Рішення від 21 травня 2026 р. у справі №511/2278/25 — Роздільнянський районний суд Одеської області

Роздільнянський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 511/2278/25

Номер провадження: 2/511/704/26

22 травня 2026 року Роздільнянський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді – Бобровська І. В.,

секретаря судового засідання – Кіндракевич В.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Роздільна Одеської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

До Роздільнянського районного суду Одеської області надійшов вказаний позов через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», згідно з яким позивач просив стягнути з відповідача:

-заборгованість за Кредитним договором № 15.09.2024-100000505 від 15 вересня 2024 року у розмірі 40 500,00 (сорок тисяч п`ятсот) гривень;

-сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень.

Стислий виклад позиції позивача.

Між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та відповідачем 15 вересня 2024 року було укладено Кредитний договір (оферти) № 15.09.2024-100000505 (далі – Договір).

ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» свої зобов`язання за Договором виконано у повному обсязі, надавши кредит у розмірі – 15 000 гривень, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 15 вересня 2024 року.

Разом із тим, відповідач свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, що призвело до утворення заборгованості у розмірі 40 500 (сорок тисяч п`ятсот) гривень.

Стислий виклад позиції відповідача.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, у заяві про перегляд заочного рішення зазначив, що відсутні правові підстави для нарахування неустойки у розмірі 7 500,00 гривень відповідно до пункту 18 Перехідних положень ЦК України, а також просив стягнути витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Процесуальні дії у справі.

16 вересня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

08 грудня 2025 року ухвалено заочне рішення про задоволення позовних вимог.

09 січня 2026 року залишено без руху заяву про перегляд заочного рішення.

20 січня 2026 року прийнято до провадження заяву про перегляд заочного рішення.

30 січня 2026 року скасовано заочне рішення та призначено справу до судового розгляду по суті.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та відповідачем 15 вересня 2024 року було укладено Договір на наступних умовах:

-дата надання/видачі кредиту – 15 вересня 2024 року;

-сума кредиту – 15 000 гривень;

-строк, на який надається кредит – 124 дні;

-дата повернення (виплати) кредиту – 16 січня 2025 року.

ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» свої зобов`язання за Договором виконано у повному обсязі, що підтверджується листом ТОВ "Універсальні платіжні рішення" за Вихідним № 10-0207 від 02 липня 2025 року.

Разом із цим, відповідач порушив свої зобов`язання, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 40 500,00 гривень, з яких:

-15 000,00 гривень основний борг;

-13 950,00 гривень проценти;

-1 350,00 гривень комісії;

-7 500,00 гривень неустойка;

-2 700,00 гривень додаткова комісія, що підтверджується довідкою-розрахунком.

Водночас статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, та норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Як встановлено судом, між позивачем та відповідачем було укладено Кредитний договір, за яким позивач свої зобов`язання виконав в повному обсязі.

Разом із цим, відповідач свої обов`язки за Кредитним договором не виконав, що призвело до виникнення заборгованості.

З цього приводу суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Відповідно до положень статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно частини першої статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Велика Палата Верховного Суду (справа №127/15672/16-ц) в постанові від 8 листопада 2019 року зазначила, що для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Разом із цим, щодо вимоги про стягнення комісії, у тому числі додаткової, суд вважає необхідним зауважити, що пунктом 8 Кредитного договору передбачено комісію, пов`язану з наданням Кредиту, яка дорівнює 1 350 гривень.

Водночас, згідно з частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини 3 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.

Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.

Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).

Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21, провадження №61-4202сво22 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Таким чином, вимоги позивача про стягнення комісії, у тому числі додаткової, не підлягають задоволенню.

Поряд із цим, щодо вимоги про стягнення неустойки, суд вважає необхідним зауважити, що відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє на даний час.

Отже, відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги в частині стягнення нарахованої неустойки у розмірі 7 500,00 гривень.

На підставі викладеного, надавши оцінку аргументам сторін та фактичним обставинам справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, зокрема, у розмірі 28 950,00 гривень, з яких 15 000,00 гривень заборгованість за тілом кредиту, 13 950,00 гривень заборгованість за процентами.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (71,48 %).

Керуючись статтями 81, 141, 178, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833) заборгованість за Кредитним договором № 15.09.2024-100000505 від 15 вересня 2024 року у розмірі 28 950,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833) сплачений судовий збір у розмірі 1 731,53 гривень.

В іншій частині - відмовити.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі протягом 30 днів апеляційної скарги з дня проголошення судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя: І. В. Бобровська