Рішення від 13 травня 2026 р. у справі №461/300/26 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/300/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2026 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Романюка В.Ф.,

з участю: секретаря судового засідання Салика С.М.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ) про відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заподіяну матеріальну шкоду внаслідок залиття квартири (вартість виконання ремонтно-відновлювальних робіт пошкодженої квартири, у тому числі вартість будівельних матеріалів, виробів), у розмірі 80 000,00 (вісімдесят тисяч) грн.

В обґрунтування поданого позову покликається на те, що ОСОБА_2 , зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_3 . 08 жовтня 2025 року, приблизно о 09:30 відбулося залиття вказаної квартири, внаслідок чого залито стелю і стіни в кімнаті, кухні, коридорі та ванній. Згідно з актом про залиття квартири від 09 жовтня 2025 року, причиною залиття є витік з системи центрального опалення внаслідок несправності крана на трубі до батареї в кухні квартири АДРЕСА_4 , яка розташована поверхом вище. Внаслідок залиття квартири було завдано моральної шкоди на суму 80 000 грн. Зокрема Позивачем було направлено претензію до відповідача про відшкодування шкоди завданої внаслідок залиття квартири. У вказаній претензії було поставлено вимогу на відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 80 000 (вісімдесят тисяч) грн. Позивач сподівався що Відповідачем буде добровільно відшкодовано завдані збитки, однак Відповідач уникав зустрічей та не відшкодував завдані збитки. Оскільки квартира АДРЕСА_5 належить Відповідачу, саме вона, як законний власник повинна нести відповідальність за свою власність, а також вжити всіх необхідних заходів, спрямованих на запобігання виникнення будь-яких обставин з негативними наслідками, у даному випадку залиття. Такими діями Відповідача Позивачу були спричинені душевні страждання, які полягали у постійному перебуванні Позивача в стані сильного емоційного хвилювання. У Позивача змінився повсякденний ритм життя, а саме постійний захист своїх прав та інтересів, непомірні витрати на правничу допомогу.

Ухвалою суду від 13 січня 2026 року матеріали позовної заяви залишено без руху.

19 січня 2026 року від представника позивача ОСОБА_2 – адвоката Неофіти Д.Б. надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 19 січня 2026 року у справі відкрито провадження та призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання на 05 лютого 2026 р. на 11 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 25 лютого 2026 року у зв`язку з неявкою сторін відкладено судове засідання на 14 год. 00 хв. 17 березня 2026 року з викликом учасників справи.

16 березня 2026 року від представника відповідача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій просив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заподіяну моральну шкоду внаслідок пошкодження майна у розмірі 80 000,00 (вісімдесят тисяч) грн.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги просив задоволити повністю, з підстав наведених у ньому.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час, дату та місце проведення судового засідання шляхом скерування судового виклику, що стверджується наявним матеріалами справи. Однак, до суду з Укрпошта повернувся конверт через відсутність адресата за вказаною адресою.

Пунктом 4 частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім цього, виклик відповідача до суду був здійснений через оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України (через веб – сайт Галицького районного суду м. Львова).

Клопотань про відкладення чи про розгляд справи у відсутності відповідача до суду не надходило, а також відповідач не подав відзив на позовну заяву.

Суд, вважає за можливе слухати у відсутності відповідача, оскільки в матеріалах справи є достатньо належних доказів про права, обов`язки та взаємовідносини сторін.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного висновку.

Суд встановив, що ОСОБА_2 , зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_3 .

08 жовтня 2025 року, приблизно о 09:30 відбулося залиття вказаної квартири, внаслідок чого залито стелю і стіни в кімнаті, кухні, коридорі та ванній.

Згідно з актом про залиття квартири від 09 жовтня 2025 року, причиною залиття є витік з системи центрального опалення внаслідок несправності крана на трубі до батареї в кухні квартири АДРЕСА_4 , яка розташована поверхом вище. Комісією рекомендовано питання відшкодування нанесених збитків вирішувати спільною згодою мешканців квартири АДРЕСА_6 та АДРЕСА_4 .

29 грудня 2025 року позивачем було направлено претензію до відповідача про відшкодування шкоди завданої внаслідок залиття квартири. У вказаній претензії було поставлено вимогу на відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 80 000 (вісімдесят тисяч) грн.

Проте відповідач уникав зустрічей та не відшкодував завдані збитки. .

Такими діями відповідача позивачу були спричинені душевні страждання, які полягали у постійному перебуванні позивача в стані сильного емоційного хвилювання. У позивача змінився повсякденний ритм життя, а саме постійний захист своїх прав та інтересів, непомірні витрати на правничу допомогу

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

Згідно ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що залиття належної йому квартири відбулося з вини власника квартири АДРЕСА_5 , проте доказів, що останній є власником квартири позивачем суду не надано.

У пункті 2 постанови Пленум Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», яка є релевантною і до норм нового ЦК України, судам роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

У постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №395/1360/15-ц вказується, що законом не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди з огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України). Водночас, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Відповідно до п. 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76, у разі залиття, аварії квартир складається відповідний акт, типовий зразок якого міститься у додатку 4 Правил.

Додатком 4 до вказаних Правил встановлено форму акта, з якої вбачається, що в ньому повинно бути відображено: дату складання акта (число, місяць, рік); прізвища, ініціали та займані посади членів комісії; прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, з вини якого сталося залиття; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість); висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття.

Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій визначено, що з актом про залиття повинні бути ознайомлені мешканці відповідних квартир шляхом його підписання, що дає змогу майбутньому відповідачу включити до акту свої пояснення. Окрім цього, в актах повинна бути вказана чітка причина залиття.

Акт обстеження від 09 жовтня 2025 не містить відомостей про прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; форма власності; прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, з вини якого сталося залиття; ознайомлення з ним мешканців квартири АДРЕСА_6 та АДРЕСА_5 чи відмову від його підписання.

Суд вважає, що стороною позивача також не доведено належними доказами факт залиття квартири АДРЕСА_3 та те, що саме неправомірна поведінка відповідача призвела до спричинення шкоди позивачу.

Позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що саме відповідач є тією особою, яка завдала шкоди майну позивача. Також позивачем не надано доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіяною позивачу шкодою.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Як визначено у ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення.

Проте, позивачем не надано належних і допустимих доказів в обґрунтування заявлених ним позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, а саме: в чому полягає спричинена йому моральна шкода, якими саме діями чи бездіяльністю вона спричинена і чим підтверджується протиправність цих дій або бездіяльність, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням винної особи, а також факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або інших втрат немайнового характеру.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Всупереч вказаним вимогам, позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено факт заподіяння їй моральної шкоди.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений законами України.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як визначено у ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Аналізуючи викладене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст. 12, 76, 77, 81, 141, 259, 263-268, 354 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

у задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ) про відшкодування моральної шкоди, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 21 травня 2026 року.

Суддя Романюк В. Ф.