Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №420/5991/26 — Приморський районний суд м. Одеси

Cправа № 420/5991/26

Провадження № 2-а/522/270/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого судді – Науменко А.В.,

за участі секретаря судового засідання – Зелінська К.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Одеси адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом, у якому просив скасувати рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства.

Позивач обґрунтовує позов тим, що прийняте Головним управлінням ДМС України в Одеській області рішення про примусове видворення від 17.02.2026 року є протиправним та таким, що порушує гарантовані законом права та свободи. Позивач є громадянином Республіки Білорусь, який з листопада 2020 року постійно проживає в Україні та відкрито висловлює свою громадянську позицію, критикуючи чинну владу Білорусі, що створює обґрунтований ризик переслідування з боку спецслужб країни походження у разі примусового повернення. Таким чином, винесення оскаржуваного рішення порушує основоположний принцип невислання (non-refoulement), закріплений у статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положеннях Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Окрім того, Відповідачем при прийнятті рішення не було враховано реальну загрозу життю та безпеці Позивача, його тривалу інтеграцію в українське суспільство, а також допущено порушення процедури винесення акта індивідуальної дії, зокрема щодо вимог до змісту рішення.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 року відкрито провадження у справі.

24.03.2026 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідно до відзиву відповідач зазначає, що в провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває справа № 420/5991/26 за позовом громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 до ГУ ДМС в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення від 17.02.2026 № 5101100100000700. Відповідач стверджує, що зазначене рішення є рішенням про примусове видворення, а не повернення, тоді як позивач оскаржує рішення про примусове повернення від 06.06.2025 № 5101130100018591, яке відповідачем дійсно приймалось та яке позивач отримав особисто під підпис. Відповідач зазначає, що позивач востаннє легально прибув на територію України 09.12.2021, перебував понад дозволений строк, не мав дійсних документів на право проживання, не міг бути працевлаштований та не мав законного джерела доходів. За вказані порушення щодо позивача складено протокол про адміністративне правопорушення та постанову про накладення штрафу в розмірі 5 100 гривень, який позивач добровільно не сплатив. Рішення про примусове видворення від 17.02.2026 прийнято на підставі ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» у зв`язку з невиконанням рішення про примусове повернення. Позивача поміщено до Державної установи «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців», а 13.03.2026 рішення про примусове видворення виконано — позивача депортовано до Республіки Білорусь. Відповідач також зазначає, що позивач не звертався із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у встановленому законом порядку, а його інтеграція в українське суспільство з 2020 року сама по собі не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки чинне законодавство не передбачає виключень із загальних правил перебування іноземців і не звільняє від відповідальності за порушення міграційного законодавства. На підставі викладеного відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26.03.2026 року матеріали справи передано за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси.

За результатами автоматизованого розподілу справа передана на розгляд судді Приморського районного суду міста Одеси Науменко А.В.

Ухвалою суду від 20.04.2026 року справу прийнято до провадження.

У судове засідання призначене на 21.05.2026 року сторони не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Суд, вивчивши матеріали справи приходить до наступного висновку.

Предметом позовних вимог є визнання протиправним та скасування Рішення №51011001000000700 від 17.02.2026 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Білорусь ОСОБА_2 .

Згідно ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Пунктом 7 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

У силу вимог ст.26 наведеного Закону Іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до ст. 1 Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом Азербайджанської Республіки про безвізові поїздки громадян затвердженої постановою КМУ від 24.10.2002 № 1565 (далі – Угода) громадяни держави однієї сторони, незалежно від місця їх постійного проживання, можуть в`їжджати, прямувати транзитом, виїжджати та перебувати на території держави іншої сторони без віз з дотриманням правил перебування і реєстрації, що діють в цій державі.

Відповідно до п. 1 Порядку обчислення строку тимчасового перебування в Україні іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 20 липня 2015 року № 884 (далі – Порядок) громадяни держав з безвізовим порядком в`їзду можуть тимчасово перебувати на території України не більше ніж 90 днів протягом 180 днів, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.

З урахуванням вищенаведеного вбачається, що громадяни Узбекистану можуть тимчасово перебувати на території України не більше ніж 90 днів протягом 180 днів.

Під час перебування на території України обчислення дозволеного іноземцю строку перебування здійснюють посадові особи ДМС шляхом відрахування 180 днів назад від дня контролю (дня, на який необхідно визначити законність перебування іноземця на території України). Іноземець не порушив зазначений строк, якщо в межах цього 180-денного періоду він перебував на території України не більше 90 днів.

Із матеріалів справи судом встановлено, що позивач востаннє легально прибув на територію України 09.12.2021 через пункт пропуску аеропорту «Одеса», однак у подальшому перебував на її території з порушенням встановленого строку понад 30 днів, не мав дійсних документів на право проживання та не звертався до органів ДМС із заявою про їх оформлення у встановленому законом порядку. Судом встановлено, що рішенням ГУ ДМС в Одеській області від 06.06.2025 № 5101130100018591 позивачу було зобов`язано покинути територію України у строк до 05.07.2025, проте зазначене рішення позивачем виконано не було. У зв`язку з невиконанням рішення про примусове повернення відповідачем 17.02.2026 прийнято рішення № 5101100100000700 про примусове видворення позивача за межі території України на підставі ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Судом встановлено, що позивача поміщено до Державної установи «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців», а рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23.02.2026 у справі № 522/2328/26 задоволено позов ГУ ДМС про затримання позивача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на 6 місяців до 17.08.2026.

13.03.2026 рішення про примусове видворення виконано та позивача депортовано до Республіки Білорусь. Щодо доводів позивача про наявність підстав для міжнародного захисту, судом встановлено, що позивач із відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС у встановленому законом порядку не звертався, відповідних доказів до суду не надано.

Відповідно до ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлено Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI).

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Згідно з частиною третьою статті 3 Закону № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону № 3773-VI строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Крім того, процедура продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року № 150 «Про затвердження Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України» (далі - Порядок).

Так, положеннями підпункту 2 пункту 2 Порядку, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більше як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.

Відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 № 353/271/150 (далі - Інструкція) терміни «примусове повернення» та «примусове видворення» означають систему адміністративно-правових заходів, спрямованих на примушування іноземців, які незаконно перебувають в Україні, покинути територію України всупереч їх волі і бажанню.

Підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.

При цьому, чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Встановивши фактичні обставини справи та дослідивши надані сторонами докази, суд з урахуванням вищенаведених норм чинного законодавства, приходить до висновку про правомірність дій службових осіб ГУ ДМС України в Одеській області у відношенні позивача та законності оскаржуваного рішення.

У зв`язку з чим, суд вважає, що дії відповідача ґрунтуються на законі, тому рішення про примусове повернення в країну походження громадянина ОСОБА_1 , підлягає залишенню без змін, а адміністративний позов - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-9, 72-77, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення суду.

Суддя: А.В. Науменко

25.05.26