Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №766/263/25 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 766/263/25

Номер провадження: 22-ц/819/781/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2026 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Приходько Л. А.,

суддів: Бездрабко В.О.,

Радченка С. В.,

секретар Андреєва В.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство «Херсонського комунального транспортного сервісу» Херсонської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Херсоні апеляційну скаргу представника Комунального підприємства «Херсонського комунального транспортного сервісу» Херсонської міської ради на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 09 лютого 2026 року, у складі головуючого судді Шестакової Я.В.,

встановив:

У січні 2025 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Петряєв Володимир Вікторович, звернулась до суду з позовом до Комунального підприємства «Херсонський комунальний транспортний сервіс» Херсонської міської ради (далі - КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР , КП «ХКТС» ХМР) про визнання розірваними трудових відносин, стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсацію невикористаної щорічної основної відпустки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала на те, що з 02 листопада 2015 року перебуває у трудових відносинах з КП «ХКТС» ХМР.

Після початку 24 лютого 2022 року повномасштабної військової агресії рф проти України продовжувала працювати на своїй посаді, проте заробітну плату з квітня 2022 року не отримувала. Відповідних розпоряджень про призупинення діяльності чи про простій відповідачем не видавалися. Підприємством позивачу було видано трудову книжку та особову справу, при цьому працівників підприємства не звільняли та не припинили трудові відносини.

26 листопада 2022 року позивачка виїхала з м. Херсона в с. Романівка, Березнегуватського району, Миколаївської області та 12 грудня 2022 року стала на облік як внутрішньо переміщена особа.

29 жовтня 2024 року вона звернулася до роботодавця із заявою про звільнення із займаної посади за згодою сторін, надавши відповідачу трудову книжку.

30 жовтня 2024 року вона прийшла на підприємство з метою отримання наказу про звільнення та трудової книжки, проте на територію підприємства її не було допущено, у зв`язку із чим вона звернулась до правоохоронних органів із заявою за фактом недопущення до робочого місця та неповернення трудової книжки.

12 грудня 2024 року позивачка повторно звернулась із заявою до роботодавця про звільнення з займаної посади бухгалтера за згодою сторін.

13 грудня 2024 року відповідачем надано відповідь на вказану заяву, що на підприємстві відсутні документи та інформація, що підтверджує наявність з ОСОБА_2 трудових відносин. У зв`язку із зазначеним позивач вимушена звернутись до суду із цим позовом з метою захисту своїх прав.

Загальний розмір невиплаченої їй заробітної плати за період з 01 квітня 2022 року по 30 грудня 2024 року складає 710263.65грн.

Також вказувала на те, що при звільненні вона має право на компенсацію невикористаної щорічної основної відпустки за період з 02 листопада 2015 року по 01 листопада 2022 року у загальній сумі 18730.64грн.

Посилаючись на викладене просила:

-визнати розірваними трудові відносини ОСОБА_3 з Комунальним підприємством «Херсонський комунальний транспортний сервіс» Херсонської міської ради з 12 грудня 2024 року на підставі статті 38 КЗпП України;

-стягнути з Комунального підприємства «Херсонський комунальний транспортний сервіс» Херсонської міської ради на її користь невиплачений заробіток за період з 01 квітня 2022 року по 30 грудня 2024 року в сумі 710263,65 грн;

-стягнути з Комунального підприємства «Херсонський комунальний транспортний сервіс» Херсонської міської ради на її користь компенсацію невикористаної щорічної основної відпустки за період з 02 листопада 2015 року по 01 листопада 2022 року в сумі 118730,64 грн.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 09 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Розірвано трудовий договір укладений між ОСОБА_3 та Комунальним підприємством «Херсонський комунальний транспортний сервіс» Херсонської міської ради на підставі статті 38 КЗпП України з 12 листопада 2024 року.

Стягнуто з Комунального підприємства «Херсонський комунальний транспортний сервіс» Херсонської міської ради на користь ОСОБА_1 компенсацію невикористаної щорічної основної відпустки за період з 02 листопада 2015 року по 01 листопада 2022 року в сумі 118730. 64грн

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач належним чином, у визначеному законом порядку повідомив відповідача про намір розірвати трудовий договір, припинивши трудові відносини та звільнитися з роботи за власним бажанням.

Проте, керівництво КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР, на якому працювала позивач, проігнорувало її повідомлення про бажання звільнитися і не розглянуло по суті заяву про звільнення, не вчинило передбачених чинним законодавство дій про надання інформації про звільнення позивача до відповідного підприємства.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що на теперішній час трудові відносини між сторонами фактично припинені, позивач, на виконання вимог КЗпП України, подавав відповідачу відповідну заяву, а відповідач своїх обов`язків щодо оформлення розірвання трудового договору відповідно до законодавства України про працю, не виконала, у зв`язку з чим позивач не може реалізувати своє право, зокрема на здійснення перерахунку його пенсії, тому вимога позивача є обґрунтованою та законною.

Враховуючи конкретні обставини вказаної справи та факт порушення права ОСОБА_1 на розірвання трудового договору, обраний нею спосіб захисту направлений на відновлення її трудових прав, гарантованих Конституцією України. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019 у справі № 757/61865/16-ц.

Суд посилаючись на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 25 листопада 2019 року у справі №201/1384/16-ц, згідно яких ефективним і таким, що не суперечить закону є спосіб захисту, як припинення трудових відносин на підставі частиною 1 статті 38 КЗпП України, дійшов висновку, що позовні вимоги про розірвання трудового договору з КП «ХКТС» ХМР з 12 грудня 2024 року підлягають задоволенню.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині стягнення заробітної плати суд мотивував тим, що вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі є необґрунтованими, оскільки як було встановлено матеріалами справи, у період за який позивач просить стягнути заборгованість по заробітній платі, а саме з 01 квітня 2022 року по 30 грудня 2024 року ОСОБА_1 не виконувала роботу, їй не обліковувався робочий час.

Щодо позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, суд посилаючись на вимоги статей 116 КЗпП України, частину першу статті 83 КЗпП України та частину першу статті 24 Закону України «Про відпустки» дійшов висновку, що при звільненні ОСОБА_2 підлягає стягненню на її користь компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за період з 02 листопада 2015 року по 01 листопада 2022 року в сумі 118730,64 грн. Розмір компенсації визначений виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100.

11 березня 2026 року представник КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР Юріна А.Р. подала, сформувавши в системі «Електронний суд», апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, не повне з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що позивачкою не доведено належними і допустимими доказами факту виконання нею обов`язку щодо належного інформування роботодавця про звільнення з роботи за ініціативою працівника, тобто відповідно до статті 38 КЗпП України, зокрема отримання відповідачем заяви про звільнення за власним бажанням. А висновок суду про те, що позивач повідомив про намір розірвати договір за власним бажанням є помилковим, оскільки матеріали справи не містять письмової заяви ОСОБА_1 про припинення трудового договору відповідно до статті 38 КЗпП України, натомість в матеріалах справи є заява ОСОБА_1 про звільнення за згодою сторін, відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України.

Також вказувала на те, що висновок суду про наявність підстав для стягнення компенсації за невикористану відпустку є помилковим і передчасним, оскільки така компенсація виплачується тільки у разі звільнення працівника, а на час розгляду справи судом позивачка ще не була звільнена.

Висновок суду про те, що згідно особової картки працівника ОСОБА_1 розділ відпустки не заповнено, не відповідає даним, що містяться у копії особової картки ОСОБА_1 , з якої вбачається, що даний розділ заповнено, та в ньому зазначено, що позивачці надавалась щорічна відпустка тривалістю 24 календарних дні за період з 02 листопада 2015 року по 01 листопада 2016 року.

Визначаючи розмір компенсації суд не перевірив правильність розрахунку позивачки, не навів детального розрахунку, яким він керувався для визначення суми компенсації, не вказав які виплати включаються до фактичного заробітку позивачки.

Посилаючись на те, що позовні вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку позивачем заявлені не у зв`язку з її звільненням, вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати тримісячний строк звернення до суду, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України.

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивачка не скористалась.

Представник КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР Юріна А.Р., приймаючи участь у розгляді справи в режимі відеоконференці, доводи апеляційної скарги підтримала за обставинами, викладеними в апеляційній скарзі. Просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі.

Представник позивачки адвокат Петряєв В.В., заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, вказував на їх необґрунтованість та на законність і обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР з 02 листопада 2015 року, працюючи на посаді головного бухгалтера, що підтверджується даними, що містять відомості Пенсійного фонду України про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб, згідно яких ОСОБА_1 02 листопада 2015 року прийнято на роботу до КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР.

Відповідно о Особової картки працівника ОСОБА_1 , розділ IV «Призначення і переведення», позивачка: прийнята до КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР на посаду бухгалтера 1 категорії з 02 листопада 2015 року (наказ № 93-к); 01 листопада 2016 року переведена на посаду головного бухгалтера (наказ №160-к); 01 лютого 2019 року переведена на посаду заступника директора фінансово-економічних питань (наказ № 619-к від 01.02.2019); 10 червня 2019 року переведена на посаду головного бухгалтера(наказ №812-к від 10 червня 2019 року).

Згідно відповіді ГУ ПФУ в Херсонській області від 25.12.2024 року № 2100-0604-8/52022 на адвокатський запит, за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, станом на 23 грудня 2024 року по обліковій картці застрахованої особи ОСОБА_1 відсутня інформація щодо звільнення/припинення трудових відносин зі страхувальником КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР.

Згідно довідки від 12 грудня 2022 року № 4811-7001660835 ОСОБА_1 взята на облік внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання: АДРЕСА_1 .

Наказом КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР від 13 грудня 2022 року №331-к1 у зв`язку із введенням правового режиму воєнного стану з ОСОБА_1 призупинено трудові відносини з 13 грудня 2022 року до дня припинення або скасування воєнного стану.

12 грудня 2024 року ОСОБА_1 подала заяву на ім`я директора КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР Мандрика О.В. про звільнення її з посади головного бухгалтера за згодою сторін з 12 грудня 2024 року.

На вказану заяву КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР надало відповідь від 13 грудня 2024 року №461, зазначивши, що на підприємстві відсутні документи та інформація, що підтверджують наявність трудових відносин між ОСОБА_1 та КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР, та роз`яснено заявниці право на звернення до суду для захисту своїх прав.

Відомості про вчинення КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР будь-яких дій щодо припинення трудових відносин з ОСОБА_1 на підставі її заяви від 12 грудня 2024 року чи з інших підстав в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до розділу V «Відпустки» Особової картки працівника ОСОБА_1 , позивачкою за весь час перебування у трудових відносинах з КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР було використано відпустки: щорічна основна відпустка кількістю 24 робочих дня за період з 02 листопада 2015 року по 01 листопада 2016 року; відпустка без збереження заробітної плати у кількості 1 робочий день 28 січня 2021 року.

Щодо визнання розірванним трудового договору

Звертаючись до суду з указаним позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідачем було відмовлено у задоволені її заяви від 12 грудня 2024 року про звільнення її за згодою сторін з 12 грудня 2024 року з підстав відсутності на підприємстві документів та інформації, що підтверджувала б наявність трудових відносин між сторонами.

Посилаючись на те, що в подальшому не бажає працювати на посаді, у зв`язку із чим подавала письмову заяву про звільнення, просила визнати розірваними трудові відносини з Підприємством на підставі статті 38 КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

У випадку коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у разі взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Отже основними умовами звільнення за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) є: ініціатива щодо припинення трудового договору може виходити як від працівника (заява), так і від роботодавця (лист, пропозиція); роботодавець має право відмовити у звільненні; між сторонами має бути досягнута взаємна згода, що підтверджується заявою працівника та наказом роботодавця; на момент видання наказу має існувати дійсне волевиявлення працівника на звільнення; дата припинення трудового договору повинна бути погоджена сторонами та зафіксована у заяві й наказі.

Окремою підставою припинення трудового договору є, відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38).

Згідно зі статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набув чинності 24 березня 2022 року визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до статті 4 вказаного Закону у зв`язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров`я працівника він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури).

Для припинення трудового договору з підстав, передбачених частиною першою статті 38 КЗпП України, необхідне волевиявлення працівника, яке має бути чітким, добровільним і вираженим у письмовій формі.

Задовольняючі позовні вимоги щодо розірвання трудового договору між ОСОБА_1 та КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР на підставі статті 38 КЗпП України з 12 грудня 2024 року суд першої інстанції виходив з того, що позивач належним чином, у визначеному законом порядку повідомив відповідача про намір розірвати трудовий договір, припинивши трудові відносини та звільнитися з роботи за власним бажанням, проте, керівництво КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР, на якому працювала позивач, проігнорувало її повідомлення про бажання звільнитися і не розглянуло по суті заяву про звільнення, не вчинило передбачених чинним законодавство дій про надання інформації про звільнення позивача до відповідного підприємства.

Однак вказаний висновок суду не відповідає обставинам справи.

Як вбачається з матеріалів справи 12 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулась із письмовою заявою до відповідача про звільнення її за згодою сторін з 12 грудня 2024 року. Отже позивачкою було ініційовано питання про її звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Жодних доказів, які б свідчили про досягнення між працівником та роботодавцем взаємної згоди на звільнення ОСОБА_1 з 12 грудня 2024 року матеріали справи не містять.

Натомість представник відповідача в судовому засіданні категорично заперечувала про наявність такої згоди, вказуючи на відсутність підстав для припинення договору з підстав визначених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України – за угодою сторін.

З матеріалів справи вбачається, і вказана обставина не заперечувалась представником позивача, адвокатом Петряєвим В.В., що ОСОБА_1 заяву про звільнення за власним бажанням КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР не подавала.

Без наявності чіткого, добровільного та вираженого у письмовій формі волевиявлення працівника про припинення трудового договору з підстав, передбачених статтею 38 КЗпП України, розірвання трудового договору з цих підстав неможливо.

Враховуючи наведене суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для розірвання трудового договору між ОСОБА_1 та КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР з підстав визначених статтею 38 КЗпП України з 12 грудня 2024 року, оскільки заяву про звільнення за власним бажанням позивачка КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР, з яким безпосередньо перебувала у трудових відносинах, не подавала, а тому підстави для визнання розірваним трудового договору між сторонами з ініціативи працівника (статті 38) у суду були відсутні.

Щодо стягнення компенсації невикористаної щорічної основної відпустки

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».

Оскільки вказаними положеннями закону визначено, що грошова компенсація за всі не використані дні щорічної відпустки виплачується працівнику у разі його звільнення, а трудові відносини між позивачкою та КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР час розгляду справи не припинені, підстави для стягнення такої компенсації відсутні.

Рішення в частині відмови у задоволені позовних вимог про стягнення невиплаченого заробітку за період з 01 квітня 2022 року по 30 грудня 2024 року в апеляційному порядку не оскаржено, а тому апеляційним судом в цій частині не переглядалось.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, а також скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1, 2 частини першої статті 374 ЦПК України).

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» ХМР слід задовольнити, рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 09 лютого 2026 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог про визнання розірваними трудових відносин та стягнення грошової компенсації невикористаної щорічної основної відпустки відмовити.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника Комунального підприємства «Херсонського комунального транспортного сервісу» Херсонської міської ради задовольнити.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 09 лютого 2026 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Херсонський комунальний транспортний сервіс» Херсонської міської ради про визнання розірваними трудових відносин, стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсацію невикористаної щорічної основної відпустки відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 травня 2026 року

Головуючий: Л. А. Приходько

Судді В. О. Бездрабко

С. В. Радченко