Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №148/769/26 — Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа № 148/769/26

Провадження №2-о/148/54/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

12 травня 2026 року Тульчинський районний суд

Вінницької області

в складі: головуючого судді Саламахи О.В.,

за участю секретаря Семенової М.О.,

розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в м. Тульчині в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , подану представником адвокатом Думанським Вадимом Олександровичем, заінтересована особа: Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області, про встановлення факту постійного проживання на території України, за участі: заявника – ОСОБА_1 , представника заявника – адвоката Думанського В.О., представника заінтересованої особи - Очеретної В.В., -

В С Т А Н О В И В:

Представник заявника адвокат Думанський В.О. від імені та в інтересах заявника ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Баку, Азербайджанська СРС. В м. Баку заявник проживав, навчався, та 11.05.1989 був документований паспортом громадянина СРСР.

У зв`язку із початком громадянської війни у Азербайджанській СРС у 1989 році, заявник разом із матір`ю у віці 17 років, переїздить до Вірменської СРС, де зареєстровано його місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , проте, у зв`язку із погіршенням політичної та економічної ситуації в Вірменській СРС, заявник без зняття з місця реєстрації змушений був виїхати на роботу до Української СРС, де 27.03.1990 року був прийнятий в члени колгоспу «Восход» у Великоновоселівському районі Донецької області, де працював на будівництві автошляхів до 05.07.1993.

Після виходу із членів колгоспу заявник переїздить на постійне місце проживання до смт. Покровське, Дніпропетровська область, де працював в колгоспі «Родіна» до 30.10.1999, а проживав до жовтня 2025.

У подальшому, 15.10.1996 заявник укладав шлюб із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянкою України. У 2000 році на спільні сімейні кошти сім`я заявника придбала будинок за адресою: АДРЕСА_2 . За даною адресою заявник проживав разом із дружиною до жовтня 2025 року.

У 2008 році заявник звернувся до Покровського районного суду Дніпропетровської області із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України та рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 26.09.2008 у справі № 2-о-70/2008 встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України з 27.03.1990. Зазначене рішення набрало законної сили та підтверджує факт постійного проживання заявника на території України до моменту проголошення незалежності України, а також, станом на 24.08.1991 та після проголошення незалежності і до моменту винесення судового рішення.

З метою виконання даного судового рішення та отримання паспорта громадянина України ОСОБА_1 неодноразово звертався до ВГІРФО Покровського РВ УМВС України у Дніпропетровській області, а потім і до територіальних підрозділів ДМС у Дніпропетровські області, однак отримував усні відмови в оформленні паспорта.

Станом на дату звернення до суду судове рішення від 26.09.2008 у справі № 2-о-70/2008 заявником не виконане в силу того, що нормами «Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень», який затверджено Указом Президента України від 27.03.2001 № 215/2001, а саме пунктом 8 (в редакції дату звернення до Тульчинського відділу ДМС УДМС України у Вінницькій області, 24.10.2025) для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає:

а) заяву про встановлення належності до громадянства України;

б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);

в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

В кінці січня 2026, заявник отримав відповідь від Тульчинського відділу ДМС УДМС України у Вінницькій області, відповідно до якої ОСОБА_3 відмовлено у видачі паспорта громадянина України, оскільки на підставі наявного судового рішення від 26.09.2008 у справі № 2-о-70/2008 працівниками УДМС України у Вінницькій області не встановлено належність ОСОБА_1 до громадянства України та рекомендовано звернутися до суду для винесення нового рішення про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991.

З огляду на вищевикладене, представник заявника звернувся до суду з даною заявою, у якій просить встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , постійно проживав на території України станом на 24.08.1991 включно.

Від представника Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області надійшов до суду відзив на позовну заяву, який мотивований наступним.

Заявник звернувся до Тульчинського відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області із заявою про встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України».

Листом (повідомленням) № 0534-117/0534/1-26 від 24.01.2026 Тульчинським відділом УДМС у Вінницькій області, ОСОБА_1 повідомлено, що під час перевірки заяви та доданих до неї матеріалів Тульчинським відділом УДМС у Вінницькій області виявлено недолік, що унеможливив подальший розгляд вказаної заяви, а саме відсутність підтвердження факту про постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 та роз`яснено вимоги законодавства. Надалі, ОСОБА_1 звернувся до Тульчинського районного суду Вінницької області із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановити факт постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 включно.

Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень ст. 315 ЦПК та залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути зокрема, заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 або 13.11.1991.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України є підставою для оформлення належності до громадянства України.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235-ІІІ громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.

Представник заінтересованої особи УДМС у Вінницькій області щодо письмових доказів зазначає, що до уваги беруться тільки ті документи, що прямо встановлюють часові межі визначених статтею 3 Закону України «Про громадянство України», і дають змогу встановити факт постійного проживання заявника станом на 24.08.1991 серпня 1991 року на території України. Ознайомившись із заявою ОСОБА_1 та дослідивши усі наявні в матеріалах справи докази, УДМС України у Вінницькій області зауважує, що заявником не надано належних доказів що підтверджували б факт його проживання на території України станом на 24.08.1991.

На підтвердження постійного місця проживання на території України ОСОБА_1 надав копію трудової книжки, де міститься інформація про те, що заявник з 27.03.1990 до 05.07.1993 прийнятий в члени колгоспу «Восход» Великоновоселівського району Донецької області, однак, наданий заявником запис у трудовій книжці про прийняття його у члени колгоспу не може вважатися належним доказом постійного проживання особи на території України станом на 24.08.1991, та такий запис свідчить лише про факт членства у колективному сільськогосподарському підприємстві, а не підтверджує фактичне місця проживання.

Заявником також надано копію паспорта СРСР, однак дослідивши вказаний паспорт встановлено, що відповідно до відміток у паспорті громадянина СРСР, ОСОБА_1 з 19.09.1989 до 10.12.1996 був зареєстрований у місті Капан, Вірменської РСР, таким чином, на 24.08.1991 місцем реєстрації заявника була територія Вірменської СРС, що свідчить про відсутність його постійного проживання на території України у зазначений період.

Реєстрація місця проживання є офіційним підтвердженням постійного місця проживання особи, наявність у заявника реєстрації на території іншої союзної республіки СРСР свідчить про те, що центр його життєвих інтересів у відповідний період знаходився за межами України.

Заявником до матеріалів справи долучено свідоцтво про народження та свідоцтво про укладення шлюбу, водночас, зазначені документи не можуть вважатися належними доказами постійного проживання на території України станом на 24.08.1991.

Зазначені документи лише підтверджують факт народження ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 у м. Баку, Азербайджанської РСР та факт реєстрації шлюбу 25.10.1996 відділом реєстрації актів громадянського стану Покровського району Дніпропетровської області, однак не містять відомостей щодо місця фактичного проживання позивача у відповідний період. Крім того, вказані документи видані за межами періоду, який має значення для вирішення даної справи, а саме — встановлення факту постійного проживання особи на території України станом на 24.08.1991.

Також представник вважає, що рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 26.09.2008, яким «встановлено факт постійного проживання на території України з 27.03.1990 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Баку, Азербайджанської РСР», не підтверджує факту постійного проживання заявника на території України саме станом на 24.08.1991. Таким чином, зазначене рішення суду не підтверджує обставин, на які посилається позивач у даній справі, та не може вважатися належним і достатнім доказом постійного проживання позивача на території України станом на 24.08.1991.

Заявник посилається на запис у трудовій книжці щодо прийняття його у члени колгоспу як на підтвердження проживання на території України, водночас відповідно до відміток у паспорті громадянина СРСР встановлено, що у період з 1989 по 1996 рік він був зареєстрований на території Вірменської РСР (до моменту зазначення реєстрації місця проживання у смт. Покровське, Дніпропетровської області). Представник зазначає, що дані обставини свідчать про наявність істотних розбіжностей між доказами, наданими позивачем, що не дає можливості дійти обґрунтованого висновку про його постійне проживання на території України станом на 24.08.1991.

Заявник ОСОБА_1 та його представник адвокат Думанський В.О. у судовому засіданні заява підтримали та просили її задовольнити.

Представник Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області – Очеретна В.В. в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні даної заяви, з мотивів викладених у відзиві.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 02.11.1972 ЗАГС м. Баку та копії паспорту громадянина СССР серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Баку, Азербайджанська СРС (а.с. 7-9, 13).

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 26.09.2008, встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України з 27.03.1990 (а.с. 12).

Згідно копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 виданого 25.10.1996 Відділом реєстрації актів громадянського стану Покровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , уклали шлюб 25.10.1996, за актовим записом № 92 (а.с. 14).

Відповідно до копії повідомлення № 0534-117/0534/1-26 від 24.01.2026 Тульчинським відділом УДМС у Вінницькій області, ОСОБА_1 повідомлено, що під час перевірки заяви та доданих до неї матеріалів Тульчинським відділом УДМС у Вінницькій області виявлено недолік, що унеможливив подальший розгляд вказаної заяви, а саме відсутність підтвердження факту про постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 та роз`яснено про необхідність заявнику звернутись до суду для внесення змін або уточнення рішення від 26.09.2008, або для винесення нового рішення про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24.08.1991 (а.с. 15).

Згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_4 , ОСОБА_1 27.03.1990 був прийнятий в члени колгоспу «Восход» у Великоновоселівському районі Донецької області, де працював на будівництві автошляхів до 05.07.1993; з 03.04.1993 по 30.10.1999 працював в колгоспі «Родіна» (а.с. 16-18).

Відповідно до ст. 293 ч. 2 п. 5 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31.03.1995 передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення: заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.

Відповідно до статті 4 Європейської конвенції про громадянство, ратифікованої Законом України від 20 вересня 2006 року № 163-V (163-16), кожна особа має право на громадянство.

Статтею 5 Європейської конвенції про громадянство встановлено, що правила держави-учасниці, які стосуються громадянства, не повинні містити розрізнень або допускати практику, що призводять до дискримінації за ознакою статі, релігії, раси, кольору шкіри, національного чи етнічного походження. Кожна держава-учасниця керується принципом заборони дискримінації своїх громадян незалежно від того, чи вони є громадянами за народженням, чи набули свого громадянства пізніше.

Для встановлення факту, що має юридичне значення, метою якого є встановлення належності до громадянства України або набуття громадянства України, слід застосовувати Закон України «Про громадянство України» та Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень.

Факт постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, у відповідності до яких громадянами України є громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

При застосуванні законодавства про громадянство слід відрізняти правові конструкції - набуття громадянства та встановлення належності до громадянства.

Підстави набуття громадянства України встановлено у статті 6 Закону України «Про громадянство України». Громадянство України набувається, зокрема, за територіальним походженням.

Листом Верховного суду України від 01.01.2012, про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення роз`яснено, що суди встановлюють факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Для встановлення факту належності до громадянства України та залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути зокрема, заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Згідно п.п. 1, 2 ч.1 ст. 3 ЗУ «Про громадянство України» громадянами України є, зокрема усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; а також особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Відповідно до п. 7 розділу ІІ Порядку встановлення належності до громадянства України стосується: а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі: осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України; осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України; б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті «а» цього пункту.

У пункті 44 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Стаття 1 ЗУ «Про громадянство», Безперервне проживання на території України - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів. Проживання на території України на законних підставах - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні. Розширене тлумачення цих понять та переліку умов, за яких можливе встановлення факту безперервного проживання та прийняття до громадянства України, Законом не передбачено.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Підстави та порядок встановлення належності до громадянства, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади урегульовані Законом України "Про громадянство України" від 18.01.2001 р. № 2235-ПІ (далі закон), Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 №215 "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України" (із змінами).

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону та п. 25, 44 Порядку для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УPCP) (частина перша статті 8 Закону, подає документи, передбачені підпунктами "а" - "в" пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях. У разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 26.09.2008, встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України з 27.03.1990 (а.с. 12), тому, згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На підставі досліджених доказів, суд вважає, що факт постійного проживання на території України ОСОБА_1 в судовому засіданні підтверджено, так як, з 27.03.1990 заявник був офіційно працевлаштований на території України, 25.10.1996 уклав шлюб на території України, та враховуючи те, що встановлення факту постійного проживання на території України станом на момент проголошення незалежності України 24.08.1991, є фактично єдиним способом реалізації права ОСОБА_1 для набуття громадянства України, суд вважає, що заявник довів факт постійного, безперервного проживання на законних підставах на території України станом на 24.08.1991.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про можливість задоволення заяви про встановлення факту постійного проживання на території України.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України, при ухваленні судом рішення у справах окремого провадження, судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

На підставі викладеного, керуючись п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995, ст. 4, 13, 263-265, 293, 294, 315, 319 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , постійно проживав на території України станом на 24.08.1991 включно.

Судові витрати залишити за заявником.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 25.05.2026.

Суддя: