Постанова від 24 травня 2026 р. у справі №331/6431/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 25.05.2026 Справа № 331/6431/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 331/6431/25 Головуючий у І інстанції: Качан А.В.

Провадження № 22-ц/807/1026/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кочеткової І.В.,

Кухаря С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Кучерявої Вікторії Федорівни – на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 04 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Кучерявої Вікторії Федорівни до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню доньку, яка продовжує навчання,

У С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Кучерявої В.Ф.– звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню доньку, яка продовжує навчання.

В обґрунтування позову зазначено, що 31.08.2007 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено шлюб, який розірвано заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 26.09.2016 у справі № 317/3615/16-ц.

31.10. 2007 від спільного шлюбу у подружжя народилася донька – ОСОБА_1 , яка після розлучення батьків і до теперішнього часу проживає з матір`ю.

Судовим наказом Запорізького районного суду Запорізької області від № 317/1886/23 від 27.04.2023 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідно віку, щомісячно, починаючи з 05.04.2023 та до досягнення повноліття.

У липні 2023 року відкрито виконавче провадження № 7192118, у межах якого державний виконавець звернув стягнення на доходи боржника, заробітну плату, яку він отримував у ВЧ НОМЕР_1 .

Відповідно до листа-повідомлення ВЧ НОМЕР_2 від 02.09.2025 означений судовий наказ перебував на виконанні в цій частині з 08.02.2024

13.05.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив ОСОБА_3 , мати позивача, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , солдат (номер обслуги 3 кулеметного відділення кулеметного взводу ВЧ НОМЕР_3 ) зник безвісти 10.05.2024 в районі н.п. Красне Харківської області під час ведення бою.

Згідно з інформацією з Витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин № 20250602-166 від 02.06.2025, відповідач зник на території бойових дій (під час воєнних дій).

На підставі звітів щодо здійснення відрахувань та виплат від ВЧ НОМЕР_3 , відповідач отримує щомісячно грошове утримання в розмірі 119509,31 грн.

Виплата аліментів з грошового забезпечення відповідача мати позивача отримувала до її повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

15.08.2025 ОСОБА_1 зараховано до Херсонського державного університету, де вона здобуває освіту на денній формі навчання за бюджетною формою фінансування.

У зв`язку з навчанням, у ОСОБА_1 відсутня можливість самостійно себе забезпечувати. Вона несе постійні витрати на забезпечення свого життя: на оренду житла, сплату комунальних послуг, харчування, придбання літератури для навчання, витрати на проїзд до навчального закладу, придбання одягу, навчального приладдя, на лікування тощо.

Після настання повноліття позивача усі ці витрати лягли на плечі її матері.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Кучерявої В.Ф. просила суд стягнути з ОСОБА_2 аліменти на її утримання в розмірі частини всіх доходів платника до досягнення нею двадцяти трьох років, за умови продовження навчання.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 04 березня 2026 року зупинено провадження у справі до припинення перебування ОСОБА_2 на військовій службі, або до отримання інформації про безвісти зниклого відповідача, у тому числі, його місця перебування.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Кучерявої В.Ф. – через підсистему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність їм висновків суду, просить скасувати ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 04 березня 2026 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Судові витрати просить покласти на відповідача.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ст. 199 СК передбачає, що якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Наразі держава гарантує щомісячні виплати безвісти зниклим військовослужбовцям. Так, закон України ««Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» №2505-VIII від 12.07.2018 покликаний визначити правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та забезпечує правове регулювання суспільних відносин, пов`язаних із набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з обліком, розшуком та соціальним захистом таких осіб і членів їхніх сімей. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» № 2505-VIII від 12.07.2018, набуття правового статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, не зменшує обсяг цивільної правоздатності такої особи.

Цивільна правоздатність особи це здатність мати цивільні права та обов`язки, яку мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. (ст.25 ЦК України).

15.05.2024 відповідач набув статус особи, яка безвісти зникла за особливих обставин, однак, такий статус не зменшує обсягу його цивільної правоздатності, зокрема, не позбавляє його обов`язку, передбаченого ст. 180 СК України, утримувати повнолітню доньку. Особам, які зникли безвісти за особливих обставин під час проходження військової служби, надаються гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими актами законодавства України.

Відповідач забезпечений необхідним рівнем доходу, враховуючи розмір грошового утримання останнього, якому такий нараховують у ВЧ НОМЕР_4 , тому він є таким, що може надавити допомогу на навчання позивачу. Тобто, незважаючи на те, що відповідач є безвісти зниклим, однак як батько позивача може надавати матеріальну допомогу за рахунок гарантованих державою виплат, а донька має право на їх отримання, зокрема за рахунок отримання аліментів.

Хоча законодавством чітко визначено підстави зупинення провадження у справі, проте зупинення провадження призведе до не вирішення протягом тривалого часу питання обов`язку відповідача щодо утримання позивача, чим будуть порушені інтереси дитини щодо належного фінансового забезпечення.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду відкрито апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою та призначено справу до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (п. 14 ч. 1 ст. 353 ЦПК України).

Відзивів від осіб, які беруть участь у справі, на вищезазначену апеляційну скаргу не надійшло, що в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що

відповідач ОСОБА_2 , перебуваючи на військовій службі, під час виконання своїх обов`язків зник безвісти на території бойових дій, не втратив статусу військовослужбовця військового формування, яке переведене на воєнний стан, врахувавши, що законом чітко визначено обов`язок суду зупинити провадження у справі за обставин, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України і зазначена норма є імперативною.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджено і не заперечували сторони, що відповідно до доданого до позовної заяви сповіщення військової частини НОМЕР_5 № 56 від 10.05.2024, відповідач ОСОБА_2 призваний на військову службу 10.02.2023, мужньо виконуючи військовий обов`язок, виконуючи бойове завдання з оборони державного кордону України, зник безвісти 10.05.2024 в районі населеного пункту Красне Харківської області під час ведення бою.

Згідно з доданим до позовної заяви витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих без вісти за особливих обставин № 20250602-166, відомості про відповідача ОСОБА_2 внесено до зазначеного реєстру. Вказано, що ОСОБА_2 зник на території бойових дій (під час воєнних дій).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об`єктивних підстав, що перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Частиною 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) військовослужбовець не виключається та контракт не припиняється (не розривається) у разі, зокрема, безвісної відсутності - до визнання його в установленому порядку безвісно відсутнім або оголошення померлим. Загиблий (померлий) військовослужбовець виключається із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) з наступного після загибелі (смерті) дня, військовослужбовець, визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім або оголошений померлим, - з дня набрання законної сили рішенням суду.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 у справі№ 754/947/22, факт проходження відповідачем військової служби в період дії воєнного стану є об`єктивною обставиною, що перешкоджає його участі в розгляді справи, та за відсутності його беззастережної волі щодо продовження розгляду справи є підставою для зупинення провадження у справі. З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗC України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них. З моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов`язаний зупинити провадження у справі.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.

Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства.

Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на таке. Системне тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 та статті 254 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження у справі можуть бути: припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу у певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження / збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) неодноразово зазначав, що метою Конвенції є захист прав, які є не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними. Це зауваження стосується, зокрема, права на доступ до суду з огляду на те, яке важливе місце посідає право на справедливий судовий розгляд у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ейрі проти Ірландії» (Airey v. Ireland), заява № 6289/73, пункт 24, від 09 жовтня 1979 року; рішення у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, пункт 231, від 17 січня 2012 року; рішення у справі «Вітковскі проти Польщі» (Witkowski v. Poland), заява № 21497/14, пункт 43, від 13 грудня 2018 року).

Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, пункт 29, від 26 липня 2007 року; рішення у справі «Алванос та інші проти Греції» (Alvanos v. Greece), заява № 38731/05, пункт 25, від 20 березня 2008 року; рішення у справі «ТОВ «Фріда» проти України» (Frida, LLC v. Ukraine), заява № 24003/07, пункт 33, від 08 грудня 2016 року; рішення у справі «Хасан Тунч та інші проти Туреччини» (Hasan Tunc and Others v. Turkey), заява № 19074/05, пункт 33, від 31 січня 2017 року; рішення у справі «Вітковскі проти Польщі» (Witkowski v. Poland), заява № 21497/14, набуло статусу остаточного 13 березня 2019 року, пункт 44, від 13 грудня 2018 року).

У практиці Суду визначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справі «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic), заява № 47273/99, пункти 50-51 та 69, від 12 листопада 2002 року; рішення у справі «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), заява № 40160/12, пункт 97, від 05 квітня 2018 року; рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, пункт 29, від 26 липня 2007 року).

Суд часто наголошував на питаннях «юридичної визначеності» та «належного здійснення правосуддя» як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятним застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Суд постановляв, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі юридичної визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kart v. Turkey) [Велика Палата], № 8917/05, пункт 79 (в кінці), ЄСПЛ 2009 (витяги); «Ефстатіу та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece), № 36998/02, пункт 24 (в кінці), від 27 липня 2006 року, та «Ешим проти Туреччини» (Esim v. Turkey), № 59601/09, пункт 21, від 17 вересня 2013 року; рішення у справі «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), заява № 40160/12, пункт 98, від 05 квітня 2018 року).

Взявши до уваги наведені вище правові позиції ЄСПЛ та національне законодавство, Велика Палата Верховного Суду зазначила про таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених прав, свобод чи інтересів (стаття 2 ЦПК України). Досягнення цієї мети відбувається через дію основоположних засад судочинства, зокрема верховенства права, рівності сторін та диспозитивності.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (частини перша та п`ята статті 4 ЦПК України).

Суд під час розгляду справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина третя статті 13 ЦПК України).

Для тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України маємо застосовувати телеологічне (цільове) тлумачення. Тобто визначити, якою була мета законодавця у запровадженні цього припису.

Є зрозумілим, що мета законодавця у формулюванні такої конструкції була в тому, щоб гарантувати недоторканність прав тих осіб, які у запроваджений в Україні воєнний стан виконують конституційний обов`язок, пов`язаний із захистом Батьківщини від ворога, - військовослужбовців.

За нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

За таких умов, розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі.

Правосуддя вимагає справедливого і збалансованого судового провадження, котре базується на дотриманні принципів верховенства права, диспозитивності і пропорційності, а також має відповідати стандартам Конвенції.

Отже, враховуючи факт проходження відповідачем військової служби в період дії воєнного стану, що за висновками ВПВС, є об`єктивною обставиною, що перешкоджає його участі в розгляді справи, враховуючи те, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України зупинення провадження у справі у разі перебування сторони у складі Збройних Сил України є обов`язком суду, а не правом, а матеріалами справи підтверджено, що відповідач ОСОБА_2 призваний на військову службу 10.02.2023, мужньо виконуючи військовий обов`язок, виконуючи бойове завдання з оборони державного кордону України, зник безвісти 10.05.2024 в районі населеного пункту Красне Харківської області під час ведення бою, відомості про нього внесені до Єдиного реєстру осіб, зниклих без вісти за особливих обставин,колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з ухвалою суду, і не спростовують висновків суду першої інстанції, та не дають підстав вважати, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що ухвалу суду постановлено з додержанням вимог закону і підстави для її скасування відсутні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Кучерявої В.Ф. слід залишити без задоволення, а ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 04 березня 2026 року – залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Кучерявої Вікторії Федорівни – залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 04 березня 2026 рокув цій справі – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 25 травня 2026 року.

Головуючий:

Судді: