Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №240/4509/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року м. Житомир справа № 240/4509/26

категорія 106030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Нагірняк М.Ф., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вичнити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати неправомірною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 13.02.2023 відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, у фіксованій величині 4463,15 грн щомісячно;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати і виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 13.02.2023 у фіксованій величині 4463,15 грн щомісячно;

- визнати неправомірною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування і невиплати йому грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, допомогу для оздоровлення) за період з 24.02.2022 по 13.02.2023 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, на 01.01.2023;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок і виплатити йому грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, допомогу для оздоровлення) за період з 24.02.2022 по 13.02.2023 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, на 01.01.2023., з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити нарахування і виплату йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що Відповідачем у спірний період не здійснювалося нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у фіксованому розмірі, а також не проведено належного перерахунку грошового забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 та 01.01.2023. Крім того, Позивач вказує, що невиплата належних йому сум грошового забезпечення, а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є протиправною та такою, що порушує його право на належне грошове забезпечення.

Ухвалою суду від 12.02.2026 року було відкрито провадження в даній справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач в установлений судом строк відзив на позов не подав.

Розглянувши в порядку письмового провадження подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та умов матеріального, грошового та інших видів забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на службі в Збройних силах України, в тому числі щодо порядку нарахування грошового забезпечення, регулюються правовими нормами Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII), в редакції що були чинні на день виникнення спору.

Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та підстав для проведення індексації грошових доходів громадян, в тому числі військовослужбовців, регулюються правовими нормами Закону України від 03.07.1991 року № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282-XII), в редакції що були чинні на день виникнення спору.

Судом встановлено, що Позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 з 24.02.2022 по 13.02.2023.

Звертаючись до суду з позовом, представник Позивача вважає, що Відповідачем порушені права Позивача на належне грошове забезпечення з урахуванням індексації-різниці грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 13.02.2023 у розмірі 4 463,15 грн щомісячно, а також грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 13.02.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом 01.01.2022, на 01.01.2023.

Суть спору між сторонами в даній справі зведена виключно до наявності у Позивача права Позивача на належне грошове забезпечення з урахуванням індексації-різниці грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 13.02.2023 у розмірі 4 463,15 грн щомісячно та у зв`язку із збільшенням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 та 01.01.2023.

Як свідчать матеріали справи, Позивач у період з 24.02.2022 по 13.02.2023 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Безспірно, за приписами статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017р. № 704 (надалі - постанова № 704) були збільшені розміри грошового забезпечення військовослужбовців. На виконання вказаної правової норми Закону № 2262-XII та постанови № 704 Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам звільнених з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" ( надалі - постанова № 103).

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою №704 затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову №103 пунктом 6 якої внесено зміни, зокрема до постанови Кабінету Міністрів України №704, пункт 4 якої викладено в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 по справі №440/6017/21 зауважив, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

На підставі вказаних висновків Верховного Суду, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, суд дійшов висновку, що Відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням Позивача такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, у період з 24.02.2022 по 13.02.2023, діяв протиправно.

Вказана позиція суду узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 та від 19.10.2022 у справі №400/6214/21.

За таких обставин, суд вважає, що порушене право Позивача в цій частині позовних вимог підлягає судовому захисту шляхом зобов`язання Відповідача здійснити перерахунок з 24.02.2022 року по 13.02.2023 року сум грошового забезпечення, основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в редакції чинній з 29.01.2020) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

При вирішенні питання щодо права Позивача на індексацію його грошового забезпечення за вказаний період з 24.02.2022 року по 13.02.2023 року та щодо розміру такої індексації, в тому числі у фіксованій величині 4 463,15 грн щомісячно суд враховує наступне.

Безспірно, відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення, в тому числі грошового забезпечення військовослужбовців, - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Водночас суд враховує, що Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (ст.6 Закону №2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Системний аналіз правових норм Закону № 1282-XII та Закону №2017-III засвідчує, що індексація грошових доходів громадян та збільшення прожиткового мінімуму для визначення доходів громадян є самостійними різновидами (механізмами) державних соціальних гарантій, які дають можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг

Таким чином, застосування з 1 числа першого календарного місяця відповідного року, відносно Позивача відповідно з 01.01.2022 року та з 01.01.2023 року збільшеного розміру прожиткового мінімуму для визначення (перерахунку) грошового забезпечення Позивача та його складових беззаперечно засвідчує про застосування державою механізму підвищення його (Позивача) грошових доходів, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Тобто, застосування збільшеного розміру прожиткового мінімуму для визначення (перерахунку) грошового забезпечення Позивача та його складових виключає можливість застосування індексації як повторного державного механізму підвищення доходів Позивача з метою відшкодовування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2025 року (справа № 400/6254/24).

Велика Палата Верховного Суду констатувала, що перерахунок пенсії у зв`язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом України про Державний бюджет на певний рік, що мало наслідком зміну розміру грошового забезпечення військовослужбовців (посадового окладу), є підставою для припинення виплати щомісячної доплати в сумі 2000 грн, передбаченої Постановою № 713, та індексації в розмірі, передбаченому постановами № 118 та №168.

Враховуючи вказану правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд робить аналогічний висновок, що аналогічно перерахунок грошового забезпечення у зв`язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом України про Державний бюджет на певний рік, що є наслідком зміни розміру грошового забезпечення військовослужбовців (посадового окладу), виключає підстави для індексації такого перерахованого грошового забезпечення.

Більш того, суд зазначає, що відповідно до Закону України № 2710-IX "Про Державний бюджет на 2023 рік" від 3 листопада 2022 року індексація грошових доходів населення, в тому числі грошового забезпечення військовослужбовців не здійснюється.

Суд вважає безпідставними та алогічними доводи представника Позивача щодо врахування березня 2018 року місяцем підвищення доходу Позивача та щодо права Позивача на індексацію-різницю у фіксованій величині щомісячно.

По-перше, такі твердження не узгоджуються із доводами представника Позивача щодо наявності у Позивача прав на підвищення посадового окладу та інших складових грошового забезпечення з 01.01.2022 року, які судом визнаного обґрунтованими.

По-друге, суд зазначає, що поняття "фіксований розмір індексації" не міститься ні в правових нормах Закону №1282-XII ні в правових нормах Порядку №1078.

Правові визначення "фіксована сума індексації" та "фіксована величина суми індексації" містилися лише в додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 р. № 526

З грудня 2015 року після внесення змін в Порядок №1078 постановою КМ України від 9 грудня 2015 р. № 1013 терміни "фіксована сума індексації" та "фіксована величина суми індексації" відсутні в цьому Порядку №1078 для проведення індексації.

По цій причині відсутні підстави для врахування судом при вирішенні даного спору висновків Верховного Суду у відповідних справах, зазначених у позові.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги Позивача в цій частині не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати і виплатити Позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).

Статтею 1 Закону №2050-III встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (стаття 2 Закону №2050-III).

Приписами статті 3 Закону №2050-III закріплено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Статтею 4 Закону №2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Зміст наведених норм права дає підстави стверджувати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом №2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі грошового забезпечення військовослужбовців. Одночасно законодавець пов`язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.

Аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №520/2020/19 та від 25.03.2025 у справі №400/8389/21.

Отже, виникненню права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць, на індекс інфляції в період невиплати доходу. Тобто для проведення компенсації обов`язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць.

Суд зауважує, що перерахунок грошового забезпечення за період із 24.02.2022 по 13.02.2023 з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2022 та на 01.01.2023, право на який порушено Відповідачем про що висновується у даному рішенні суду, Відповідачем ще не здійснено, нарахування не проведено, а тому відсутні підстави для нарахування та виплати компенсації на ще невиплачені суми грошового забезпечення, з огляду на що заявлені позовні вимоги є передчасними.

Тобто, судом беззаперечно визнається право Позивача на компенсацію втрати частини доходу у вигляді невиплаченої частини грошового забезпечення, зумовленого не проведенням його перерахунку за спірний період у зв`язку із збільшенням розміру прожиткового мінімуму громадян. Разом з тим, спір між сторонами щодо нарахування та виплати такої компенсації на час ухвалення судового рішення відсутній.

Наведене відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені в постанові від 19 червня 2025 року у справі №580/11000/23.

У постанові від 14 травня 2025 року у справі №160/672/24 Верховний Суд також зазначив наступне: "основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Оскільки суми не виплачені, а компенсація втрати частини доходів відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159 здійснюється в день виплати основної суми доходу, суди дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.11.2022 у справі №674/22/17, від 24.07.2024 у справі №520/2674/2020 від 31.07.2024 у справі №480/1704/19, в яких зазначено, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Тобто виплата компенсації втрати частини доходів пов`язана з виплатою основної суми доходу".

Враховуючи, що основні суми доходу не нараховані та не виплачені Позивачу, що не заперечується сторонами, а компенсація втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, як передчасно заявлені.

Щодо судових витрат.

За приписами ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду з позовом, судовий збір Позивачем не було сплачено.

До суду представником Позивача подано заяву від 20.03.2026 про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. До заяви додано: ордер, квитанцію до прибуткового касового ордера №36/1 від 17.03.2026; Договору №36/25 про надання правничої допомоги; акт надання послуг б/н до Договору від 30.12.2025 №36/25; додаткова угода б/н до Договору від 30.12.2025 №36/25.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України", заява №19336/04).

Верховний Суд у постановах від 24.11.2021 року у справі №420/1109/20, від 29.11.2021 року у справі №420/13285/20, від 03.12.2021 року у справі №1.380.2019.000502 вказав, що, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

До відшкодування адвокатом Матвійчук Наталією Євгеніївною було заявлено витрати на правову допомогу в розмірі 20 000 грн, на підтвердження яких надано квитанцію до прибуткового касового ордера №36/1 від 17.03.2026; Договору №36/25 про надання правничої допомоги; акт надання послуг б/н до Договору від 30.12.2025 №36/25; додаткова угода б/н до Договору від 30.12.2025 №36/25.

Частиною 3 статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи із критерію розумної необхідності таких витрат, слід задовольнити та компенсувати Позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 000,00гривень.

При цьому суд враховує незначну складність справи, усталену судову практику щодо спірних правовідносин, відсутність суспільного значення порушеного в позові питання, а також час, необхідний адвокату для підготовки матеріалів у співвідношенні до вартості таких робіт, що вказані в поданих Позивачем документах, реальну необхідність понесених витрат та якість наданих послуг.

Щодо клопотання про витребування доказів.

Представником Позивача одночасно з поданням позову заявлено клопотання про витребування у Військової частини НОМЕР_1 відомостей про нараховане та виплачене Позивачу грошове забезпечення за період з 01.11.2017 по 31.01.2020 року.

Одночасно представником Позивача до позову долучено копію листа-відповіді цієї ж Військової частини НОМЕР_1 , згідно якого представнику Позивача надано копії карток особового рахунку Позивача за 2018-2020 роки. Тобто, картки особового рахунку Позивача, в яких відображається інформація про його грошове забезпечення, вже долучені до позову

Суд зазначає, що правомірність відсутності чи не відображення в особовій картці Позивача за 2018 рік Військовою частиною НОМЕР_1 окремої інформації не може розглядатися судом в межах даної справи, так як Військова частина НОМЕР_1 не є стороною у справі.

Керуючись статтями 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 з 24.02.2022 року по 13.02.2023 року грошового забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 24.02.2022 по 13.02.2022 сум грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років та грошової допомоги на оздоровлення), обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати ОСОБА_1 у вигляді витрат на правову допомогу в розмірі 8 000,00 грн. підлягають відшкодуванню шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.Ф. Нагірняк

25.05.26