Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №389/3458/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 квітня 2026 року м. Кропивницький

справа № 389/3458/25

провадження № 22-ц/4809/829/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя-доповідач),

судді - Дуковський О. Л., Письменний О. А.,

за участю секретаря судового засідання Соловйової І. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 січня 2026 року (суддя Савельєва О. В.).

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст вимог

ОСОБА_1 у вересні 2025 звернувся до Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області з позовом, в якому просив стягнути з АТ «Українська залізниця» на свою користь:

- одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023, 2024 та 2025 роки в сумі 17 777 грн 82 коп;

- одноразовий грошовий посібник при звільненні працівника, у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі 8 середньомісячних заробітків в сумі 302 113 грн 76 коп;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку з виходом на пенсію за період з 07.08.2025 до дня ухвалення судового рішення в сумі 261 444 грн 60 коп.

Вимоги обґрунтував наступним.

У період з 05.08.1991 до 07.08.2025 працював у ПАТ «Українська залізниця».

Згідно з наказом АТ «Українська залізниця» №226/ос від 04.08.2025 про припинення трудового договору, 07.08.2025 був звільнений з посади машиніста електровоза за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію за вислугою років, на підставі ст.38 КЗпП України.

У наказі про припинення трудового договору зазначено, що виплати, передбачені п.4.17 Колективного договору в розмірі 8 середньомісячних заробітків (посадових окладів), будуть проведені відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 (витяг з протоколу №Ц-82/63Ком.т).

У день звільнення відповідач не повідомив його письмово про нараховані та невиплачені при звільненні виплати всіх сум, виплатив тільки компенсацію за невикористані 73 дні відпусток.

При звільненні йому не було виплачено одноразову допомогу на оздоровлення за 2023, 2024 та 2025 роки в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу (п.4.16 Колективного договору) та одноразовий грошовий посібник в розмірі 8 середньомісячних заробітків (посадових окладів) (п.4.17 Колективного договору).

Відзив на позовну заяву

Представник відповідача подав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У частині вимоги про стягнення восьми середньомісячних заробітків обґрунтовані тим, що ці виплати наразі призупинені згідно з витягом з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022.

У частині стягнення одноразової грошової допомоги на оздоровлення обґрунтовані тим, що відповідно п.4.16 додатку №7 до Колективного договору Локомотивного депо Знам`янка одноразова матеріальна допомога на оздоровлення виплачується один раз на рік, як правило при наданні працівникові чергової відпустки не менше 50% посадового окладу. Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення з 01.07.2024 працівникам АТ «Укрзалізниця» здійснюватиметься в розмірі 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу).

Відповідно до розрахункових листів матеріальна допомога на оздоровлення за 2024 та 2025 роки позивачу нарахована та виплачена в серпні 2024 року та в січні 2025 року відповідно до поданих ним заяв. Таким чином, вимоги щодо стягнення цих виплат є безпідставними. Водночас, матеріальна допомога за 2023 рік буде виплачена позивачу після прийняття окремого рішення правління.

Представник відповідача заявив про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2025 роки, обґрунтовуючи тим, що розрахункові листи про нараховані суми заробітної плати щомісячно надсилаються позивачу на його електронну адресу, тобто про невиплату вказаної матеріальної допомоги за 2023 рік позивач дізнався в лютому 2023 року, за 2024 рік - в серпні 2024 року, за 2025 рік - в січні 2025 року.

У частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зазначив, що з початку військової агресії РФ проти України АТ «Укрзалізниця» не могло нормально здійснювати свою роботу з причин, що не залежали від підприємства, у зв`язку з необхідністю відновлення пошкодженої та знищеної ворогом інфраструктури АТ «Укрзалізниця» понесла великі втрати, які наразі лише збільшуються. Тому зазначає про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Водночас, у разі висновку суду про задоволення такої вимоги, просив зменшити розмір стягнення на 95%.

Відповідь на відзив

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій, відхиляючи заперечення представника відповідача, просив задовольнити позовні вимоги в повністю.

Щодо пропуску строку звернення до суду зазначив, що вважає його таким, що взагалі не розпочався, оскільки всупереч ст.116 КЗпП України відповідач не вручив йому письмове повідомлення про суми, нараховані та не виплачені при звільненні.

Судове рішення

Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 січня 2026 року позов задоволений частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачену при звільненні одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 9 546 (дев`ять тисяч п`ятсот сорок шість) грн 75 коп; невиплачені при звільненні одноразовий грошовий посібник у зв`язку з виходом на пенсію уперше та додатковий посібник за добросовісну працю в розмірі 8 середньомісячних заробітків, що становить 238 724 (двісті тридцять вісім тисяч сімсот двадцять чотири) грн 80 коп; суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.08.2025 до 19.01.2026 в сумі 140 458 (сто сорок тисяч чотириста п`ятдесят вісім) грн 50 коп. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 3 887 (три тисячі вісімсот вісімдесят сім) грн 30 коп.

Апеляційна скарга

Не погоджуючись з судовим рішенням, представник відповідача Стрілець О.С. в апеляційній скарзі просить змінити рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19.01.2026 року у справі № 389/3458/25, в частині: стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік в сумі 2 330,43 грн та за 2025 рік у сумі 2 507,88 грн - відмовити повністю; стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - зменшити на 95 відсотків; судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування оскарження вказує, що АТ «Українська залізниця» не відмовляло позивачу у виплаті спірних коштів. Такі виплати на даний час призупинені, а їх виплата буде можлива після скасування або закінчення воєнного стану в Україні. На сьогодні ресурсна міцність залізниці досягла критичної межі. Залізнична інфраструктура зазнає пошкоджень майже щодня. Кошти, які могли б бути спрямовані на погашення штрафів, є єдиним ресурсом для негайного відновлення колій, мостів та енергооб`єктів після обстрілів, відтак доцільним було б зменшення стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку на 95%.

Щодо стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024-2025рр.

Засіданням правління АТ «Укрзалізниця» від 28.06.2024 року, ухвалено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, починаючи з 01.07.2024 року зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення; здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками - 30 % місячної тарифної ставки (посадового окладу).

09.07.2024 та в січні 2025 року на ім`я начальника Локомотивного депо Знам`янка позивач подавав заяви про надання йому матеріальної допомоги на оздоровлення, у зв`язку з відпусткою, які керівництвом погоджені.

Відповідно до умов колективного договору та з урахуванням протоколу № Ц- 82/39 Ком.т., позивачу матеріальна допомога за 2024 та 2025 роки була виплачена на підставі поданих заяв в розмірі 30 % місячної тарифної ставки, що не заперечувалось позивачем.

Позивач пропустив визначений законом строк на звернення до суду в частині стягнення матеріальної допомоги, оскільки розрахункові листи про нараховані суми заробітної плати щомісячно надсилалися позивачу на його електронну адресу - vanya1970vv@gmail.com. Тобто про невиплату матеріальної допомоги за 2024 рік позивач дізнався в серпні 2024 року, а за 2025 рік - в січні 2025.

Відзив

Позивач, заперечуючи мотиви оскарження, просить відмовити у задоволенні скарги, вказує, що товариство жодного дня не припиняло роботи, господарську діяльність здійснює.

Щодо нарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 та 2025 роки вказав, строку звернення до суду, то відповідачем не надано доказів, що ці кошти були перераховані позивачу. Більш того неправомірно нарахований розмір цієї допомоги, виходячи з 30% посадового окладу на підставі Галузевої угоди, в той час як Колективним договором таке нарахування передбачено у розмірі 50% від посадового окладу.

Рух справи

16 лютого 2026 року до Кропивницького апеляційного суду в системі «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця» на вказане рішення суду першої інстанції.

Ухвалою віл 16 лютого 2026 року витребувані із Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області матеріали цивільної справи №389/3458/25 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, у зв`язку з оскарженням в апеляційному порядку рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 січня 2026 року у даній справі.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 11 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 січня 2026 року; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 17 березня 2026 року справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 січня 2026 року призначено до розгляду в Кропивницькому апеляційному суді на 22 квітня 2026 року о 12 годині 00 хвилин.

Позиція сторін

Сторони належним чином повідомлені про судовий розгляд.

Представник апелянта Стрілець О.С. підтримав мотиви оскарження, наполягав на задоволенні апеляційної скарги.

Представник позивача, адвокат Яушев В.В. заперечив щодо мотивів оскарження, просив залишити незмінним судове рішення.

Позиція апеляційного суду

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, без змін.

Обставини встановлені судом

Позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця». Зокрема, в період з 05.08.1991 до 07.08.2025 працював помічником машиніста електровоза і тепловоза та машиністом електровоза виробничого підрозділу «Локомотивне депо Знам`янка» Служби локомотивного господарства регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 та довідкою про підтвердження наявного трудового стажу від 07.08.2025.

Згідно з даними витягу з протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

Відповідно до витягу з протоколу №Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 ухвалено на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №54/2022, починаючи з 01.07.2024 зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Нарахування та виплату такої допомоги здійснювати починаючи з 01.07.2024 в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками - 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Можливість та умови нарахування і виплати працівникам АТ «Укрзалізниця» та особам, які перебували в трудових правовідносинах з АТ «Укрзалізниця» під час дії рішення правління від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.), матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 24.02.2022 до 30.06.2024 в розмірі та на умовах, передбачених колективними договорами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, визначати окремими рішеннями правління на кожен рік.

Позивач 23.01.2023, 09.07.2024 та в січні 2025 року на ім`я начальника Локомотивного депо Знам`янка подавав заяви про надання матеріальної допомоги на оздоровлення у зв`язку з відпусткою, які керівництвом погоджені.

Наказом начальника виробничого підрозділу Служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Знам`янка» регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» №226/ос від 04.08.2025 позивача звільнено із займаної посади з 07.08.2025 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за вислугою років за ст.38 КЗпП України.

Вказаним наказом також визначено компенсувати позивачу невикористані 73 дні відпустки та виплатити одноразову матеріальну допомогу, передбачену п.4.17 Колективного договору в розмірі 8 середньомісячних заробітків, з урахуванням рішення правління від 24.10.2022 (витяг з протоколу №Ц-54/90 Ком.т.) та протоколу комісії зі встановлення трудового стажу на залізниці (34 р. 00 м. 04 дн.) №51 від 04.08.2025. Водночас, виплату такої матеріальної допомоги вирішено провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця від 14.10.2024 (витяг з протоколу №Ц-82/63 Ком.т.).

В день звільнення (07.08.2025) ОСОБА_1 отримав повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, про що свідчить його підпис в цьому повідомленні (а.с.183 т.1).

Норми права застосовані судом

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, приписами ст.43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно зі ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою ст.9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Відповідно до ст.10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Згідно зі ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Відповідно до ст.18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Згідно зі ст.9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Мотиви апеляційного суду

Спірні правовідносини сторін виникли за наслідком трудових відносин.

Відповідачем оскаржене рішення в частині, а саме щодо визначеної суми стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку, просить зменшити до 95% відсотків, а також стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік у сумі 2330,43 грн та за 2025 рік в сумі 2507,88 грн просить відмовити повністю.

За положеннями ст. 367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач поміж іншого просив стягнути з відповідача на свою користь невиплачену при звільненні матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 та 2025 роки, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (межі оскарження). Вирішення судом першої інстанції позову в частині, що не охоплюється оскарженням, не переглядається, оцінка судовому висновку не надається.

Що стосується одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 та 2025 роки.

Представник відповідача вказав, що матеріальна допомога на оздоровлення за 2024 та 2025 роки позивачу була нарахована та виплачена у серпні 2024 року та у січні 2025 року.

На підтвердження виплати матеріальної допомоги надав суду розрахункові листи заробітної плати позивача за серпень 2024 року та за січень 2025 року, в яких зазначено такий вид нарахування як «одноразова матеріальна допомога» в розмірі 30%, а також платіжні відомості на видачу, в тому числі і позивачу, матеріальної допомоги на оздоровлення за серпень 2024 року та за січень 2025 року (а.с.226 т.1).

Сторона позивача стверджувала, що матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 та 2025 роки позивач не отримував, факт її перерахування відповідачем не підтверджено.

Представник відповідача, заперечуючи, посилався на норму ч.1 ст.233 КЗпП України, вказуючи, що позивачем пропущений тримісячний строк на звернення до суду з такою вимогою.

Як встановлено судом, позивач був звільнений 07.08.2025. У цей же день отримав письмове повідомлення роботодавця про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні. З позовом звернувся до суду 22.09.2025. .

Частиною 1 ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

У трудових спорах має застосовуватися добросовісність обох сторін (див.: постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 910/17459/20), а суд застосовує правові норми, у тому числі норми трудового права, з урахуванням принципу розумності та справедливості (див.: пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (провадження № 14-75цс22)), і судовий розгляд має бути справедливим (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21, провадження № 14-97цс22), а також результат тлумачення норм має бути розумним (див.: пункти 42-44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), пункт 7.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20, (провадження № 12-33гс22)).

Конституційний Суд України визнав неконституційною частину першу статті 233 КЗпП у частині, що встановлювала тримісячний строк звернення до суду для стягнення належної заробітної плати, рішення № 1-р/2025 .

Таким чином, строк звернення до суду щодо стягнення заробітної плати та інших виплат, є необмежений.

Щодо розміру виплати одноразової матеріальної допомоги.

Сторона відповідача стверджувала, що Правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, прийнято рішення, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити.

Однак, Колективним договором між адміністрацією та профспілковим комітетом локомотивного депо Знам`янка на 2011-2015 роки, схваленим на конференції трудового колективу 17.02.2011 зі змінами та доповненнями (який знаходиться в матеріалах справи та зміст і чинність якого представником відповідача не заперечувалася), передбачено:

- адміністрація зобов`язується працівникам депо за письмовою заявою надавати впродовж року одноразову допомогу на оздоровлення, як правило при відході в чергову відпустку в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення по допомогу і відповідно до Додатка №7 (п.4.16 договору);

Відповідно до п.1.6 вказаного Колективного договору, до нього можуть вноситися доповнення та зміни за узгодженням адміністрації і профспілкового комітету на спільному засіданні. При цьому, сторони домовилися, що в період дії цього договору до нього не вносяться зміни, погіршуючи оплату і умови праці, пільги, трудові і фаціальні гарантії, встановлені цим колективним договором, за виключенням інших випадків, перерахованих в цьому ж пункті. Водночас, такі зміни та доповнення також вносяться в колективний договір після підписання узгоджувального протоколу між адміністрацією та профспілковим комітетом.

Як виходить з роз`яснень, наданих в листі Голови первинної профспілкової організації локомотивного депо Знам`янка від 27.06.2025, жодних змін та доповнень до п.4.16, 4.17 вказаного Колективного договору з 2022 року не вносилося.

Відтак, підстав відмови у виплаті одноразової матеріальної допомоги, місцевим судом, не встановлено.

Суд у розрізі спору у цій частині навів норми права, які застосував ст.9 КЗпП України, за якою умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, при цьому закон не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Як встановлено судом, відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (п.1.1.4 протоколу №Ц-54/31 Ком.т.) про призупинення виплати йому частки заробітної плати, а саме матеріальної допомоги на оздоровлення та при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію.

Відповідач ухвалив відповідне рішення 14.03.2022, з посиланням на ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24.03.2022. Однак рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 у справі №211/7338/23 визнано незаконним та скасовано п.1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Постановою Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №211/7338/23 вказане рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 23.02.2024 залишено без змін. Верховним Судом при перегляді касаційної скарги на постанову апеляційного суду вказано, що судом апеляційної інстанції не враховано, що Закон Верховною Радою України прийнято 15.03.2022, він набрав чинності він 24.03.2022, в той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14.03.2022, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Тому, на час звільнення позивача пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31, на підставі якого позивачу при звільненні не виплачена відповідна матеріальна допомога, було визнане незаконним та скасоване. За вказаного, станом на 07.08.2025 у відповідача не було правових підстав для зупинення виплати матеріальної допомоги позивачу.

Більш того, суду не надані рішення на підставі яких зменшений розмір виплати, навіть за вимогою суду, судове засідання 01.12.2025р, на підставі якого сторона відповідача обґрунтовує позицію щодо розміру виплати одноразової матеріальної допомоги. У заяві від 17.12.2025р відповідач вказав, що рішення правління(протокол) АТ «Укрзалізниця» від 24.10.2022р за № Ц-54/90 Ком.т та рішення правління (протоколд) АТ «Укразіниця» від 14.10.2024р за № Ц-*»/63 Ком.т.- надати немає можливості (а.с.212 том 1).

Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, розмір якого апелянт просить зменшити на 95 %, наводить відповідні обґрунтування.

Місцевий суд, вирішуючи позов у цій частині виснував, що роботодавець належний і повний розрахунок зі звільненим працівником не здійснив. Відповідач порушив строки виплати матеріальної допомоги позивачу.

Таким чином, до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст. 117 КЗпП.

Суд ретельно дослідив обставини, які необхідно для застосування Порядку обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 та здійснив розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.08.2025 до 19.01.2026р, який становить 140 458 грн 50 коп.

Суд не знайшов підстав для задоволення клопотання представника відповідача та зменшити розмір середнього заробітку, з такою позицією погоджується колегія суддів, у зв`язку з чим скарга в цій частині не підлягає задоволенню.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

Велика Палата сформулювала змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 виснувала, що «обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX від 01.07.2022, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».

З огляду на співмірність визначених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості з виплати працівнику розрахункових сум, а саме матеріальної допомогу на оздоровлення в сумі 9 546 грн 75 коп та одноразового грошового посібника, у зв`язку з виходом на пенсію у сумі 238 724грн, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, апеляційний суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та критеріям, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду, визначений розмір відповідальності відповідача за прострочення ним виплати позивачу належних при звільненні і присуджених до стягнення коштів.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, суд першої інстанції ухвалив в судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення , в частині що оскаржується, без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, а рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 січня 2026 року в частині, що оскаржується, - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 22 травня 2026 року.

Головуючий суддя Л. М. Дьомич

Судді О. Л. Дуковський

О. А. Письменний