Суд: Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо
Дата: 24 травня 2026 р.
Справа: №473/1787/26
Суддя: Ротар М. М.
Справа № 473/1787/26
РІШЕННЯ
іменем України
"25" травня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді Ротар М.М.,
за участю секретаря судового засідання Ніколаєнко Г.О.,
розглянувши у судовому засіданні у м. Вознесенську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення
встановив:
представник позивача адвокат Боднарук В.В. звернувся до суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить скасувати постанову №31 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 08 січня 2026 року.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача вказує, що постанова є незаконною, винесена без врахування всіх обставин справи та з порушенням процедури розгляду.
Ухвалою суду від 22 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та справа призначена до розгляду.
05 травня 2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, вважав, що позивач, як посадова особа своїми діями порушила п.15 Положення про військово-транспортний обов`язок та пункт 1 статті Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» чим скоїла правопорушення передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Представник позивача адвокат Боднарук В.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному об`ємі з підстав викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити та скасувати оскаржувану постанову.
Представник відповідача по справі заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав зазначених у відзиві.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачка ОСОБА_1 перебуває на посаді директора приватного підприємства «АТП-1».
Постановою №31 від 08.01.2026 начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 визнано винною ОСОБА_1 у правопорушенні передбаченому ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та притягнуто її до адміністративної відповідальності і накладено стягнення у виді штрафу в сумі 34000 грн., оскільки громадянин ОСОБА_1 , як керівник ПП «АТП-1» не надав до 20.12.2025р. інформації про наявність транспортних засобів і техніки, їхній технічний стан, а також громадян, які працюють на них чим порушив вимоги ст. 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 15 Положення про військово-транспортний обов`язок, ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Не погодившись із вказаною постановою позивач звернувся до суду.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, а надалі іншими Указами Президента України цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.
Частиною 2 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
У відповідності до статті 6 Закону №3543-XII військово-транспортний обов`язок установлюється з метою задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань на особливий період транспортними засобами (у тому числі водними) і технікою (далі - транспортні засоби) і поширюється на центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, у тому числі на залізниці, порти, пристані, аеропорти, нафтобази, автозаправні станції дорожнього господарства та інші підприємства, установи і організації, які забезпечують експлуатацію транспортних засобів, а також на громадян - власників транспортних засобів. Порядок виконання військово-транспортного обов`язку, норми безоплатного залучення, вилучення та примусового відчуження транспортних засобів і техніки на період мобілізації та у воєнний час визначаються Кабінетом Міністрів України. Норми безоплатного залучення, вилучення та примусового відчуження транспортних засобів і техніки визначаються у відсотках за підприємством (установою, організацією) за галузями національної економіки. Порядок відшкодування державою вартості майна чи збитків, яких зазнають центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, а також громадяни внаслідок вилучення чи примусового відчуження транспортних засобів в особливий період, визначається законом. Виконання військово-транспортного обов`язку під час мобілізації здійснюється згідно з Мобілізаційним планом України шляхом безоплатного залучення транспортних засобів підприємств, установ та організацій усіх форм власності для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань на умовах їх повернення власникам після оголошення демобілізації. Обсяги транспортних засобів за типами та марками, що планується залучити під час мобілізації, для підприємств, установ та організацій усіх форм власності встановлюються згідно з Мобілізаційним планом України місцевими державними адміністраціями за поданням територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Залучення транспортних засобів під час мобілізації здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, Центральним управлінням або регіональними органами Служби безпеки України, відповідними підрозділами розвідувальних органів України на підставі рішень місцевих державних адміністрацій, що оформлюються відповідними розпорядженнями. Приймання-передача транспортних засобів, залучених під час мобілізації, та їх повернення після оголошення демобілізації здійснюються на підставі актів приймання-передачі, в яких зазначаються відомості про власників, технічний стан, залишкову (балансову) вартість та інші необхідні відомості, що дають змогу ідентифікувати транспортні засоби. Повернення транспортних засобів власнику здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту оголошення демобілізації. Порядок компенсації шкоди, завданої транспортним засобам внаслідок їх залучення під час мобілізації, визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 15 Положення про військово-транспортний обов`язок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1921, керівники підприємств, установ та організацій подають територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки щороку до 20 червня та 20 грудня інформацію про наявність транспортних засобів і техніки, їх технічний стан, а також про громадян, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях на таких транспортних засобах і техніці, за формою згідно з додатком 1.
З урахуванням вказаного суд вважає, що кінцевою датою для подання керівниками підприємств, установ та організацій до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки інформації про наявність транспортних засобів і техніки, їх технічний стан, а також про громадян, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях на таких транспортних засобах і техніці, є 20 грудня та 20 червня.
Адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію передбачено статтею 210-1 КУпАП.
Відповідно до статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.1).
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.3).
Дана норма є бланкетною та відсилає до іншого законодавства, яке зокрема регулює порядок проведення мобілізації.
Відповідно до вимог статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
Згідно із статтею 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Системний аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок про те, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного Суду від 20.05.2020 справа №524/5741/16-а).
Судом встановлено на підставі матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 є керівником приватного підприємства «АТП-1».
Постановою №31 від 08 січня 2026 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності і накладено стягнення у виді штрафу в сумі 34000 грн., оскільки вона, як керівник ПП «АТП-1» не надав до 20.12.2025р. інформації про наявність транспортних засобів і техніки, їхній технічний стан, а також громадян, які працюють на них чим порушив вимоги ст. 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 15 Положення про військово-транспортний обов`язок, ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
При чому під час розгляду адміністративної справи позивач погодилася з обставинами, що були викладені у протоколі №4 про адміністративне правопорушення від 05 січня 2026 року та просила справу про притягнення до адміністративної відповідальності розглядати без її особистої участі, про що свідчить власноручно написана заява від 05 січня 2026 року.
Також та обставина, що вказана інформація була подана до ІНФОРМАЦІЯ_2 29 грудня 2025 року, і на думку позивача, мала бути врахованою відповідачем під час винесення оскаржуваної постанови є безпідставними, оскільки дана обставини не звільняє керівника вказаного підприємства від дотримання вимог чинного законодавства та строків вчинення певних (в даному випадку подачі звіту до 20 грудня 2025 року) дій під час проведення мобілізації та військових дій на території України.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи та норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд доходить до висновку, що оспорювана постанова ухвалена уповноваженою посадовою особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки, стягнення накладено в межах санкції статті та з дотриманням строків накладення адміністративного стягнення, а наявні докази підтверджують обґрунтованість притягнення позивача до адміністративної відповідальності, адже у спірних правовідносинах ОСОБА_1 , як уповноважена особа повинна була подати звіт до ТЦК та СП про наявність транспортних засобів і техніки, їхній технічний стан, а також громадян, які працюють на них у строк до 20.12.2025, з метою виконання вимог ст. 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та п. 15 Положення про військово-транспортний обов`язок, що в даному конкретному випадку позивачем вчинено не було за що її було правильно притягнуто до адміністративної відповідальності, отже відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 9, 77, 79, 132, 139, 241-246, 286, 293 КАС України, суд
у х в а л и в:
Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя М.М. Ротар
Оригінал: reyestr.court.gov.ua