Рішення від 21 травня 2026 р. у справі №487/7606/23 — Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа №487/7606/23

Провадження №2/487/97/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2026 м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді – Щербини С.В.,

за участі секретаря судового засідання – Брижатої А.С.,

за відсутності учасників справи, належним чином повідомленими про місце, дату та час розгляду справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Обгрунтовуючи позовні вимоги вказував, що 05 жовтня 2019 року ОСОБА_2 отримав грошову позику у розмірі 50000 доларів США від нього – ОСОБА_1 строком до 30 жовтня 2019 року, про що була складена розписка в присутності двох свідків.

Однак, у зазначений строк відповідач грошові кошти йому не повернув.

Вказує, що він неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути кошти, однак у відповідь отримував категоричну відмову.

Враховуючи викладене просив стягнути на його користь з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 50000 доларів США.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 20 жовтня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження.

Заочним рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 29 грудня 2023 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 05 жовтня 2019 року в сумі 50000 доларів США та витрати по сплаті судового збору в розмірі 13420 грн.

Не погоджуючись із заочним рішенням ОСОБА_2 , діючи через адвоката Ремешевського Є.М., звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення.

У заяві про перегляд заочного рішення представник відповідача вказував, що воно прийняте без врахування судом усіх обставин справи.

Звертає увагу, що відповідача не було належно повідомлено про розгляд справи, а тому він не з`явився у судове засідання на 29 грудня 2023 року.

Стверджує, що відповідач договір позики від 05 жовтня 2019 року на суму 50000 доларів США не підписував, умови цього договору не погоджував, тому з нього безпідставно стягнуто борг за цим договором.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 12 червня 2024 року заяву про перегляд заочного рішення задоволено, а заочне рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 29 грудня 2023 року скасовано та справу призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні.

06 грудня 2024 року представник відповідача – адвокат Ремешевський Є.А. звернувся до суду із заяво про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 21 квітня 2026 року у задоволенні клопотання представник відповідача – адвокат Ремешевський Є.А. про призначення судової почеркознавчої експертизи – відмовлено.

Наступною ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 21 квітня 2026 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті позовних вимог.

Позивач направив до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач та його представник до суду не з`явились, про причини своєї неявки не повідомили. Про розгляд справи відповідач повідомлений шляхом направлення повістки його представнику в систему Електронний суд.

Згідно вимог статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності та кожний доказ окремо, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що 05 жовтня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики у письмовій формі, що підтверджується долученою до матеріалів справи розпискою.

Згідно розписки від 05 жовтня 2019 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , взяв в борг у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суму у розмірі 125000 (один мільйон двісті п`ятдесят тисяч) гривень, еквівалент у доларах США – 50000$ (п`ятдесят тисяч доларів США), зобов`язався повернути до 30 жовтня 2019 року.

Розписка була складена в присутності свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та підписана відповідачем.

Вказуючи на невиконання відповідачем умов договору ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи обґрунтованість позовних вимог суд приходить до наступного висновку.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначенні родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей такого ж роду та такої якості (ст. 1046 ЦК України). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі №464/3790/16-ц вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Також, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів (постанова Верховного Суду від 30 серпня 2022 року у справі №361/8807/18).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі 6-1103цс16, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14, від 18 вересня 2013 року №6-63цс13 та постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі №524/4946/16-ц.

Із змісту розписки у цій справі вбачається, що її текст містить дату складення, прізвище, ім`я та по батькові позичальникам (відповідача), його ідентифікуючі дані та власноручний підпис.

Також змістом розписки підтверджується факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів у борг, на умовах, які сторони зазначили в розписці. Фактично між сторонами було укладено договір позики від 05 жовтня 2019 року.

Розписка може бути підставою для стягнення грошей лише за умови, якщо між сторонами виникли правовідносини позики і кошти реально передавались боржнику (ВС/КЦС у справі №753/11670/17 від 11.06.2021 року, постанови Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі N 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі N 6-79цс14).

Таким чином, дослідивши боргову розписку, а також обставини укладення договорів, їх умови та їх юридичну природу з метою правильного застосування ст. ст.1046, 1047 ЦК України, суд вважає встановленим, що між сторонами було укладено договір позики, за якими зобов`язання щодо повернення боргу відповідачем не було виконано, чим були порушені права позивача, які підлягають судовому захисту.

За змістом ч. ч. 1 - 3 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Наявність у позивача оригіналу розписки, оригінал якої ним долучено до матеріалів справи, свідчить про неповернення боргу відповідачем.

Згідно зі ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 629 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, 05 жовтня 2019 року між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв в борг грошові кошти в розмірі 125000 (один мільйон двісті п`ятдесят тисяч) гривень, еквівалент у доларах США – 50000$ (пятдесят тисяч доларів США) та зобов`язався повернути отримані кошти до 30 жовтня 2019 року.

Крім того, суд зазначає, що договір позики не визнавався недійсним в судовому порядку та є чинним, а оригінал розписки знаходиться у позивача, що також є свідченням невиконання відповідачем його зобов`язань за договором позики.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання, які виникли у нього з договору позики від 05 жовтня 2019 року, грошові кошти відповідно до розписки не повернув.

Згідно із ч. 1 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 76 - 82 ЦПК.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Статтею 83 ЦПК України встановлено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження повернення боргу позивачу, відтак, позовні вимоги про стягнення боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на не підписання та не погодження ним умов договору позики суд не приймає до уваги, оскільки жодних доказів на підтвердження вказаних обставин відповідачем суду не надано.

При цьому суд враховує, що відповідачем було заявлено клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи, проте ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 21 квітня 2026 року у задоволенні клопотання було відмовлено.

Також зміст розписки не містить умов, які б свідчили про інший характер відносин між позивачем та відповідачем - відмінний від договору позики.

Стосовно позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 боргу в розмірі 50000 доларів США, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення (Постанова ВП ВС від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24).

Оцінивши надані докази в сукупності, суд встановив, що між сторонами існують договірні правовідносини з позики, позичальником не виконані зобов`язання перед позикодавцем, кошти, отримані у позику не повернуті, та враховуючи встановлену статтею 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, наявні правові підстави для задоволення позову в повному обсязі та стягненню з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики від 05 жовтня 2019 року в розмірі 50000 доларів США.

Окрім того, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в загальній сумі 13420,00 грн.

Керуючись ст. 4, 10, 76-82, 89, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 05 жовтня 2019 року в сумі 50000 (п`ятдесят тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 13420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) грн.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя С.В. Щербина