Рішення від 21 травня 2026 р. у справі №200/1496/26 — Донецький окружний адміністративний суд

Суд: Донецький окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 21 травня 2026 р.

Справа: №200/1496/26

Суддя: Зеленов А.С.

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2026 року Справа№200/1496/26

приміщення суду за адресою: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Незалежності, 1.

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів -

В С Т А Н О В И В:

До Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів, у якому позивач просить суд:

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 6327,81 грн. за період з 02.02.2026 по 09.02.2026;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку та виплати всіх належних виплат при звільненні ОСОБА_1 з військової служби;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 надати: належні довідки про нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 за весь період служби у відповідача та надати довідку про вартість речового майна;

- зобов`язати військову частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно»;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.06.2022 по 31.12.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача з 29.06.2022 по 31.12.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 01.01.2023 по 20.05.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача з 01.01.2023 по 20.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 18.06.2025 по 31.12.2025 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача з 18.06.2025 по 31.12.2025 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 01.01.2026 по 02.02.2026 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 01.01.2026;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача з 01.01.2026 по 02.02.2026 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 01.01.2026, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 80 календарних днів основної та додаткової відпустки за період з 2022 року по 2025 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 80 календарних днів основної та додаткової відпустки за період з 2022 року по 2025 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 50 % відсотків місячного грошового забезпечення за 3 календарних років військової служби;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 50 % відсотків місячного грошового забезпечення за 11 календарних років військової служби з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення за період з 29.06.2022 по 02.02.2026;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення за період з 29.06.2022 по 02.02.2026;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди у порядку постанови КМ України від 28.02.2022 № 168 у підвищеному до 100 000,00 грн. розмірі за безпосередню участь позивача у заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України з 24.05.2024 по 01.11.2024 та з 04.11.2024 по 22.03.2025;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду у порядку постанови КМ України від 28.02.2022 № 168 у підвищеному до 100 000,00 грн. розмірі у заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України з 24.05.2024 по 01.11.2024 та з 04.11.2024 по 22.03.2025 з урахуванням раніше проведених платежів за цей період часу;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 29.06.2022 по 02.02.2026;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 29.06.2022 по 02.02.2026 з встановленням для обчислення індексації місяця останнього збільшення (базового місяця) тарифної ставки (посадового окладу) - березень 2018.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу з 29.06.2022 по 02.02.2026 у військовій частині НОМЕР_1 . Однак, на думку позивача, відповідачем за час проходження військової служби не здійснювалось нарахування та виплата належного грошового забезпечення у повному розмірі та не провів усіх розрахунків при звільненні відповідно до вимог чинного законодавства, що й слугувало підставою для звернення позивача із цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 09.03.2026 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

До суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача зазначив, що позивача було виключено зі списків військової частини, а не звільнено. Таким чином, посилання позивача на норми, які регулюють санкції за несвоєчасний розрахунок саме при звільненні є помилковим.

Стосовно зобов`язання військову частину НОМЕР_1 надати: належні довідки про нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 за весь період служби у відповідача та надати довідку про вартість речового майна, вказує, що позивач не звертався до військової частини із будь-якими заявами про видачу зазначених документів та відповідно військова частина НОМЕР_1 і не відмовляла йому у їх видачі.

Щодо нарахування та виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, зазначає, що матеріали справи не містять ані доказів звернення позивача до відповідача під час звільнення із рапортом про виплату компенсації за не отримане речове майно, ані доказів формування відповідачем довідки - розрахунку вартості не отриманого позивачем речового майна чи відмови у формуванні такої довідки чи виплати позивачу компенсації не отриманого речового майна.

Щодо вимог по обчисленню та виплаті грошового забезпечення з 29.06.2022 по 02.02.2026 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний календарний рік, зазначає, що п. 4 Постанови № 704 у редакції від 24.07.2021 та подальших редакціях є чітко визначеним, з посиланням на прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року і не може трактуватися в іншому сенсі.

Стосовно виплати компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки, вказує, що військова частина повністю розрахувалась із позивачем за невикористані дні відпустки.

Стосовно зобов`язання здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 % відсотків місячного грошового забезпечення за 11 календарних років військової служби з урахуванням раніше виплачених сум. Позивач прослужив у військовій частині НОМЕР_1 повних три календарних роки з 29.06.2022 по 02.02.2026. За ці роки йому і було нарахована та виплачена одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 50 % відсотків місячного грошового забезпечення відповідно до п. п. 1 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про правовий та соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей», як військовослужбовцю офіцерського складу, яким було укладено контракт. До військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивач проходив військову службу в інших військових формуваннях та мав певну вислугу. При звільненні із попереднього місця військової служби позивач мав право на отримання. В наказі про виключення зі списків військової частини від 02.02.2026 №39 зазначена загальна календарна вислуга військової служби позивача, яка склала 11 років 09 місяців 18 днів. Відповідно до п. 7 розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам”, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання одноразової грошової допомоги, установленої Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". На думку відповідача ця вимога також безпідставна.

Щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення за період з 29.06.2022 по 02.02.2026. Позивач не відносився до категорії військовослужбовців визначених постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460, т. я. проходив військову службу за контрактом. Законодавством України не передбачено виплата одноразової грошової допомоги двічі, в розмірі 50% за кожний рік служби та 4% за кожний повний місяць служби.

Стосовно вимоги про нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди у порядку постанови КМ України від 28.02.2022 № 168 у підвищеному до 100 000,00 грн. зазначає, що відповідно до разрахункової картки за березень 2025 позивачу у квітні 2025 була виплачена додаткова винагорода в розмірі 30000 грн. за 26 днів та за 5 днів додаткова винагорода в розмірі 100000 грн. в розрахунку на місяць. Таким чином, військова частина НОМЕР_2 нараховувала та виплачувала позивачу додаткову винагороду, відповідно до діючого законодавства, а саме Порядку №260 та постанови №168, у зв`язку із чим, і ці вимоги позивача є безпідставними.

Щодо індексації грошового забезпечення з встановленням для обчислення індексації місяця останнього збільшення (базового місяця) тарифної ставки (посадового окладу) - березень 2018, вказує, що на момент підвищення тарифних ставок в березні 2018 року позивач не проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та не отримував доходу, а отже в спірних правовідносинах не можливо розрахувати розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А) та дослідити перевищення розміру підвищення доходу (А) суми можливої індексації (Б), оскільки розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року має обчислюватись виходячи з суми його грошового забезпечення (включно зі всіма складовими грошового забезпечення, які не мають разового характеру), яке в лютому та березні 2018 року йому не нараховувалось і не виплачувалось. Відтак, підвищення посадових окладів відповідно до Постанови № 704 в березні 2018 року не вплинуло на розмір грошового забезпечення позивача в контексті його зменшення або збільшення по відношенню до розміру грошового забезпечення у попередньому місяці, оскільки позивач станом на березень 2018 року не проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Поряд з цим, слід врахувати, що Постанова № 1294, з набранням чинності якою пов`язано початок обчислення величини приросту індексу споживчих цін (січень 2008 року) для обчислення індексації-різниці у березні 2018 року, була чинною у період з 01.01.2008 по 01.03.2018, що виключає можливість будь-якого її застосування до спірних правовідносин, т. я. позивач в той час не проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Військова частина НОМЕР_1 вважає, що застосування положень абз. 4-6 п. 5 Порядку № 1078 можливе тільки у разі якщо підвищення тарифних ставок (посадових окладів) відбулось під час проходження служби військовослужбовцем, якщо розмір підвищення його доходу дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Враховуючи викладене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню тільки приписи п. 10-2 Порядку № 1078, згідно з якими для новоприйнятих військовослужбовців обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає військовослужбовець. В 2023 році відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» виплата індексація була припинена. В 2024, 2025 та 2026 роках виплата індексації була передбачена законами про державний бюджет на відповідний рік, якими було передбачено базовим місяцем для врахування індексації січень відповідного календарного року. Дані закони є чинними та не були визнані неконституційними.

На підставі наведеного просив відмовити в повному обсязі в задоволенні позовних вимог.

У відповіді на відзив позивач підтримав заявлені позовні вимоги.

Ухвалою суду від 07.05.2026 витребувано у військової частини НОМЕР_1 : накази про надання ОСОБА_1 щорічних відпусток у період 2022-2026 роки; інформацію щодо розгляду звернень ОСОБА_1 від 12.02.2026 №ФЕ-19843461 та № ФЕ-19843324.

У додаткових поясненнях представник відповідача зазначив, що при підготовці наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.02.2026 №39 про виключення зі списків військової частини ОСОБА_1 в частині компенсації днів невикористаної відпустки була використана інформація, раніше надана військовій частині НОМЕР_1 ліквідованою в теперішній час військовою частиною НОМЕР_2 , де в спірний період проходив службу позивач. Однак при наданні відповіді на ухвалу суду, документально факт перебування у відпустці позивача не було підтверджено, у зв`язку із чим, військовою частиною НОМЕР_1 готується проект наказу про внесення змін до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.02.2026 №39 в частині компенсації невикористаної відпустки позивачем за 2023 та 2024 роки в повному обсязі. При прийнятті даного наказу суду найближчим часом буде наданий відповідний витяг. Таким чином, питання компенсації позивачу днів невикористаної відпустки в повному обсязі за 2023-2024 роки військовою частиною НОМЕР_1 буде вирішено самостійно. Також вказує, що звернення ОСОБА_1 від 12.02.2026 №ФЕ-19843461 до військової частини НОМЕР_1 не надходило.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов до наступного.

28.01.2026 відповідно до наказу №35 командира ВЧ НОМЕР_3 позивача - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) звільнено з військової служби (за станом здоров`я - наявність інвалідності).

Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 02.02.2026 №39 позивача, колишнього військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 , який перебуває в списках особового складу військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від “28” січня 2026 року №35 відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” у запас за підпунктом б) за станом здоров`я: за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), вважати таким, що “02” лютого 2026 року вибув зі складу сил та засобів оперативно-тактичного об`єднання “19-й армійський корпус”, які залучаються та беруть безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України до ІНФОРМАЦІЯ_1 для зарахування на військовий облік.

Наказано: «“02” лютого 2026 року виключити зі списків особового складу частини та зняти з усіх видів забезпечення, з продовольчого забезпечення за каталогом продуктів (загальновійськова) — “03” лютого 2026 року.

Щорічна основна відпустка за 2022 не надавалась.

Щорічна основна відпустка за 2023 використана тривалістю 15 діб.

Щорічна основна відпустка за 2024 використана тривалістю 15 діб.

Щорічна основна відпустка за 2025 використана тривалістю 15 діб.

Щорічна основна відпустка за 2026 рік не надавалась.

Щорічна додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, передбачена статтею 16-2 Закону України “Про відпустки” та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, за 2022 - 2026 роки не надавалась, грошова компенсація за цей же період не виплачувалась.

Грошову допомогу на оздоровлення відповідно до розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам” (зі змінами), в розмірі місячного грошового забезпечення за 2026 рік не отримував.

Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань відповідно до наказу Міністерства оборони України від “07” червня 2018 року №260 “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам” за 2026 рік не отримував.

Виплатити щомісячну премію в розмірі 390% від встановленого посадового окладу відповідно до окремого доручення Міністра оборони України від 04.01.2026 № 38/уд за період з “01” по “02” лютого 2026 року.

Виплатити надбавку за особливості проходження служби в мінімальному розмірі — 65% від встановленого посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років передбачену окремим дорученням Міністра оборони України від 04.01.2026 № 38/уд за період з “01” по “02” лютого 2026 року.

Виплатити грошову допомогу на оздоровлення відповідно до розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від "07" червня 2018 року №260 “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам” (зі змінами), в розмірі місячного грошового забезпечення за 2026 рік.

Виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань відповідно до наказу Міністерства оборони Україїш від “07” червня 2018 року №260 “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам” за 2026 рік у зв`язку із наявністю інвалідності.

Відповідно до статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, наказу Міністерства оборони України “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам” від 07 червня 2018 року №260, виплатити грошову компенсацію за не використані дні щорічної основної відпустки: 2022 рік в кількості 20 днів; за 2023 рік в кількості 20 днів; за 2024 рік в кількості 20 днів; за 2025 рік в кількості 20 днів; за 2026 рік в кількості 40 днів.

Виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, відповідно до пункту 3 розділу 31 Порядку виплатити грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від “07” червня 2018 року №260: за 2022-2026 роки (70 днів).

Виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків (всього за 3 роки) місячного грошового забезпечення за повний календарний рік служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від “17” липня 1992 року №393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб”.

Вислуга років у Збройних Силах станом на “02” лютого 2026 року становить: календарна — 11 років 09 місяців 18 днів; пільгова — 07 років 01 місяць 04 дні; загальна — 18 років 10 місяці 22 днів.»

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_5 .

Листом від 13.03.2026 №1553/6172 ВЧ НОМЕР_1 відповідачем повідомлено, що фінансово-економічною службою військової частини НОМЕР_1 в межах повноважень розглянуто звернення щодо перерахунку грошового забезпечення з липня 2022 року по 19.05.2023 року у підвищеному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб стосовно ОСОБА_1 .

Повідомлено, що в період проходження військової служби за період з липня 2022 по 19.05.2023 у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 , при розрахунку грошового забезпечення, а також грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших видів грошового забезпечення застосовувався розмір прожиткового мінімуму відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, а саме 1762 грн.

Щодо перерахунку грошового забезпечення повідомляє, що виплата грошового забезпечення здійснювалась відповідно до чинного законодавства, підстав для перерахунку грошового забезпечення немає, та за 2022-2025 при обрахунку грошової компенсації за невикористану щорічну та додаткову відпустку здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Відповідно довідки ВЧ НОМЕР_2 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України від 11.06.2025 № 1557/3398, позивач, начальник логістики-заступника командира батальйону логістики ВЧ НОМЕР_2 , дійсно в період з 05.08.2022 по 01.11.2024, та з 04.11.2024 по 22.03.2025 року брав (брала) участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в: Донецька область, Покровський район, Курахівська територіальна громада, с.Вознесенка, Донецька область, Покровський район, Селидівська міська громада, с. Вишневе, Донецька область, Торецька міська громада, Бахмутський район, с.Суха Балка, Донецька область, Покровський район, Селидівська міська громада, м.Селидове, Донецька область, Краматорський район, Іллінівська територіальна громада, с. Бересток, Донецька область, Покровський район, Очеретинська територіальна громада ,с.Пантелеймонівна

Підстава: бойовий наказ ОТУ «Донецьк» №БН-132Т/УО від 05.08.2022, бойове розпорядження ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » №БР-119/1/4070Т/ОТУ від 23.05.2024, бойове розпорядження ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » №БР-119/1/6128Т/ОТУ від 24.07.2024, журнал бойових дій військової частини НОМЕР_2 №4Т (розпочатий 27.07.2022), журнал бойових дій військової частини НОМЕР_2 №5Т (розпочатий 13.05.2023), журнал бойових дій військової частини НОМЕР_2 №6'Т (розпочатий 03.01.2024), журнал бойових дій військової частини НОМЕР_2 №7Т (розпочатий 30.06.2024),журнал бойових дій військової частини НОМЕР_2 №8Т (розпочатий 01.11.2024), журнал бойових дій військової частини НОМЕР_2 №9Т (розпочатий 08.02.2025)

Відповідно до рапорту командиру ВЧ НОМЕР_2 , відповідно до вимог пункту 2 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, запрошено виплатити військовослужбовцям командування, штабу, начальникам/командирам груп/служб та окремих підрозділів військової частини НОМЕР_2 додаткову винагороду за травень 2024 у таких розмірах:

30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань), зокрема у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України:

Зокрема, позивачу, за період з 24.05.2024 по 31.05.2024;

Відповідно до вимог пункту 2 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, запрошено виплатити військовослужбовцям командування, штабу, начальникам/командирам груп/служб та окремих підрозділів військової частини НОМЕР_2 додаткову винагороду за травень 2024 у таких розмірах:

100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам), а саме під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно:

Зокрема, позивачу, за період з 01.05.2024 по 23.05.2024 (на підставі БН ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » №БН-І32Т/УО від 05.08.2022, БР командира в/ч НОМЕР_1 №214т/11т від 25.022023, БН командира в/ч НОМЕР_2 №590дск від 25.02.2023, ПБР командира в/ч НОМЕР_1 №229т/14твід 26.02.2023, БР командира в/ч НОМЕР_1 №239т/16т від 26.02.2023, БР командира в/ч НОМЕР_1 №266т/17т від 01.03.2023, БН командира в/ч НОМЕР_2 №25т від 01.03.2023, БН командира в/ч НОМЕР_1 №460т/13твід 19.02.2024, БН командира в/ч НОМЕР_2 №143т від 28.02.2024, ЖБД в/ч НОМЕР_2 №6т (розпочатий 03.01.2024)).

Зокрема, позивачу, за період з 01.06.2024 по 30.06.2024.

Зокрема, позивачу, за період з 01.07.2024 по 31.07.2024.

Зокрема, позивачу, за період з 01.08.2024 по 31.08.2024.

Зокрема, позивачу, за період з 01.09.2024 по 30.09.2024.

Зокрема, позивачу, за період з 04.10.2024 по 31.10.2024.

Зокрема, позивачу, за період з 01.10.2024 по 03.10.2024 (на підставі БН командира в/ч НОМЕР_1 №3080т/134т від 19.09.2024, БН командира в/ч НОМЕР_2 №290т від 25.09.2024, ЖБД в/ч НОМЕР_2 №7т (розпочатий 30.06.2024)).

Зокрема, позивачу, за період з 01.11.2024 по 30.11.2024.

Зокрема, позивачу, за період з 01.12.2024 по 21.12.2024, 26.12.2024 по 27.12.2024, 30.12.2024 по 31.12.2024.

Зокрема, позивачу, за період з 22.12.2024 по 25.12.2024, 28.12.2024 по 29.12.2024 (на підставі БН командира в/ч НОМЕР_1 №3080т/134т від 19.09.2024, БН командира в/ч НОМЕР_2 №290т від 25.09.2024, ЖБД в/ч НОМЕР_2 №7т (розпочатий 30.06.2024)).

Зокрема, позивачу, за період з 01.01.2025 по 10.01.2025, 13.01.2025 по 20.01.2025, 23.01.2025 по 26.01.2025.

Зокрема, позивачу, за період з 11.01.2025 по 12.01.2025, 21.01.2025 по 22.01.2025, 27.01.2025 по 31.01.2025 (на підставі БН командира в/ч НОМЕР_1 №3080т/134т від 19.09.2024, БН командира в/ч НОМЕР_2 №290т від 25.09.2024, БР командира в/ч НОМЕР_1 №БР/59дск від 10.01.2025, БР командира в/ч НОМЕР_1 №БР/63дск від 11.01.2025, БР командира в/ч НОМЕР_2 №3965/дск від 11.12.2024, ЖБД в/ч НОМЕР_2 №8т (розпочатий 01.11.2024)).

Зокрема, позивачу, за період з 01.02.2025 по 05.02.2025, 08.02.2025 по 14.02.2025, 17.02.2025 по 19.02.2025, 22.02.2025 по 26.02.2025.

Зокрема, позивачу, за період з 06.02.2025 по 07.02.2025, 15.02.2025 по 16.02.2025, 20.02.2025 по 21.02.2025, 27.02.2025 по 28.02.2025 (на підставі БН командира в/ч НОМЕР_1 №3080т/134т від 19.09.2024, БН командира в/ч НОМЕР_2 №290т від 25.09.2024, БР командира в/ч НОМЕР_1 №БР/59дск від 10.01.2025, БР командира в/ч НОМЕР_1 №БР/63дск від 11.01.2025, БР командира в/ч НОМЕР_2 №3965/дск від 11.12.2024, ЖБД в/ч НОМЕР_2 №8т (розпочатий 01.11.2024), ЖБД в/ч НОМЕР_2 №9т (розпочатий 08.02.2025)).

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Щодо непроведення нарахування та виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.

Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей врегульовані Законом № 2011-XII.

За змістом частини другої статті 1-2 Закону № 2011-XII, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з абзацом другим пункту 1 статті 9-1 Закону № 2011-XII, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).

Так, пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Згідно з пунктами 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Тобто, з аналізу вказаних норм вбачається, що право на компенсацію вартості за неотримане речове майно визначається саме Законом, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 травня 2016 року за № 768/28898, затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період.

Пунктом 4 розділу І Інструкції № 232 передбачено, що речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно.

Майно особистого користування - це предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців.

Інвентарне майно - це предмети військової форми одягу, взуття, спорядження, технічні засоби речової служби, обладнання, намети, брезенти, контейнери та інше устаткування, яке є власністю Міністерства оборони України та яким забезпечуються військовослужбовці за потреби у мирний час та особливий період.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ «Порядок забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном особистого користування в мирний час та особливий період» Інструкції № 232, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».

Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Особливості речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період регламентовані розділом V Інструкції № 232.

Відповідно до пункту 1 розділу V Інструкції № 232, основною метою речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період є створення умов, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань особливого періоду.

Відповідно до пункту 8 розділу V Інструкції № 232, з уведенням воєнного часу військові частини і установи Збройних Сил переходять на забезпечення речовим майном з норм мирного часу на норми воєнного часу. Наявне речове майно і технічні засоби речової служби, які перебувають на поточному забезпеченні (отримані у мирний час), за винятком непридатного майна, використовуються на забезпечення потреб військ (сил). Строки носіння предметів у тилу обчислюються за нормами воєнного часу з дня їх видачі.

Пунктом 28 розділу V Інструкції № 232 передбачено, що військовослужбовці, призвані на військову службу за мобілізацією, забезпечуються речовим майном за нормами забезпечення на особливий період.

Під час переведення військових частин на штати воєнного часу із введенням режиму воєнного стану дія норм забезпечення повсякденної форми одягу, військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, призупиняється.

Військовослужбовці строкової служби в особливий період забезпечуються за Нормами мирного часу.

Пунктом 30 розділу V Інструкції № 232 встановлено, що особи сержантського, старшинського та рядового складу речовим майном забезпечуються за відповідними Нормами. Видача речового майна проводиться після прибуття їх до місця служби і зарахування до списків військової частини.

Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення № 1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20.01.2021 у справі № 200/1873/19-а чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Отже, військовослужбовці, обтяжені під час проходження військової служби власними витратами на придбання речового майна, мають правомірні очікування на отримання його грошової компенсації.

Так, за приписами пункту 4 розділу ІІІ Інструкції № 232 військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, мають право за бажанням отримати або речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього.

В свою чергу, пунктом 29 розділу V Інструкції № 232 визначено, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.

Аналіз змісту вказаних положень свідчить, що норма пункту 29 розділу V Інструкції № 232 не суперечить праву військовослужбовця на отримання компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі, яке передбачено Порядком № 178, натомість встановлює лише неможливість видачі предметів речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період.

Доводи відповідача про те, що всупереч закону позивач своїм правом на грошову компенсації вартості не отриманого речового майна при звільнені не скористався та з відповідним рапортом до командування Військової частини не звернувся, суд вважає необґрунтованими та зазначає наступне.

Як було зазначено вище, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як свідчать встановлені обставини справи, наказом командира військової частини №39 від 02.02.2026 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини, знято з усіх видів забезпечення та проведено остаточний розрахунок із виплати належних позивачу при звільненні сум.

При цьому, відповідно до змісту наведеного наказу, питання щодо виплати позивачу грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно вирішено не було.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було подано рапорт командиру ВЧ НОМЕР_1 від 30.12.2025, в якій він просив, зокрема, на день виключення його зі списків військової частини прошу виплатити всі належні грошові кошти (грошове забезпечення, компенсацію за невикористані відпустки, одноразову грошову допомогу при звільнені мобілізованих осіб, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу, тощо), а також надати довідку про вартість неотриманого речового майна.

Аналіз норм статті 9-1 Закону № 2011-XII, абзаців першого, третього пункту 242 Положення № 1153/2008, а також пунктів 2, 3 Порядку № 178, свідчить, що позивач має право на грошову компенсацію замість неотриманого речового майна.

При цьому застосовування в пункті 3 Порядку № 178 словосполучення у разі звільнення з військової служби, а не, наприклад, при звільненні з військової служби, дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Слід зазначити, що у грудні 2025 позивач фактично звернувся із заявою про виплату грошової компенсації за не отримане речове майно, що, зокрема, передбачено пунктом 4 Порядку № 178, однак грошову компенсації вартості за не отримане речове майно не було виплачено, відповідний розрахунок не здійснено, довідку не видано.

Отже, з огляду на викладені обставини справи, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату компенсації за неотримане речове майно за період проходження служби, розмір якої визначається на підставі пунктів 4, 5 Порядку № 178.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 11.09.2019 по справі № 825/1104/17, що враховується судом відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.

Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, аналізуючи наведені норми права, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у цій частині.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Щодо обчислення та виплати позивача грошового забезпечення без урахування розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 року № 704.

Судом встановлено, що у спірний період з 29.06.2022 по 02.02.2026, позивач проходив військову службу.

28.01.2026 відповідно до наказу №35 командира ВЧ НОМЕР_3 позивача звільнено з військової служби (за станом здоров`я - наявність інвалідності). У наказі визначено, що позивача знаходиться у складі ЗС – із 29.06.2022.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.02.2026 №39 позивача було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

За результатами звернення позивача, відповідачем у листі від 13.03.2026 №1553/6172 повідомлено, що основні та додаткові види грошового забезпечення обчислювалися із посадового окладу та окладу за військовим званням, які у свою чергу розраховувалися року із застосуванням при їх обчисленні розрахункової величини у розмірі 1762 грн

Позивач, вважаючи, що такий обрахунок грошового забезпечення мав бути проведений виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти.

Враховуючи, що відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує проти визначеного позивачем спірного періоду, суд відповідно до частини першої статті 78 КАС України вважає цю обставину встановленою, оскільки вона не спростовується матеріалами справи.

При вирішені спору суд виходить із того, що положеннями Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Проте постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Отже, пунктом 4 Постанови № 704 було чітко визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Однак у подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.

З наведеного слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.

Суд вважає за необхідне врахувати правову позицію викладену Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21.

Так, у рішенні суду зроблено наступні висновки:

- з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

- встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Тобто, з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.

Таким чином, розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, повинно бути визначене шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22.

У межах правовідносинах, спір між сторонами виник у зв`язку із незастосуванням відповідачем при обчисленні грошового забезпечення позивача у спірному періоді прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 1 січня 2022-2025 року.

Відповідачем не заперечується, що при розрахунку грошового забезпечення позивачу у спірний період застосовано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 та/або розрахункова величини у розмірі 1762,00 грн.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Статтею 7 Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2018 встановлено у сумі 1 762,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2020 встановлено у сумі 2102,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2021 встановлено в сумі 2 270,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2022 встановлено в сумі 2 481,00 грн.

Станом на 01 січня 2023 року встановлений в розмірі 2684,00 грн. (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»);

Станом на 01 січня 2024 року встановлений в розмірі 3028,00 грн. (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»);

Станом на 01 січня 2025 року встановлений в розмірі 3028,00 грн. (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік»);

Станом на 01 січня 2026 року встановлений в розмірі 3328,00 грн. (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік»).

Водночас, суд враховує, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023 та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини.

З огляду на наведене, у період з 29.06.2022 по 19.05.2023 року грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти.

Згідно із рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі № 320/29450/24 визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 щодо внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів суд зазначає, що за правилами статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі № 320/29450/24 набрало законної сили 18.06.2025 року згідно постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року у справі № 320/29450/24, а тому саме з 18.06.2025 року дія попередня редакція постанови КМУ №704, яка діяла до зазначених змін.

Між тим, суд враховує, що у період з 20.05.2023 року по 18.06.2025 року постанова №481 була чинною та у відповідача не було альтернативного варіанту поведінки аніж враховувати її під час обрахунку посадових окладів військовослужбовців, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для визначення протиправних дій відповідача щодо врахування вимог постанови №481 при обрахунку посадового окладу з 20.05.2023 по 17.06.2025

Відповідно, позовні вимоги позивача за період з 20.05.2023 по 17.06.2025 задоволенню не підлягають, оскільки у цей період розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Водночас, знову ж таки, відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, зміни до пункту 4 Постанови №704, внесені пунктом 2 Постанови №481, з 18.06.2025 не підлягають застосуванню.

На підставі зазначеного, після набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі №320/29450/24 виникли правові підстави для перерахунку окладів військовослужбовців з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт (без використання обмеження у розмірі 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

З огляду на наведене, у період з 18.06.2025 по 31.12.2025 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025, згідно із Законом України Про Держбюджет України на 2025 рік та станом на 01.01.2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб визначений у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» і становить 3328,00 грн, то таким чином, суд вважає, що грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» у період з 01.01.2026 по 02.01.2026.

Позивач просив зобов`язати відповідача при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення компенсувати йому суму податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку №44.

Так, відповідно до пункту 2 Порядку №44 визначено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

За приписами пунктів 4, 5 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Відтак, суд погоджується з позивачем, що нарахування та виплату грошового забезпечення слід проводити з врахуванням пункту 2 Порядку №44.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України взаємопов`язані позовні вимоги належить задовольнити у спосіб визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.06.2022 по 31.12.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022; Зобов`язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача з 29.06.2022 по 31.12.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44; Визнання протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 01.01.2023 по 19.05.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023; Зобов`язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача з 01.01.2023 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44; Визнання протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 18.06.2025 по 31.12.2025 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025; Зобов`язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача з 18.06.2025 по 31.12.2025 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44; Визнання протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 01.01.2026 по 02.02.2026 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 01.01.2026; Зобов`язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача з 01.01.2026 по 02.02.2026 з урахуванням посадовогоокладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 01.01.2026, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Щодо вимог зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача компенсацію за невикористані 80 календарних днів основної та додаткової відпустки за період з 2022 року по 2025 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Позивач у позовній заяві обґрунтовує такі позовні вимоги тим, що під час проходження військової служби з 29.06.2022 по 02.02.2026 позивач не використовував основну та додаткову відпустки, а тому підлягають грошовій компенсації 160 календарних днів за 2022-2025 роки з урахуванням раніше виплачених сум.

У клопотанні про долучення доказів від 16.03.2026 позивач вказує, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.02.2026 № 39 (по стройовій частині) позивачу призначена грошова компенсація за невикористані календарні дні щорічних відпусток за період з 2022 по 2026 рік у загальній кількості 120 днів. Водночас відповідно до розрахункових листів за лютий 2026 року щодо позивача, останньому виплачена грошова компенсація лише за 90 календарних днів невикористаної відпустки. Зазначене підтверджує протиправність дій відповідача.

Доказів щодо внесення змін до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.02.2026 №39 суду не надано.

Щорічна основна відпустка за 2022 не надавалась.

Щорічна основна відпустка за 2023 використана тривалістю 15 діб.

Щорічна основна відпустка за 2024 використана тривалістю 15 діб.

Щорічна основна відпустка за 2025 використана тривалістю 15 діб.

Щорічна основна відпустка за 2026 рік не надавалась.

З наданого наказу вбачається, що позивачу призначена грошова компенсація за невикористані календарні дні щорічних відпусток за період з 2022 по 2026 рік у загальній кількості 120 днів.

З наданої табуляграми за лютий 2026 року вбачається, що позивачу компенсовано не використані дні щорічної основної відпустки у кількості 90 днів; за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у кількості 70 днів.

Отже, із встановлених обставин, можна дійти висновку про те, що позивачу недонарахована компенсація за невикористані календарні дні щорічних відпусток за період з 2022 по 2026 рік у кількості 30 днів, які раніш були визначенні наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 02.02.2026 №39.

Оцінюючи надані сторонами пояснення та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у цій частині. Відтак, ефективним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, право на яку виникло відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02 лютого 2026 року № 39, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо перерахунку та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 50 % відсотків місячного грошового забезпечення за 11 календарних років військової служби з урахуванням раніше виплачених сум, суд вказує наступне.

Встановлено, що відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.02.2026 №39 ппозивачу обрахована вислуга років у Збройних Силах станом на 02.02.2026 становить: календарна - 11 років 09 місяців 18 днів.

Також, у витягу із наказу командира військової частини військової частини НОМЕР_1 від 02.02.2026 №39 зазначено про виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні за 03 повних років служби в розмірі 50 %.

Враховуючи те, що відповідач не у повному обсязі нарахував та виплатив позивачу суму одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 3 повних років, а не за 11 повних років військової служби, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у цій частині, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 2 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу №2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до підпункту першого пункту другого статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей №2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби, зокрема за станом здоров`я.

У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, крім тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги (абз. 23 п.п. 3 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII).

Частиною 6 статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (в подальшому - Закон № 2232-ХІІ), визначено такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до пункту 1 розділу XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Згідно з пунктом 7 розділу XXXII Порядку №260 у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання одноразової грошової допомоги, установленої Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Для визначення розміру одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби строк календарної служби осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, обчислюється згідно з пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (зі змінами) (пункт 8 розділу XXXII Порядку №260).

Абзацами 1, 2 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» (в подальшому - Постанова № 393) установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах б-д, ж і з статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються: військова служба в Збройних Силах, Державній прикордонній службі, Національній гвардії, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ та інших військових формуваннях, створених Верховною Радою України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, Державній спеціальній службі транспорту.

Пунктом 4 Постанови № 393 визначено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування на пільгових умовах до вислуги років, - у відповідному пільговому обчисленні для визначення розміру пенсії.

Відповідно до абзацу 8 пункту 10 Постанови № 393, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та осіб, зазначених в абзаці дев`ятому цього пункту, виплачується одноразова грошова допомога в розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно із абзацом 10 пункту 10 Постанови № 393, строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.

Вказані вище нормативно-правові акти передбачають, що військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Водночас, статтею 15 Закону № 2011-XII та пунктом 7 розділу XXXII Порядку №260 встановлено виняток, за умови якого повторно звільненій з військової служби особі виплачується одноразова грошова допомога з урахуванням періоду попередньої служби, як-то ненабуття права на отримання такої грошової допомоги при попередньому звільненні зі служби.

Отже, для визначення періоду за який виплачується грошова допомога визначальною є обставина набуття чи не набуття особою права на отримання відповідної допомоги під час проходження служби у попередніх періодах.

Як встановлено судом, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.02.2026 №39 (по стройовій частині) календарна вислуга позивача у ЗСУ складає – 11 років 09 місяців 18 днів.

Проте, цим наказом визначено виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні за 03 повних років служби в розмірі 50 %.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначає, що позивачу виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні за 03 повних років безперервного проходження військової служби, оскільки в його особовій справі на дату звільнення були відсутні відомості про отримання чи не отримання одноразової грошової допомоги у разі звільнення за час попереднього проходження військової служби.

Також у відзиві на позовну заяву відповідачем не заперечується, що календарна вислуга років позивача у Збройних Силах України станом на 02.02.2026 становить 11 років 09 місяців 18 днів.

Суд зазначає, що згідно приписів ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Проте, під час розгляду даної справи відповідачем не подано суду належних доказів того, що звільнення позивача з військової служби 02.02.2026 є повторним, та доказів того, що позивач при попередньому звільненні набував права на виплату такої допомоги.

Більш того, до матеріалів справи було додано лист Департамент стратегічних розслідувань Національна поліція України № 28805/042025 від 05.03.2025 у якому йдеться про те, що позивачу одноразова грошова допомога відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2262-XII не виплачувалась.

Отже, оскільки до звільнення із військової служби позивач не набував права на виплату такої допомоги та її не отримував, тому у день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 – 02.02.2026, він має право на виплату такої допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 11 повних календарних років служби в Збройних Силах України.

Враховуючи викладене, суд, з метою належного способу захисту прав позивача вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 11 повних календарних років служби відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з урахуванням виплачених сум.

Що ж до вимог позивача про виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення, то суд враховує наступне.

Відповідно до статті 1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах:

1) 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби:

за станом здоров`я;

за власним бажанням під час дії воєнного стану (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України);

які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду;

які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду;

у зв`язку із закінченням особливого періоду або оголошенням демобілізації та небажанням продовжувати військову службу за новим контрактом військовослужбовцями, які проходили військову службу за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Водночас абзацом 7 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XI передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їх призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, крім тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

При цьому частина 6 статті 2 Закону № 2232-XII визначає такі види військової служби:

- строкова військова служба;

- військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

- військова служба за контрактом осіб рядового складу;

- військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

- військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;

- військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

- військова служба за призовом осіб офіцерського складу;

- військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Таким чином, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.

У контексті досліджуваних правовідносин суд звертає увагу, що сам правовий статус позивача як особи, яка має право на одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% грошового забезпечення на підставі ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (як військовослужбовцю офіцерського складу, який проходив службу за контрактом та який звільнився зі служби за станом здоров`я), є безспірним. Єдиним предметом розбіжностей між сторонами є встановлення конкретного періоду (кількості календарних років) служби позивача, який має бути покладений в основу розрахунку цієї виплати військовою частиною НОМЕР_1 .

Суд вказує, що абзац 7 пункту 2 статті 15 Закону №2011-XI є спеціальною нормою, що містить особливі умови виплати одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям, які проходили військову службу за призовом по мобілізації, а саме:

- особливий суб`єкт отримання допомоги - військовослужбовець, який був призваний на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією;

- обмежений період виплати одноразової грошової допомоги - виплата здійснюється за період проходження військової служби за призовом у зв`язку з мобілізацією;

- при виплаті такої допомоги не враховується період попередньої військової служби у мирний час.

Відтак саме положення абзацу 7 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XI підлягають застосуванню до спірних правовідносин, що стосуються виплати одноразової грошової допомоги.

Аналогічного висновку в подібних правовідносинах дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд в постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 240/11645/21 та від 17 вересня 2024 року у справі № 120/18077/23.

Так, на виконання вимог пункту 2 статті 15 Закону №2011-XI Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 17 вересня 2014 року № 460, якою затвердив Порядок та умови виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби (далі - Порядок № 460).

Відповідно до пунктів 1 - 4 Порядку № 460 військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Розмір допомоги обчислюється з урахуванням пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей".

Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.

Отже, військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Аналіз вищенаведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що право особи на виплату одноразової грошової допомоги, право на отримання якої в військовослужбовця не виникло при попередньому звільненні, нерозривно пов`язано з проходженням військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, грошова допомога за який обчислюється в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення, отриманого ним за кожний повний календарний місяць служби (п. 1 Порядку №460).

Таким чином, враховуючи вищезазначене, правове регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що при звільненні з військової служби у військовій частині позивач, як військовослужбовець, що проходив військову службу за контрактом та набув права на отримання грошової допомоги при попередньому звільненні з військової служби, відповідно до абзацу 7 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI, відповідно порядку №460, не має права на одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення, отриманого ним за кожний повний календарний місяць служби з врахуванням попереднього періоду проходження військової служби, оскільки позивач не відносився до категорії військовослужбовців, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Варто звернути увагу на те, що положеннями Закону №2011-XI не передбачено можливості набуття військовослужбовцем права на виплату декількох одноразових допомог при звільненні з різних підстав набуття права на них.

За наведених обставин відсутні підстави для зобов`язання відповідача виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення за період з 29.06.2022 по 02.02.2026.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати додаткової винагороди в розмірі 100000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України за період з 24.05.2024 по 01.11.2024 та з 04.11.2024 по 22.03.2025, суд зазначає наступне.

Пунктом 1-1 постанови №168 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що на період воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Відповідно до п. 1-2 Постанови № 168 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Згідно з п. 2-1 Постанови № 168 порядок, умови і розміри виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови визначають міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки.

Відповідно до статті 8 Закону України від 06.12.1991 № 1934-XII "Про Збройні Сили України" (далі - Закон України № 1934-XII) Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, в тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону України № 2011-XII).

Наказом Міністра оборони України від 01.04.2022 № 98, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.04.2022 за № 382/37718 (застосовується з 24.02.2022), внесено зміни до Порядку № 260 шляхом доповнення розділу І пунктом 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Так, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07.03.2022 №248/1217, від 25.03.2022 № 248/1298, від 18.04.2022 № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01.06.2022), а потім окреме доручення від 23.06.2022 № 912/з/29.

Відповідно до пункту 3 цього окремого доручення Міністр оборони України установив, що райони ведення бойових дій та склад створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України.

Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:

- бойовий наказ (бойове розпорядження);

- журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

- рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Згідно з пунктом 5 цього окремого доручення Міністр оборони України установив виплату додаткової винагороди в розмірі 100000,00 грн або 30000,00 грн здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) по особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (пункт 6 окремого доручення).

Пункт 9 згаданого окремого доручення обумовив до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000,00 грн або 30000,00 грн не включати військовослужбовців, які:

- самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства) включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника) (підпункт 9.4 пункту 9);

- вживати алкогольні напої (наркотичні або психотропні речовини) на території військової частини як у службовий, так і в позаслужбовий час, прибували на службу та/або виконували обов`язки військової служби в нетверезому стані (у стані наркотичного сп`яніння) - за місяць, у якому здійснено таке правопорушення, оголошеного наказом командира (начальника) (підпункт 9.8 пункту 9).

В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 № 43 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168" внесено зміни до пункту 1, зокрема: слова "військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора", "співробітникам Служби судової охорони" виключено та після слів "перебуваючи безпосередньо в районах" доповнено словами "їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора".

Наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 44, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.01.2023 № 177/39233 (який застосовується з 01.02.2023) внесено зміни до Порядку № 260, зокрема доповнено цей Порядок новим розділом: "XXXIV. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану".

Пунктом 2 розділу ХХХІV Порядку № 260 встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" виплачується в таких розмірах:

- 100000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), та виконують бойові (спеціальні) завдання (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):

- під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно;

- у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;

- із здійснення польотів у районах ведення воєнних (бойових) дій, ведення повітряного бою;

- у районах ведення воєнних (бойових) дій з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії;

- на території противника (в тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);

- з вогневого ураження повітряних (морських) цілей противника;

- з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту;

- кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);

- у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів;

- з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

- 50 000 гривень - тим, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах).

Перелік цих органів військового управління (управлінь (штабів) угруповань військ (сил)) затверджується Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України;

- 30000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):

- у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України, які здійснюють управління діючими угрупованнями військ (сил) (далі - завдання у складі угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління);

- з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури згідно з бойовими розпорядженнями;

- із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими (логістичними) розпорядженнями.

Військовослужбовцям, які в установленому законодавством порядку відряджені до складу військових адміністрацій у районах ведення воєнних (бойових) дій для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, виплата додаткової винагороди здійснюється у розмірі 30000 гривень.

За пунктом 3 розділу ХХХІV Порядку № 260 райони ведення воєнних (бойових) дій, склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України та склад резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.

Згідно з пунктом 4 розділу ХХХІV Порядку № 260 підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи) у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:

- бойовий наказ (бойове розпорядження);

- журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

- рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Отже, обов`язковою умовою для нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, є документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, що здійснюється на підставі бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу та довідок командира військової частини.

Судом враховується, що у постанові від 06.06.2024 у справі № 400/1217/23 Верховний Суд дійшов висновку, що при прийнятті такого рішення (окремого доручення) Міністр оборони України як очільник відповідного міністерства, реалізував делеговані йому повноваження щодо визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям відповідного військового формування - Збройних Сил України, та з метою забезпечення реалізації пункту 1 Постанови № 168, шляхом прийняття в межах свої повноважень відповідних окремих рішень, визначив на період дії воєнного стану порядок та умови виплати додаткової винагороди, а також документи для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та заходах.

При дослідженні порядку та умов цієї виплати, Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій само по собі не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100000,00 грн на місяць, передбаченої Постановою № 168. Ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні Постанови № 168 означають "безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів" та підтвердження цих обставин відповідними документами.

Документальним підтвердженням можуть слугувати: бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій або журнал ведення оперативної обстановки (підсумкове, термінове, позатермінове) або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад), рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (спеціальних) завдань.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом зокрема, у постановах від 06.08.2024 у справі № 400/10311/23, від 07.11.2024 у справі № 200/2297/23, від 05.12.2024 у справі №420/19038/23, від 27.02.2025 у справі № 340/3447/23 та багатьох інших.

У свою чергу, у постанові від 22.04.2025 у справі № 520/17681/23, Верховний Суд у межах тлумачення пункту 1 Окремого доручення № 912/з/29 щодо Військової частини як військової частини Зенітних ракетних військ Повітряних сил Збройних Сил України термін "безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів" (далі - безпосередня участь) охоплює виконання військовослужбовцем, зокрема:

- бойових завдань у складі частини, що веде бойові дії у складі сил оборони в районі ведення бойових дій (абзац 1);

- бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей противника (абзац 9);

- бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей (абзац 10).

Аналіз наведених положень свідчить, що виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей визнається "безпосередньою участю" незалежно від місця їх виконання (тобто навіть поза районами ведення бойових дій). Натомість, виконання бойових завдань з виявлення та супроводу повітряних цілей набуває статусу "безпосередньої участі" лише за умови їх здійснення у районах ведення воєнних дій.

Таким чином, позивач як військовослужбовець Збройних Сил набуває право на отримання збільшеної до 100000,00 грн. додаткової винагороди у разі безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

У цій справі спір стосується наявності чи відсутності підстав для виплати позивачу додаткової винагороди 100000,00 грн. відповідно до постанови №168 за період з 24.05.2024 по 01.11.2024 та з 04.11.2024 по 22.03.2025.

Верховний Суд у постановах від 21.12.2023 у справі № 200/193/23, від 26.06.2024 у справі №200/216/23, від 31.07.2024 у справі № 200/625/23, від 05.08.2024 у справі № 200/4100/23, від 28.08.2024 у справі № 200/1310/23, від 04.09.2024 у справі № 280/2228/23, від 30.09.2024 у справах № 200/232/23 та № 200/440/23, від 05.12.2024 у справі № 120/4135/23 та від 17.12.2024 у справі № 120/5140/23 на підставі аналізу положень Наказу № 164-АГ зазначив, що для відповідача підставою для виплати додаткової винагороди відповідно до пункту 1 Постанови № 168 є саме документальне підтвердження участі позивача як військовослужбовця у бойових діях (заходах) у розумінні пункту 3 цього Наказу (бойовий наказ, журнал бойових дій чи рапорт) та навіть якщо підтверджуючі докази містять формальні недоліки, але засвідчують фактичну участь у заходах, це може бути достатньо для нарахування означеної додаткової винагороди.

Натомість, право на таку винагороду у військовослужбовців виникає виключно за умов документального підтвердження виконання у відповідні дні військовослужбовцем бойових завдань, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів.

Суд враховує, що сам по собі факт перебування військовослужбовця в районі виконання бойових завдань, визначених бойовими розпорядженнями, не є безумовною підставою для отримання збільшеної до 100000,00 грн. додаткової винагороди, передбаченої п. 1 Постанови №168.

Для підтвердження такої участі вимагається сукупність інформації, викладеної у наступних документах: бойові накази (бойового розпорядження); журнали бойових дій, журнали ведення оперативної обстановки, бойового донесення або постової відомості; рапорти (донесення) начальника (командира) відповідного підрозділу.

Як встановлено судом, відповідно до рапортів начальника штабу-заступника командира військової частини НОМЕР_2 , тобто безпосереднього начальника позивача, виконував бойові завдання із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України, які відповідно до абз. 16 п. 2 розділу ХХХІV Порядку №260 дають право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. в наступні періоди: з 24.05.2024 по 31.05.2024; з 01.06.2024 по 30.06.2024; з 01.07.2024 по 31.07.2024; з 01.08.2024 по 31.08.2024; з 01.09.2024 по 30.09.2024; з 04 по 31.10.2024; з 01 по 21, з 26 по 27, з 30 по 31.12.2024; з 1 по 10, з 13 по 20, з 23 по 26.01.2025; з 01 по 05, з 08 по 14, з 17 по 19, з 22 по 26.02.2025; у березні 2025 позивач не виконував будь-яких завдань, за виконання яких виплачується додаткова винагорода.

Відповідно до рапортів начальника штабу-заступника командира військової частини НОМЕР_2 позивач виконував бойові завдання під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони, які відповідно до абз. 2-3 п. 2 розділу ХХХІV Порядку №260 дають право на отримання додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. в наступні періоди: з 01 по 03.10.2024; з 22 по 25, з 28 по 29.12.2024; 11,12, 21, 22, з 27 по 31.01.2025; 6, 7, 15, 16, 20, 21, 27, 28.02.2025.

З наданих табуляграм за 2024-2025 рр вбачається, що позивачу виплачена вище вказана винагорода, відповідно до рапортів начальника штабу-заступника командира військової частини НОМЕР_2 .

Доказів того, що позивач у період з 24.05.2024 по 01.11.2024 та з 04.11.2024 по 22.03.2025 безперервно виконував бойові завдання, які дають право на отримання додаткової винагороди 100000,00 грн., матеріали справи не містять позивачем таких доказів також не надано.

Тобто, матеріалами справи підтверджено, що за спірний період позивачу в повному обсязі нарахована та виплачена додаткова грошова винагорода, передбачена постановою КМУ від 28.02.2022 №168.

Суд зазначає, що хоча закон покладає основний тягар доказування на відповідача, однак це не означає звільнення позивача від обов`язку доводити свої вимоги. Відповідач документально підтвердив правомірність своїх нарахувань, водночас позивач не надав доказів на спростування цих обставин.

В обґрунтування своїх позовних вимог щодо отримання додаткової винагороди у розмірі, збільшеному до 100000,00 грн., за спірний період, позивач посилається лише на довідку ВЧ НОМЕР_2 від 11.06.2025 № 1557/3398 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, в якій зазначено, що дійсно в період з 05.08.2022 по 01.11.2024 та з 04.11.2024 по 22.03.2025 брав (брала) участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Однак, суд зазначає, що така довідка може бути видана не лише для цілей підтвердження права на отримання винагороди, установленої постановою № 168, а й з іншою, відмінною метою. При цьому, періоди, зазначені у довідці, не виключають участі військовослужбовця у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, що дає право на отримання додаткової грошової винагороди, проте розмір її виплати не визначає лише на рівні 100000,00 грн.

Крім того, в постанові від 06 травня 2026 року у справі № 520/22190/23 Верховний Суд, розглядаючи аналогічний спір, дійшов наступних висновків:

"... зазначення у довідці про безпосередню участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України від 18.05.2023 № 792 періодів з 07.03.2022 по 31.12.2022 не є безумовною підставою для виплати додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 грн, передбаченої постановою №168, за весь указаний період, оскільки така довідка може бути видана не лише для цілей підтвердження права на отримання винагороди, установленої постановою №168, а й з іншою метою, відмінною від тієї, з приводу якої виникли спірні правовідносини.

Разом з тим, суди правильно звернули увагу на те, що періоди, зазначені у довідці, не виключають участі військовослужбовця у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що дає право на отримання додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 грн, проте періоди проходження особою служби, які не внесені до неї, виключають таке право.

Доводи позивача про його постійну та безпосередню участь у заходах оборонного характеру у зоні бойових дій та посилання на події в Харківській області у період його служби не спростовують того, що виконання у складі військової частини НОМЕР_1 полягало виключно у виконанні бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей, що відповідає терміну "безпосередня участь", згідно з пунктом 1 Окремого доручення, навіть, якщо частина не входить до переліку органів управління в зоні бойових дій".

Крім того, в постанові від 06 травня 2026 року у справі № 520/22190/23 Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що довідка про безпосередню участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України видана за формою, встановленою додатком 6 до Порядку № 413, тобто для надання статусу учасника бойових дій та не є безумовною підставою для виплати додаткової грошової винагороди у розмірі: 100000 грн., встановленої Постановою № 168, за весь вказаний період, оскільки така довідка може бути видана не лише для цілей підтвердження права на отримання винагороди встановленої Постановою № 168, а й з іншою метою, відмінною від тієї, з приводу якої виникли спірні правовідносини.

Враховуючи вище вкладене суд зазначає, що вказана довідка ВЧ НОМЕР_2 від 11.06.2025 № 1557/3398 складена за формою додатку 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 (зі змінами). Така довідка в розумінні пункту 4 цього Порядку є підставою для надання заявнику статусу учасника бойових дій, про що і зазначено у довідці.

Довідка ВЧ НОМЕР_2 від 11.06.2025 р. № 1557/3398, у розумінні пункту 2 розділу XXXVII «Особливості виплати одноразової винагороди на період дії воєнного стану» Порядку №260, не є тим документом, на підставі якого здійснюється підтвердження виконання бойових (спеціальних) завдань, за що передбачена додаткова виплата одноразової винагороди згідно з пунктом 1-1 Постанови №168 в розмірі 70000 грн за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових (спеціальних) завдань.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження доводи представника позивача про порушення права позивача на отримання передбаченої пунктом 1-1 Постанови №168 одноразової винагороди в розмірі 70000 грн протягом, у зв`язку із чим у задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Щодо позовних вимог в частині індексації грошового забезпечення за період з 29.06.2022 по 02.02.2026 з встановленням для обчислення індексації місяця останнього збільшення (базового місяця) тарифної ставки (посадового окладу) - березень 2018 року.

Поняття індексації грошових доходів наведене у Законі України Про індексацію грошових доходів населення від 03.07.1991 №1282-XII, де зазначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг

Відповідно до статті 2 Закону України Про індексацію грошових доходів населення індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.

Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (стаття 9 Закону України Про індексацію грошових доходів населення).

У відповідності до статті 6 Закону України Про індексацію грошових доходів населення у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі Порядок №1078).

Пунктом 1-1 Порядку №1078 зазначено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV Про внесення змін до Закону України Про індексацію грошових доходів населення. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Пунктом 5 Порядку №1078 (в редакції, чинній до 01.12.2015) було визначено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 (в редакції від 15.12.2015 у відповідності до змін внесених постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення заробітної плати перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення заробітної плати.

Якщо розмір підвищення заробітної плати не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення заробітної плати, сума індексації у цьому місяці розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення заробітної плати.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Тобто, з урахуванням наведених вище норм, вбачається, що фактично місяць, в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців.

З аналізу вищевказаних норм слідує, що до 01.12.2015 будь-яке зростання доходів громадян, в тому числі військовослужбовців, мало наслідком зміну базового місяця для нарахування індексації. Таким чином, базовий місяць для обрахунку індексації не був прив`язаний до події зростання виключно тарифних окладів працівника.

Починаючи з грудня 2015 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (далі Постанова №1294), грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з абзацом 5 пункту 5 Порядку №1078, у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. З січня 2008 року набрала чинності нова Схема посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних Сил України, яка затверджена Постановою №1294. Отже, з 1 січня 2008 року базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став січень 2008 року. Однак, місяць в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Разом з тим, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Порядок №1078 у редакції, яка застосовувалася до 01 грудня 2015 року, містив поняття базовий місяць. Так, базовим місяцем уважався той місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їхніх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати). Базовий місяць визначали окремо для кожного працівника у випадку, коли заробітна плата зростала внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої її постійної складової.

Отож, до 01 грудня 2015 року новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового доходу міг бути місяць прийняття (виходу) працівника на роботу, місяць збільшення заробітної плати, а нарахування й виплата індексації мали індивідуальний характер для кожного працівника. З 01 грудня 2015 року положення Порядку №1078 діють із змінами, внесеними Постановою №1013. За змістом пояснюючої записки до проекту Постанови №1013 метою цього акту є внесення змін до умов оплати праці працівників установ, закладів, організацій окремих галузей бюджетної сфери, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, а також забезпечення єдиного підходу до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників.

У зв`язку із цим указаною постановою удосконалено механізм проведення індексації доходів громадян, у тому числі з урахуванням періодів підвищення заробітної плати працівників (зокрема, пункт 5 Порядку №1078 викладено у новій редакції).

Внесені зміни, з-поміж іншого, передбачали не лише заміну терміну базовий місяць на місяць підвищення доходу, а й надали іншого значення запровадженому новому терміну із зміною алгоритму визначення такого місяця підвищення.

На відміну від правил визначення базового місяця, яким уважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій, виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати) та який визначався у разі, коли збільшувалася заробітна плата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати, місяцем підвищення доходу є місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) і визначається він тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Водночас зростання зарплати за рахунок інших постійних складових зарплати (без підвищення тарифної ставки чи окладу), за новими правилами, не впливає на індексацію та не призводить до зменшення суми індексації.

Термін підвищення тарифних ставок (окладів) для працівників бюджетної сфери за змістом запроваджених нововведень застосовується у розумінні підвищення, що здійснюється відповідно до законодавства, а не у розумінні підвищення тарифної ставки (окладу) кожному працівнику індивідуально (зокрема, у зв`язку з призначенням на посаду чи переведенням на іншу посаду), як це було передбачено попереднім механізмом індексації. Отже, за новими правилами місяць підвищення тарифних ставок (окладів) для кожного окремого працівника не визначається індивідуально.

Якщо точкою відліку для обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) для проведення індексації за попереднім механізмом визначався базовий місяць, у якому індекс споживчих цін приймався за одиницю чи 100 відсотків, обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) розпочиналося із місяця, наступного за базовим, а нарахування індексації провадилося з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частини третя і четверта статті 4 Закону №1282-ХІІ), то зміни, внесені Постановою №1013, передбачали здійснення обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат і надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

Отже, з 01 грудня 2015 року відправною точкою для визначення місяця підвищення й початку обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник.

Задля досягнення поставленої мети (зміна механізму проведення індексації, який передбачав індивідуальний підхід для кожного окремого працівника, та перехід до механізму, який би забезпечував єдиний підхід до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників) пунктом 3 Постанови №1013 постановлено міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів і власних коштів вжити заходів для підвищення з 01 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.

За рахунок цього мала б обнулитися індексація минулих років, розмір якої зростав внаслідок довготривалого не підвищення доходу працівників, а тому абзацом 2 пункту 3 Постанови №1013 передбачено, що для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку №1078, який уже діяв із змінами, внесеними Постановою №1013, та передбачав єдиний підхід до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників (з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник).

Так, якщо на виконання пункту 3 Постанови №1013 працівникам інших галузей бюджетної сфери були підвищені оклади, то особам рядового і начальницького складу оклади в грудні 2015 року не підвищувалися.

Станом на грудень 2015 року розмір посадових окладів осіб рядового і начальницького складу визначався постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, яка була чинною з 01 січня 2008 року та діяла до 01 березня 2018, тобто до набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30 серпня 2017 року №704 (далі - Постанова №704), якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Таким чином, за умови останнього підвищення посадового окладу військовослужбовців в січні 2008 року, місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення у період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року для цілей застосування Порядку №1078 (із змінами, внесеними Постановою №1013) є січень 2008 року. Постановою №1294, яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені додатком №1 до Постанови №1294.

У подальшому, після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року.

Таким чином, з січня 2016 року по лютий 2018 року розміри посадових окладів військовослужбовців не змінювались, що виключало підстави для встановлення іншого (відмінного від січня 2008 року) базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення у згаданий період.

Аналізуючи викладене, суд зазначає, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, має здійснюватися з місяця, наступного за місяцем останньою підвищення посадових окладів військовослужбовців відповідно до рішення Уряду.

У такому порядку нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовців, яке відбулося у березні 2018 року, відповідно до Наказу Міністерства оборони України від 01.03.2018 №90 Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Таким чином, починаючи з березня 2018 року, базовим місяцем для розрахунку індексації є відповідно березень 2018 року.

Згідно із абзацом другим пункту п`ятого Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Водночас, відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, з квітня 2018 року по жовтень 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%.

Разом з тим, у контексті спірних правовідносин необхідно звернути увагу на те, що питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації (фіксованої суми індексації) до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абзацами третім, четвертим, шостим пункту 5 Порядку №1078.

Так, відповідно до абзаців третього, четвертого, шостого пункту 5 Порядку №1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Отже, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення.

Так, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то індексація не нараховується; якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації (фіксованої суми індексації) додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку №1078.

Водночас, відповідно до вимог Закону №1282-XII та Порядку №1078 обов`язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.

З урахуванням того факту, що 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, поточної та індексації-різниці. Суми цих індексацій можуть нараховуватися як одночасно, так і окремо одна від одної.

З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 особа, військовослужбовець має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Правова позиція Верховного Суду щодо можливості виплати двох видів індексації грошового доходу поточної та індексації-різниці, викладена у постановах від 09 листопада 2023 року у справі №560/6685/22, від 02 листопада 2023 року у справі №420/21528/21, 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 20 квітня 2023 року у справі №320/8554/21, від 11 травня 2023 року у справі №260/6386/21.

Позивач вважає, що з з 29.06.2022 по 02.02.2026 для нарахування й виплати індексації грошового забезпечення слід застосовувати березень 2018 року, як базовий місяць.

Проте суд вказує, що відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України "Про державний бюджет на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-IX, зупинено на 2023 рік дію, зокрема, Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Зазначена норма набрала законної сили відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень з 1 січня 2023 року.

Вказана норма Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" є чинною та неконституційною не визнавалася.

Відтак, з січня 2023 року було зупинено нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення як "поточної" з урахуванням березня 2018 року, як місяця обчислення індексу споживчих цін протягом 2023 року.

Щодо 2024 року, суд зазначає, що статтею 39 Закону України від 09.11.2023 №3460-ІХ Про Державний бюджет України на 2024 рік установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року.

Положення статті 39 Закону України від 09.11.2023 №3460-ІХ Про Державний бюджет України на 2024 рік мають вищу юридичну силу порівняно з нормами Порядку №1078.

Відтак, оскільки положеннями статті 39 Закону України від 09.11.2023 №3460-ІХ Про Державний бюджет України на 2024 рік з 01.01.2024 запроваджено інший механізм обчислення індексації, відмінний від запровадженого абз.4, 6 пункту 5 Порядку №1078, то перевагу у застосуванні належить віддати саме нормам закону.

Отже, починаючи з 01.01.2024 базовим місяцем для індексації грошових доходів населення визначено січень 2024 року, а не березень 2018 року, що виключає нарахування поточної індексації із застосуванням місяця підвищення доходу для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018 року за Порядком №1078 (так і індексації-різниці за Порядком №1078).

Індекси споживчих цін опубліковані Державною службою статистики України в газеті Урядовий кур`єр та становили (по відношенню до попередніх місяців): за січень - 100,4% (дата опублікування 13.02.2024); за лютий - 100,3% (12.03.2024); за березень - 100,5% (11.04.2024); за квітень - 100,2% (14.05.2024); за травень - 100,6% (12.06.2024).

У червні 2024 року по відношенню до травня 2024 року індекс споживчих цін становив 102,2%, за період січень-червень 2024 року - 104,3% (дата опублікування 12.07.2024).

Так, наростаючим підсумком індекс споживчих цін у період з січня по червень 2024 року перевищив 103% лише в червні 2024 року і склав 104,3%. До червня 2024 року перевищення індексом споживчих цін показника 103% не було.

Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Місяцем, в якому офіційно опублікований індекс споживчих цін за червень 2024 року, є липень 2024 року, тобто, підвищення заробітної плати військовослужбовця у зв`язку з її індексацією повинно здійснитись у серпні 2024 року.

За наведеного слідує, що починаючи з січня по липень 2024 року індексація військовослужбовців не проводилася, адже не було перевищення порогу індексації 103% відповідно до даних Державної служби статистики України.

Враховуючи пункт 1-1 Порядку №1078 та те, що індекс споживчих цін за червень 2024 року опублікований в газеті Урядовий кур`єр 12.07.2024, індексація в 2024 році має нараховуватися саме з серпня 2024 року.

З матеріалів справи судом встановлено, що у серпні-грудні 2024 року позивачу нараховувалася та виплачувалася індексації грошового забезпечення, а саме по 130,20 грн щомісячно, а в грудні 2024 року в сумі 254,35 грн.

Суд наголошує, що у спірних правовідносинах підлягають застосуванню саме норми статті 39 Закону України від 09.11.2023 №3460-ІХ Про Державний бюджет України на 2024 рік як нормативно-правового акта, який має вищу юридичну силу, аніж Постанова №1078, яка є підзаконним нормативно-правовим актом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у 2024 році із застосуванням норм статті 39 Закону України від 09.11.2023 №3460-ІХ Про Державний бюджет України на 2024 рік є правомірними.

Що стосується 2025 року, суд зауважує, що статтею 34 Закону України від 19.11.2024 №4059-ІХ Про Державний бюджет України на 2025 рік установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з січня 2025 року, який приймається за 1 або 100 відсотків. Сума індексації, яка склалася у грудні 2024 року, у січні 2025 року не нараховується.

Положення статті 34 Закону України від 19.11.2024 №4059-ІХ Про Державний бюджет України на 2025 рік мають вищу юридичну силу порівняно з нормами Порядку №1078.

Оскільки, положеннями статті 34 Закону України від 19.11.2024 №4059-ІХ Про Державний бюджет України на 2025 рік з 01.01.2025 запроваджено інший механізм обчислення індексації, відмінний від запровадженого абз.4, 6 пункту 5 Порядку №1078, то перевагу у застосуванні належить віддати саме нормам закону.

Отже, починаючи з 2025 року базовим місяцем для індексації грошових доходів населення визначено січень 2025 року.

Враховуючи, що відповідно до Закону №4059-IX ІСЦ у січні 2025 року приймається за 1 або 100 відсотків, а також відповідно до правил обчислення ІСЦ, визначених Порядком, обчислення ІСЦ для проведення індексації починається з лютого 2025 року.

За даними Державної служби статистики України (http://www.ukrstat.gov.ua) індекси споживчих цін складали: лютий 2025 року - 100,8%; березень 2025 року - 101,5 %; квітень 2025 року -101,7%, травень 2025 року 101,3%; червень 2025 року 100,8%.

Відповідно до правил обчислення ІСЦ, у червні 2025 року ІСЦ перевищив поріг у розмірі 104,4% (1,008*1,015*1,077*1,013).

Оскільки, індекс споживчих цін у червні 2025 року складав 104,4 %, то у наступному місяці (липень 2025 року) грошове забезпечення підлягало індексації.

Отже, право на індексацію у січні - червні 2025 року не настало, оскільки не відбулося перевищення порогу індексації (103 %).

Таким чином, до липня 2025 року у відповідача був відсутній обов`язок здійснювати індексацію грошового забезпечення позивача.

За наведеного, суд дійшов висновку, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у 2025 році із застосуванням норм статті 34 Закону України від 19.11.2024 №4059-ІХ Про Державний бюджет України на 2025 рік є правомірними.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачці індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2026 по 02.02.2026, суд зазначає, що ст.41 Закону України від 03.12.2025 року № 4695-IX "Про Державний бюджет України на 2026 рік" установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з січня 2026 року, який приймається за 1 або 100 відсотків.

Суд відмічає, що положення ст.41 Закону України від 03.12.2025 року № 4695-IX "Про Державний бюджет України на 2026 рік" мають вищу юридичну силу порівняно із нормами Порядку 1078.

Тож, оскільки положеннями ст.41 Закону України від 03.12.2025 року № 4695-IX "Про Державний бюджет України на 2026 рік" з 01.01.2026 запроваджено інший механізм обчислення індексації, відмінний від запровадженого абз.4 п.5 та абз.6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення (затверджений постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078), то перевагу у застосуванні належить віддати саме нормам закону.

Отже, починаючи з 2026 року базовим місяцем для індексації грошових доходів населення визначено січень 2026 року.

Відтак, у даних спірних відносинах підлягають застосуванню саме норми ст.41 Закону України від 03.12.2025 року № 4695-IX "Про Державний бюджет України на 2026 рік" як нормативно-правового акта, який має вищу юридичну силу, аніж Постанова №1078, на яку посилається позивач в обґрунтування заявленого позову і яка є підзаконним нормативно-правовим актом.

Згідно з даними, розміщеними на офіційному сайті Державної служби статистики України, індекс споживчих цін у січні 2026 року не перевищував 103%, а відтак у січні 2026 року індексація грошового забезпечення позивачки відповідачем правомірно не проводилася.

Отже, починаючи з 01.01.2026 року базовим місяцем для індексації грошових доходів населення визначено січень 2026 року, а не березень 2018р., що виключає нарахування як поточної індексації із застосуванням місяця підвищення доходу для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018 року за Порядком №1078, так і індексації-різниці за Порядком №1078.

Таким чином, суд висновує, що нарахування та виплати індексації у 2026 році із застосуванням норм ст.41 Закону України від 03.12.2025 року № 4695-IX "Про Державний бюджет України на 2026 рік" є правомірним.

Позовні вимоги зводяться виключно до того, що у межах спірних правовідносин індексація грошового забезпечення повинна здійснюватися з визначенням базового місяця березень 2018 року.

Однак, враховуючи вищенаведене правове регулювання, суд наголошує, що березень 2018 року як базовий місяць слід застосовувати для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у період з 01.03.2018 по 31.12.2022, однак не у спірний період з 01 січня 2023 року по 02 лютого 2026 року. Відтак, відсутні підстави для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період зі встановленням базового місяця березня 2018 року за період з 01 січня 2023 року по 02 лютого 2026 року.

Отже, доказів обрахунку індексації грошового забезпечення позивача за період із 29.06.2022 по 31.12.2022 (включно) із урахуванням березень 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), суду не надано. При цьому, як встановлено судом, за спірний період, позивачу в певні місяці відповідачем здійснювалось нарахування та виплата індексації грошового забезпечення.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявну протиправну бездіяльність Відповідача щодо не нарахування та невиплати Позивачу поточної індексації грошового забезпечення за період з 29.06.2022 по 31.12.2022 включно із урахуванням березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що належним способом захисту порушеного права є зобов`язання Відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 29.06.2022 по 31.12.2022 (включно) із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - березня 2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення вимог щодо позовних вимог в частині індексації грошового забезпечення з встановленням для обчислення індексації місяця останнього збільшення (базового місяця) тарифної ставки (посадового окладу) - березень 2018 року.

Щодо стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 6327,81 грн. за період з 02.02.2026 по 09.02.2026.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив таке.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.02.2026 №39, позивача з 02.02.2026 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.

09.02.2026 о 10:46 на рахунок позивача надійшли кошти у розмірі 332637,30 грн., несвоєчасна виплата яких є предметом спірних правовідносин.

Надаючи правову оцінку вищевказаним обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. А тому строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 03.02.2026, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою відповідача про розмір грошового забезпечення, позивачу нараховано за грудень 2025 - січень 2026 року 32693,73+32693,73 = 65387,46 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 62 день.

Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1054,64 грн. (65387,46 грн. : 62 кал. день).

Затримка розрахунку при звільненні становить 7 календарних днів (період з 03.02.2026 по 09.02.2026).

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обчислений згідно Порядку №100, становить 7382,45 грн. (середньоденне грошове забезпечення 1054,64 грн. х 7 календарних днів).

Враховуючи наведене, позовну вимогу щодо зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток слід задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 7382,45 грн.

Суд звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 16 лютого 2023 року у справі №420/20192/21 зазначив, що стягнення з роботодавця на користь працівника конкретної суми середнього заробітку є належним й ефективним способом захисту його порушених трудових прав, який застосовується при вирішенні й інших трудових спорів (про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за час невиконання рішення суду тощо) та покликаний забезпечити належне виконання рішення суду, в тому числі його примусове виконання державною виконавчою службою, й запобігти виникненню нового спору щодо суми відшкодування.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Наведене свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині, у спосіб визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.02.2026 по 09.02.2026; стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.02.2026 по 09.02.2026 в сумі 7382,45 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Отже, позов підлягає задоволенню частково (в межах заявлених позовних вимог) та шляхом, який обрано судом.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно із ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За таких обставин суд прийшов до висновку, що зазначений позов підлягає задоволенню частково, з підстав викладених у мотивувальній частині цього рішення, в межах заявлених позовних вимог та шляхом, який обрано судом.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, і доказів понесення ним інших судових витрат до суду не подано, тому виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 32, 139, 243, 245, 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Оригінал: reyestr.court.gov.ua