Вирок від 24 травня 2026 р. у справі №752/11123/26 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/11123/26

Провадження №: 1-кп/752/2043/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2026 м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 (в режимі відеоконференцзв`язку) ,

потерпілої ОСОБА_6 ,

провівши в приміщенні суду у місті Києві відкрите судове засідання з розгляду кримінального провадження № 12026100010000699, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.04.2026 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Дніпрі, українець, громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасово мешкав за адресою: АДРЕСА_2 , не одружений, не має на утриманні неповнолітніх дітей/непрацездатних осіб, офіційно непрацевлаштований, раніше судимий за

вироком Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 06.03.2019 за ч. 3 ст. 186 КК України з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років в порядку ст. 71 КК України,

вироком Дзержинського районного суду м. Кривий Ріг від 09.07.2020 за ст. 391 КК України з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік в порядку ст. 71 КК України,

вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 12.06.2025 за ч. 1 ст. 309 КК України з призначенням покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки зі звільненням від відбування покарання та встановленням іспитового стоку, тривалістю 2 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Судом визнано доведеним, що 11.04.2026 близько 17-ї години ОСОБА_4 , який раніше був судимий за умисні корисливі злочини проти власності, перебуваючи у м. Києві по просп. Науки, 4 при вході до приміщення аптеки, побачив незнайому йому до цього ОСОБА_6 , 1981 року народження, яка тримала у своїх руках належний їй мобільний телефон. У цей момент у ОСОБА_4 виник кримінально-карний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, а саме: на відкрите викрадення мобільного телефону ОСОБА_6 .

Реалізуючи цей умисел, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки, бажаючи їх настання, діючи умисно та з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану, повторно, ОСОБА_4 наблизився до ОСОБА_6 , розуміючи, що він діє відкрито, вихопив своєї рукою з руки ОСОБА_6 її мобільний телефон марки "Samsung" моделі "Galaxy А6" світло-блакитного кольору, з об`ємом пам`яті 128 GB, IMEI1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , з серійним номером НОМЕР_3 , з sim-карткою з абонентським номером НОМЕР_4 , вартістю 4 233,19 грн.

Заволодівши телефоном потерпілої, ОСОБА_4 втік з місця події у невідомому напрямку та розпорядився викраденим майном на власний розсуд.

Своїми умисними, протиправними діями обвинувачений ОСОБА_4 завдав майнову шкоду потерпілій ОСОБА_6 на суму 4 233,19 грн.

Обставиною, яка не потребує доказуванню у цьому кримінальному провадженні є те, що з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан відповідно до Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64-2022, що затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-ІХ і у подальшому строк дії воєнного стану продовжувався в установленому законодавством порядку та, станом на час вчинення злочину, воєнний стан діяв.

Повторність вчинення правопорушення як кваліфікуюча ознака визначається приміткою до ст. 185 КК України, приписами ст. 89 КК України, адже будучи звільненим з місць позбавлення волі 11.10.2024 та маючи судимість за ч. 3 ст. 186 КК України, ОСОБА_4 не набув статусу особи, яка має погашену судимість.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4 вчинив тяжкий злочин, передбачений ч. 4 ст. 186 КК України та визнається винуватим у відкритому викраденні чужого майна (грабежі), вчиненому повторно, в умовах воєнного стану.

Вказаних висновків суд дійшов також і з огляду на те, що обвинувачений не оспорював фактичні обставини, які викладені в обвинувальному акті та повністю визнав свою вину, отримавши згоду сторін,суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням документів, що характеризують його особу.

У ході допиту обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у відкритому викраденні чужого майна (грабежі), вчиненому повторно, в умовах воєнного стану підтвердив, вину визнав повністю, надав показання, за змістом яких 11.04.2026 вечері він зі знайомими прогулювався, вживав наркотичні речовини, перебував у стані наркотичного сп`яніння. Перебуваючи неподалік Деміївської площі, вони зайшли до приміщення, де на другому поверсі знаходиться аптека, в якій видають препарати наркозалежним. Аптека була зачинена, але він почав смикати ручку. Неподалік стояла невідома жінка, яка це все знімала на відео за допомогою свого телефону. Він цей телефон у жінки вихопив та одразу побіг з місця події. Телефон пролежав у нього вдома три дні. Після цього він здав його у ломбард.

Скарг на правоохоронців від обвинуваченого, захисника не надходило.

Під час розгляду справи та в ході допиту обвинувачений свідомо і добровільно підтвердив, що всі обставини, відображені в обвинувальному акті, відповідають дійсності, до свого вчинку ставиться негативно, засуджує власну поведінку, якби міг повернути час назад, так би не вчинив.

При цьому ОСОБА_4 щиро розкаявся та виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини, засуджує власний вчинок, шкодує про вчинене, вибачився перед потерпілою.

Покази обвинуваченого в судовому засіданні чіткі, послідовні, не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.

Отже, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд доходить висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено. Потерпіла ОСОБА_6 пояснила суду, що свій телефон з ломбарду викупила сама, ціна не є великою для неї, зазнала матеріальної і моральної шкоди, проте цивільний позов не заявлятиме, оскільки це потребує значних витрат. Критично важливим для неї був не сам телефон, а інформація, яка в ньому містилася, і саме її зникнення становило для неї непоправну втрату.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому суд враховує позицію прокурора, захисника, обвинуваченого, потерпілої, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (тяжкий злочин проти власності), особу винного, який має не зняту і непогашену судимість, у тому числі за вчинення корисливого умисного злочину проти власності, не перебуває на профілактичних обліках, за місцем мешкання характеризується позитивно, має загальну середню освіту, ніколи не був офіційно працевлаштований, не має сталих соціальних зв`язків.

Відповідно до ст. 66 КК України обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, є визнання вини, щире каяття у вчиненому, особисте негативне ставлення до свого вчинку.

Обставин, які обтяжують покарання за ст. 67 КК України відповідно до обвинувального акта у провину ОСОБА_4 не ставляться, тоді як суд, керуючись положеннями ст. 337 КПК України, проводить судовий пригляд лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, та має право має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Також, розглядаючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому суд враховує кваліфікацію кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином у силу кваліфікуючої ознаки - в умовах воєнного стану. Щодо тяжкості злочину за цією кваліфікуючого ознакою слід зазначити, що 07.03.2022 набув чинності Закон України "Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство", відповідно до якого, серед іншого, ч. 4 ст. 186 КК України після слів "у великих розмірах" доповнено словами "чи в умовах воєнного або надзвичайного стану".

Як слідує з пояснювальної записки до цього Закону його метою є посилення кримінальної відповідальності за мародерство, що обумовлено значним суспільним запитом на ситуацію довкола вчинення злочинів проти власності у місцях вогневого ураження, у місцевості, яку полишили мешканці та підприємці, рятуючись від небезпек, зумовлених повномасштабним вторгненням на територію України ворожих військ та елементів, а також випадками самосуду над правопорушниками.

Обґрунтовуючи необхідність прийняття законопроекту законодавець посилався на Женевську конвенцію про захист цивільного населення під час війни 1949 року, яка містить положення, спільні для територій сторін конфлікту та для окупованих територій, одним із яких визначено, що пограбування забороняються (ст. 33). Додатковим протоколом до неї від 08.06.1977 забороняється пограбування загиблих, а також їх праху та могил (ст. 34 Протоколу І).

Злочинне діяння обвинуваченими було вчинено у квітні 2026 року у місті Києві, де не велися бойові дії за участі спеціальної техніки, військових і правоохоронців, не мало місце масове вогневе ураження, не мала місце тимчасова окупація чи прохід військ, не велися вуличні бої, не проводилися спеціальні зачистки на вулицях, кварталах тощо, не відбувалася оголошена владою евакуація місцевих мешканців та цивільних, де громадяни вільно пересувалися містом з урахуванням вимог комендантської години, а саме: в межах міста, де потерпіла не була вимушена тимчасово залишити без контролю своє майно, рятуючись від неминучих загроз.

Описані фактори суд оцінює як такі, що не свідчать про високу небезпеку вчиненого обвинуваченими діяння саме в умовах воєнного стану.

З огляду на викладене, відповідно до вимог ст. 65 КК України щодо законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у межах санкції ч. 4 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років (мінімальний строк за санкцією).

Призначаючи покарання, суд не вбачає підстав для застосування до обвинуваченого положень ст. 69, 74, 75 КК України та враховує при цьому, що метою покарання цього має стати перевиховання та виправлення, попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, а також той фактор, що обвинувачений має судимість за ч. 1 ст. 309 КК України, покарання за якою ще не відбуте.

Клопотання обвинуваченого про призначення покарання менше меншої межі не може бути задоволено судом, оскільки для цього відсутні процесуальні передумови. Так, у ст. 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

У кримінальному провадженні, що розглядається, відсутні декілька обставин, що пом`якшують покарання, адже визнання винуватості та каяття обвинувачений виявив під час судового розгляду, і ці обставини відповідають п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України та оцінюються як одна, а не кілька обставин, які пом`якшують покарання.

Щодо посилань захисника на вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих обставин, то суд відкидає такі посилання та не вбачає важкості в життєвій ситуації, за якої ОСОБА_4 , будучи особою, яка стикалася з правовою системою, відбувала покарання в місцях позбавлення волі реально, проводячи час у дозвіллі, вишукуючи можливість придбання в аптеці психотропних препаратів та/або наркотичних засобів, відібрав телефон у потерпілої, яка фільмувала на відео за допомогою відеокамери власного смартфону неналежну поведінку ОСОБА_4 та його приятелів, виявляючи активну громадянську позицію.

Таким чином, підстав для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд не вбачає.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Остаточне покарання визначається шляхом часткового приєднання покарань.

При постановленні вироку суд вважає за доцільне за клопотанням прокурора продовжити для обвинуваченого запобіжний захід у виді утримання під вартою відповідно до вимог ст. 131-132, 177, 178 КПК України та дані про його особу, до набрання вироком законної сили, але не більше, ніж на 60 днів, адже суд вважає наявним та таким, що не зник, ризик переховування від суду з огляду на усвідомлення тяжкості покарання та ризик вчинення нових кримінальних правопорушень, адже як з`ясовано з документів, які подав прокурор та слів самого обвинуваченого, він не має роботи, проживав у місті Києві у дівчини, з якою вже розірвав стосунки, тобто, не має сталих соціальних зв`язків та місця мешкання у м. Києві.

Згідно з ч. 5 ст. 72 КК України строк попереднього ув`язнення з моменту фактичного затримання ОСОБА_4 з 13.04.2026 по 24.05.2026 підлягає зарахуванню у строк остаточно призначеного покарання з розрахунку один день позбавлення волі за один день попереднього ув`язнення.

Процесуальні витрати та речові докази не заявлені.

Керуючись ст. 349, 368-371, 373-374, 394, 395 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років.

2.На підставі ст. 71 КК України до покарання за цим новим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 12.06.2025 та призначити остаточне покарання ОСОБА_4 у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років 3 (два) місяці.

3.Строк відбування покарання рахувати з 25.05.2026.

4.Відповідно до приписів ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати у строк остаточно призначеного покарання строк попереднього ув`язнення з 13.04.2026 по 24.05.2026 (включно) з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

5.Продовжити запобіжний захід, застосований до ОСОБА_4 у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, але не більше, ніж на 60 (шістдесят) днів, тобто до 16.07.2026.

Вирок може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Голосіївський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення за винятком підстав, передбачених ч. 2 ст. 394 КПК України (щодо обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним).

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційноїскарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1