Постанова від 24 травня 2026 р. у справі №336/6246/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 25.05.2026 Справа № 336/6246/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 336/6246/25 Головуючий у І інстанції: Дацюк О.І.

Провадження № 22-ц/807/1053/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

Головуючого Полякова О.З.,

суддів Кочеткової І.В.,

Кухаря С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И Л А:

У липні 2025 року ТОВ «Він Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25.07.2024 відповідно протоколу загальних зборів № 1706 перейменовано ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс». Наказом № 55-к від 25.07.2024 на виконання протоколу загальних зборів № 1706 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів товариства.

01.09.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 292884 в електронній формі відповідно до закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до індивідуальної частини договору № 292884 про надання фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна» надало відповідачу позику в сумі 7000 грн. ТОВ «Авентус Україна» виконало умови договору про надання фінансового кредиту № 292884 від 01.09.2018 та перерахувало на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 7000 грн, а відповідач належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у неї виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «Він Фінанс». Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення договору відступлення права вимоги № 1 від 12.04.2018, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 17620 грн, а саме: сума основного боргу – 4000 грн; сума боргу за процентами – 2160 грн; сума боргу за пенею і штрафами – 10560 грн.

12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс») укладено договір факторингу № 1, на підставі якого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами. Відповідно до п. 2.2 договір факторингу № 1 від 12.04.2018 – окрім іншого зазначено: у випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком та не замінює попередній. 12.04.2018 укладено додаткову угоду № 11 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги № 12 від 30.01.2019 про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників, зокрема до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 292884 від 01.09.2018 перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс»).

Отже, заборгованість відповідача за кредитним договором № 292884 від 01.09.2018 складає 17620 грн. Сума збитків з урахуванням 3% річних – 1587,25 грн; сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань - 3852,87 грн, що разом складає 23 060,12 грн.

Посилаючись на означені обставини, ТОВ «Він Фінанс» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за кредитним договором № 292884 від 01.09.2018 у загальному розмірі 23060,12 грн, що складається з: суми заборгованості 17620 грн, суми інфляційних втрат - 3852,87 грн, суми 3% річних - 1587,25 грн. Також товариство просило стягнути з ОСОБА_1 судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Він Фінанс» 16780 грн у рахунок погашення заборгованості за договором № 292884 про надання фінансового кредиту від 01.09.2018, судовий збір у сумі 1768,35 грн та 3650 грн витрат на правничу допомогу.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне 0ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову або зменшення суми стягнення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що оскільки зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 є територія активних бойових бій, 20.01.2023 вона зареєстрована як внутрішньо переміщена особа в м. Запоріжжі, тому не мала змоги бути належно проінформована про поданий до неї позов, ОСОБА_1 , оскільки повістка про розгляд справи направлена була за місцем реєстрації, а інформація від Міністерства соціальної політики України з єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб щодо неї на день розгляду справи до суду не надійшла, але суд все одно розглянув справу, хоч відповідач не був належним чином проінформований. Такі обставини можуть розцінюватися як істотне порушення норм процесуального права (стаття 376 ЦПК України), що є підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», сукупна сума штрафів та пені не може перевищувати 50 % отриманої суми кредиту, і ця межа не може бути збільшена договором. ТОВ «Він Фінанс» нарахувало штрафи та пеню у розмірі 10800 грн – пеня, 900 грн – штраф визначений у фіксованій сумі, але на момент подачі позовної заяви строк позовної давності для стягнення штрафів та пені (неустойки) за кредитами, що становить 1 рік, вийшов. А Закони № 2120-IX та № 2142-IX (воєнний стан) забороняють нарахування та стягнення штрафів, пені та інших неустойок за прострочення виконання зобов`язань.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року № 186/1743/15-ц, зокрема зазначено, що у разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів звертає увагу, що, хоч прохальна частина апеляційної скарги містить вимогу про скасування рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2025 року повністю, проте ОСОБА_1 не наводить доводів незаконностірішення в частині відмови в задоволенні позову, тому рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог колегія суддів не переглядає.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Частиною першою статті 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, цей спір за визначеними статтею 274 ЦПК України критеріями відноситься до категорії малозначних, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Позивач своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу ч. 3 цієї статті не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з огляду на таке.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає повною мірою.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір в електронній формі. Відповідач не повернула кредитні кошти у строк до 01.10.2018, тому наявні підстави для застосування підвищеної процентної ставки у 1,8% від суми кредиту.Також наявні підстави для застосування п. 4.4 договору щодо нарахування пені в розмірі 10800 грн та штрафу в розмірі 900 грн. Таким чином, загальна заборгованість відповідача складає 17860 грн, за вирахуванням сплаченої суми в розмірі 1080 грн, розмір заборгованості складає 16780 грн.

Колегія суддів у цілому погоджується з висновком суду про укладення договору, однак, вважає, що в цій справі доцільно зменшити розмір процентів за прострочення боржником грошового зобов`язання в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що згідно з індивідуальною частиною договору № 292884 від 01.09.2018 ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 уклали цю індивідуальну частину договору про надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Згідно з п. 1.1 договору товариство надає клієнту грошові кошти в сумі 4000 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.

Пунктом 1.2 договору сторони погодили фіксовану процентну ставку за користування кредитом: 0,9 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом у межах строку надання кредиту, зазначеного у п. 1.4 договору, починаючи з наступного дня після дня надання кредиту.

Пунктом 1.4 договору визначено, що строк дії договору становить 30 днів, кредит надається строком на 30 днів.

Згідно з пунктом 1.7 договору невід`ємною частиною цього договору є Правила надання фінансових кредитів ТОВ «Авентус Україна», які розміщені на сайті.

Пунктом 3.4 договору визначено, що у разі порушення клієнтом строків виконання зобов`язань за договором та у разі, якщо встановлена підпунктом 1.2.1 пункту 1.2 договору процентна ставка за користування кредитом менше ніж 1,8% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, клієнт зобов`язаний сплатити процент за користування кредитом у розмірі 1,8% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня користування кредитом у межах стоку надання кредиту, визначеного в п. 1.4 договору.

Відповідно до п. 4.4 договору у випадку прострочення повернення суми кредиту клієнт зобов`язаний сплатити товариству пеню в розмірі 3% від суми кредиту за кожний день прострочення, починаючи з 4-го дня прострочення. Строк нарахування пені не може перевищувати 90 днів. На 4 день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф в розмірі 100 грн, на 30 день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 300 гривень, на 90 день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 500 гривень.

З довідки ТОВ «Авентус Україна» встановлено, що договір зі сторони позичальника було підписано електронним підписом, що створений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який сформовано автоматично та направлено позичальнику на номер телефону.

Згідно з графіком розрахунків до договору про надання фінансового кредиту № 292884 від 01.09.2018, датою повернення кредиту та сплати процентів в загальній сумі 5080 гривень визначено 01.10.2018.

12.04.2018 між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ТОВ «Авентус Україна» укладено договір факторингу № 1, за умовами якого ТОВ «Авентус Україна» зобов`язалось відступити ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.

Згідно з реєстром прав вимоги № 12 від 30.01.2019 ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» право вимоги, зокрема за договором № 292884 від 01.09.2018. Сума заборгованості за реєстром складає 6160 грн, з яких 4000 - грн заборгованість за тілом кредиту, 2160 грн - заборгованість за відсотками.

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Авентус Україна» заборгованість станом на дату відступлення прав вимоги складає 17620 грн, з яких 4000 грн - сума боргу за тілом кредиту, 2160 грн - за відсотками, 10560 грн - за пенею та штрафами.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до частини третьої статті 11 Законом України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Частиною восьмою статті 11 Законом України «Про електронну комерцію» встановлено, що у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожний електронний правочин вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

За приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ч.1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Наявними в матеріалах справи договором факторингу, витягом з реєстру боржників і прав вимоги, які належно засвідчені печатками та підписами сторін, підтверджується перехід права вимоги до позивача.

Колегія суддів зауважує, що ОСОБА_1 не заперечувала ні укладення договору, ні отримання за ним коштів.

Отже, відповідач несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ «Він Фінанс».

Однак, колегія суддів не погоджується з розміром процентів, пені і штрафів, заявлених до стягнення з ОСОБА_1 , з огляду на таке.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що в п. 1.2 Договору сторони погодили фіксовану процентну ставку за користування кредитом у розмірі 0,9% від суми кредиту за кожен день користування кредитом. Згідно з п 1.4 Договору сторони погодили строк надання кредиту, що складає 30 днів. За п. 1.6 Договору, клієнт має право ініціювати продовження строку користування кредитом. Для цього він зобов`язаний у повному обсязі сплатити нараховані на дату продовження (пролонгації) проценти за користування кредитом, а також пеню та штраф (у разі наявності). У такому разі та за умови, що залишок тіла кредиту складає не менше 400 грн, строк користування кредитом автоматично продовжується (пролонгується) з дати внесення необхідної суми грошових коштів на такий самий строк і на таких самих умовах (при цьому укладення додаткового договору не потребується).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Таким чином, за умовами договору відповідач отримала кредит в сумі 4000 гривень строком на 30 днів зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 0.9% від суми кредиту за кожен день користування ним. Строк повернення кредиту визначений не пізніше 01.10.2018.

Однак, за розрахунком заборгованості, 01.10.2018 ОСОБА_1 сплатила 1080 грн, тобто розмір відсотків за 30 днів користування кредитом, тому строк користування кредитними коштами, відповідно до п. 1.6 Договору, продовжився ще на 30 днів на таких же умовах, тобто до 01.11.2018.

Отже, сума заборгованості відповідача за відсотками складає 1080 грн, розмір яких слід вираховувати за ставкою 0,9% від суми заборгованості, а не за ставкою 1,8 %, яка застосовна у разі порушення клієнтом строків виконання зобов`язань, оскільки 01.10.2018 договір продовжено на 30 днів на тих же умовах.

Крім того, відповідно до п. 4.4 договору у випадку прострочення повернення суми кредиту клієнт зобов`язаний сплатити товариству пеню в розмірі 3% від суми кредиту за кожний день прострочення, починаючи з 4-го дня прострочення. Строк нарахування пені не може перевищувати 90 днів. На 4 день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф в розмірі 100 гривень, на 30 день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 300 гривень, на 90 день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 500 гривень.

Згідно з п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2ст. 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Апеляційний суд також враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), згідно якого у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (ст.1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 червня 2022 у справі №3-188/2020(455/20) вказано, що приписи ч.2ст. 625 ЦК України, першогоречення ч.1ст. 1050 ЦК України та ч.1ст. 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (ч.1ст. 622 цього Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов`язань за договором у натурі.

Таке обґрунтування Рішення Конституційного Суду України збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду. Саме тому, що приписи ч. 2 ст. 625 та ч. 1 ст.1048 ЦК України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання (які нараховуються заст. 625 ЦК України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за ст. 1048 ЦК України як наслідок правомірної поведінки сторін).

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Положеннями статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що споживач, який порушив своє зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

У договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу.

Сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Системний аналіз наведеної норми права свідчить про те, що одночасне застосування штрафу і пені, які є одним видом цивільно-правової відповідальності, за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, суперечить положенням, закріпленим у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Отже, законодавством не передбачено подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Згідно з розрахунком заборгованості, наданого до позову, до суми заборгованості, яку ТОВ «Він Фінанс» просило стягнути з ОСОБА_1 , включено пеню в розмірі 10560 грн та штраф у розмірі 900 грн, однак, з урахуванням вищевикладеного, одночасне стягнення з відповідача на користь товариства пені та штрафу, є застосуванням подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення - порушення строків погашення заборгованості.

Крім того, згідно з частиною другою статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду за наявності однієї з умов: (а) якщо він значно перевищує розмір збитків; (б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Не виключається забезпечення зобов`язань, які виникли на підставі організаційного договору (зокрема, попереднього); недоговірних зобов`язань, що не характерно, проте положеннями статті 549 ЦК не виключається; позитивних та негативних зобов`язань. Як правило, неустойка встановлюється для забезпечення позитивних зобов`язань, які передбачають вчинення певних дій (передача речі, сплата грошовитих коштів та ін.). Сутність негативних зобов`язань полягає в тому, що предметом виконання є утримання від дій, і зобов`язання виконується протягом усього часу його існування. Негативні зобов`язання можуть бути забезпечені тільки за допомогою штрафу, адже після порушення такого зобов`язання необхідність стимулювати його виконання шляхом нарахування пені, як це може мати місце при позитивних зобов`язаннях, не призведе до очікуваного результату, тобто його виконання (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 172/1159/20).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2023 року у справі № 709/1320/21 вказано, що «за допомогою неустойки (штрафу, пені) допускається забезпечувати виконання значної кількості зобов`язань. Зокрема, неустойка може забезпечувати виконання: договірних зобов`язань, що традиційно для цивільного обороту, оскільки в більшості випадків саме в договорі його сторони встановлюють неустойку (штраф або пеню). Причому це може відбуватися як під час укладення договору для забезпечення виконання зобов`язання, так і після, але до виконання тих зобов`язань, які виникли на його підставі. Тлумачення статті 549 свідчить, що пеня є змінною величиною, оскільки її нарахування відбувається за кожен день прострочення».

З огляду на вищевикладене, враховуючи принципи розумності, справедливості й пропорційності, колегія суддів вважає, що розмір пені, нарахованої на підставі частини другої статті 625 ЦК України та пункту 4.4 Договору за прострочення виконання грошового зобов`язання, підлягає зменшенню до половини розміру заборгованості, тобто, до 2000 грн.

Доводи ОСОБА_1 про її неналежне повідомлення про розгляд справи в суді першої інстанції не знайшли свого підтвердження з огляду на таке.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

У частині восьмій статті 128 ЦПК України зазначено, що днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У п 82. Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, зокрема, передбачено, що рекомендовані листи з позначкою “Судова повістка”, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою “Судова повістка”. Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого (реєстрованого) листа з позначкою “Судова повістка”, працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку “адресат відсутній за зазначеною адресою”, яка засвідчується підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.

Так, згідно з відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру № 1565154 від 11.07.2025, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 86). Суд першої інстанції направив за вказаною адресою копію ухвали суду від 31.07.2025 про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, однак конверт повернувся до суду не врученим адресату.

Відповідальний працівник АТ «Укрпошта» на довідці про причини повернення зробив позначку «адресат відсутній за вказаною адресою» та засвідчив його підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля, що свідчить про дотримання вимог пункту 82 Правил, а також відсутність підстав вважати, що ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про розгляд справи, оскільки відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК Україниднем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2025 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Він Фінанс» заборгованості за кредитним договором № 292884 від 01.09.2018 в загальному розмірі 7080 грн, з яких: 4000 грн – заборгованість за тілом кредиту, 1080 грн – заборгованість за відсотками; 2000 грн – відсотки за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи (ч.1).

Частинами 1 та 2 ст.141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн, позивач надав суду копію договору про надання правової допомоги №07/07-2022 № 33 від 22.03.2024, укладеного між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та АБ «Анастасії Міньковської», з додатковою угодою від 22.03.2024, опис робіт, наданих адвокатом, а саме за підготовку позовної заяви із додатками визначено суму у 5000 грн, акту про підтвердження надання правничої допомоги від 04.07.2025 - підготовки позовної заяви з додатками.

Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції, апеляційний суд враховує пропорційність задоволених позовних вимог, що складає 30,7 % від заявленої ціни позову, рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, що є малозначною, виходячи із засад розумності та справедливості, доходить висновку про доцільність відшкодування позивачу таких витрат у розмірі 1000 грн. Стягнення витрат на правову допомогу в такому розмірі забезпечуватиме баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідатиме принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Він Фінанс» сплатило судовий збір у розмірі 2422,40 грн. ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги мала сплатити судовий збір у розмірі 3633,60 грн, однак ухвалою Запорізького апеляційного суду від 24.03.2026 її звільнено від сплати судового збору на підставі ч.ч. 1,3 ст. 136 ЦПК України.

Таким чином, враховуючи пропорційність розміру задоволених позовних вимог (30,7%) позивач має право на відшкодування витрат зі сплати судового збору в розмірі 743,68 грн.

Оскільки ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, враховуючи пропорційність задоволення вимог апеляційної скарги (57,8%), судовий збір у розмірі 1356,54 грн (2100,22 грн – 743,68 грн) слід стягнути з позивача на користь держави.

Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369, ст. 374, ст. 376, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» заборгованості за договором № 292884 про надання фінансового кредиту від 01 вересня 2018 року в розмірі 16780 гривень, судового збору в сумі 1768,35 грн та 3650 грн витрат на правничу допомогу – скасувати.

Ухвалити в цій частині нову постанову, якою:

«Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» заборгованості за договором № 292884 про надання фінансового кредиту від 01 вересня 2018 року в загальному розмірі 7080 гривень та витрати на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції в розмірі 1000 гривень. Всього стягнути: 8080 (вісім тисяч вісімдесят) гривень.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.»

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1356 (одна тисяча триста п`ятдесят шість) гривень 54 копійки.

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2025 року не оскаржувалось та апеляційним судом не переглядалось.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 25 травня 2026 року.

Головуючий:

Судді: