперечення, характер спірних правовідносин, обсяг та характер доказів у справі, суд вважає, що підстави для розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відсутні, а тому варто відмовити у задоволенні даного клопотання.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач: ОСОБА_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України Серія НОМЕР_1 , виданого Миронівським РВ ГУ МВС України в Київській області, 3 листопада 1999 року, РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

З матеріалів справи судом встановлено, що позивачу на праві приватної власності належить 1/12 частка нежитлової будівлі, літ. «А» пл. 851,2 кв.м., що розташована за за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.09.2008 Серія НОМЕР_3 , витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 20398662 від 29.09.2008, виданого Комунальним підприємством Київської обласної ради «Білоцерковське міжміське бюро технічної інвентаризації», довідкою про належність будівель будинковолодіння 9/2, у тому числі ОСОБА_1 .

Крім цього, позивачу належить земельна ділянка з кадастровим номером 3222980300:05:004:0012, площею 2.4433 га, що розташована за адресою: Київська область, Миронівський р-н., Олександрівська сільська рада, із цільовим призначенням « 01.01 Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» Категорія земель: «Землі сільськогосподарського призначення»; вид використання: «Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю IV-КВ № 034575 та копією витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3208605802017 від 28.03.2017.

Рішенням Олександрівської сільської ради Миронівського району Київської області від 14.06.2018 № 254-33-УІІ, яке набрало чинності з 01.01.2019 «Про встановлення податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на території Олександрівської ради», серед іншого, встановлено на території Олександрівської сільської ради податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки та доведено до фізичних та юридичних осіб шляхом його оприлюднення відповідно до чинного законодавства.

Згідно з доводами позовної заяви вбачається, що вказане нерухоме майно використовуються позивачем для виробництва сільськогосподарської продукції, тому позивач вважає, що приписами пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України звільнений від обов`язку сплати зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік.

При цьому, 4 березня 2020 року Головним управлінням ДПС у Київській області було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0026296-5505-1015, яким ОСОБА_1 визначено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості у сумі 5920,10 грн.

Означене повідомлення-рішення було направлено на податкову адресу позивача засобами поштового зв`язку та отримано останнім 29.05.2020.

ОСОБА_1 із вказаним податковим повідомленням-рішенням не погодився, оскаржив його в адміністративному порядку.

Рішенням ДПС України від 01.09.2020 № 3737/6/99-00-06-02-04-09 скаргу фізичної особи ОСОБА_1 залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 04.03.2020 № 0026296-5505-1015 – без змін.

Не погоджуючись зі спірними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив із такого.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу (пункт 6.1 статті 6 ПК України).

Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом (пункт 15.1. статті 15 ПК України).

Статтею 8 ПК України визначено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим ПК України.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно з підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належить податок на майно.

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору та земельного податку за лісові землі (пункт 10.3 статті 10 ПК України).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1 пункту 12.1 статті 12 ПК України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК України).

Сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, надсилають у десятиденний строк з дня прийняття рішень, але не пізніше 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та/або зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів, до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та/або зборів, в електронному вигляді інформацію щодо ставок та податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів у порядку та за формою, затвердженими Кабінетом Міністрів України, та копії прийнятих рішень про встановлення місцевих податків та/або зборів та про внесення змін до таких рішень (підпункт 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 ПК України).

Рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України).

У разі якщо до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування місцевих податків та/або зборів, сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та/або зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та/або збори справляються виходячи з норм цього ПК України із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування таких місцевих податків та/або зборів (підпункт 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України).

Офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг або про внесення змін до таких рішень є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті (пункт 12.5 статті 12 ПК України).

Із наведених положень ПК України вбачається, що законодавець розрізнив періоди: прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів (до 15 липня року, що передує бюджетному періоду), опублікування рішення (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний (тобто період, який є наступним за плановим). Кожен з цих періодів має самостійне правове значення та такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийнято та опубліковано відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Таким чином за приписами ПК України, місцеві ради мають обов`язково встановити (відповідним рішенням) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

У свою чергу, відповідно до частини першої статті 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Разом із тим, як вже зазначалось, приписами підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України встановлено, що у разі якщо до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування місцевих податків та/або зборів, сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та/або зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та/або збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування таких місцевих податків та/або зборів.

Таким чином, ПК України встановлений обов`язок платника податку сплачувати податок на майно за відповідний звітний період незалежно від наявності рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.

У свою чергу, порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначає стаття 266 ПК України.

Так, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України).

За пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктами 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток та база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Зокрема, пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 ПК України визначено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об`єктом оподаткування.

Згідно пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (пп. г пп. 266.7.1 п.266.7 ст. 266 ПК України).

Відповідно до пп. «а» пп. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 ПК України податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, Податковим кодексом України передбачено та включено до місцевих податків податок на майно, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (пп. 265.1.1 п. 265.1 ст. 265 ПК України), платником даного податку визначено фізичних та юридичних осіб, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, встановлено порядок нарахування ставки податку та порядок сплати останнього, що визначається за об`єктом оподаткування, яким саме є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України).

Також, ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлюються відповідним рішенням органу місцевого самоврядування, на території якого перебуває таке майно, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

В даній справі позивач наполягає на тому, що виходячи з об`єкту оподаткування, його майна, саме 1/12 частка нежитлової будівлі, літ. «А» пл. 851,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить останньому на праві приватної власності, що підтверджується копією Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.09.2008 Серія САВ № 009343, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 20398662 від 29.09.2008, виданого Комунальним підприємством Київської обласної ради «Білоцерковське міжміське бюро технічної інвентаризації», довідкою про належність будівель будинковолодіння 9/2, у тому числі ОСОБА_1 , є будівлями сільськогосподарського призначення, розміщені на землі із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відповідно будівлі розміщені на вказаній земельній ділянці та використовується ним для вирощування сільськогосподарської продукції, а саме для зберігання зерна, розміщення сільськогосподарської техніки по обробці та збирання сільськогосподарської продукції та на нього розповсюджується податкова пільга передбачена п. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Враховуючи позицію відповідача по справі, вбачається, що спірним між сторонами є питання щодо тлумачення норми пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України щодо застосування податкової пільги для платників податків за відповідним об`єктом оподаткування, хто саме має бути платниками такого виду податку та за яких умов, та визначальним є вирішення питання чи встановлює ця норма обов`язок сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати такі будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, чи достатньо того, що вони відповідають критерію здатності такого об`єкта слугувати цілям сільськогосподарського товарного виробництва.

Суд вважає необхідним зазначити наступне.

За визначенням п.30.1. та п. 30.2 ст. 30 ПК України податкова пільга це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті та підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії (п. 30.3 ст. 30 ПК України).

Так, відповідно до пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, у редакції Закону України від 23.11.2018 №2628-VIII чинній з 01.01.2019, визначено, що не є об`єктом оподаткування:

будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Аналізом вказаних приписів слідує, що для застосування пп. «ж» пп.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України передбачено наявність таких двох умов одночасно:

власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником

та об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Так, до таких об`єктів нерухомості, до яких застосовується вказана податкова пільга, належать будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Відповідно до «Державного класифікатора будівель та споруд. ДК 018-2000», затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси.

За частиною 2 статті 191 Цивільного кодексу України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом,

У даній справі необхідним є встановлення двох визначених спірною статтею умов за яких надається відповідна податкова пільга за об`єктом оподаткування, а саме:

власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником

та об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 17.02.2021 у справі № 820/3707/17.

Необхідно відзначити, що у даній справі позивачем не надано доказів тому, що він є сільськогосподарським товаровиробником та відповідно використовує свої нежитлові будівлі для вирощування і утримання худоби.

Суд вважає необхідним зазначити, що, відповідно до положень п.п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Тобто, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у пп.14.1.235 п.14.1 ст. 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»).

Відповідно до п.п. 5.2, 5.3 ст. 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у ст. 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18.01.2001 №2238-III (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23.09.2008 № 575-VI (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин): виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.

Відповідно, системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечить його визначенню у пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень п. 5.3 ст. 5 ПК України.

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.11.2020 у справі №560/168/19.

При цьому, положення пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України є застосовними в тому числі й для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання.

Як зазначено вище, Законом України від 23.11.2018 №2628-VIII пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Тобто, законодавець уточнив з 01.01.2019, що сільськогосподарським товаровиробником є як юридичні, так і фізичні особи.

Згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше.

Водночас, продукція сільського господарства (сільськогосподарська продукція) -продукція, що виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам 01.11-01.42 та 05.00.1-05.00.42 Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-97 (стаття 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років»).

Тобто, будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу Державного класифікатора 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, та не здаються їх власниками в оренду, позичку, лізинг не є об`єктами оподаткування згідно з пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Отже, з метою вирішення питання щодо наявності у позивача права на пільгу, передбачену пп. «ж» пп. 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 ПК України, слід встановити, чи наділений позивач статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права, та встановити факт використання позивачем спірних нежитлових будівель як об`єктів сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.

Виходячи із встановлених обставин по справі, суд зазначає, що на підтвердження факту використання 1/12 частки нежитлової будівлі, літ. «А» пл. 851,2 кв.м., що розташована за за адресою: Київська область, Миронівський р-н., с. Олександрівка, вул. Леніна, буд. 9/2, що належить позивачу саме як об`єктів сільськогосподарської інфраструктури, позивачем жодних доказів не надано.

Відповідно, у розумінні двох обставин, які слугують застосуванню податкової пільги за пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, а саме те, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником та, що саме об`єкт нерухомості, вказана будівля призначена для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, ОСОБА_2 до позову не надав, відповіді на відзив відповідача з належними та допустимими доказами також не надано.

Судом враховано, що позивачу належить земельна ділянка з кадастровим номером 3222980300:05:004:0012, площею 2.4433 га., що розташована за адресою: Київська область, Миронівський р-н., Олександрівська сільська рада, із цільовим призначенням « 01.01 Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» Категорія земель: «Землі сільськогосподарського призначення»; вид використання: «Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю IV-КВ № 034575 та копією витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3208605802017 від 28.03.2017, на якій розташовано спірний об`єкт нерухомості, проте тип нежитлових будівель, споруд та цільове призначення земельної ділянки для товарного сільськогосподарського виробництва, не є для суду доказом наявності обставин для застосування до позивача спірної пільги, враховуючи доказів ведення сільськогосподарської діяльності та сільськогосподарського товаровиробництва.

Таким чином, нормами Податкового кодексу України визначено умови, за яких власник об`єкта оподаткування звільняється від сплати відповідного податку, а саме коли будівлі, споруди належать сільськогосподарському товаровиробнику (юридичній та фізичній особі), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. При цьому такі будівлі повинні використовуватись як об`єкту сільськогосподарської інфраструктури.

Тобто вказана вище норма, ставить у залежність можливість застосування податкової пільги до об`єкта оподаткування, якщо він належить саме сільськогосподарському товаровиробнику та така будівля використовується як об`єкт сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 04.03.2021 у справі № 500/2782/18.

При цьому, суд звертає увагу, що пільга встановлена пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження для сільськогосподарських виробників. Тому, віднесення нежитлової будівлі до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) не є безумовною підставою для віднесення фізичної або юридичної особа, яка нею володіє до осіб на яких розповсюджується податкова пільги, визначена вказаним пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З огляду на вищезазначене, суд відхиляє доводи позивача з приводу того, що достатньою підставою для застосування положень пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України є наявність у об`єктів, нежитлових будівель, які ним були придбані у 2019 році спеціального статусу «будівлі сільськогосподарського призначення» та те, що вони розташовані на землях сільськогосподарського призначення.

Суд зауважує, що використання земельної ділянки за видом цільового призначення 01.01 Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не можна ставити в залежність до спірного об`єкта оподаткування яким саме є придбаний об`єкт нежитлові будівлі, оскільки, розташовані на даній земельній ділянці об`єкти можуть піддаватись різному використанню та за різним призначенням, що відповідно підлягало доведенню позивачем у даній справі.

Відтак, обставинами справи підтверджено, що у позивача відсутня сукупність умов, за яких належне йому нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, звільнено від оподаткування відповідно до положень пп. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що позивачем належним чином не доведено використання зазначеного майна у власній господарській діяльності як сільськогосподарським товаровиробником, саме як об`єкт сільськогосподарської інфраструктури в межах своїх сільськогосподарських потреб.

Позивач в даній справі мав доводити саме те, що він є сільськогосподарським товаровиробником та використовує спірний об`єкт оподаткування у своїй сільськогосподарській діяльності, чого останнім зроблено не було.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що ГУ ДПС у Київській області правомірно визначено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Решта доводів та посилань сторін у справі висновків суду не спростовують.

Додатково, стосовно рішення ДПС України про результати розгляду скарги суд зазначає наступне.

Згідно пунктів 56.1 - 56.2 статті 56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, такий платник має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня.

Згідно з п. 56.1 та п. 56.2 статті 56 ПК України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, такий платник має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня.

Пунктом 56.10 статті 56 ПК України встановлено, що рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, прийняті за розглядом скарги платника податків, є остаточними і не підлягають подальшому адміністративному оскарженню, але можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Відповідно до п. 56.17 статті 56 ПК України, процедура адміністративного оскарження закінчується: днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк; днем отримання платником податків рішення відповідного контролюючого органу про повне задоволення скарги; днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику; днем звернення платника податків до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань, що оскаржувались.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Рішення суб`єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимим, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

В межах спірних правовідносин, рішення ДПС України про результати розгляду скаргу не є юридично значимим для позивача, оскільки зазначене рішення не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, отже саме по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов`язки.

Тобто, оскаржуване рішення лише залишає чинним (таким, що має обтяжувальну дію щодо позивача) винесене податкове повідомлення-раніше ГУ ДПС у Київській області про нарахування грошового зобов`язання.

Враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства України суд дійшов висновку, що рішення про розгляд скарги, не порушує права платника податків.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 січня 2019 року у справі № 826/10853/17 та у постанові від 27 квітня 2020 року у справі № 360/1050/19.

Решта доводів та посилань сторін у справі висновків суду не спростовують.

Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідач.

Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Беручи до уваги наведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З урахуванням положень статті 139 розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 25 травня 2026 року.

Суддя Кочанова П.В.