Рішення від 07 травня 2026 р. у справі №477/1610/25 — Вітовський районний суд Миколаївської області

ВІТОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

Миколаївської області

Справа №477/1610/25

Провадження №2/477/37/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 року Вітовський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Семенової Л.М.,

при секретарі судового засідання Сеніній В.О.,

за участі

представника позивача - адвоката Долгової Л.В.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - адвоката Соболевої Г.В., ( к режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа – Корабельний відділ Державної виконавчої служби у місті Миколаєві, про зменшення розміру аліментів та звільнення від сплати аліментів,

ВСТАНОВИВ:

04 серпня 2025 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 , подана представником позивача ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 , третя особа – Корабельний відділ Державної виконавчої служби у місті Миколаєві, про зменшення розміру аліментів та звільнення від сплати аліментів, відповідно до якої позивач просить зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на користь ОСОБА_4 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 14 версня 2015 року по справі №477/1822/15-ц з 1 /4 частини на 1 /8 частину заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з дня набрання судовим рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття; відкликати виконавчий лист, виданий 21 січня 2021 року Жовтневим районним судом Миколаївської області №6/477/83/19 (477/1822/15-ц) з дня набрання даним рішенням законної сили, долучивши його до матеріалів справи; звільнити позивача від сплати заборгованості за аліментами у виконавчому провадженні №77664944 з примусового виконання рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 14 вересня 2015 року у справі №477/1822/15-ц, яка виникла, починаючи з 01 січня 2020 року по 07 листопада 2023 року і склала 219824,56 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що у період з 2010 року по 2014 рік сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого народився син ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб розірвано у 2015 році, після чого відповідачка звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів на її користь на утримання сина. Відповідно до рішення Жовтневого районного суду від 14.09.2015 року, на користь відповідачки з нього стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_6 у розмірі 1 /4 частини усіх його доходів щомісячно, починаючи з 05.08.2015 року до досягнення дитиною повноліття.

У період з дати ухвалення рішення суду та до 27.11.2017 року він сплачував аліменти вчасно, не маючи заборгованості перед відповідачкою. 27.11.2017 року відповідач забрала виконавчий лист з Вітовського відділу ДВС, оскільки починаючи з 2017 року по 07.11.2023 року син ОСОБА_6 постійно проживав з батьком - ОСОБА_2 та його сім`єю, за домовленістю з відповідачкою ОСОБА_1 .

З листопада 2023 року по теперішній час син ОСОБА_6 проживає зі своєю матір`ю -відповідачкою у справі ОСОБА_1 , а він продовжував сплачувати аліменти на його утримання, без виконавчого документу. Однак, у 2025 році відповідач ОСОБА_1 отримала у суді дублікат виконавчого листа та пред`явила його до виконання 01.04.2025 року у Корабельний відділ ДВС у м. Миколаєві. 16.04.2025 року відповідач звернулася з заявою щодо перерахунку аліментів за період з 05.08.2015 року по 01.01.2020 рік. Державним виконавцем зроблено перерахунок заборгованості за вказаний період та визначено суму заборгованості у розмірі 474490,85 грн.

Позивач зазначає, що спільний син ОСОБА_6 проживав разом з ним та перебував на його вихованні та утриманні за домовленістю з його матір`ю - відповідачкою ОСОБА_1 у період з 01.09.2017 року по 07.11.2023 рік до 7 класу, будь якої допомоги на утримання сина від відповідачки не отримував, а тому нарахування державним виконавцем аліментів на утримання сина є таким, що не відповідає закону.

Крім того, з 20.01.2017 року позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_7 , від шлюбу народилося двоє дітей: донька ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та донька ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Його дружина перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною та він не в змозі сплачувати аліменти на утримання сина ОСОБА_6 у розмірі, раніше визначеному судом, а саме 1 /4 частину усіх його доходів та сплачувати додатково заборгованість за аліментами, визначену державним виконавцем у розмірі 474490,85 грн., тому просить зменшити розмір аліментів на утримання сина до 1/8 частини усіх видів його заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до його повноліття.

Крім того, зазначає, що він є військовослужбовцем та єдиним джерелом доходів для нього є заробітна плата, що дозволяє покривати власні потреби та потереби його сім`ї, а також потреби, пов`язані з проходженням служби. Відповідно до розрахунку державного виконавця, сума заборгованості зі сплати аліментів складає 474490,85 грн., а також аліменти у розмірі 1 /4 частини його доходів щомісячно є для нього надмірною. Крім того, у нього на утриманні перебувають двоє малолітніх дітей та дружина, яка не може працювати, так як знаходиться у декретній відпустці по догляду за дитиною. Його старший син ОСОБА_6 , на утримання якого рішенням суду стягнуто аліменти, проживає наразі з матір`ю, яка також повинна приймати участь у його виховані та утриманні.

У відзиві на позовну заяву, поданому представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Соболевою Г.В. через систему «Електронний суд» 22 серпня 2025 року, відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги не визнала та просила відмовити у їх задоволенні у повному обсязі у зв`язку з їх безпідставністю та необгрунтованістю, посилаючись на наступне.

Так, позивач вказуючи у позовній заяві, що їх спільний син ОСОБА_10 проживав разом з ним у період з 2017 року по жовтень 2023 року не зазначає адресу, за якою вони проживали разом. Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.08.2025 року позивач на підставі договору купівлі-продажу від 23.08.2019 року набув право спільної часткової власності на частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Іншою співвласницею вказаного житлового будинку є його дружина ОСОБА_7 , яка згідно витягу з реєстру територіальної громади, яку надав у якості доказу позивач, зареєстрована за вищевказаною адресою з 18.09.2019 року. Крім того, у довідці Воскресенської селищної ради від 15.04.2025 року, яку надав позивач у якості доказу, відповідно до якої ОСОБА_10 проживав за адресами, зазначеними у ній без реєстрації, не зазначено конкретний період його проживання за кожною з зазначених адрес. Також вказує на те, що домовилась з батьками позивача, які проживають за адресою АДРЕСА_2 , що ОСОБА_6 буде проживати з ними для того, щоб він міг відвідувати у вересні 2017 року ОСОБА_11 ліцей, у зв`язку з чим дитина проживала за вказаною адресою з вересня 2017 року по грудень 2019 року включно. Натомість сам позивач ніколи не проживав з батьками та сином за вказаною адресою. Стосовно довідки, виданої Пересадівським ліцеєм, зазначила, що у ній вказані недостовірні відомості, оскільки з введенням карантину у 2020 році навчання у ліцеї проводилось в онлайн формі та з січня 2020 року ОСОБА_6 проживав з нею та її чоловіком за адресою АДРЕСА_3 . Крім того, 12 травня 2022 року ОСОБА_6 разом з матір`ю виїхав з України, про що свідчать відмітки у його закордонному паспорті, та повернувся з нею ж лише 16 вересня 2023 року. З того часу він проживав з матір`ю у м.Одеса, де був взятий на облік як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою від 10.11.2023 року. З 13 листопада 2023 року навчається у Одеському ліцеї №5.

В ході розгляду справи судом позивач ОСОБА_2 та його представник адвокат Долгова Л.В. підтримали заявлені позовні вимоги та просили про їх задоволення, посилаючись на доводи, викладені у позовній заяві. Окрім того, позивач пояснив, що за час перебування справи у суді заборгованість зі сплати аліментів частково погашена.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Соболева Г.В. позовні вимоги визнали частково в частині зменшення розміру аліментів до 1/8 їх частини, оскільки на утриманні позивача перебуває дружина та їх двоє спільних дітей. Решту позовних вимог не визнали, пояснивши, що після розірвання шлюбу у 2015 році відповідач звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів з ОСОБА_2 , так як будь якої допомоги на утримання сина останній у добровільному порядку не надавав. Відповідно до виконавчого листа, до 2017 року вона отримувала аліменти на сина, заборгованість була відсутня. За домовленістю із позивачем у 2017 році вона відізвала виконавчий лист, так як дитина дійсно проживала з батьком певний час. Починаючи із січня 2020 року син почав проживати з нею. Так як позивач матеріальної допомоги на утримання сина не надавав, вона у квітні 2025 року звернулася до виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження та нарахування заборгованості. Додатково пояснила, що перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною, тому не має змоги працювати. Старший син ОСОБА_6 навчається у ліцеї №55 м.Одеса та проживає разом з відповідачкою.

Третя особа – Корабельний відділ Державної виконавчої служби у місті Миколаєві свого представника до суду не направив. 09 вересня 2025 року начальник відділу надав заяву про розгляд справи за відсутності представника.

За клопотанням позивача та відповідача судом допитаний неповнолітній син сторін ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в режимі відеоконференції з Київського районного суду м. Одеси, який пояснив, що дійсно проживає з мамою ОСОБА_1 у м. Одеса, навчається у ліцеї. Батько матеріальної допомоги на його утримання не надає. У січні 2020 року та до цього проживав разом з бабусею та дідусем батька – ОСОБА_2 в селі у Миколаївському районі Миколаївської області, у тому ж селі проживала батькова бабуся а його прабабуся та батько у різних домівках. Він періодично проживав у бабусі та у прабабусі. До батька ходив у гості, однак його вихованням батько не займався. Мати у 2021 році поїхала за кордон лікувати молодшу сестру, а він у цей час залишився зі своїм вітчимом та бабусею батька. Після поїхав до батька та проживав там декілька місяців. У лютому почалася війна та батькова дружина вивезла його до Румунії разом із своїми дітьми, звідки у квітні 2022 року вони разом повернулися. У період проживання його разом з бабусею та дідусем мати давала гроші бабусі на його утримання.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що є жінкою брата позивача. Починаючи з 2017 року ОСОБА_6 проживав з позивачем та його сім`єю, бабусею та дідусем, так як усі проживають у одному селі, на повному забезпеченні батька. З початком війни вони усі разом, а з ними і ОСОБА_6 переховувалися у підвалі від обстрілів. Потім разом усіх дітей та сім`ї вивозили одним автобусом до Румунії, звідки повернулися у квітні 2022 року. Мати ОСОБА_6 перебувала за кордоном та займалася лікуванням доньки від другого шлюбу, яка народилася у 2018 році, тому будь яких аліментів від неї на утримання сина ОСОБА_2 не вимагав, оскільки розумів, що їй і так важко.

Свідок ОСОБА_12 суду повідомив, що він перебував у шлюбі з відповідачкою, який наразі розірвано. Під час шлюбу у них народилася донька ОСОБА_8 , 2018 року народження, яка потребує лікування, у зв`язку з чим відповідачка часто вивозила її за кордон. Син відповідачки ОСОБА_6 проживав постійно з ним та бабусею та дідусем, які проживали в одному селі. З батьком ніколи не проживав та той його ніколи не утримував. Аліментів не платив. З початком війни він самостійно вивозив ОСОБА_6 до кордону, де його забрала мати.

Свідок ОСОБА_7 , яка є дружиною позивача, в суді пояснила, що починаючи із 2017 року син позивача ОСОБА_6 проживав разом із ними однією сім`єю та перебував на утриманні позивача. З початком війни вони разом ховалися від обстрілів та разом виїхали за кордон до Румунії за письмовою згодою батька. Свідоцтво про народження сина відповідачка не передала, тому при поверненні була проблема на кордоні. Повернулися у квітні 2022 року до України паромом. Після повернення проживали у с.Пересадівка Миколаївського району Миколаївської області. Через деякий час відповідачка забрала ОСОБА_6 на 2-3 тижні. Потім він знову повернувся до їх сім`ї. Наприкінці 2022 року відповідачка забрала сина та через кілька місяців повернула. Після мобілізації позивача вони з відповідачкою домовилися про оплату аліментів на утримання сина за необхідності та за потереби.

Вислухавши пояснення сторін, їх представників, свідків, вивчивши зміст письмових доказів, які надані сторонами - учасниками судового розгляду, судом встановлено наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Конвенції про права дитини, частин 7, 8 ст. 7 СК України, під час вирішення будь - яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.

Як вбачається з ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із ч.1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Обов`язок утримувати дітей є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька.

При розгляді справи судом встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області 02 квітня 2014 року шлюб між сторонами розірвано.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 14 вересня 2015 року по справі №477/1822/15-ц з позивача ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_4 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 стягнуто аліменти у розмірі 1 /4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з дня набрання судовим рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття.

Вказане рішення набрало законної сили та 21 січня 2021 року Жовтневим районним судом Миколаївської області видано виконавчий лист №6/477/83/19 (477/1822/15-ц).

Виконавче провадження за виконавчим листом про стягнення аліментів відкрито 15.10.2015 року. Станом на 03.03.2017 року повернуто виконавчий лист на підставі заяви стягувача з відсутньою заборгованістю по сплаті аліментів за період з 05.08.2015 р. по 03.03.2017 року.

01.04.2025 року на підставі заяви ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження №77664944 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів.

Відповідно до листа Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві №7446 від 09.05.2025 року 16.04.2025 року стягувачем подано заяву про отримання аліментів за період з 05.08.2015 року по 01.01.2020 року в повному обсязі.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів за ВП №77664944 за період з 01.01.2020 року по 30.04.2025 року заборгованість зі сплати аліментів становить 474 490,85 грн.

Обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття визначено у ст.180 СК України.

Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. (ст.181 СК України).

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

За ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-якого з них змінити розмір встановлених аліментів або звільнити від їх сплати. Дана норма містить дві підстави для коригування аліментів: а) шляхом зміни розміру аліментів у бік зменшення або збільшення; б) шляхом звільнення платника аліментів від їх сплати. Аліментні правовідносини існують тривалий час. Тому матеріальний або сімейний стан особи, яка одержує аліменти, а також того, хто їх сплачує, протягом цього часу може істотно змінитися як убік погіршення так і у бік покращення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України№789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного морального і соціального розвитку дитини.

Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Отже, з положень ст. 181 та ст. 192 СК України вбачається, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Таким чином, із викладеного вище вбачається, що Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного рішенням суду.

У статті 192 СК України наведено перелік обставин, за яких суд може винести рішення, зокрема, про збільшення (зменшення) розміру аліментів. Такими обставинами є: зміна матеріального стану, зміна сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я як особи, з якої стягуються аліменти, так і особи, на чию користь вони стягуються, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Тому, виходячи з вимог чинного законодавства, вказані обставини повинні бути суттєвими і відігравати значну роль у житті заявника, платника аліментів та доведеними при розгляді спору про зменшення або збільшення розміру аліментів, встановлених рішенням суду.

Із зазначених норм закону також випливає, що зміна розміру аліментів, визначеного рішенням суду, є правом суду, а не його обов`язком, та може бути застосовано при наявності відповідних обставин для цього.

Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Верховний Суд України в постанові від 05 лютого 2014 року в справі № 6-143цс13 дійшов висновку, що з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст.192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст.192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст.182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст.184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

З аналізу зазначених правових норм також вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з`ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів.

При цьому, суд, з урахуванням встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 зазначив, що зараз він проходить службу у Збройних Силах України, має двох дітей від другого шлюбу, дружина не працює, оскільки перебуває у відпустці по догляду за дитиною, та не має змоги виплачувати таку суму, так як не вистачає коштів для покриття його власних базових потреб.

Судом встановлено, що у позивача після ухвалення рішення про стягнення аліментів, змінився його сімейний стан, він одружився, від шлюбу в нього народилось двоє дітей, дружина перебуває у відпустці по догляду за дитиною до трьох років. Таким чином, на теперішній час він крім аліментних зобов`язань щодо неповнолітнього сина ОСОБА_5 має витрати на утримання двох дітей від другого шлюбу.

У зв`язку зі зміною сімейного та матеріального стану позивача, суд вбачає підстави для зменшення розміру аліментів відповідно до положень ст.192 СК України.

Враховуючи вищевикладене, а також визнання відповідачем позовних вимог у цій частині, суд дійшов висновку, що зменшення розміру аліментів з 1/4 частини до 1/8 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 не суперечить нормам матеріального права, а також буде справедливим балансом щодо захисту прав неповнолітніх дітей позивача, у зв`язку з чим позов в частині зменшення розміру аліментів підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги в частині звільнення позивача від сплати заборгованості по аліментам за період з 01.01.2020 року по 07.11.2023 року, суд зазначає наступне.

Правова природа аліментів у розумінні глави 15 СК України є такою, що, з одного боку, вони є правом, а з іншого обов`язком, і надаються тим із батьків, хто проживає окремо від дитини, на її утримання тому з батьків, з ким проживає дитина.

Отже, з аналізу наведених норм закону вбачається, що необхідною передумовою виникнення права батьків на отримання аліментів на утримання дитини є її проживання з цим із батьків, при чому таке проживання має носити постійний характер, а не бути тимчасовим протягом певного періоду часу.

Згідно з частиною другою статті 197 Сімейного Кодексу України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

За правилами ч.4 ст.223 ЦПК України передбачено, що якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Позивач ОСОБА_2 , звертаючись до суду з позовною вимогою про звільнення його від сплати заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні №77664944 з примусового виконання рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 14 вересня 2015 року у справі №477/1822/15-ц, за період з 01 січня 2020 року по 07 листопада 2023 року у розмірі 219824,56 грн., зазначив, що син ОСОБА_10 у вказаний період проживав із ним та його сім`єю і перебував на його забезпеченні. Крім того, вказував на те, що сам факт того, що відповідачка у період з 2017 року по 2025 рік не зверталася до виконавчої служби із заявою про виконання судового рішення про стягнення з нього аліментів, підтверджує обставину, що дитина довгий час з нею не проживала.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1, 2, 3 ст. 89 ЦПК України).

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

З пояснень сина сторін ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наданих у судовому засіданні у присутності педагога, судом встановлено, що він на початку 2020 року та до цього часу проживав разом з бабусею та дідусем зі сторони батька. У 2021 році мати поїхала з України з його сестрою, яка потребувала лікування, а він залишився з вітчимом. Також у цей час проживав у бабусі зі сторони батька. Потім поїхав до батька та проживав з ним декілька місяців. У лютому 2022 року дружина батька вивезла його та інших дітей у Румунію, звідки вони повернулись у квітні 2022 року.

З пояснень дружини позивача ОСОБА_7 судом встановлено, що після повернення з Румунії в Україну у квітні 2022 року вони з ОСОБА_6 та іншими дітьми проживали у с.Пересадівка Миколаївського району Миколаївської області. Через деякий час відповідачка забрала ОСОБА_6 на 2-3 тижні. Потім він знову повернувся до їх сім`ї. Наприкінці 2022 року відповідачка забрала сина та через кілька місяців повернула.

Судом прийнято до уваги, що неповнолітній ОСОБА_10 та свідок ОСОБА_7 надавали покази, посилаючись на інформацію, якою володіють особисто, їх покази узгоджуються з поясненнями позивача і не суперечать матеріалам справи, підстави вважати їх неправдивими у суду відсутні.

З дослідженої у судовому засіданні довідки №2-209 Воскресенської селищної ради від 15.04.2025 року вбачається, що ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав без реєстрації у с.Пересадівка Миколаївського району Миколаївської області за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , з 2017 по 2023 роки та відвідував Пересадівський ліцей.

З матеріалів справи вбачається, що за вказаними адресами проживають батьки позивача та сам позивач з сім`єю.

Відповідно до довідки №99, виданої Пересадівським ліцеєм ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчався у Пересадівському ліцеї з 01.09.2017 року (1 клас) по 07.11.2023 року (7 клас). Вихованням дитини займався його батько – ОСОБА_2 та дружина батька – ОСОБА_7 . Мати дитини – ОСОБА_13 ніякої участі у вихованні дитини не приймала.

Відповідно до копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон, виданого на ім`я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , долученого до відзиву відповідача ОСОБА_1 на позовну заяву, перетин кордону було здійснено власником паспорта 12.05.2022 року, 20.06.2022 року, 23.12.2022 року, 24.12.2022 року та 16.09.2023 року, що узгоджується з показами дружини позивача ОСОБА_7 стосовно того, що відповідачка після квітня 2022 року дійсно забрала ОСОБА_6 на 2-3 тижні та наприкінці 2022 року забрала сина та через кілька місяців повернула.

Обставини, які повідомила сторона відповідачки у відзиві на позов та у суді, стосовно того, що із січня 2020 року син ОСОБА_6 почав проживати з нею та її сім`єю, а з травня 2022 року разом з нею виїхав з України та повернувся лише 16 вересня 2023 року суд не приймає до уваги, оскільки вони повністю спростовані вищевикладеними доказами, а саме свідченнями самого ОСОБА_5 , дружини позивача ОСОБА_7 , відмітками у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, виданого на ім`я ОСОБА_5 .

Покази свідка сторони відповідача ОСОБА_12 не суперечать встановленим судом обставинам в тій частині, що син його дружини ( позивача у справі) ОСОБА_10 дійсно проживав з дідусем та бабусею зі сторони батька та виїзжав з матір`ю за кордон та не приймаються до уваги судом в частині того, що ОСОБА_10 постійно проживав з матір`ю та її сім`єю, оскільки спростовані показами самого ОСОБА_5 .

Обставина проживання ОСОБА_5 з матір`ю в м.Одеса з вересня 2023 року, повідомлена відповідачем у відзиві на позов, також не приймається судом до уваги, оскільки не підтверджується іншими матеріалами справи.

Довідка №205 від 08.08.2025 року, видана Одеським ліцеєм №55 та долучена відповідачем до відзиву на позов, про навчання ОСОБА_5 не має доказового значення, оскільки, відповідно до зазначених у ній відомостей, ОСОБА_10 навчається у вказаному ліцеї з 13 листопада 2023 року, натомість обставини, які підлягають встановленню, складають період з 01.01.2020 року по 07.11.2023 року.

З аналогічних підстав суд не приймає до уваги відомості про взяття на облік ОСОБА_5 як внутрішньо переміщеної особи з 10.11.2023 року.

Заслухавши сторони по справі, допитавши свідків, дослідивши надані по справі докази, суд приходить до переконання, що обставини, викладені в позові та покази позивача в судовому засіданні узгоджуються між собою та доказами по справі, показами допитаних свідків, а тому не викликають у суду сумніву.

Натомість твердження відповідача про те, що ОСОБА_10 у період часу з 01.01.2020 року по 07.11.2023 року постійно проживав з нею та її сім`єю спростовується показами самого ОСОБА_5 та допитаної у судовому засіданні свідка ОСОБА_7 , дослідженими судом письмовими доказами.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами з примусового виконання рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 14 вересня 2015 року у справі №477/1822/15-ц, яка виникла, починаючи з 01 січня 2020 року по 07 листопада 2023 року і склала 219824,56 грн. підлягають задоволенню, оскільки відсутні підстави для стягнення з нього заборгованості за вказаний період в контексті норм Сімейного кодексу України, відповідно до яких аліменти на утримання дитини надаються тому з батьків, з ким проживає дитина, та позивачем доведено обставину, яка має суттєве значення, а саме, що у вказаний період часу дитина - ОСОБА_10 не проживав постійно з матір`ю – відповідачем у справі.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача має бути стягнуто судові витрати, зокрема судовий збір в сумі 1211 грн. 20 коп.

На підставі викладеного, керуючись статтями 75, 81, 84, 181, 182, 191 Сімейного Кодексу України, статтями 10, 13, 247, 258, 263, 267, 273, 355, 430 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Зменшити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 14 вересня 2015 року по справі №477/1822/15-ц з 1 /4 частини на 1 /8 частину заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з дня набрання судовим рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття.

Починаючи з дня набрання рішенням законної сили стягувати аліменти у новому розмірі та припинити стягнення аліментів на підставі виконавчого листа, виданого Жовтневим районним судом Миколаївської області 21 січня 2025 року на підставі рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 14 вересня 2015 року по справі №477/1822/15-ц (провадження №6/477/83/19) про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1 /4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з дня набрання судовим рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття.

Виконавчий лист, виданий Жовтневим районним судом Миколаївської області 21 січня 2025 року на підставі рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 14 вересня 2015 року по справі №477/1822/15-ц (провадження №6/477/83/19) про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1 /4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з дня набрання судовим рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття – відкликати та повернути до суду для долучення до матеріалів цивільної справи.

Звільнити ОСОБА_2 від сплати заборгованості за аліментами у виконавчому провадженні №77664944 з примусового виконання рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 14 вересня 2015 року у справі №477/1822/15-ц, яка виникла, починаючи з 01 січня 2020 року по 07 листопада 2023 року у розмірі 219824 (двісті дев`ятнадцять тисяч вісімсот двадцять чотири) грн. 56 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , понесені по справі судові витрати - судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 коп.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін:

позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя Л.М.Семенова