Рішення від 21 травня 2026 р. у справі №240/5066/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 року м. Житомир справа № 240/5066/26

категорія 113050000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене довідкою № 2025-0624-1230-0610-3 від 24.06.2025;

- зобов`язати військово-лікарську комісію при ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно провести обстеження та огляд з подальшим винесенням постанови про визначення придатності до служби відповідно до вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України № 402 від 14.08.2008 та історії хвороби ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 30.06.2022 ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі медичної комісії позивачу видано тимчасове посвідчення військовозобов`язаного НОМЕР_1 , в якому пунктом 12 зазначено, що позивач визнаний обмежено придатним до військової служби та підлягаю повторному медичному переосвідченню 06.2027 року. Однак 24.06.2025 позивача доставлено на проходження медичного огляду, під час якого військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_2 проведено медичний огляд. За результатами огляду видано довідку № 2025-0624-1230-0610-3, згідно з якою позивачу встановлено діагноз: зрощений МОС перелом (2022) лівої ліктьової кістки; легка контрактура в лівому ліктьовому суглобі; ПФР 1 ст. На підставі ст. 78в графи II розкладу хвороб визнано придатним до служби. Не погоджуючись із даним рішенням відповідача, оформленим у вигляді довідки від 24.06.2025 № 2025-0624-1230-0610-3, 10.07.2025 позивач оскаржив таке рішення до Центральної військово-лікарської комісії ЗСУ шляхом направлення письмової скарги. 02.09.2025 Центральна військово-лікарська комісія ЗСУ направила лист із поверненням скарги на довідку № 2025-0624-1230-0610-3 від 24.06.2025 у зв`язку з відсутністю копій медичних документів, на підставі яких можна стверджувати про обґрунтованість встановленого діагнозу та прийнятої постанови ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 . 10.09.2025 позивач повторно звернувся із скаргою на рішенням відповідача оформленим у вигляді довідки № 2025-0624-1230-0610-3 від 24.06.2025 до Центральної військово-лікарської комісії ЗСУ та надав документи на підтвердження свого діагнозу. Відповідь на повторну скаргу Центральна військово-лікарська комісія ЗСУ надала лише на адвокатський запит в кінці грудня 2025 року, зазначивши, що у ЦВЛК ЗС України на попередню скаргу надано відповідь, яку оформлено листом та надіслано на зазначену адресу для листування. Отже, на думку позивача, Центральна військово-лікарська комісія ЗСУ скаргу позивача не вирішила й повторного медичного обстеження військово-лікарською комісією не здійснила.

Разом із цим, позивач зазначає, що довідка ВЛК оформлена є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки не містить усіх необхідних реквізитів, зокрема:

- у вступній частині відсутній у графі “Номенклатурний номер” та у графі “Код”;

- у заключній частині не вказано місцезнаходження комісії;

- у заключній частині немає підпису, імені та прізвища оглянутого, дати ознайомлення;

- у заключній частині не вказані посади представників ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- в описовій частині відсутня графа “Окрема думка членів ВЛК”.

Таким чином, позивач просить скасувати оскаржуване рішення та зобов`язати повторно провести обстеження.

Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

06.03.2026 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у позовних вимогах ОСОБА_1 до військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 за безпідставністю.

У відповідності до положень ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

30.06.2022 ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі висновків медичної комісії ОСОБА_1 видано тимчасове посвідчення військовозобов`язаного НОМЕР_1 , в якому зазначено, що позивач за станом здоров`я визнаний обмежено придатний до військової служби. Призовною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби гр.1 ст. (наказ МОУ № 402-2008) і зарахований у запас 01.11.2021 за ст. 18. п. 1 абз. 3 ЗУ "Про ВО і ВС" та підлягає повторному медичному переосвідченню 06.2027 року.

24.06.2025 військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_2 проведено медичний огляд позивача, за результатами якого видано довідку № 2025-0624-1230-0610-3, згідно з якою його визнано придатним до військової служби.

10.07.2025 позивач оскаржив таке рішення до Центральної військово-лікарської комісії ЗСУ шляхом направлення письмової скарги.

02.09.2025 Центральна військово-лікарська комісія ЗСУ направила лист із поверненням скарги на довідку № 2025-0624-1230-0610-3 від 24.06.2025 у зв`язку із відсутністю копій медичних документів, на підставі яких можна стверджувати про обґрунтованість встановленого діагнозу та прийнятої постанови ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 .

10.09.2025 позивач повторно звернувся із скаргою на рішення відповідача у вигляді довідки № 2025-0624-1230-0610-3 від 24.06.2025 до Центральної військово-лікарської комісії ЗСУ та надав документи на підтвердження свого діагнозу.

З пояснень позивача в позовній заяві вбачається, що відповідь на повторну скаргу Центральна військово-лікарська комісія ЗСУ надала лише на адвокатський запит в кінці грудня 2025 року наступного змісту, вказавши, що ЦВЛК ЗС України на попередню скаргу надано відповідь, яку оформлено листом та надіслано на зазначену адресу для листування" (дану відповідь позивач до суду не подав).

Таким чином, на думку позивача, Центральна військово-лікарська комісія ЗСУ скаргу позивача не розглянула й повторного медичного обстеження військово-лікарською комісією не здійснила, що і стало підставою для звернення до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією РФ проти України було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

Згідно з частиною першої статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII(в редакції на час виникнення правовідносин, далі - Закон № 2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Згідно з частиною 9 статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Статтею 70 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" передбачено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, встановлює причинний зв`язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки і закладах охорони здоров`я Міністерства оборони, Служби безпеки України та інших військових формувань, а також Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення № 402).

Відповідно до п. 1.2 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Військово-лікарська експертиза - це :

- медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби;

- визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ;

- встановлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, осіб, звільнених з військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби.

Згідно з п. 2.1 Розділу І Положення № 402, для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Вказаним пунктом також визначено, що штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.

Пункт 2.2 Положення № 402 визначає, що штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону.

Відповідно до п. 2.4.10. Положення № 402 постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку.

Згідно з підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 розділу І Положення № 402 ЦВЛК має право: оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; перевіряти роботу підпорядкованих ВЛК з питань військово-лікарської експертизи; перевіряти організацію медичного огляду військовослужбовців та інших осіб у військових, цивільних лікувальних закладах, військових частинах; перевіряти організацію та стан лікувально-діагностичної роботи у військових, цивільних лікувальних закладах, медичних підрозділах військових частин та ВВНЗ у цілях військово-лікарської експертизи; витребовувати документи в частині, що характеризують обставини отримання захворювання, поранення, травми, каліцтва, необхідні для прийняття постанови про їх причинний зв`язок, а саме: виписки (витяги) з матеріалів адміністративного розслідування, матеріалів дізнання або судового розгляду, а також витяги з наказів, актів; особові та пенсійні справи, медичні документи (у разі витребовування оригіналів зазначених документів вони повертаються за належністю після складання протоколу); архівні довідки, характеристики та інші документи, необхідні для прийняття постанови (у разі надання копій зазначених вище документів копії підшиваються до складеного протоколу та передаються до архіву зі строком зберігання 50 років); залучати головних медичних фахівців Міністерства оборони України, лікарів-спеціалістів Національного військово-медичного клінічного центру та інших військових лікувальних закладів, спеціалістів інших спеціальностей, начальників медичної служби та представників командування (керівництва) військових частин, де проходить службу військовослужбовець, що оглядається, для вирішення питань військово-лікарської, лікарсько-льотної експертизи; перевіряти у військових комісаріатах і закладах охорони здоров`я України організацію, стан та результати лікувально-оздоровчої роботи серед допризовників та призовників, медичного огляду призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, осіб, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов`язаних, резервістів; направляти у військові лікувальні заклади на контрольне обстеження та медичний огляд військовослужбовців, членів їх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби), військовозобов`язаних, резервістів, працівників; запитувати від військових, цивільних лікувальних закладів, військових частин, військових комісаріатів і ВВНЗ додаткові дані для аналізу, узагальнення та оцінки результатів військово-лікарської експертизи; надавати до Генерального штабу Збройних Сил України, командуванням видів, Сил підтримки Збройних Сил України, керівникам органів місцевої адміністрації результати лікувально-оздоровчої роботи, проведеної серед допризовників та призовників, медичного огляду військовослужбовців, членів їх сімей, кандидатів на навчання у ВВНЗ, громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов`язаних, резервістів та іншого контингенту.

Абзацом 15 підпункту 2.3.4 пункту 2.3 глави 2 розділу I Положення № 402 передбачено, що ЦВЛК має право:

- розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України;

- запитувати документи в частині, що характеризують обставини отримання захворювання, поранення, травми, каліцтва, необхідні для прийняття постанови про їх причинний зв`язок, а саме: виписки (витяги) з матеріалів службового (спеціального) розслідування, матеріалів дізнання, досудового розслідування, а також витяги з наказів, актів; особові та пенсійні справи, медичні документи (у разі запиту оригіналів зазначених документів вони повертаються за належністю після складання протоколу); архівні довідки, характеристики та інші документи, необхідні для прийняття постанови (у разі надання копій зазначених вище документів копії підшиваються до складеного протоколу та передаються до архіву зі строком зберігання 50 років);

- надавати роз`яснення щодо формулювання постанов ВЛК (ЛЛК).

Відповідно до підпункту 2.3.5. Положення № 402 Постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Згідно з пунктом 3.8 глави 3 розділу І Положення № 402, постанова ВЛК районних, міських ТЦК та СП про ступінь придатності військовозобов`язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період оформлюється довідкою ВЛК (додаток 4 до цього Положення) у двох примірниках, яка дійсна протягом одного року з дня медичного огляду. Постанова ВЛК районних, міських ТЦК та СП про тимчасову непридатність або непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку підлягає затвердженню штатною ВЛК. Копія довідки видається особі, яка пройшла медичний огляд. Суд також бере до уваги, що зі змісту позовної заяви та долучених доказів убачається, що медичний огляд позивача 24.06.2025 проводився у примусовому порядку, без надання позивачеві можливості надати наявні в нього медичні документи, що свідчать про стан його здоров`я. Це саме по собі є порушенням вимог п. 1.1 глави 1 розділу II Положення № 402, відповідно до якого медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду, а отже передбачає повне дослідження медичної документації оглянутої особи. Ненадання особі можливості подати медичні документи для їх дослідження під час огляду позбавляє медичний огляд його змістовної складової та суперечить меті відповідної процедури.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, що висловлені у постанові від 18.03.2021 у справі № 280/4057/19, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Відповідач як суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Верховний Суд також неодноразово вказував, що при оскарженні рішень ВЛК суд перевіряє дотримання процедури прийняття висновку та вимог до його форми і змісту, не підміняючи при цьому спеціальну медичну експертизу.

На переконання суду, порушення вимог щодо форми та реквізитів постанови ВЛК є самостійною і достатньою підставою для визнання такої постанови протиправною та її скасування, оскільки вимоги до форми акта є невід`ємною складовою його законності як індивідуального акта суб`єкта владних повноважень.

Суд, дослідивши оскаржувану довідку № 2025-0624-1230-0610-3 від 24.06.2025, встановив, що дана довідка не може вважатися документом, складеним у встановленому законом порядку, оскільки в графі “відмітка про ознайомлення з постановою ВЛК (дата ознайомлення, підпис, власне ім`я та прізвище оглянутого)” відсутні заповнені графи.

Згідно з п. 2 пп. 22. Наказу № 402 "Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України" паперова копія документа з постановою ВЛК, що не потребує затвердження штатною ВЛК, видається особі, що пройшла медичний огляд, за її запитом в день звернення після закінчення медичного огляду у закладі охорони здоров`я, де проводився медичний огляд ВЛК, або у ТЦК та СП за місцем перебування на обліку. Паперова копія такого документа засвідчується печаткою закладу охорони здоров`я, де проводився медичний огляд (у разі звернення до закладу охорони здоров`я), або печаткою ТЦК та СП (у разі звернення до ТЦК та СП) та видається особі, що пройшла медичний огляд з її підписом про ознайомлення та датою. Паперова копія документа з постановою, що потребує затвердження штатною ВЛК, видається у ТЦК та СП за місцем перебування на обліку після отримання протоколу засідання штатної ВЛК у день звернення. Паперова копія документа з постановою засвідчується печаткою ТЦК та СП та видається особі з її підписом про ознайомлення та датою, разом з протоколом засідання штатної ВЛК, засвідченим печаткою штатної ВЛК.

Таким чином, оскаржувана довідка складена з порушенням норм Наказу № 402, що позбавляє її юридичної сили як належним чином оформленого документа, оскільки факт ознайомлення особи з висновком ВЛК є невід`ємною частиною процесу прийняття та оформлення даного адміністративного акта.

Крім того, у вступній частині довідки відсутні відомості у графах “Номенклатурний номер” та “Код”, у заключній частині не вказано місцезнаходження комісії та посади представників ІНФОРМАЦІЯ_4 , а в описовій частині відсутня графа “Окрема думка членів ВЛК”, що є порушенням вимог типової форми довідки ВЛК, затвердженої Наказом № 402. Вказані порушення у своїй сукупності є суттєвими і свідчать про недотримання відповідачем встановленого порядку оформлення постанови ВЛК.

Тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене довідкою № 2025-0624-1230-0610-3 від 24.06.2025 підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно провести обстеження та огляд з подальшим винесенням постанови про визначення придатності до служби відповідно до вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України № 402 від 14.08.2008 та історії хвороби ОСОБА_1 .

Суд зазначає, що враховуючи висновки Верховного Суду (постанова від 13.06.2018 у справі № 806/526/16, постанова від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18 ) про те, що в межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.

Питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями ВЛК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.

Отже, при розгляді позову щодо оскарження рішення лікарських комісій суди вправі перевіряти законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку (самостійно не оцінюючи медичну частину висновків).

Суд встановивши, що оскаржувана довідка складена з порушенням норм Наказу № 402 та підлягає скасуванню, тому логічним способом захисту порушеного права в даному випадку є зобов`язання відповідача повторно провести медичний огляд та обстеження ОСОБА_1 , за результатами якого прийняти відповідне рішення (постанову) з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, та з дотриманням вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України № 402 від 14.08.2008. При повторному проведенні медичного огляду відповідач зобов`язаний надати позивачеві реальну можливість подати всі наявні у нього медичні документи для їх дослідження комісією, що є обов`язковою складовою повного та всебічного медичного огляду відповідно до вимог Положення № 402.

Разом із тим, суд зазначає, що позивач оскаржив рішення до ЦВЛК, але обґрунтовану відповідь так і не отримав.

Відповідно до пункту 2.4.10. Глави 2 Розділу І Положення № 402 постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку.

Отже, законодавством встановлена альтернатива поведінки особи, у випадку незгоди з рішенням регіональної ВЛК, шляхом вибору органу оскарження або до ЦВЛК або до суду.

Тому суд не вбачає підстав для зобов`язання позивача повторно звертатися до ЦВЛК. Подальше вирішення спору в судовому порядку є правомірним та остаточним способом відновлення порушеного права позивача на належний медичний огляд.

Так, Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу оскаржуваного рішення, на відповідність вимогам частини 2 статті 2 КАС України, суд встановив, що рішення військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене довідкою № 2025-0624-1230-0610-3 від 24.06.2025 не може бути визнано належним чином обґрунтованим, мотивованим, та винесеним відповідно до чинного законодавства, оскільки з його змісту не вбачається проведення повного і всебічного аналізу наданої позивачем медичної документації з урахуванням конкретних статей Розкладу хвороб та вимог Положення № 402. Не наведено, які саме медичні документи були досліджені, які діагнози співвіднесені з якими нормами Розкладу, та яким чином це вплинуло на висновок про ступінь придатності.

Суд зазначає, що суб`єкт владних повноважень повинен наводити конкретні фактичні та юридичні підстави прийнятого рішення, а також зрозумілі мотиви відхилення доводів заявника.

Разом із тим, оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів наявність підстав для задоволення заявлених вимог. Отже суд скасовує рішення № 2025-0624-1230-0610-3 від 24.06.2025 та зобов`язує військово-лікарську комісію при ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно провести обстеження ОСОБА_1 з подальшим визначення придатності до служби відповідно до вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України № 402 від 14.08.2008 з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні суду.

При цьому, при повторному розгляді заяви відповідач повинен здійснити повний і всебічний аналіз наданої позивачем медичної документації з урахуванням конкретних статей Розкладу хвороб та вимог Положення № 402, зазначивши, які саме медичні документи були досліджені, які діагнози співвіднесені з якими нормами Розкладу.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, Крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, крім витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта).

У разі недотримання вимог частини п`ятій цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Станом на день постановлення рішення по суті спору на підтвердження розміру витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи, суду надано договір про надання правничої допомоги, ордер про надання правничої допомоги, акт виконаних робіт, детальний опис, та довідка № 6 від 11.02.2026, в якій зазначено, що ОСОБА_1 сплатив гонорар у сумі 10000 грн готівкою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, зазначено, що фіксований розмір гонорару у означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вказано, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих способів); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання способів); 3) обсягом наданих адвокатом способів та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Cуд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Аналогічна позиція суду викладена у постанові Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 580/3324/19.

Крім того, Верховним Судом у додатковій постанові від 08.03.2023 у справі № 873/52/22 зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення судових витрат у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 цього Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VІ гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі № 360/3764/18, за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна й інші проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Таким чином, аналізуючи документи надані представником позивача на підтвердження витрат на правничу (правову) допомогу, враховуючи категорію та складність справи, ціну та предмет позову, а також те, що розгляд справи відбувся в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без виклику сторін, виходячи з обсягу та характеру доказів у справі (відсутності експертиз, відсутності виклику свідків, тощо), суд вважає розмір вартості наданих послуг є неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг та результатом розгляду справи, а отже, вимоги про відшкодування 10000,00 грн витрат на правничу допомогу - необґрунтованими та такими, що не відповідають критеріям реальності та розумності.

Враховуючи досліджені судом докази щодо витрат на професійну правничу допомогу, критерії необхідності та доцільності понесених витрат, обсяг наданих послуг, суд доходить висновку про можливість відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 4000,00 грн на користь позивача.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 242-246, 260-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене довідкою № 2025-0624-1230-0610-3 від 24.06.2025.

Зобов`язати військово-лікарську комісію при ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно провести обстеження ОСОБА_1 з подальшим визначення придатності до служби відповідно до вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України № 402 від 14.08.2008 з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_5 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1331,20 грн (однієї тисячі триста тридцяти однієї гривні 20 копійок) та 4000,00 грн (чотири тисячі гривень 00 копійок) витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 22 травня 2026 р.

22.05.26