Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №521/12478/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4871/26

Справа № 521/12478/25

Головуючий у першій інстанції Петренко В. С.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Комлевої О.С.,

за участю секретаря Добряк Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у відсутність учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Нечепуренко Віталія Олексійовича, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 24.12.2025 року, ухваленого під головуванням судді Петренка В.С., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

21.07.2025 року Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (далі – АТ «ПУМБ») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами у загальному розмірі 93 238,95 грн. (а.с.1-4).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.10.2018 року між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2001142747501, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 50 045,00 грн.. 06.10.2020 року між сторонами було укладено кредитний договір №1001701113501 за яким відповідачу надано кредит у розмірі 20 000,00 грн.

Проте, внаслідок неналежного виконання умов договорів у відповідача виникла заборгованість:

- за кредитним договором №2001142747501 від 09.10.2018 року у розмірі 80186,16 грн., з яких заборгованість за кредитом в розмірі 50 044,76 грн., заборгованість по процентам в розмірі 30141,40 грн.;

- за кредитним договором №1001701113501 від 06.10.2020 року у розмірі 13052,79 грн., з яких заборгованість за кредитом в розмірі 6667,01 грн., заборгованість за процентами в розмірі 1,78 грн., заборгованість за комісією в розмірі 6 384,00 грн.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив задовольнити його вимоги.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24.12.2025 року позовну заяву АТ «ПУМБ» було задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором №2001142747501 від 09.10.2018 року у розмірі 80 186,16 грн., з яких заборгованість за кредитом в розмірі 50 044,76 грн., заборгованість по процентам в розмірі 30 141,40 грн.; за кредитним договором №1001701113501 від 06.10.2020 року у розмірі 6 668,79 грн., з яких заборгованість за кредитом в розмірі 6 667,01 грн., заборгованість за процентами в розмірі 1,78 грн., а також судовий збір в розмірі 2 256,47 грн.

В іншій частині позову було відмовлено (а.с.59-63).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Нечепуренко В.О. ставить питання про скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 24.12.2025 року, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.67-79).

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання (а.с.93-94).

Представник апелянта – адвокат Нечепуренко В.О. подав клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_1 проходить військову службу в лавах Збройних Сил України, а адвокат Нечепуренко В.О. в цей день та час приймає участь у судовому засіданні в іншій справі. Посилаючись на те, апелянт та його представник не мають можливості прийняти участь у судовому засіданні, заявник просив відкласти розгляд справи (а.с.97-100).

З цього приводу, колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.

На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання представника апелянта про відкладення розгляду справи та вирішила слухати справу на підставі наявних доказів.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги частково та стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №2001142747501 від 09.10.2018 року у розмірі 80186,16 грн. та за кредитним договором №1001701113501 від 06.10.2020 року у розмірі 6 668,79 грн., суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами було укладено договірні зобов`язання та внаслідок неналежного виконання умов договору у відповідача виникла заборгованість. Відмовляючи в частині стягнення заборгованості за комісією, суд першої інстанції виходив з того, що умови в цій частині договору в силу ч.ч. 1,2 ст.11, ч. 5 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемними (а.с.59-63).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до положень ст.ст. 610, 611, 625 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності у разі неможливості виконання ним грошових зобов`язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

З матеріалів справи вбачається, що 09.10.2018 року між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було укладено кредитні договори № договір №2001142747501, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 50 045,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами, а також 06.10.2020 року між сторонами було укладено кредитний договір №1001701113501 за яким відповідачу надано кредит у розмірі 20 000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами та комісією.

Крім того, в матеріалах справи наявні паспорти споживчого кредиту, які зазначають умови кредитування, у тому числі сплати відсотків. Сплата комісії передбачена за кредитним договором №1001701113501.

Кредитні договори та паспорт споживчого кредиту підписані особисто ОСОБА_1 , про що свідчить його підпис (а.с.54-57).

У встановленому законом порядку кредитний договір ОСОБА_1 спростовано не було.

Згідно довідки за кредитним договором № 2001142747501 від 09.10.2018 року позичальнику неодноразово було збільшено кредитний ліміт протягом з 09.10.2018 року по 15.06.2023 року (а.с.53).

Внаслідок неналежного виконання умов договорів, у позичальника виникла заборгованість.

Так, згідно розрахунків, наданих позивачем, заборгованість позичальника становить:

- за кредитним договором №2001142747501 від 09.10.2018 року 80 186,16 грн., з яких заборгованість за кредитом - 50 044,76 грн., заборгованість по процентам - 30 141,40 грн.;

- за кредитним договором №1001701113501 від 06.10.2020 року 13 052,79 грн., з яких заборгованість за кредитом - 6 667,01 грн., заборгованість за процентами - 1,78 грн., заборгованість за комісією - 6 384,00 грн.

Проте, розрахунку заборгованості також ОСОБА_1 не спростовані та відповідачем не було надано свого контррозрахунку щодо існуючої заборгованості.

Матеріали електронної справи також містять банківські виписки по картковим рахункам позичальника, з яких вбачається, що останній користувався кредитними коштами (частково погашав заборгованість, робив покупки тощо).

Банківська виписка має статус первинного документу, що вбачається з Переліку типових документів, затвердженого наказом МЮУ від 12.04.12 р. № 578/5, відповідно до якого, до первинних документів, які фіксують факт виконання господарської операції та служать підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і в податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок.

Отже, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про відсутність доказів отримання кредитних коштів ОСОБА_1 .

Крім того, як зазначалось вище, відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за комісією, суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погоджується апеляційної інстанції, що умови в цій частині договору в силу ч.ч. 1,2 ст.11, ч. 5 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемними.

Таким чином, враховуючи, що відповідач – апелянт у справі, уклав із позивачем кредитні договори та погодився із усіма їхніми умовами, отримав кредитні кошти та користувався ними, однак внаслідок неналежного виконання договорів у позичальника виникла заборгованість у відповідному розмірі, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позову.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення у справі ухвалено у відповідності до вимог процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 – 384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Нечепуренко Віталія Олексійовича, залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24.12.2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

У зв`язку з навчанням суддів колегії суддів Сегеди С.М. і Громіка Р.Д. в період з 18 по 22 травня 2026 в НШСУ, повне судове рішення складено в перший робочий день після 22.05.2026 - 25.05.2026.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

О.С. Комлева