Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №490/5868/25 — Миколаївський апеляційний суд

20.05.26

22-ц/812/1135/26

Єдиний унікальний номер судової справи: 490/5868/25

Номер провадження: 22-ц/812/1135/26 Суддя-доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів: Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за відсутності учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді - Шолох Л.М., в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_1 до Національного університету кораблебудування імені Адмірала Макарова про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та скасування наказу,

в с т а н о в и л а:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з подальшим уточненим позовом до Національного університету кораблебудування імені Адмірала Макарова про стягнення заробітної плати та скасування наказу.

Позов обґрунтовує тим, що з 12 вересня 2000 року перебуває у трудових відносинах з Національним університетом імені В.О. Сухомлинського та з 31 серпня 2022 року переведена на посаду інспектора навчального відділу (наказ № 216/к).

Наказом Міністерства освіти і науки України від 24 січня 2024 року № 79 Національний університет імені В.О. Сухомлинського приєднано до Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова.

01 вересня Національним університетом імені В.О. Сухомлинського видано наказ № 218/к, яким призупинено з 01 вересня 2022 року (на період дії воєнного стану) з ОСОБА_1 , інспектором навчального відділу дію трудового договору, у зв`язку з тимчасовим припиненням працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

У вересні 2022 року нею подано заяву про відмову від виконання трудових обов`язків з огляду на виникнення небезпечної для життя та здоров`я ситуації обумовленої введенням воєнного стану на території України та віднесення м. Миколаєва до прифронтової зони. У цій заяві зазначено, що у разі якщо буде відмінений воєнний стан ОСОБА_1 відразу приступить до виконання посадових обов`язків.

Надалі, 12 вересня 2025 року наказом Національного університету імені В.О. Сухомлинського № 36/к скасовано з 01 жовтня 2025 року призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , інспектором навчального відділу до припинення (скасування) воєнного стану. Відновлено з 01 жовтня 2025 року дію трудового договору з ОСОБА_1 .

Наказом Національного університету імені В.О. Сухомлинського від 26 вересня 2025 року № 38/к попереджено ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці з 01 жовтня 2025 року відповідно до статті 32 КЗпП України, частина друга статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

На думку позивачки, відповідач діяв незаконно, оскільки нею було подано заяву про простій від 01 вересня 2022 року, а не про зупинення трудового договору, а відтак наказ від 01 вересня 2022 року №218/к «Про зупинення дії трудового договору», з яким її не було ознайомлено під розпис є незаконним.

У зв`язку з незаконним наказом «Про призупинення дії трудового договору» від 01 вересня 2022 року №218/к на підставі ст. 235 КЗпП України відповідач зобов`язаний виплатити заробітну плату за весь період вимушеного прогулу.

Посилаючись на викладене, позивачка просила суд визнати незаконним наказ «Про призупинення дії трудового договору» від 01 вересня 2022 року № 218/к, який скасований наказом відповідача від 12 вересня 2025 року за № 36/к та стягнути з відповідача на свою користь заробітну плату за період з 01 вересня 2022 року до 31 жовтня 2025 року в загальній сумі 319 291 грн.

27 жовтня 2025 року представником відповідача - адвокатом Стреміловим М.М. подано відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних ОСОБА_1 , посилаючись на їх безпідставність, а також на пропуск строку звернення з позовом до суду.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскаржуваний наказ є законним та таким, що відповідає вимогам вказаного Закону, а відтак відсутні підстави для його визнання незаконним. Відмовляючи у задоволені вимог про стягнення заробітної плати, суд виходив з того, що оскільки дію трудового договору з ОСОБА_1 у період з 01 вересня 2022 року до 01 жовтня 2025 року було призупинено та позивач у період з 01 жовтня 2025 року до 30 жовтня 2025 року не здійснювала свої трудові обов`язки, а відтак підстави для стягнення заробітної плати за означені періоди відсутні.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ключова юридична помилка суду першої інстанції полягає у неправомірному ототожненні правових режимів простою та призупинення трудового договору, що позбавило позивачку права на оплату праці. Крім того, судом не застосовано правові позиції Верховного Суду від 05 травня 2025 року у справі №758/4178/22. Вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що підстав для призупинення дії трудового договору не було. В порушення норм процесуального права суд першої інстанції не з`ясував ті обставини, що мають ключове значення про визнання незаконним та безпідставним наказ №218/к від 01 вересня 2022 року.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник відповідача - адвокат Стремілов М.М. просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на її необґрунтованість.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про місце й час розгляду справи повідомлені належним чином, надали заяви про розгляд справи у їх відсутність.

Колегія вважає за можливе розглянути справу на підставі вимог ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення в оскаржуваній частині повній мірі відповідає.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що ОСОБА_1 з 12 вересня 2000 року перебуває у трудових відносинах з Національним університетом імені В.О. Сухомлинського.

Наказом Національним університетом імені В.О. Сухомлинського №216/к від 31 серпня 2022 року ОСОБА_1 переведена на посаду інспектора навчального відділу.

Надалі наказом Міністерства освіти і науки України від 24 січня 2024 року № 79 Національний університет імені В.О. Сухомлинського приєднано до Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова.

У вересні 2022 року ОСОБА_1 подано заяву про відмову від виконання трудових обов`язків з огляду на виникнення небезпечної для життя та здоров`я ситуацією обумовленою введенням воєнного стану на території України та віднесення м. Миколаєва до прифронтової зони. У цій заяві зазначено, що у разі якщо буде відмінений воєнний стан ОСОБА_1 відразу приступить до виконання посадових обов`язків.

Працівниками відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 складено Акт про відмову працювати від 01 вересня 2022 року № 08 з якого слідує, що 01 вересня 2022 року о 10 год. 00 хв. ОСОБА_1 з`явилася на роботі, а об 10 год. 40 хв. залишила робоче місце, залишивши заяву без пояснень і заявивши, що вона на роботу ходити не буде і дуже поспішає, про що й викладено у заяві, яку вона залишила. Не дочекавшись відповіді вона швидко залишила стіни університету.

Наказом Національного університету імені В.О. Сухомлинського від 01 вересня 2022 року № 218/к призупинено з 01 вересня 2022 року (на період дії воєнного стану), з ОСОБА_1 , інспектором навчального відділу дію трудового договору, у зв`язку з тимчасовим припиненням працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Також наказано ознайомити ОСОБА_1 у будь-який доступний спосіб: електронною поштою, телефоном, за допомогою: Viber, Whatsapp, Telegram, тощо.

Листом Національного університету імені В.О. Сухомлинського від 01 вересня 2022 року №01-12/01/614 позивача повідомлено про призупинення трудового договору, укладеного з нею. Однак, цей лист не був отриманий позивачкою та повернувся з відміткою «за закінченням строку зберігання».

Також, листом Національного університету імені В.О. Сухомлинського від 17 грудня 2024 року №01-12/01/681 позивачку повідомлено про реорганізацію та приєднання Національного університету імені В.О. Сухомлинського до Національного університету кораблебудування імені Адмірала Макарова. Цей лист позивачкою отриманий не був та повернувся відправнику з відміткою «за закінченням строку зберігання».

05 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про видачу їй довідки про середньомісячну заробітну плату за період роботи з 01 січня 2022 року до 31 січня 2025 року включно, відповідь на цю заяву відповідачем направлено 02 лютого 2025 року, лист за № 01-12/01/13.

Листом від 29 квітня 2025 року №01.1-07/08/1210 ОСОБА_1 надано відповідь про те, що на час дії воєнного стану на території України дія її трудового договору призупинена. Вказаний лист позивачем отримано не було та повернуто відправнику з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Надалі, 12 вересня 2025 року наказом Національного університету імені В.О. Сухомлинського № 36/к скасовано з 01 жовтня 2025 року призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , інспектором навчального відділу до припинення (скасування) воєнного стану. Відновлено з 01 жовтня 2025 року дію трудового договору з ОСОБА_1 .

Наказом Національного університету імені В.О. Сухомлинського від 26 вересня 2025 року № 38/к попереджено ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці з 01 жовтня 2025 року відповідно до статті 32 КЗпП України, частина друга статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Листом від 16 вересня 2025 року № 04/424 позивача повідомлено про необхідність стати до роботи з 01 жовтня 2025 року. Цей лист вручено позивачці особисто, про що свідчить її підпис на рекомендованому повідомлення про вручення поштового відправлення.

На адресу позивача направлено повідомлення від 26 вересня 2025 року № 04/426 про зміну істотних умов праці.

Актами, складеними працівниками Національного університету імені В.О. Сухомлинського від 01 жовтня 2025 року № 01, від 02 жовтня 2025 року № 02, від 03 жовтня 2025 року № 03 встановлено відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 01, 02, 03 жовтня 2025 року.

Листом від 03 жовтня 2025 року № 04/428 ОСОБА_1 запропоновано надати пояснення щодо причин невиходу її на роботу протягом трьох означених днів.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як на підставу задоволення своїх вимог, позивачка посилається на те, що відповідач неправомірно видав 01 вересня 2022 року наказ №218/к «Про зупинення дії трудового договору» з яким її не було ознайомлено під розпис, оскільки нею було подано заяву про простій від 01 вересня 2022 року, а не про зупинення трудового договору.

Відмовляючи у задоволенні вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для визнання оскаржуваного наказу незаконним, оскільки його було видано відповідно до вимог Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у зв`язку з відмовою позивачки виконувати свої посадові обов`язки інспектора навчального відділу.

З таким висновком суду першої інстанції колегія погоджується виходячи з наступного.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 4 Конвенції МОП № 158 1982 року передбачено, що трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного чи надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частиною другою статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до положень 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.

Призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім`я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору.

Наказ (розпорядження) про призупинення дії трудового договору, укладеного з посадовими особами державних органів та органів місцевого самоврядування, роботодавець подає для погодження до військової адміністрації, яка здійснює свої повноваження на відповідній території (військові адміністрації населених пунктів та районні військові адміністрації, а за їх відсутності - обласні).

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Як встановлено судом, 01 вересня 2022 року ОСОБА_1 подано заяву про призупинення виконання нею своїх посадових обов`язків інспектора навчального відділу у зв`язку із загрозою для її життя та здоров`я, а тому залишила своє місце роботи без будь-яких пояснень.

У зв`язку з чим, відповідачем відповідно до положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» 01 вересня 2022 року прийнято наказ № 218/к, яким призупинено з 01 вересня 2022 року (на період дії воєнного стану) з ОСОБА_1 , інспектором навчального відділу дію трудового договору, у зв`язку з тимчасовим припиненням працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідачем неодноразово направлялася кореспонденція на адресу позивачки та вживалися заходи для повідомлення її винесення наказу усіма доступними роботодавцю засобами. Однак, поштова кореспонденція позивачкою не отримувалася, про інше місце проживання (у разі його зміни) роботодавця вона не повідомляла, телефонний зв`язок з нею був відсутній.

Наказом від 12 вересня 2025 року № 36/к з 01 жовтня 2025 року скасовано призупинення дії трудового договору з позивачкою та відновлено дію трудового договору.

Про вказаний наказ ОСОБА_1 було повідомлено 23 вересня 2025 року, про що свідчить отримання нею рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

За такого, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання оскаржуваного наказу незаконним та його скасування, оскільки його було прийнято відповідно до вимог Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на підставі особистої заяви позивачки про припинення виконання нею посадових обов`язків інспектора навчального відділу університету.

Також, суд вірно вважав, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а не норми законодавства, які регулюють питання оплати праці під час простою на підприємстві.

За положеннями статті 6 Закону України «Про охорону праці» умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров`я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов`язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.

За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.

Статтею 153 КЗпП України передбачено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на роботодавця, крім випадків укладення між працівником та роботодавцем трудового договору про дистанційну роботу. При використанні праці домашніх працівників створення належних, безпечних і здорових умов праці покладається на сторони трудового договору. Домашній працівник має право відмовитися від виконання важких робіт, робіт із шкідливими чи небезпечними умовами праці.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Роботодавець повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, що запобігають виробничому травматизму, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань у працівників.

Роботодавець не вправі вимагати від працівника виконання роботи, що становить явну небезпеку для життя працівника, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. Працівник має право відмовитися від виконання дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, що становить небезпеку для життя чи здоров`я такого працівника або людей, які його оточують, і навколишнього середовища.

Так, згідно ч.1 ст. 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи невідворотної силою або іншими обставинами.

Тобто, для оголошення простою мають бути причини - це неможливість виконання роботи та обставини, які спричинили зупинення роботи.

Простій можна запровадити як в цілому на підприємстві, так і для окремого підрозділу, й для одного працівника. Про початок простою роботодавець повинен видати наказ.

За положеннями ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити роботодавця чи бригадира, майстра або посадових осіб.

За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. Час простою з вини працівника не оплачується.

Як встановлено, за обставин цієї справи, з 01 вересня 2022 року та по теперішній час організаційні та технічні умови для роботи в університеті наявні, простій не оголошувався, освітній процес здійснюється безперервно. Крім того, працівники мали можливість виконувати свої обов`язки дистанційно, а відтак є невірним посилання ОСОБА_1 , як на підставу задоволення своїх вимог на норми законодавства, які регулюють питання оплати праці під час простою на підприємстві.

До того ж, як встановлено судом, у період з 01 вересня 2022 року до 31 жовтня 2025 року ОСОБА_1 на робочому місці була відсутня, свої трудові обов`язки не здійснювала, будь-яких пояснень роботодавцю не надавала.

Відповідачем неодноразово направлялася кореспонденція на її адресу, вживалися заходи для повідомлення її про винесення наказу усіма доступними роботодавцю засобами. Однак, поштова кореспонденція позивачкою не отримувалася, про інше місце проживання (у разі його зміни) роботодавця вона не повідомляла, телефонний зв`язок з нею був відсутній.

За такого, вірним є висновок суду про відмову у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 вересня 2022 року по 01 жовтня 2025 року (призупинення дії трудового договору) та з 02 жовтня 2025 року по 31 жовтня 2025 року.

Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, щодо неможливості своєчасного ознайомлення з матеріалами справи, внаслідок її не оформлення та порушення права на подання заперечень не є тими безумовними підстави для скасування рішення, що передбачені ст. 376 ЦПК України.

Також, колегія відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про незастосування судом першої інстанції правової позиції у Постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 05 травня 2025 року у справі №758/4178/22 з огляду на наступне.

Для цілей застосування норм процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Верховний Суд формулює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 154/3029/14 (провадження № 14-43цс22)).

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

За обставин справи, яка переглядається судом встановлено, що наказ про зупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 видано на підставі саме її особистої заяви про призупинення виконання нею своїх посадових обов`язків інспектора навчального відділу, а не з ініціативи роботодавця у зв`язку з неможливістю надати позивачці роботу, як у справі №758/4178/22 на яку посилається ОСОБА_1 , а відтак правовідносини не є подібними.

Інші в апеляційній скарзі доводи зводяться до підстав позову та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, тому відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: О.В. Локтіонова

О.О. Ямкова

Повний текст складено 25 травня 2026 року