Постанова від 24 травня 2026 р. у справі №333/10265/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 25.05.2026 Справа № 333/10265/25

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 333/10265/25 Пр. № 22-ц/807/1158/26 Головуючий у 1 інстанції: Круглікова А.В. Суддя-доповідач Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Онищенка Е.А., Трофимової Д.А.

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ОСОБА_3 в особі свого представника ОСОБА_4 звернулась до суду з вищезазначеним позовом (а.с. 1-3), в якому просила стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти за договором позики від 17.02.2025 року у сумі 85936,00 грн, а також понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1211,20 грн.

В обґрунтування свого позову сторона позивача зазначала, що 17.02.2025 між сторонами укладено договір позики, на виконання якого ОСОБА_3 передала відповідачу суму коштів, обумовлену в договорі в розмірі 2100 доларів США, які ОСОБА_1 зобов`язався повернути в строк до 01.10.2025 року. Станом на дату подання позову, відповідач вказану заборгованість позивачеву не повернув. З огляду на викладене, оскільки відповідач уникає виконання прийнятих на себе зобов`язань за договором позики від 17.02.2025 року, в добровільному порядку кошти не повернув, позивач звернулась до суду з цим позовом за захистом своїх порушених прав.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Круглікову А.В. (а.с. 26). Ухвалою суду першої інстанції від 29 жовтня 2025 року (а.с. 29) відкрито провадження у цій справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

04.11.2025 року на адресу суду надійшло клопотання відповідача ОСОБА_1 про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (а.с. 34) та відзив на позовну заяву (а.с. 37), в якому відповідач також просив суд здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Розглянувши наведене вище клопотання відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку про таке. Цивільне судочинство відповідно до ч. 2 ст. 19 ЦПК України здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження. Статтею 274 ЦПК України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд (ч. 1). У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (ч. 2). При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (ч. 3). В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини (ч. 4). Згідно з ч. 4 ст. 277 ЦПК України, якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. З огляду на викладене, враховуючи ціну позову, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, а також те, що спір у справі 333/10265/25 не відноситься до категорії спорів, визначених у ч. 4 ст. 274 ЦПК України, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, в тому числі ціна позову не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд першої інстанції дійшов висновку про залишення клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження без задоволення.

Також, 14.11.2025 року на адресу суду надійшли заперечення (на відповідь на відзив) (а.с. 43-45), в яких відповідач ОСОБА_1 просить суд призначити почеркознавчу експертизу у разі сумнівів у справжності підпису. Оскільки вказане вище клопотання відповідача не обґрунтовано належним чином, не містить переліку питань, на які потрібна відповідь експерта та не визначено експертної установи, якій ОСОБА_1 просить суд доручити проведення експертизи, судом першої інстанції залишено без задоволення заявлене клопотання відповідача про призначення почеркознавчої експертизи.

В судовому засіданні 27.11.2025 судом задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, судом відкладено розгляд справи на 15.01.2026 об 11 год. 00 хв.

В судовому засіданні 15.01.2026 судом задоволено клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, судом відкладено розгляд справи на 04.03.2026 об 11 год. 00 хв.

Позивач та її представник в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином, 04.03.2026 на адресу суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи за відсутністю уповноваженого представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить позов задовольнити. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення клопотання представника позивача про розгляд справи за відсутністю уповноваженого представника, за наявними в матеріалах цієї справи доказами. Відповідач та його представник в судові засідання не з`явилися, 03.03.2026 на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи № 333/10265/25, призначеної на 04.03.2026 об 11 год. 00 хв., у зв`язку із зайнятістю уповноваженого представника в іншому судовому засіданні, а саме: у розгляді кримінальної справи № 335/7576/23, яка призначена на 04.03.2026 о 10 год. 00 хв.

Розглянувши заявлене клопотання, суд перешої інстанції виходив з такого. Згідно з ч. 1. ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Частиною 3 наведеної вище статті ЦПК України визначено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою. Розглянувши клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи № 333/10265/25, суд першої інстанції не вбачав підстав для його задоволення, оскільки причини неявки до суду – приймання участі у розгляді іншої кримінальної справи № 335/7576/23 суд визнав не поважними. Так, вбачається, що розгляд цивільної справи № 333/10265/25 призначено судом на 04.03.2026 об 11 год. 00 хв., водночас розгляд кримінальної справи № 335/7576/23 було призначено на 04.03.2026 о 10 год. 00 хв. Також, відмовляючи у задоволення вказаного клопотання суд першої інстанції виходив з того, що заявлені клопотання зі сторони відповідача про відкладення розгляду справи, які вже неодноразово задовольнялись судом, мають системний характер та неодноразова неявка відповідача та його відповідача в судові засідання з розгляду цивільної справи № 333/10265/25 сприяють безпідставному затягуванню розгляду цієї справи. Такі дії порушують принципи правової визначеності, законності та права на справедливий суд у розумний строк (ст. 6 Конвенції, ст. 129 Конституції). Суд підкреслює, що дотримання процесуальних строків має поєднуватися з ефективністю та стабільністю судового розгляду, оскільки саме це забезпечує реальне виконання стандарту «reasonable time». З огляду на викладене, судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи № 333/10265/25.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 березня 2026 року (а.с. 87-89) позовні вимоги позивача у цій справі задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) 85936,00 грн. основного боргу за договором позики від 17.02.2025 та 1211,20 грн. судового збору.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції у цій справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_1 в особі представника Ковтун В.І. у своїй апеляційній скарзі (а.с.97-102) просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у повному обсязі у задоволенні позовних вимог про стягнення з нього заборгованості.

В автоматизованому порядку 31.03.2026 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Онищенка Е.А., Трофимову Д.А. (а.с.115). Ухвалою апеляційного суду від 01.04.2026 року (а.с.116) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 10.04.2026 року (а.с.119). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 13.04.2026 року (а.с.120), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду в порядку в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання (а.с.121). Оскільки, відповідно до ст. 369 ч. 1 ЦПК України в редакції ЗУ від 19.06.2024 року № 3831-ІХ, який набрав чинності з 19.07.2024 року, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (розрахунок: 3328,00 грн. * 30 = 99840,00 грн., у цій справі ціна позову 85936,00 грн. – а.с.1), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Сторона позивача (довідка про доставку електроного документу – копії апеляційної скарги представникові позивача ОСОБА_3 – адвокату Чабаненко О.А. в електронному кабінеті 31.03.2026 року – а.с. 122) не скористалась своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу сторони відповідача у цій справі у ствстановлений апеляційним судом строк та взагалі. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.

В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. У період з 18.05.2026 року по 22.05.2026 року включно суддя-доповідач приймала участь у підготовці Національною школою суддів України суддів судових палат у цивільних справах апеляційних судів для підтримання кваліфікації (довідка - а.с.131).

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 в особі представника Ковтун В.І. підлягає залишенню без задоволення у цій справі з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судовими рішеннями є: … рішення, постанови… (ст. 258 ч. 1 п.2,3 ЦПК України).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі, керувався ст.ст. 141, 223, 268 ЦПК України та виходив із обгрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене із додержанням вимог закону, є правильним та законним.

Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України – питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.

Так, суд першої інстанції при вирішенні цієї справи правильно виходив із такого.

Статтею 1046 ЦК України унормовано, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ч. 1). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 2).

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч. 1). На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2).

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що 17.02.2025 року між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено договір позики, відповідно до п. 1.1. якого за даним договором позикодавець передає позичальникові позику у сумі 2100,00 доларів США, що в еквіваленті грошового зобов`язання становить 85936,00 грн. за офіційним курсом НБУ на день укладення цього договору, а позичальник зобов`язався повернути отриману суму в доларах США в строки і у порядку, зазначеному в даному договорі (копія договору - а.с. 4-9).

Згідно з п. 1.2. договору, позика надається позичальнику в строк до першого жовтня 2025 року і підлягає поверненню позичальнику не пізніше вказаного строку, але з можливістю дострокового повернення повністю або частково.

Пунктом 1.4. договору передбачено, що зміст ст.ст. 1046-1052 ЦК України сторони розуміють та зміст їх відомий.

Відповідно до п.п. 2.1.1., 2.2.1 договору, позикодавець зобов`язався передати Позичальникові в позику обумовлену цим договором суму грошей, а позичальник зобов`язався належним чином прийняти від позикодавця позичені грошові кошти та повернути в строк, вказаний в п. 1.2. даного договору.

Розділом 3 вказаного вище договору сторони обумовили порядок надання та повернення позики.

Позикодавець надає позичальнику всю суму позики в момент підписання цього договору (п. 3.1.). Передача грошей здійснюється готівкою (п. 3.2.). Позичальник підписанням цього договору свідчить про отримання від Позикодавця всієї суми грошових коштів в повному обсязі відповідно до п. 1.1. договору (п. 3.3.).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України) зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

При вищевикладених правило встановлених фактичних обставинах цієї справи суд першої інстанції у цій справі дійшов правильного висновку, що позивачем виконано зобов`язання з передачі відповідачу в позику обумовлену договором позики від 17.02.2025 року суму грошей в розмірі 2100,00 доларів США, що в еквіваленті грошового зобов`язання становить 85936,00 грн за офіційним курсом НБУ на день укладення цього договору.

Дана обставина підтверджується фактом підписання відповідачем договору позики від 17.02.2025 року, що у відповідності до умов п. 3.3. договору свідчить про отримання від Позикодавця всієї суми грошових коштів в повному обсязі відповідно до п. 1.1. договору.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач прийнятих на себе зобов`язань з повернення грошових коштів, отриманих за наведеним вище договором позики від 17.02.2025 року не виконав, суму позики в строк, визначений у договорі – до 01 жовтня 2025 року не повернув.

Вимогою про погашення заборгованості від 02.10.2025 № 1 ОСОБА_3 просила позичальника ( ОСОБА_1 ) у позасудовому порядку виконати порушенні зобов`язання та погасити прострочену заборгованість за договором позики від 17.02.2025, що складає 2100,00 доларів США (а.с.16-17). Докази направлення на адресу відповідача вказаної вище вимоги позивача містяться в матеріалах справи (а.с. 18)

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 стаття 1049 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд першої інстанції правильно встановив, що доказів належного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором позики від 17.02.2025 в строк, визначений у договорі, матеріали цієї справи не містять та відповідачем суду першої інстанції у цій справі не надані.

Розглянувши доводи відповідача про відсутність в матеріалах справи розписки про передачу коштів, банківського переказу, квитанції чи будь-якого іншого підтвердження передачі коштів, суд першої інстанції правильно виходив з такого.

Враховуючи норми ст.ст. 1046, 1047 ЦК України, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 206/6401/18 (провадження № 61-9197св21) зазначено, що: «на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18)».

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку (частини друга та третя статті 545 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Суд першої інстанції правильно зазначав, що з наведеного випливає, якщо договір позики укладений в письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорювання договору позики.

Проте, судом першої інстанції також правильно встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази оспорювання відповідачем договору позики від 17.02.2025 в судовому порядку.

Суд першої інстанції також дійшов правильного висновку, що доводи відповідача про психологічний тиск зі сторони позивача при укладенні договору позики від 17.02.2025 не підтверджуються наявними у справі доказами, а тому є неспроможними.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, умови договору позики від 17.02.2025 не містять положень, які б передбачали, що на підтвердження укладення договору позики та передачі грошей позичальник надає позикодавцю розписку або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми. Факт отримання грошових коштів позичальником (відповідачем) підтверджується підписанням відповідачем самого договору позики від 17.02.2025, що, як встановлено вище судом, у відповідності до умов п. 3.3. договору свідчить про отримання від Позикодавця всієї суми грошових коштів в повному обсязі відповідно до п. 1.1. договору.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 17.02.2025 в сумі 85936,00 грн. у цій справі є доведеними, обґрунтованими, підтвердженими доданими документами, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 є такими, що фактично дублюють доводи відзиву відповідача на позовну заяву (а.с. 37, 66-67) та заперечень на відповідь позивача на відзив (а.с.43-45) у суді першої інстанції, яким останній вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.

Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію відповідача, яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному зясуванню обставин цієї справи. Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».

Суд першої інстанції правильно виходив при вирішенні цієї справи із:

- презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) – вищезазначеного договору позики, підписаного сторонами без зауважень (належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні та стороною відповідача апеляційному суду не були надані), оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні та стороною відповідача апеляційному суду не надані, так, сторона відповідача у цій справі будь-якого зустрічного позову про визнання недійсним вищезазначеного договору позики з будь-яких правових підстав (тиск тощо) не заявляла, у матеріалах цієї справи також відсутнє будь-яке рішення іншого суду в іншій справі про визнання вищезазначеного договору недійсним та відповідачем апеляційному суду не надано),

- принципу обов`язковості договору (ст. 629 ЦК України), за змістом якої вищезазначені договори є обов`язковими для виконання його сторонами.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування відповідача, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Відповідач та представник останнього не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позову позивача та, відповідно, у спростування останнього у цій справі (відповідний висновок експертизи на замовлення відповідача відповідно до вимог ст. 102 ч. 3 ЦПК України тощо).

В силу вимог ст. 20 ч. 1 ЦК України право на захист ОСОБА_1 здійснює у цій справі на свій розсуд. Проте, здійснюючи правосуддя, суд захищає права…фізичних осіб… у спосіб, визначений законом… (ст. 5 ч. 1 ЦПК України).

В силу вимог ст. 13 ч. 1 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог… В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 367 ч. 6 ЦПК України).

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги сторони відповідача. Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2,3 ЦПК України, у цій справі відсутні та зокрема стороною відповідача апеляційному суду не надані.

Будь-яких клопотань (у тому числі щодо проведення будь-якої експертизи тощо) сторона відповідача на свій власний розсуд в апеляційному суді у цій справі не заявляла, та, відповідно, останні не могли бути і не були предстом розгляду в апеляційному суді.

Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.

Суд першої інстанції мав право:

- відмовити у задовленні третього клопотання від 03.03.2026 року (а.с. 83) сторони відповідача про відкладення розгляду цієї справи у судовому засіданні 04.03.2026 року (про яке сторона відповідача завчасно була повідомлена судом першої інстанції)

- та правильно розглядав дану справу по суті в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судовому засіданні 04.03.2026 року за відсутності сторони відповідача, враховуючи, що суд першої інстанції явку відповідача чи представника останнього у цій справі у дане судове засідання чи інші обовязковою не визнавав,

- та ухвалив оскаржуване рішення у цій справі 04.03.2026 року (а.с.87-89), приймаючи до уваги, що:

= з відкриття провадження у цій справі судом першої інстанції 29.10.2025 року (а.с. 29) у відповідача ОСОБА_1 (який отримав копію ухвали про відкриття в електронному кабінеті 29.10.2025 року - а.с.30) та представника останнього – адвоката Ковтун В.І. на підставі доручення Центру від 08.12.2025 року (копія - а.с. 65 зворот), ознайомленого з матеріалами цієї справи 22.12.2025 року (а.с. 64-65 зворот), було достатньо часу для надання ними на їх власний розсуд будь-яких пояснень та доказів у спростування позову позивача у цій справі суду першої інстанції, в

= ст. 210 ЦПК України передбачені строку для розгляду цієї справи судом першої інстанції,

= вже наявність у матеріалах цієї справи відзиву відповідача від 03.11.2025 року на позовну заяву позивача у цій справі (а.с. 37) та заперечень відповідача від 13.11.2025 року (на відповідь позивача на відзив – а.с. 43-45), відзиву відповідача ОСОБА_1 в особі преставника Ковтун В.І. від 14.11.2026 року на позов позивача у цій справі (а.с. 66-69),

= вже відкладення рогляду цієї справи раніше 27.11.2025 року (а.с.56-57) в порядку задовлення першого клопотання віповідача про відкладення (а.с. 51-52 зворот), 15.01.2026 року (а.с. 72) в порядку задовлення другого клопотання віповідача про відкладення (а.с. 70).

Оскільки, в силу вимоги ст. 44 ч. 1 ЦПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги сторони відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. ст. 133, 141 ЦПК України у цій справі було вирішено питання про розподіл між сторонами понесених судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.

Також, в силу вимог ЦПК України у разі відмови відповідачу у задоволенні його апеляційної скарги, останній не має права на компенсацію за рахунок позивача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, та зокрема судового збору у належному розмірі 1453,44 грн. (розрахунок:судовий збір за позов у суді першої інстанції 1211,20 грн. (а.с. 25) * 150%/100% * коефіцієнт 0,8, окільки апеляційна скарга подана стороною відповідача апеляційному суду через «Електронний суд» (а.с. 97)).

Разом із цим, апеляційний суд вважає за доцільне роз`яснити право відповідача ОСОБА_1 у подальшому на повернення йому з бюджету зайво сплаченого ним судового збору у цій справі за апеляційну скаргу (розрахунок: сплачено судового збору апелянтом 1816,80 грн. (платіжна інструкція - а.с.105) – належний розмір судового збору 1453,44 грн.) за відповідною ухвалою апеляційного суду в порядку ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» за результатами розгляду відповідного клопотання ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 березня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова апеляційним судом складена 25.05.2026 року.

Головуючий суддяСуддяСуддя

Гончар М.С. Онищенко Е.А.Трофимова Д.А.