Постанова від 24 травня 2026 р. у справі №336/1444/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 25.05.2026 Справа № 336/1444/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 336/1444/26 Головуючий у І інстанції: Дацюк О.І.

Провадження № 22-ц/807/1106/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кочеткової І.В.,

Кухаря С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Сердюка Романа Вікторовича – на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 березня 2026 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Сердюка Р.В. – через підсистему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Ухвалою від 19 лютого 2026 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя залишив позовну заяву без руху у зв`язку з тим, що до неї не додано платіжного документу на підтвердження сплати судового збору.

Ухвалою від 17 березня 2026 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя визнав позовну заяву неподаною і повернув її позивачу у зв`язку з не усуненням недоліків.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Сердюка Р.В. – через підсистему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 березня 2026 року та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що висновки суду про відсутність підтвердження сплати судового збору суперечать фактичним обставинам справи. У переліку додатків до позовної заяви під пунктом першим чітко зазначено квитанцію про сплату судового збору. А короткий час, наданий на усунення недоліків, унеможливив їх усунення та фактично призвів до створення штучних перешкод у доступі до правосуддя.

Крім того, позивач зазначив, що постановлення незаконних ухвал у цій справі є наслідком упередженого ставлення судді ОСОБА_3 , до представника позивача адвоката Сердюка Р.В. Так, 30 липня 2025 року адвокат Сердюк Р.В. подав до Вищої ради правосуддя об`ємну дисциплінарну скаргу на дії судді Дацюк О.І., під час розгляду іншої цивільної справи № 336/2041/24 (за заявою ОСОБА_4 ). У зазначеній скарзі детально описані грубі порушення суддею процесуального закону. Зокрема, проведення засідань без участі сторін. Постановлення ухвал, не передбачених ЦПК України, та безпрецедентний випадок, коли суддя мовчки покинула залу судових засідань під час слухання, не закривши засідання. За даними офіційного реєстру Вищої ради правосуддя, вказана скарга наразі пройшла автоматизований розподіл та перебуває на стадії попередньої перевірки членом ВРП. Упереджене ставлення судді Дацюк О.І.до адвоката Сердюка Р.В.також мало неодноразове місце при розгляді інших цивільних справ. Згідно з Бангалорськими принципами поведінки суддів, об`єктивність та неупередженість є обов`язковими умовами належного виконання суддею своїх обов`язків. Суддя має заявляти самовідвід у справі, якщо існують обставини, що можуть викликати обґрунтовані сумніви в його неупередженості. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду (та практики ЄСПЛ), наявність відкритого конфлікту або поданої дисциплінарної скарги з боку представника сторони на суддю є безумовною підставою, яка ставить під сумнів об`єктивність судді. Замість заявлення самовідводу, суддя Дацюк О.І. вчинила безпідставне повернення позовної заяви клієнту адвоката Сердюка Р.В.

Ухвалою від 14 квітня 2026 року Запорізький апеляційний суд відкрив апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою та призначив справу до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (п. 14 ч. 1 ст. 353 ЦПК України).

Учасники справи, своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що в силу ч. 3 цієї статті не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не усунув недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі суду про залишення її без руху – не долучено належних доказів сплати судового збору.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі -Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції», заява № 12964/87, § 59).

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97 проти України», заява № 19164/04).

Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише регламентованим, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Вимоги щодо форми та змісту позовної заяви визначено у статті 175 ЦПК України, а положеннями статті 177 ЦПК України передбачено перелік документів, що додаються до позовної заяви.

Так, згідно з частиною четвертою статті 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з частинами першою-третьою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Сердюка Р.В. залишено без руху у зв`язку з тим, що до позову не додано документа, що підтверджує сплату судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платники, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено, що з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3328 грн.

Згідно з п.п. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки позов поданий у лютому 2026 року через підсистему «Електронний суд», за його подання мав бути сплачений судовий збір у розмірі 1064,96 грн (1331,20 грн х 0,8)

Апеляційний суд встановив, що матеріали справи містять Акт від 16.02.2026, складений і підписаний відповідальними працівниками Шевченківського районного суду м. Запоріжжя про те, що у позовній заяві ОСОБА_1 , що надійшла через підсистему «Електронний суд», відсутня квитанція про сплату судового збору. Вказаний акт направлений ОСОБА_1 на адресу, зазначену в позовній заяві, однак конверт повернутий до суду не врученим адресату (а.с. 16-19).

Доводи апеляційної скарги про те, що суддя мала з`ясувати, чи надійшов платіж на рахунок суду є неспроможними, оскільки за відсутності платіжного документа про сплату судового збору перевірка зарахування суми судового збору є неможливою.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Аналіз ч. 2 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» вказує на те, що суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. У зв`язку з цим суд повинен перевірити, щоб платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, що додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містили відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір.

При цьому, наприклад, платіжне доручення повинно бути підписано відповідальним виконавцем банку і скріплено печаткою установи банку з відміткою про дату надходження та дату виконання платіжного доручення (пункт 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (зі змінами) (далі - Інструкція).

Судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі, в тому числі, з використанням платіжних систем через мережу Інтернет у режимі реального часу (ч.1 ст. 6 згаданого Закону).

Відповідно до пункту 3.1 Інструкції платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладено в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається до банку, який обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

Згідно з додатками 2, 8 до Інструкції одним із реквізитів платіжного доручення є «Призначення платежу», який заповнюється з урахуванням вимог, установлених главою 3 Інструкції.

Положеннями пункту 3.8. Інструкції визначено, що реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, які зазначено в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу».

Платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується судовим збором.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 березня 2018 у справі № 914/1542/17, від 16 січня 2019 у справі №905/1057/18, від 10 травня 2018 року у справі № 613/372/16-ц, та ухвалах Верховного Суду від 26 березня 2018 у справі № 907/892/15, від 16 квітня 2018 року у справі № 922/3137/17, від 20 квітня 2018 року у справі № 910/12031/17, від 21 лютого 2019 року у справі № 910/8880/18, від 13 лютого 2020 року № 910/4557/18.

Відповідно до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункт 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (пункт 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

Отримавши ухвалу про залишення позовної заяви без руху, особа зобов`язана відреагувати на таку ухвалу суду. Якщо заявник не встигає цього зробити до закінчення строку, наданого судом або встановленого законом на усунення недоліків, він може звернутися до суду із заявою про продовження або поновлення вказаного строку.

ЄСПЛ зауважує, що сторона, яка задіяна під час судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, оскільки одним із критеріїв розумності строку є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання (рішення ЄСПЛ від 21 листопада 1995 рокуу справі «Чірікоста і Віола проти Італії» («Ciricosta and Viola v. Italy», заява № 19753/92)).

Так, згідно з довідкою відповідального працівника Шевчеківського районного суду м. Запоріжжя про доставку електронного документу, документ в електронному вигляді «Ухвала» від 19.02.2026 доставлено до електронного кабінету адвоката Сердюка Р.В. 21.02.2026 (а.с. 23).

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що копію ухвали суду від 19.02.2026 про залишення позовної заяви без руху суд першої інстанції надсилав на адресу позивача, зазначену в позові, однак конверт повернувся до суду не врученим.

Усе вищезазначене спростовує доводи апеляційної скарги про недостатність часу, наданого судом для усунення недоліків, оскільки з дати отримання адвокатом копії ухвали про залишення позову без руху - 21.02.2026 до повернення позовної заяви - 17.03.2026 заявник мав достатню кількість часу для подання до суду квитанції про сплату судового збору.

Крім того, колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача чи його представника до суду з заявою про продовження строку для усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду від 19.02.2026.

Отже, оскільки представник позивача отримав ухвалу суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, однак не відреагував належним чином на таку ухвалу суду та не надав суду доказів сплати судового збору, то суд першої інстанції правильно визнав позовну заяву неподаною і повернув її заявнику з підстав, передбачених частиною третьою статті 185 ЦПК України, тобто суд діяв відповідно до норм цивільного процесуального законодавства України та в межах наданих йому повноважень.

Апеляційний суд наголошує на тому, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви (частина сьома статті 185 ЦПК України), тому неприйнятними є доводи апеляційної скарги про порушення права заявника на доступ до правосуддя.

Твердження заявника про неправомірні дії судді під час постановлення ухвал у інших справах за участю адвоката Сердюка Р.В. колегія суддів не приймає, оскільки вони зводяться до незгоди з процесуальними рішеннями судді в інших справах і не стосуються предмету апеляційного розгляду.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильного висновку суду першої інстанції про повернення позовної заяви та не дають підстав вважати, що суд порушив норми процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду.

Колегія суддів вважає, що ухвалу суду постановлено з додержанням вимог закону і підстави для її скасування відсутні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Сердюка Р.В. слід залишити без задоволення, а ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 12 травня 2025 року - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Сердюка Романа Вікторовича – залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 березня 2026 рокув цій справі – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 25 травня 2026 року.

Головуючий

Судді