Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №344/7355/24 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/7355/24

Провадження № 22-ц/4808/708/26

Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів Максюти І. О.,

Томин О. О.

секретар Шемрай Н. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Військової частини НОМЕР_1 Солтанова Ельдара Ельхановича на рішення Івано-Франківського міського суду від 26 листопада 2025 року, у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року заявник ОСОБА_1 в порядку окремого провадження звернувся до суду із заявою про визнання особи недієздатною та призначення опікуна. В обґрунтування заяви вказував, що його матері ОСОБА_2 внаслідок перенесеного у 2021 році захворювання на гострий геморагічний інсульт встановлено діагноз – наростаючі когнітивні зміни з стійкими параноїдальними включеннями, у зв`язку з чим вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Посилаючись на те, що його матів ОСОБА_2 потребує опіки, а він проживає разом з нею і може бути опікуном, інших членів сім`ї, які б мали змогу та бажання бути її опікуном немає, просив визнати ОСОБА_2 недієздатною, встановити над нею опіку та призначити його опікуном.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 26 листопада 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Постановлено визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатною, встановити над недієздатною ОСОБА_2 опіку та призначити опікуном ОСОБА_1 . Також постановлено визначити строк дії рішення про визнання ОСОБА_2 недієздатною - два роки з моменту набрання ним законної сили.

У апеляційній скарзі на зазначене рішення суду в частині призначення ОСОБА_1 опікуном недієздатної ОСОБА_2 , представник Військової частини НОМЕР_1 Солтанов Е. Е., посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на неправильне застосування судом норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду в частині призначення ОСОБА_1 опікуном недієздатної ОСОБА_2 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні заяви.

Представник скаржника вказує на те, що Військова частина НОМЕР_1 , у якій заявник ОСОБА_1 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17 березня 2022 року № 38 проходить військову службу, і у якої виник обов`язок звільнення заявника зі служби на підставі оскарженого рішення, не була залучена до участі у розгляді даної заяви.

Представник Військової частини НОМЕР_1 зауважує, що заявник ОСОБА_1 , як на момент розгляду справи в суді першої інстанції, так і на даний момент, є військовослужбовцем, призваним на військову службу під час мобілізації, зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та перебуває на посаді водія-механіка лісопильного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення батальйону інженерної підтримки військової частини НОМЕР_1 .

Вказує, що суд першої інстанції прийняв судове рішення, яке стосується порядку звільнення військовослужбовця з військової служби, прав та обов`язків військової частини НОМЕР_1 , у складі якої заявник проходить військову службу, а тому суд першої інстанції повинен був залучити Військову частину НОМЕР_1 до участі у розгляді даної заяви.

Поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що заявник на момент подання заяви не мав можливості належним чином виконувати обов`язки опікуна, здійснювати захист порушених, невизнаних, або оспорюваних прав підопічної особи у зв`язку із проходженням ним служби у Військовій частині НОМЕР_1 .А тому, на думку представника Військової частини НОМЕР_1 ,суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про можливість призначати ОСОБА_1 опікуном над ОСОБА_2 .

Також судом першої інстанції не з`ясовано хто опікується за ОСОБА_2 з моменту мобілізації ОСОБА_1 з 17 березня 2022 року та чому органом опіки і піклування не досліджено питання щодо можливості призначення опікуном ОСОБА_2 будь-якого іншого родича.

Заявник ОСОБА_1 та інші учасники справи правом подачі відзиву на апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 не скористалися, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляли. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Сторони в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені судовими повістками та за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без їх участі без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно із ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 в частині визнання його опікуном над недієздатною ОСОБА_2 , суд першої інстанції, беручи до уваги подання опікунської ради з питань забезпечення прав повнолітніх осіб, які потребують опіки (піклування) при виконавчому комітеті Івано-Франківської міської ради про можливість призначення ОСОБА_1 опікуном над матір`ю ОСОБА_2 при умові визнання її недієздатною в судовому порядку, прийшов до висновку про наявність підстав для призначення його опікуном над недієздатною ОСОБА_2 .

Апеляційний суд погоджується з таким рішенням з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є матір`ю заявника ОСОБА_1 (а.с. 7, 13).

Заявник ОСОБА_1 та його матір ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Департаменту адміністративних послуг Івано-Франківської міської ради № 21318 від 19 жовтня 2023 року (а.с. 10).

Відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» станом на 28 грудня 2023 року ОСОБА_1 не знятої чи не погашеної судимості не має (а.с. 8).

Згідно довідки КНП «ПОКЦПЗ» Івано-Франківської обласної ради від 27 грудня 2023 року № 17536 ОСОБА_1 в КНП «ПОКЦПЗ ІФ ОР» та в КНП «ПНЦ ІФОР» не звертався, амбулаторну допомогу не отримує (а.с. 14).

З консультаційного висновку спеціаліста КНП «ПОКЦПЗ ІФ ОР» від 28 листопада 2023 року № 15986 вбачається, що ОСОБА_2 поставлено діагноз наростаючі когнітивні зміни з стійкими параноїдними включеннями (а.с. 11).

В ході розгляду даної справи ухвалою Івано-Франківського міського суду від 23 травня 2024 року було призначено судово-психіатричну експертизу для встановлення здатності ОСОБА_2 розуміти значення своїх дій та керувати ними.

У відповідності до висновку судово-психіатричного експерта № 102/2025, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , страждає психічним розладом – органічним психосиндромом згідно МКХ-10 F07/9 та не здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними (а.с. 56).

З врахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що заява про визнання ОСОБА_2 недієздатною підлягає задоволенню.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до приписів частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження (ч. 2 ст. 19 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою статті 16 ЦК України визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, одним із яких може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Отже, для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно також враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду у цій справі є дослідження законності та підставності вимог про визнання особи недієздатною та призначення їй опікуна.

При цьому, оскільки рішення суду оскаржується тільки в частині задоволення судом вимоги заяви про призначення опікуна, колегія суддів, слідуючи принципу диспозитивності не надає правової оцінки оскаржуваному рішенню в іншій частині.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, яка зводиться до того, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Враховуючи наведене, виключною правовою проблемою у даній справі є питання призначення опікуном ОСОБА_1 недієздатної матері.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Відповідно до статті 41 ЦК України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.

Статтею 55 ЦК України визначено, що опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Відповідно до статті 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

У частині першій статті 60 ЦК України визначено, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (частина перша статті 300 ЦПК України).

Відповідно до статті 62 ЦК України опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.

У частинах другій-п`ятій статті 63 ЦК України визначено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

Відповідно до частини першої статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

При призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.

Аналогічні положення зазначені у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26 травня 1999 року № 34/166/131/88 (далі – Правила).

Так, відповідно до пункту 1.1 Правил опіка (піклування) є особливою формою державної турботи про неповнолітніх дітей, що залишились без піклування батьків, та повнолітніх осіб, які потребують допомоги щодо забезпечення їх прав та інтересів.

Органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні відділи й управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад (пункт 1.3, 1.4 Правил).

Рішення органів опіки і піклування про призначення чи звільнення опікунів і піклувальників від виконання своїх обов`язків, а також з інших питань опіки і піклування можуть бути оскаржені в установленому законом порядку (пункт 1.8 Правил).

Відповідно до пункту 2.1 Правил опіка (піклування) встановлюється за місцем проживання особи, яка підлягає опіці (піклуванню), або за місцем проживання опікуна (піклувальника). Рішення про встановлення опіки (піклування) повинно бути прийняте не пізніше як у місячний термін з моменту, коли відповідному органові опіки та піклування стане відомо про потребу встановлення опіки чи піклування.

За пунктом 3.1 Правил для безпосереднього здійснення опіки та піклування органами опіки та піклування призначається опікун чи піклувальник. При призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов`язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб.

Органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Права та обов`язки органів, на які покладено здійснення опіки та піклування, щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 56 ЦК України).

За підпунктом 4 пункту б) частини першої статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері соціального захисту населення належать делеговані повноваження щодо вирішення у встановленому законодавством порядку питань опіки і піклування.

Таким чином, нормами матеріального закону, які покликані регулювати спірні правовідносини, а також Правилами опіки та піклування передбачено, що має враховуватися при призначенні опікуна.

Звертаючись із заявою про призначення опікуна, заявник ОСОБА_1 свої доводи зводить до того, що його мати має стійкі психічні розлади, відтак не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тому виникла необхідність у здійсненні за нею постійного догляду та встановлення опіки, а також призначення опікуна.

Колегія суддів виходить з того, що опіка та піклування є правовим інститутом, який регулює суспільні відносини, пов`язані з установленням опіки та піклування, здійсненням функцій опіки та піклування чи припиненням опіки та піклування.

Виходячи з аналізу частини першої статті 60 ЦК України та частини першої статті 300 ЦПК України обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 736/1508/17 (провадження № 61-39361св18), від 23 листопада 2021 року у справі № 751/9572/19 (провадження № 61-3053св21).

Призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має якнайкраще врахувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка, такий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 08 січня 2024 року (справа № 753/1905/22).

Зі змісту подання опікунської ради при виконавчому комітеті Івано-Франківської міської ради від 29 жовтня 2025 року № 68-д вбачається, що опікунська рада вважає за можливе призначення ОСОБА_1 опікуном над матір`ю ОСОБА_2 при умові визнання її недієздатною в судовому порядку. У вказаному поданні опікунською радою встановлено, що чоловік ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 14 листопада 2014 року серії НОМЕР_2 , а інших близьких родичів у неї не має (а.с. 97).

Як вже зазначалося, при призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.

Саме на орган опіки та піклування покладається обов`язок знайти особу, яка за своїми якостями (стан здоров`я, родинні зв`язки тощо) найбільш ефективно для особи, визнаної недієздатною, може виконувати обов`язки опікуна.

Недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння; недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод (абзац третій підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016).

Хоча за станом здоров`я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації (постанова Верховного Суду від 08.01.2024 у справі № 753/1905/22).

На переконання колегії суддів, матеріали справи свідчать про достатність обставин, врахування яких дає можливість зробити висновок про необхідність задоволення заяви ОСОБА_1 у частині призначення його опікуном недієздатної ОСОБА_2 , яка є його матір`ю, проживає разом з ним за одною адресою та потребує опікуна за своїм фізичним станом.

Верховний Суд у постанові від 30.10.2025 у справі № 689/1554/24 зауважив, що подання органу опіки і піклування має рекомендаційний характер та не може бути самостійним засобом захисту порушеного права. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений.

Враховуючи викладене та необхідність дотримання балансу інтересів заявника, який бажає бути опікуном і конституційного обов`язку щодо захисту держави, колегія суддів вважає, що подання органу опіки і піклування у даному випадку має рекомендаційний характер і не зобов`язує суд прийняти конкретне рішення. Верховний Суд у постановах від 07.04.2022 (справа № 712/10043/20), від 30.10.2025 (справа № 689/1554/24) та від 04.07.2018 (справа № 496/4271/16-а) наголосив, що суд, вирішуючи питання про призначення опікуна, не є формально зв`язаним поданням органу опіки та піклування. Суд зобов`язаний самостійно перевірити обґрунтованість подання, його відповідність інтересам недієздатної особи, а також наявність усіх передбачених законом умов для призначення опікуна. Подання органу опіки є лише одним із доказів у справі, який підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами.

Особливу увагу суд має приділяти перевірці наявності інших членів сім`ї, які можуть бути призначені опікунами і їх можливості здійснювати опіку. Суд повинен оцінити не лише подання органу опіки, а й можливість близьких родичів здійснювати опіку над недієздатним, їхні взаємини з недієздатною особою, здатність забезпечити належний догляд та охорону прав і інтересів підопічного.

Так, під час засідання опікунської ради виконавчого комітету Новояричівської селищної ради встановлено, що ОСОБА_1 є єдиним родичем недієздатної. Доказів наявності інших осіб, здатних та бажаючих здійснювати опіку на ОСОБА_2 , матеріали справи не містять.

Аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 .

Діючим законодавством України не запроваджено особливого порядку для встановлення опіки під час воєнного стану та не встановлено імперативної заборони щодо призначення військовозобов`язаного опікуном над недієздатною фізичною особою.

Близький за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27 листопада 2024 року в справі № 341/1526/23 (провадження № 61-6358св24).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За змістом частини першої, третьої статті 72 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах. Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, відшкодування шкоди у зв`язку з втратою годувальника, допомоги на підопічну дитину та інших соціальних виплат, призначених на підопічну дитину відповідно до законів України, доходів від майна підопічного тощо.

Зважаючи на те, що лише син недієздатної ОСОБА_2 є єдиною особою яка може здійснювати догляд за недієздатною матір`ю, колегія суддів не бачить перешкод для призначення його опікуном.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи обставини, які входять у предмет доказування у даній категорії справ та те, що ОСОБА_1 здатний виконувати опікунські обов`язки стосовно недієздатної ОСОБА_2 (протилежного не доведено, а судом не встановлено), наявність висновку опікунської ради з відповідними рекомендаціями про доцільність призначити ОСОБА_1 за відповідних умов опікуном ОСОБА_2 , що в сукупності свідчить про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у відповідній частині необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 367, 368, 375, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Військової частини НОМЕР_1 Солтанова Ельдара Ельхановича – залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 26 листопада 2025 року в частині призначення опікуном ОСОБА_1 над недієздатною ОСОБА_2 – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 травня 2026 року.

Судді В. М. Барков

О. О. Томин

І. О. Максюта