Постанова від 24 травня 2026 р. у справі №333/8674/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 25.05.2026 Справа № 333/8674/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 333/8674/25 Головуючий у 1-й інстанції: Нікітін В.В.

Провадження № 22-ц/807/550/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Гончар М.С.,

Онищенка Е.А.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» - адвоката Гурського Германа Юрійовича на заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 02 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок» (далі - ТОВ «Кошельок») в особі представника – адвоката Гурського Г.Ю. звернулося до суду з позовом до з ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначав, що 22 січня 2022 року між сторонами у справі було укладено договір № 3355705028-592351 в електронній формі про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (далі - Договір), на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язався повернути кредит, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі.

Зазначений договір укладено згідно статей 207, 639 Цивільного кодексу України та із застосуванням норм Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронний цифровий підпис», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Закону України «Про споживче кредитування», Правил надання позики на умовах фінансового кредиту ТОВ «Кошельок».

Кредитовець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит відповідно до умов укладеного Кредитного договору та перерахував грошові кошти на банківську картку № НОМЕР_1 , яку відповідач вказав в особистому кабінеті як банківська картка, на яку кредитодавець повинен перерахувати кошти згідно договору № 3355705028-592351 від 22.01.2022 року.

Відповідач не виконав свої зобов`язання за укладеним договором, не повернув кредит та не сплатив проценти, у зв`язку з чим, станом на момент звернення до суду у відповідача за договором № 3355705028-592351 від 22.01.2022 року утворилась заборгованість.

Станом на момент подання позову ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором не виконала, внаслідок чого у неї перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 41 743,00 гривень: 13 000 гривень – заборгованість за кредитом; 28 743 гривні – заборгованість з процентів за користування кредитом.

Посилаючись на зазначені обставини, представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за Договором №3355705028-592351 від 22.01.2022 року в розмірі 41 743,00 грн., що складається з: 13 000 гривень – заборгованість за сумою кредиту; 28 743 гривні – заборгованість за відсотками за користування позикою; стягнути судові витрати: судовий збір в розмірі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 02 грудня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованість за договором позики в розмірі 16 003 гривні 00 копійок, з яких: борг за тілом кредиту – 13 000 гривень 00 копійок, проценти – 3 003 гривні 00 копійок.

В задоволенні решти позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» 928 гривень 67 копійок судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» 3 833 гривні 70 копійок витрат на правову допомогу.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» - адвокат Гурський Г.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати заочне рішення в частині відмови у задоволенні решти позову, та ухвалити нове рішення, яким позов ТОВ «КОШЕЛЬОК» задовольнити в повному обсязі, стягнути судові витрати в суді першої та апеляційної інстанцій.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції проігнорував та не надав оцінки доводам позивача щодо продовження періоду користування кредитом внаслідок настання відкладальної обставини.

Скаржник зазначає, що відповідно до п. 3.6 договору сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування Кредитом. При цьому зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного Періоду (п. 3.7 Договору). З наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 803 (вісімсот три) процента річних, що становить 2.2 проценти в день від суми Кредиту за кожен день користування ним (п. 3.8. Договору). Таким чином, сторони Договору погодили продовження строку користування кредитом до 120 днів з моменту укладення Договору (30 днів плюс 90 днів), по закінченню якого у відповідача виникає обов`язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов Договору процентів за користування кредитом, а у позивача виникає право отримати виконання обов`язку боржником, тобто право вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих процентів. Умовою такого продовження є користування кредитом після закінчення Лояльного періоду. Тобто строк кредитування з 21.02.2022 року до 21.05.2022 року є погодженим сторонами Договору.

Вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 ЦК України. У частинах 3 та 4 даної норми визначаються загальні способи, що застосовуються при тлумаченні. Верховний Суд у постанові від 10 березня 2021 року у справі №607/11746/17 указав, що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Правомірність будь-якого правочину презюмується: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України); а в силу ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Отже, відповідна умова укладеного договору, зазначена в п. 3.6 цього правочину і названа його сторонами «відкладальною», незалежно від такої назви, була на час вирішення спору обов`язковою для сторін і правомірною в розумінні ст. 204 ЦК України, оскільки у справі відсутні відомості про припинення дії указаного пункту договору або визнання його недійсним у встановленому законом порядку.

Вважає, що суд першої інстанції не звернув увагу на пункт 2.2 Договору, яким визначено, що встановлений в пункті 2.1. Договору строк Лояльного періоду може бути подовжено позичальником шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів фактично нарахованих за користування кредитом. Тобто, якщо б відповідач сплатив всі проценти протягом Лояльного періоду, то цей період був би подовжений, і проценти продовжували нараховуватись за пільговою ставкою, що діяла у Лояльний період, і саме про це домовились сторони Договору.

Так, відповідач до спливу Лояльного періоду не сплатив проценти і не повернув кредит, тобто продовжив користуватися кредитом, не сплативши проценти, а тому строк користування кредитом був подовжений не на підставі п. 2.2. Договору, а як наслідок настання цієї відкладальної обставини, і саме про це домовились сторони Договору (п.п. 3.6, 3.7, 3.8 Договору). Отже, після спливу Лояльного періоду строк користування кредитом за Договором був подовжений до 21.05.2022 року, а тому позивач правомірно нарахував проценти за користування кредитом за період з 21.02.2022 року до 21.05.2022 року.

Наголошує на тому, що відповідач взяв на себе зобов`язання та не виконав їх належним чином. Проценти, що визначені у договорі, жодним чином не суперечать вимогам законодавства. Відповідач був ознайомлений з усіма умовами договору та погодився з ними.

Отже, рішення суду оскаржується в частині розміру стягнутих процентів, в іншій частині, а саме, в частині задоволених вимог про стягнення тіла кредиту та відсотків в розмірі 3 003 грнрішення суду не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині розміру стягнутих процентів.

Відповідач не скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду в оскарженій частині залишити без змін, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки на користь позивача суми основного боргу є обґрунтованими. Крім того, позивачем в даній справі заявлені вимоги про стягнення процентів за користування кредитом в розмірі 28 743 гривні 00 копійок. Згідно до п. 3.3 Договору сторони погодились, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно графіка платежів, що є додатком до цього Договору. Сторонами узгоджено проценти в розмірі 0,77 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом до 20 лютого 2022 року включно (23,10 % від суми кредиту за весь період кредитування), що становить 3003,00 гривні. Це ж зазначено в п. 3.4 та п. 1.3.2 Договору. А нарахування процентів за період з 21 лютого до 21 травня 2022 року є необґрунтованим, оскільки здійснено поза межами строку кредитування.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 22.01.2022 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 було укладено договір № 3355705028-592351 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, відповідно до якого кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі 13 000,00 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування ним на умовах, визначених цим Договором (п. 1.1. Договору).

Пунктом 1.3.2. Договору визначено, що проценти за користування кредитом складають 3 003,00 грн, які нараховуються за ставкою 0,77% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Пунктом 1.3.3. Договору визначено стандартну (базову) процентну ставку за користування кредитом - 2,20 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Згідно п. 2.1. Договору кредит надається строком на 30 днів (Лояльний період) початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок Кредитовця.

Відповідно до п. 2.2. Договору сторони погодили, що встановлений в п. 2.1. Договору строк Лояльного періоду може бути продовжений позичальником шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.

Відповідно до графіку розрахунків визначено дату видачі кредиту 22.01.2022 року, дату платежу 20.02.2022 року, реальну річну процентну ставку 281,05%, загальну вартість кредиту 16 003,00 грн.

З довідки ЦВ ПАТ «МТБ БАНК» від 15.07.2025 №07/605-07/363 вбачається, що відповідач 22.01.2022 18:41:51 на картку НОМЕР_2 отримав кошти у сумі 13 000,00 грн, зазначена платіжна операція була успішно проведена через систему xPAY та зарахована на картку картодержателя.

Згідно з детальним розрахунком заборгованості за договором № 3355705028-592351 від 22 січня 2022 року відповідач має заборгованість у розмірі 41 743,00 грн, з яких: 13 000,00 грн - основний борг, проценти в межах Лояльного періоду - 3003,00 грн.; проценти за продовжений строк користування позикою - 25 740,00 грн.

Отже, судом встановлено, що зміст спірних правовідносин, які виникли на даний час між позивачем ТОВ «Кошельок» та відповідачем ОСОБА_1 становлять відносини, які пов`язані із укладанням кредитного договору, отриманням на його виконання грошових коштів (кредиту) у розмірі та на умовах встановлених договором, а також його поверненням та сплатою процентів за користування ним (кредитні правовідносини).

Укладення кредитного договору № 3355705028-592351 від 22 січня 2022 року між його сторонами в електронній формі, відповідає положенням Закону України «Про електронну комерцію», оскільки позивачем доведено, що відповідач ОСОБА_1 ідентифікував себе в інформаційно-телекомунікаційні системі суб`єкта електронної комерції; надав відповідні данні для заповнення формуляра заявки (П.І.П, РНОКПП, місце проживання, телефон, данні паспорту та ін.) та шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним Законом України «Про електронну комерцію» погодився із запропонованими умовами договору та підписав їх.

Матеріали справи не містять доказів щодо спростування презумпції правомірності цього договору, він недійсним не визнаний.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно абз. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною першою статті 612 ЦК України визначено: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За правилами ч. 1 ст. 638 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається в письмовій формі.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03.09.2015 року відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до п. 12 ч. 1 вказаної статті Закону одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Встановлено, що матеріали справи містять належні докази на підтвердження факту надання відповідачу позики за договором № 3355705028-592351 від 22 січня 2022 року в електронному вигляді.

При цьому, суд першої інстанції зважив на те, що за умовами договору № 3355705028-592351 від 22 січня 2022 року строк користування кредитом складає 30 діб, тобто до 20 лютого 2022 року, відповідач мав сплатити позивачеві 13 000 грн суми позики за договором та 3 003,00 грн. - суму процентів за користування позикою, а всього - 16 003 грн.

Разом із тим, за розрахунком заборгованості, наданим позивачем, відсотки за користування кредитом відповідачу нараховані після встановленого строку користування ним.

Проте, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18, та яка повинна бути застосована в даній справі щодо спростування нарахованих позивачем процентів (як за загальними, так і за простроченими).

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, провадження №4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, провадження №14-318цс18.

З урахуванням визначеного сторонами строку користування кредитом у 30 днів, суд дійшов вірного висновку, що нарахування процентів за користування кредитом після спливу цього строку є безпідставним.

У доводах апеляційної скарги представник ТОВ «Кошельок» посилається на те, що суд першої інстанції проігнорував та не надав оцінки доводам позивача щодо продовження періоду користування кредитом внаслідок настання відкладальної обставини.

Проте, вищевказані доводи скаржника оцінюються апеляційним судом критично, з огляду на наступне.

Так, за умовами договору відповідач отримав кредит у сумі 13 000 грн строком на 30 днів. Зокрема, п. 2.1 договору встановлено, що кредит надається на 30 днів (лояльний період), початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.

Відповідно до пункту 2.2 договору сторони погодили, що встановлений в п. 2.1 Договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх фактично нарахованих процентів за користування кредитом.

Тобто ініціативу щодо продовження строку дії договору мав виявити саме позичальник, сплативши протягом лояльного періоду всі фактично нараховані відсотки за користування коштами.

Водночас згідно з п. 3.6 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком продовження строку користування кредитом.

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що докази, які свідчать по вчинення ОСОБА_1 дій, передбачених п. 2.2 договору (оплати протягом лояльного періоду (30 днів) всіх відсотків, фактично нарахованих за користування кредитом, у матеріалах справи відсутні, тобто відповідачем не вчинялися дії, які свідчили б про його намір продовжити строк кредитних правовідносин з позичальником.

За розрахунком заборгованості, наданим позивачем, сума відсотків, нарахованих в межах лояльного періоду (30 днів) становить 3 003 грн, сума відсотків, нарахованих за продовжений строк користування позикою – 25 740 грн.

Зазначення у договорі двох строків кредитування та різних процентних ставок призводить до неправильного, а то й різного тлумачення та розуміння його сторонами договору, зокрема, позичальником.

Колегія суддів вважає, що оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови кредитного договору від 22.01.2022 щодо строку його дії -30 днів відповідно до п. 2.1 договору чи 120 днів (30 дні + 90 днів продовження строку в контексті ст. 212 ЦК України) відповідно до п. 3.6, 3.7, 3.8 договору та процентної ставки, тому у даному випадку потрібно застосовувати правило тлумачення contra proferentem.

Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2022 року у справі №753/8945/19 зазначив, що: «Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party).

Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 613/1436/17).

Позивач, нараховуючи заборгованість, виходив з іншого строку кредитування (п. 3.7 договору) та процентної ставки (п. 3.8 договору), що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін договору, в той час коли відповідачка, як споживач банківських послуг, є слабшою стороною цих правовідносин.

Зазначення в кредитному договорі двох різних строків кредитування та процентних ставок призвело до неясності такої умови договору, як строк кредитування, що в даному випадку слід тлумачити проти того, хто їх написав (Contra proferentem), а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення нарахованих відсотків за кредитним договором після закінчення строку кредитування.

У цьому випадку право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12).

Ураховуючи наведене, колегія суддів виходить із того, що починаючи з 21 лютого 2022 у ТОВ «Кошельок», як кредитодавця, відсутнє право нараховувати відсотки за договором № 3355705028-592351 від 22 січня 2022 року.

Колегія суддів виходить також із того, що невиконання зобов`язань або неналежне виконання договірних зобов`язань у зв`язку із незабезпеченням виконання договірних зобов`язань між боржником та кредитором не може розглядатися як «відкладальна умова» в розумінні ч. 1 ст. 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до інших умов договору (строку кредитування та процентної ставки), які визначені між сторонами, зокрема, 30 календарніх днів та відсотки за користування кредитом в розмірі 3 003 грн. Таким чином, зміст п.п. 3.6, 3.7, 3,8 договору прямо суперечить змісту п.п. 1.3.2, 2.1 договору та графіку розрахунків та фактично застосовується до позичальника, як штрафні санкції.

У справі, що переглядається, позивач не заявляв до стягнення з відповідача неустойки, 3% річних та інфляційних втрат в порядку, встановленому ч. 2 ст. 625 ЦК України, як наслідок прострочення споживачем виконання грошового зобов`язання за кредитним договором від 22.01.2022 року, а нарахував їх як відсотки за користування кредитом у порядку, встановленому ст. 1048 ЦК України, що не відповідає акцептованим відповідачем умовам оферти.

Ураховуючи наведене вище у сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції вірно зазначено, що позивачем не надано доказів продовження позичальником лояльного періоду та сплати позичальником нарахованих відсотків, а отже відсотки, нараховані позивачем за користуванням кредитом за межами строку дії кредиту, передбаченого договором, не підлягають до стягнення, тому суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Докази та обставини, на які посилається представник заявника в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Посилання в апеляційній скарзі на відповідні правові висновки Верховного Суду не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки в указаних справах були встановлені інші фактичні обставини, порівняно з обставинами у цій справі.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок», в особі представника – адвоката Гурського Германа Юрійовича, залишити без задоволення.

Заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 02 грудня 2025 року у цій справі в оскарженій частині залишити без змін.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось та в апеляційному порядку не переглядалось.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 25 травня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: М.С. Гончар

Е.А. Онищенко