Вирок від 24 травня 2026 р. у справі №317/6587/24 — Запорізький районний суд Запорізької області

Справа № 317/6587/24

Провадження № 1-кп/317/125/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 , (ВКЗ)

обвинуваченого ОСОБА_4 , (ВКЗ)

захисника обвинуваченого ОСОБА_5 , (ВКЗ)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі у режимі відеоконференції кримінальне провадження №62023080020000648, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 серпня 2023 року,

за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м.Мукачево Закарпатської області, українця, громадянина України, із середньою неповною освітою, не одруженого, який не має на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей, перебував на посаді кулеметника 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 5 стрілецької роти НОМЕР_1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_2 у військовому званні «солдат», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 призначено наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25.02.2022 №45 на посаду кулеметника 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_2 .

Солдат ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації призваний до військової частини НОМЕР_2 , перебуваючи на посаді кулеметника 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону вказаної військової частини, у порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не бажаючи переносити труднощі військової служби, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, без дозволу командування частини, 05.08.2023 не з`явився з відпустки на службу без поважних причин до пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) та був відсутній без поважних причин на військовій службі з 05.08.2024 року до моменту затримання 21.11.2024 року правоохоронними органами, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи свою діяльність з проходженням військової служби, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, нез`явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем (крім строкової служби), вчинене в умовах воєнного стану.

Прокурор у судовому засіданні обвинувачення підтримав у повному обсязі, просив суд призначити ОСОБА_4 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років При цьому, зважаючи на вимоги чинного КК України він не вважав за можливе застосовувати при призначенні покарання ОСОБА_4 вимоги ст. 69 та ст. 75 КК України. Також він просив обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

У судовому засіданні обвинувачений свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення фактично не визнав. Не розкаявся в скоєному.

Щодо обставин пояснив наступне – за 5 днів до СЗЧ він отримав контузію. До медичної частини не звертався. Ніде його поранення не було зафіксовано. Оскільки йому не надавали лікування, вважав, що має захворювання, сказав, що піде в сзч. ОСОБА_4 не надавали відпустку, тому він вирішив самовільно залишити частину. Коли приїхав в м. Мукачево до лікувальних закладів не звертався, офіційно не лікувався. Самостійно приблизно 14 днів лікував контузію. До військової частини вирішив не повертатися.

Вважає, що в його діях відсутній склад правопорушення.

У той же час, під час з`ясування питання про те, чи бажають учасники судового провадження доповнити судовий розгляд, обвинувачений просив суд врахувати, що його дії були спровоковані неналежним реагуванням командування військової частини на його фізичний та психологічний стан. Крім того, він заперечував достовірність показів свідка, яка нібито бачила, що він хворий.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 просив суд не карати його підзахисного суворо, вважає, що досудове розслідування було проведено неповно. Але жодного документального підтвердження хвороби обвинуваченого за інкримінований період не надав. Клопотань щодо витребування доказів не заявляв. Процесуальними правами скористався на свій та обвинуваченого розсуд.

З матеріалами кримінального провадження в порядку ст.290 КПК України ознайомлений. Крім того, захисник просив врахувати, що ОСОБА_4 проходив лікування за його словами, але документального підтвердження цьому не має. Тому він просив призначити ОСОБА_4 мінімальне можливе покарання, передбачене санкцією ч. 5 ст. 407 КК України.

Проте, не зважаючи на позицію захисника та невизнання обвинуваченим ОСОБА_4 своєї вини, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_4 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, повністю підтверджується наступними доказами, які відповідають вимогам, передбаченим у ст.ст. 84-88 КПК України.

Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що вона була заступником командира з психологічної підтримки і їй відомий солдат ОСОБА_4 , оскільки вона була його командиром, а він підлеглим, коли їх підрозділ НОМЕР_2 перебував в населеному пункту Григорівка Запорізького району Запорізької області. Після того, як солдат пішов в СЗЧ вона з ним не спілкується. 05.08.2023 року ОСОБА_4 залишив військову частину. На телефонні дзвінки він не відповідав. А потім його повідомили про кримінальну відповідальність, попередили, але він не повернувся. До медичної частини за місцем служби ОСОБА_4 не звертався. На вигляд був врівноважений. Ввечері 05.08.2023 року сержант повідомив, що в розташуванні відсутній ОСОБА_4 . Його розшукували навіть на вокзалі в м.Запоріжжі. Свідок особисто проводила службове розслідування. Телефонні дзвінки ОСОБА_4 продовжували близько 10 діб, давали можливість повернутися добровільно. Причина сзч не відома. ОСОБА_4 за медичною допомогою в частині не звертався. Зі скаргами до командира роти не звертався. Жодних документів про наявність поранення ОСОБА_4 до частини та командування не надавав.

Оцінюючи показання свідка, суд вважає, що вони послідовні, логічні, істотних суперечностей не мають, узгоджуються з іншими доказами. Тому суд не має підстав сумніватися у їх достовірності. Мотивів для обмови свідком обвинуваченого судом встановлено не було, всі свідчення надавалися під присягою.

Згідно повідомлення про виявлення ознак кримінального правопорушення від 15.08.2023 року військова частина НОМЕР_2 повідомила ДБР, військового прокурора та ВСП про те, що ОСОБА_4 05.08.2023 року самовільно залишив місце служби. По даному факту було проведено службове розслідування. В ході якого факт того, що ОСОБА_4 діючи з особистих мотивів, без поважних причин не прибув на місце служби, є відсутнім з 05.08.2023 року по час повідомлення. (т.1 а.с.110-111).

Судом досліджені також матеріали службового розслідування по факту самовільного залишення військової частини ОСОБА_4 . (т.1 а.с.112-134)

З акту службового розслідування зрозуміло, що були зроблені спроби зателефонувати солдату, але він відмовився повертатися до розташування військової частини, про що повідомили ОСОБА_7 та командуванню батальону. Розшук в населеному пункті Григорівка Запорізької області не дав результатів.

ОСОБА_4 командуванню частини про своє місцезнаходження та причини відсутності не доповів, відповідні документи, що підтверджують законність та поважність причин його відсутності не надав. Станом на проведення розслідування місце перебування солдата ОСОБА_4 не встановлено. До місця проходження служби у н.п.Григорівка Запорізького району Запорізької області в період з 05.08.2023 року до часу розгляду справи не з`явився. Повідомлень з лікувальних закладів на території України про надходження на стаціонарне лікування солдата ОСОБА_4 на адресу військової частини НОМЕР_2 не надходили. ОСОБА_4 з 05.08.2023 року обов`язки військової служби не виконує, час проводив на власний розсуд.

Було складено доповідь № 1155 про факт самовільного залишення частини (без зброї) солдатом ОСОБА_4 . Капітаном ОСОБА_8 о 16-30 год 05.08.2023 року було проведено перевірку особового складу та виявлено відсутність військовослужбовця призваного за мобілізацією ОСОБА_4 . Зброя знаходиться в підрозділі. На телефонні дзвінки відповідає, але відмовляється повертатися в розташування військової частини та повідомляти про місце свого перебування.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 05.08.2023 року № 3382/кп призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_4 .

Згідно службової характеристики ОСОБА_4 за період служби зарекомендував себе з негативної сторони.

Згідно протоколу затримання особи від 21.11.2024 року ОСОБА_4 було затримано о 17-30 на підставі ухвали Мукачівського міськрайонного суду від 07.11.2024 року. (т.1 а.с.139-141).

На підставі ухвали слідчого судді від 22.11.2024 року до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 21.12.2024 року з визначенням застави у розмірі 121120.00 грн.

Заставу було внесено 19.12.2024 року.

Із копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25.02.2022 №45 вбачається, що солдат ОСОБА_4 , призначений на посаду наказом командира військової частини, вважається таким, що приступив до виконання обов`язків за посадою номера обслуги гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 5 гірсько-штурмової роти 2 гірсько-штурмового батальйона та матеріального забезпечення. (т.1 а.с.124)

Матеріали даного службового розслідування було направлено до ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі,.

Із службової характеристики на солдата ОСОБА_4 вбачається, що за своїми професійними, діловими і моральними якостями займаній посаді не відповідає.

Згідно Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

У такий спосіб, з моменту затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 на території України почав діяти правовий режим воєнного стану, який продовжує діяти і на даний час.

Вимогами статей 17, 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Стаття 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут). Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини).

Так, згідно з ст. ст. 5, 6 Статуту, внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.

Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров`я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань. Вимоги цього Статуту зобов`язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.

Під час проходження військової служби, у відповідності до ст. ст. 6, 11, 12, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, солдат ОСОБА_4 зобов`язаний був свято і непорушно додержуватися вимог Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати свій військовий обов`язок, не допускати негідних вчинків, точно й вчасно виконувати покладені на нього обов`язки.

Проаналізувавши зазначені докази, суд приходить до висновку про те, що вони повністю і беззаперечно підтверджують вину ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, дії щодо самовільного залишення місця служби військовослужбовцем без поважних причин тривалістю понад три доби, вчиненого в умовах воєнного стану, правильно кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК України.

Дії ОСОБА_4 судом кваліфіковані за ч.5 ст.407 КК України, як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем без поважних причин тривалістю понад три доби, вчиненого в умовах воєнного стану.

При цьому, суд не бере до уваги посилання захисника на те, що досудове розслідування було проведене не повно, оскільки жодних документальних підтверджень на те, що ОСОБА_4 мав поважні причини та підстави на залишення військової частини не надано.

Крім того, суд не бере до уваги пояснення обвинуваченого та його захисника щодо неналежного ставлення командування військової частини до стану здоров`я обвинуваченого та інших порушень його прав, оскільки вони жодними іншими дослідженими судом доказами підтверджені не були і не впливають на кваліфікацію діянь, які інкримінуються ОСОБА_4 . Тому суд сприймає такі пояснення обвинуваченого як спосіб захисту від пред`явленого обвинувачення.

При визначенні виду і розміру покарання суд враховує ступінь тяжкості і характер суспільної небезпеки скоєного кримінального правопорушення, відомості про особу обвинуваченого, обставини, які обтяжують і пом`якшують покарання.

Так, судом враховано, що відповідно до ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, відноситься до тяжких злочинів.

ОСОБА_4 раніше не судимий, неодружений, малолітніх або неповнолітніх дітей на утриманні немає, під наглядом лікарів нарколога та психіатра він не перебуває. Обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 відповідно до ст. 66 КК України, судом під час судового розгляду даного кримінального провадження встановлено не було.

Обставин, що обтяжують покарання також не встановлено.

Враховуючи дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, ступінь тяжкості вчиненого, його наслідки, позицію обвинуваченого, який вину фактично не визнав, суд вважає, що для виправлення обвинуваченого і для попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень у майбутньому буде справедливим та достатнім призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі.

Підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 положень ст. ст. 69, 75, 76 КК України судом не встановлено.

При вирішенні питання про запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , суд враховує, що у даному кримінальному провадженні судом визначено покарання, пов`язане з позбавленням волі, а тому суд вбачає підстави для заміни обвинуваченому запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

При цьому, до строку покарання відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України слід зарахувати строк попереднього ув`язнення з 21 листопада 2024 року, як визначено в ухвалі слідчого судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22.11.2024 року до 19.12.2024 року до часу внесення застави, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Суму застави в розмірі 121120, 00 гривень повернути заставодавцеві.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368-371, 373-374, 392 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Визнати ОСОБА_9 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у вигляді п`яти років позбавлення волі.

Обрати відносно ОСОБА_4 запобіжний захід до набрання даним вироком законної сили - у вигляді тримання під вартою.

Виконання вироку в цій частині покласти на прокурора Закарпатськьої спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з часу фактичного взяття під варту.

До строку покарання ОСОБА_4 відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати строк попереднього ув`язнення з 21 листопада 2024 року до 19 грудня 2024 року, по день внесення застави, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Суму застави в розмірі 121120, 00 гривень повернути заставодавцеві

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду через Запорізький районний суд Запорізької області протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Суддя ОСОБА_1