Рішення від 21 травня 2026 р. у справі №240/18359/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 року м. Житомир

справа № 240/18359/25

категорія 106030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Горовенко А.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Лятошинського Бориса, 5, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:

- визнати протиправним дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не здійснення остаточного розрахунку зі сплати належного грошового забезпечення в день його виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 без проведення остаточного розрахунку;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити середній заробіток за 19 днів затримки повного розрахунку при виключенні зі списків особового складу за період з 18.04.2025 по 07.05.2025 включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на 19 днів затримки остаточного розрахунку при виключенні зі списків особового складу.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що при виключенні зі списків особового складу 18.04.2025 відповідач не провів з ним остаточних розрахунків, а саме виплати грошового забезпечення за період на суму 15886,93 грн.

Однак, зазначає, що остаточний розрахунок з ним, як з особою звільненою з військової служби, відповідачем проведено лише 07 травня 2025 року, що підтверджується копією виписки з особового рахунку у банку.

Позивач, вважаючи що має право на нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ухвали суду від 21.07.2025 провадження у справі відкрито, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу та відповідачу за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вказана ухвала отримана відповідачем.

07.08.2025 відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву (за вх.№62051/25), у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

В обґрунтування зазначає, що оскільки позивач проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 , то правовідносини, які складаються при її проходженні є публічно-правовими, тому на них не розповсюджуються положення ст.ст.116-117 КЗпП.

Посилається на положення ч.2 ст.117 КЗпП України відповідно до якого при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, на думку відповідача, наявність спору про розміри належних звільненому працівникові сум є обов`язковою умовою для застосування ст.117 КЗпП України та виплати звільненому працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Підставою для виплати передбаченого ст.117 КЗпП України відшкодування відповідно до ч.2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.

Саме тому, вважає, що оскільки здійснений відповідачем розрахунок і виплачені позивачу при звільненні суми не були спірними на момент звільнення і протягом тривалого строку позивач не здійснював жодних дій, спрямованих на перерахунок та виплату грошових коштів при звільненні, то підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні.

Згідно з ухвалою суду від 11.03.2026 витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 докази у справі, а саме: довідку про розміри нарахованих та виплачених сум, виплату яких здійснено відповідачем при звільненні ОСОБА_1 .

На виконання вимог вказаної ухвали суду відповідач 27.03.2026 (за вх.№22490/26) надіслав до суду заяву до якої додав інформаційну довідку про нараховане ОСОБА_1 грошове забезпечення та інші одноразові виплати за період з 01.01.2025 по 18.04.2025.

У вказаній заяві, відповідач додатково наголошує, що військова служба позивача не завершена, оскільки він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби.

Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 18.04.2025 №111 ОСОБА_1 не був звільнений з військової служби, а переведений до нового місця служби - у розпорядження начальника Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова.

Відповідач вважає, що установлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки ця норма пов`язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника. У цій справі спірні правовідносини виникли поза межами звільнення, а тому відсутній передбачений законом юридичний склад, з яким стаття 117 КЗпП України пов`язує відповідальність. За таких обставин застосування зазначеної норми означало б розширювальне тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на випадки, не охоплені її змістом і метою запровадження.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі в ідповідно до ч.4 ст.243 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач до 18.04.2025 проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 , який відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154, є відокремленим підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зокрема, згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 18.04.2025 №111, головного сержанта ОСОБА_1 , старшого інструктора відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_4 , призначеного розпорядженням начальника Генерального штабу Збройних Сил України (про переміщення військовослужбовців рядового, сержантського та старшинського складу) від 13.04.2025 року №104 у розпорядження начальника Житомирського військового інституту імені СЛ. Корольова вважати, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби у АДРЕСА_1 .

З 18.04.2025 позивача виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 та усіх видів забезпечення при ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Матеріали справи свідчать, що 07.05.2025 на картковий рахунок позивача зараховано заробітну плату від ІНФОРМАЦІЯ_5 у сумі розміром 15866,93грн.

Позивач зазначає, що в день виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 з ним не було проведено остаточний розрахунок в день звільнення - 18.04.2025, а з порушенням строків, встановлених ст.116 Кодексу законів про працю України - 07.05.2025, тобто із затримкою на 19 днів.

Позивач, вважаючи що має право на нарахування на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Порядок та умови проходження служби військовослужбовцями, порядок та умови визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) регламентується спеціальним законодавством.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року№8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це зазначено у спеціальному законі.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, індексації) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Оскільки, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд вважає можливим застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби військовослужбовців.

Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.

Згідно з ч.3 ст.24 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення військовослужбовців встановлений розділом ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).

Відповідно до п.233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно з п.242 Положення №1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Положенням №1153/2008 визначені питання не тільки звільнення військовослужбовців, а й переміщення військовослужбовців.

Згідно з п.110 Положення №1153/2008 переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.

Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється: між з`єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з`єднання, військові частини та оперативні командування; між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України; між військовими частинами видів, родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.

Відповідно до п.109 Положення №1153/2008 вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.

Отже, законодавством чітко відрізняються підстави виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, яке здійснюється як при звільненні військовослужбовця у запас або у відставку, так і при переміщенні військовослужбовця по службі між військовими частинами одного та різних видів, родів військ.

В останньому випадку військовослужбовець продовжує служити та отримувати грошове забезпечення.

Позивач просить зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити середній заробіток за 19 днів затримки повного розрахунку при виключенні зі списків особового складу за період з 18.04.2025 по 07.05.2025 при виключенні його зі списків ІНФОРМАЦІЯ_4 та направлення його до іншого місця служби, посилаючись на ст.116, 117 Кодексу законів про працю України.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналіз положень ст.ст. 116 та 117 КЗпП України, свідчить про те, що вказані статті встановлюють вимоги щодо строку розрахунку при звільненні та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а не переведенні або переміщенні.

Питання відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати (грошового забезпечення) не регламентуються статтями 116, 117 КЗпП України.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення із ним остаточного розрахунку з боку роботодавця саме при звільненні особи.

З огляду на викладене вище, обов`язковою умовою виникнення правових підстав для застосування норм ст. 117 КЗпП України є саме факт звільнення працівника (у спірному випадку військовослужбовця).

Як встановлено судом, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 18.04.2025 №111, позивач з 18.04.2025 виключений зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 та усіх видів забезпечення при ІНФОРМАЦІЯ_6 та вибув до нового місця служби у АДРЕСА_1 .

Тобто, матеріали справи свідчать, що позивач не звільнений з військової служби, а продовжив проходити військову службу та отримувати грошове забезпечення на новому місці служби.

Суд наголошує на тому, що переміщення військовослужбовця по службі, яке також передбачає виключення його зі списків особового складу одного місця служби та зарахування до таких списків іншого все ж не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує виникнення у відповідача обов`язку з проведення всіх необхідних розрахунків за правилами п.242 Положення №1153/2008, недотримання якого має своїм наслідком відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Отже, оскільки позивача було переведено/призначено на посаду до іншого місця служби і не звільнено з військової служби, то підстави для застосування положень ст. 116, 117 КЗпП України відсутні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено в повному обсязі 22 травня 2026 року.

Суддя А.В. Горовенко