Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №766/12286/23 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 766/12286/23

Номер провадження: 22-ц/819/438/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2026 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Приходько Л. А.,

суддів: Базіль Л. В.,

Бездрабко В. О.,

секретар Андреєва В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Басейнове управління водних ресурсів нижнього Дніпра,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Херсоні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Хараїм Ольги Валеріївни на рішення Херсонського міського суду Херсонської від 20 січня 2026 року у складі головуючого судді Майдан С.І., повний текст рішення складено 26 січня 2026 року,

встановив:

15 грудня 2023 року ОСОБА_1 , від імені якого діяла адвокат Хараїм Ольга Валеріївна, звернувся до суду з позовом до Басейнове управляння водних ресурсів нижнього Дніпра Державного агентства водних ресурсів України про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував на те, що з 08 травня 2020 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Басейновим управлянням водних ресурсів нижнього Дніпра Державного агентства водних ресурсів України, працюючи на посаді начальника Приморської дільниці Басейнового управляння водних ресурсів нижнього Дніпра.

Наказом начальника Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра Державного агентства водних ресурсів України від 14 серпня 2020 року №211-ОС, позивача звільнено з роботи на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов`язків.

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області у справі №654/3632/20 від 29 червня 2021 року визнано протиправним та скасовано наказ начальника Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра Державного агентства водних ресурсів України від 14.08.2020 року № 211-ОС «Про звільнення ОСОБА_1 »; зобов`язано Басейнове управління водних ресурсів нижнього Дніпра Державного агентства водних ресурсів України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 серпня 2020 року по 29 червня 2021 року включно у розмірі 92 434, 74 грн; скасовано запис в трудовій книжці ОСОБА_1 про звільнення за систематичне невиконання без поважних причини посадових обов`язків за пунктом 3 статті 40 КЗпП України та зобов`язано зробити новий запис про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Приморської дільниці Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра нижнього ОСОБА_2 у зв`язку із ліквідацією (реорганізацією) Приморської дільниці Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Херсонського апеляційного суду у справі №654/3632/20 від 09 жовтня 2021 року рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 29 червня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову про поновлення на роботі та про скасування запису в трудовій книжці із внесенням в трудову книжку нового запису про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Приморської дільниці БУВР нижнього Дніпра у зв`язку із ліквідацією (реорганізацією) Приморської дільниці Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України скасовано і ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Приморської дільниці Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра з 14 серпня 2020 року.

Після ухвалення постанови Херсонського апеляційного суду у справі №654/3632/20 від 09 жовтня 2021 року ОСОБА_1 на посаді поновлено не було. Після початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України усю Лівобережну частину Херсонської області, де зареєстрований та проживає позивач, а також фактично знаходиться Приморська дільниця Басейнового управління водних ресурсів нижнього ОСОБА_2 було окуповано ворожими військами.

09 листопада 2023 року представник позивача звернулася через офіційну електронну пошту до Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра із адвокатським запитом, у якому просила повідомити чи виконано Басейновим управлінням водних ресурсів нижнього ОСОБА_2 станом на час звернення у повному обсязі рішення Голопристанського районного суду Херсонської області у справі №654/3632/20 від 29 червня 2021 року з урахуванням постанови Херсонського апеляційного суду у справі № 654/3632/20 від 09 жовтня 2021року; якщо так, надати цьому документальне підтвердження; чи виплачений ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 серпня 2020 року по 29 червня 2021 року включно у розмірі 92 434.74грн; чи поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Приморської дільниці Басейнового управління водних ресурсів нижнього ОСОБА_2 з 14 серпня 2020 року; якщо ні з яких правових підстав.

З відповіді на адвокатський запит від 09 листопада 2023 року щодо виконання зазначених вище судових рішень Басейнове управління водних ресурсів нижнього Дніпра листом № 02/28/963 від 16 листопада 2023 року повідомили, що ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Приморської дільниці Басейнового управління водних ресурсів нижнього ОСОБА_2 з 14 серпня 2020 року. Однак з доданої до листа копії наказу Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра від 19 жовтня 2021 № 407-ос вбачається, що ОСОБА_1 одночасно з поновленням на посаді, було звільнено у зв`язку зі скороченням штату працівників. Про існування вищевказаного наказу позивачу стало відомо лише 16 листопада 2023 року після отримання відповіді на адвокатський запит.

Вважає наказ від 19 жовтня 2021 року №407-ос таким, що не відповідає вимогам закону.

Так, вказаним наказом позивача звільнено із займаної посади з 30 вересня 2020 року, тобто у минулому, що не відповідає вимогам КЗпП України.

Крім того, позивачу не було запропоновано жодної іншої роботи згідно із посадами, що були вакантними, позивач не попереджався за два місяці про наступне вивільнення, він не відмовлявся від переведення на іншу роботу. При цьому, обов`язок працевлаштувати працівника покладається на роботодавця з дня попередження про звільнення і до дня розірвання трудового договору.

Посилаючись на викладене просив визнати протиправним та скасувати наказ директора наказу Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра від 19 жовтня 2021 року №407-ос «Про особовий склад» в частині звільнення ОСОБА_1 начальника Приморської дільниці з 30 вересня 2020 року у зв`язку зі скороченням штату працівників згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Приморської дільниці Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра з 30 вересня 2020 року; стягнути з Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення до моменту поновлення на роботі.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 20 січня 2026 року у задоволені позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням законодавства, оскільки відповідачем був порушений установлений законом порядок звільнення, а саме не виконано обов`язку з працевлаштування працівника під час скорочення штату (не запропоновано одночасно з дня попередження про вивільнення до дня звільнення перелік всіх вакантних посад).

Разом з тим ОСОБА_1 пропущений місячний строк на звернення до суду , визначений частиною першою статті статті 233 КЗпП України.

Так, постановою Херсонського апеляційного суду від 09 жовтня 2021 року у справі №654/3632/20 ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Приморської дільниці Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра з 14 серпня 2020 року. На виконання зазначеного судового рішення відповідачем видано наказ від 19 жовтня 2021 року № 407-ос, яким позивача поновлено на посаді з 14 серпня 2020 року та звільнено з посади у зв`язку зі скороченням штату працівників з 30 вересня 2020 року.

Позивач не заперечує факту виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Більше того, з відповіді Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра від 16 листопада 2023 року, наданої на адвокатський запит представника позивача, вбачається, що позивачу було відомо як про факт поновлення на посаді, так і про подальше звільнення у зв`язку зі скороченням штату.

Таким чином, не пізніше 16 листопада 2023 року позивач достеменно знав або повинен був знати про наявність наказу про його звільнення, а отже саме з цього моменту у нього виникло право на звернення до суду за захистом порушеного права.

Однак із позовом до суду ОСОБА_1 звернувся лише 15 грудня 2023 року, тобто з пропуском встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України місячного строку звернення до суду у справах про звільнення.

Клопотання про поновлення строку звернення до суду позивачем не заявлялося, належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин його пропуску суду не надано.

Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.

Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем без поважних причин пропущений встановлений законом строк звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

11 лютого 2026 року представником ОСОБА_1 адвокатом Хараїм Валерієм Віталійовичем подана, сформована в системі «Електронний суд» апеляційна скарга, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладеним у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом правильно встановлено, що саме 16 листопада 2023 року ОСОБА_1 , отримавши відповідь Басейнового управління водних ресурсів на адвокатський запит, дізнався про його незаконне звільнення. Однак суд, невірно здійснивши розрахунок строку звернення до суду, дійшов помилкового висновку про те, що звернувшись до суду 15 грудня 2023 року, на 29 день з моменту ознайомлення з наказом про звільнення, ОСОБА_1 пропустив місячний строк, встановлений законом для звернення до суду у справах про звільнення.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра, адвокат Рева С.Л., просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін, вказуючи на необґрунтованість апеляційної скарги.

Представник ОСОБА_1 , адвокат Хараїм В.В., приймаючи участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу підтримав за обставинами викладеними в апеляційній скарзі. Просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Представник Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра, адвокат Рева С.Л., приймаючи участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, заперечуючи про апеляційної скарги вказувала на те, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, у визначених цивільно-процесуальним законом межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду вказаним вимогам не відповідає.

Судом встановлено, що 08 травня 2020 року відповідно до наказу Басейнового управління нижнього Дніпра Державного агентства водних ресурсів України від 07 травня 2020 року № 71-ос ОСОБА_1 прийнято на роботу в порядку переведення на посаду начальника Приморської дільниці Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра.

30 липня 2020 року ОСОБА_1 , у зв`язку зі змінами в штатному розписі Басейнового управління водних ресурсів нижнього ОСОБА_2 на підставі наказу БУВР нижнього Дніпра «Про оптимізацію структури апарату БУВР нижнього Дніпра» від 28 липня 2020 року №99, під підпис, повідомлено про можливе скорочення його посади та звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України 30 вересня 2020 року у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці.

Наказом Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра Державного агентства водних ресурсів України «Про звільнення ОСОБА_1 » від 14 серпня 2020 року №211-ОС ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов`язків.

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області у справі №654/3632/20 від 29 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ начальника Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра Державного агентства водних ресурсів України від 14 серпня 2020 року №211-ОС «Про звільнення ОСОБА_1 »; скасовано запис в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 05 грудня 1990 року про його звільнення за систематичне невиконання без поважних причини посадових обов`язків за пунктом 3 статті 40 КЗпП України та зобов`язано зробити новий запис про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Приморської дільниці Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра у зв`язку із ліквідацією (реорганізацією) Приморської дільниці Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України; зобов`язано Басейнове управління водних ресурсів нижнього Дніпра Державного агентства водних ресурсів України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 серпня 2020 року по 29 червня 2021 рік включно у розмірі 92 434, 74 грн. В решті заявлених позовних вимог - відмовлено.

Постановою Херсонського апеляційного суду у справі №654/3632/20 від 09 жовтня 2021 року рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 29 червня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову про поновлення на роботі та про скасування запису в трудовій книжці із внесенням в трудову книжку нового запису про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Приморської дільниці Басейнового управління водних ресурсів нижнього ОСОБА_2 у зв`язку із ліквідацією (реорганізацією) Приморської дільниці Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України скасовано і ухвалено нове судове рішення. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Приморської дільниці Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра з 14 серпня 2020 року. В решті оскарженій частині це ж рішення суду залишено без змін.

Пунктом 1 наказу Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра від 19 жовтня 2021 року №407-ос «Про особовий склад», на виконання постанови Херсонського апеляційного суду від 09 жовтня 2021 року та рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 29 червня 2021 року у справі №654/3632/20:

-скасовано наказ «Про звільнення ОСОБА_1 » від 14 серпня 2020 року № 211-ОС;

-поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Приморської дільниці з 14 серпня 2020 року;

-на головного бухгалтера покладений обов`язок виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 92 434, 74 грн;

-на начальника відділу управління персоналом та документального забезпечення покладений обов`язок внести запис про поновлення на роботі до трудової книжки ОСОБА_1 .

Пунктом 2 цього ж наказу звільнено ОСОБА_1 , начальника Приморської дільниці, з 30 вересня 2020 року у зв`язку зі скороченням штату працівників згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України із виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку.

21 жовтня 2021 року та 23 жовтня 2021 року Басейновим управлінням водних ресурсів нижнього Дніпра на адресу ОСОБА_1 були направлені листи від 20 жовтня 2021 року за №01/3434 за відомими відповідачу адресами з оголошеною цінністю та описом вкладення, такого змісту: «Для виконання постанови Херсонського апеляційного суду в БУВР нижнього Дніпра для ознайомлення з наказом, внесення змін до трудової книжки та надання реквізитів для перерахування належних сум». Поштові відправлення повернуті відправнику за закінченням терміну зберігання.

09 листопада 2023 року представник ОСОБА_1 , адвокат Хараїм О.В. звернулася через офіційну електронну пошту до Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра із адвокатським запитом щодо виконання Управлінням рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 29 червня2021 року та постанови Херсонського апеляційного суду від 09 жовтня 2021 року у справі №654/3632/20.

16 листопада 2023 року Басейнове управління водних ресурсів нижнього Дніпра надало відповідь на адвокатський запит, в якому повідомило заявника, про виконання рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 29 червня2021 року та постанови Херсонського апеляційного суду від 09 жовтня 2021 року у справі №654/3632/20 в повному обсязі.

До відповіді додано виписку системи ДОК Державної казначейської служби України за 17 грудня 2021 року та копія наказу БУВР нижнього Дніпра від 19 жовтня 2021 No407-ос «Про особовий склад».

Крім того, у відповіді Басейнове управління водних ресурсів нижнього Дніпра додатково повідомило заявника про те, що з метою ознайомлення з наказом БУВР нижнього Дніпра від 19 жовтня 2021 №407-ос «Про особовий склад» та внесення відповідних змін до трудової книжки були зроблені неодноразові спроби зв`язатися з ОСОБА_1 . Оскільки на мобільний телефон він не відповідав, були надіслані рекомендовані листи за місцем його проживання. Листи ним отримані не були і після закінчення терміну зберігання повернулись до БУВР нижнього Дніпра.Наступним кроком відшукати ОСОБА_1 були організовані комісійні виїзди безпосередньо до нього додому у складі начальника відділу управління персоналом, начальника відділу правового забезпечення, провідного документознавця БУВР нижнього ОСОБА_2 з залученням представника сільської ради та дільничого. Останній раз виїзд комісії відбувся 18 лютого 2022 року. Жодного разу ОСОБА_1 до комісії не вийшов, про що складені були відповідні акти. Також комісія зверталася до дружини ОСОБА_1 , щоб передати документи на ознайомлення, але вона відмовилась їх отримувати. Всі підтверджуючі документи про виїзди вищевказаних комісій знаходяться в особовій справі ОСОБА_1 . Через повномасштабне вторгнення РФ, перебування м. Херсона в окупації до 11 листопада 2022 року, пошкодження адмінбудівлі БУВР нижнього Дніпра внаслідок влучання ракети, доступ до відповідних комісійних актів наразі неможливий.

Щодо поновлення на роботі

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У частині другій статті 40 КЗпП України зазначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частини першої, третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Водночас, роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Реалізація зазначеного обов`язку повинна відбуватися з урахуванням принципу рівності трудових прав громадян і не може бути обумовлена виключно розсудом роботодавця.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Подібний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19 (провадження № 61-13999св20), від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19 (провадження № 61-7098св21), від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19 (провадження № 61-10299св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21) та багатьох інших.

Як встановлено судом, при повторному звільненні позивача підставами оскаржуваного наказу №407-ос від 19 жовтня 2021 року стало повідомлення про наступне звільнення (вивільнення) від 29 липня 2020 року на підставі наказу БУВР нижнього Дніпра «Про оптимізацію структури апарату БУВР нижнього Дніпра» від 28 липня 2020 року №99, з яким позивач був ознайомлений 30 липня 2020 року, тобто ще до першого звільнення.

При повторному звільненні ОСОБА_1 , роботодавець про наступне звільнення (вивільнення) за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, працівника не повідомляв, звільнивши позивача одночасно (в одному наказі) з поновленням його на роботі, на виконання постанови Херсонського апеляційного суду від 09 жовтня 2021 року та рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 29 червня 2021 року у справі №654/3632/20.

Будь-яких доказів пропонування ОСОБА_3 наявних на час його звільнення у БУВР нижнього Дніпра вакансій позивачем суду не надано.

Тобто з матеріалів справи вбачається, що після поновлення позивача на роботі роботодавець про майбутнє вивільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України ОСОБА_1 не повідомляв, вакантні посади вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду не пропонував.

Враховуючи наведене суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням установленого законом порядку.

Доводи представника БУВР нижнього Дніпра про те, що звільнення позивача відбулось з дотриманням процедур трудового законодавства, оскільки наказ від 19 жовтня 2021 року №407-ос «Про особовий склад» виданий на підставі наказу БУВР нижнього Дніпра від 28 липня 2020 року №99 «Про оптимізацію структури апарату БУВР нижнього Дніпра» є чинним, а позивач ще 30 липня 2020 року був повідомлений про можливе звільнення (вивільнення) у зв`язку із скороченням його посади з 30 вересня 2020 року, є безпідставними та такими, що не відповідають Конституції України та нормам КЗпП України.

При повторному звільненні згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України роботодавець зобов`язаний заново вчинити всі дії, передбачені трудовим законодавством, які передують процедурі вивільнення працівника.

Персональне попередження необхідно не тільки для забезпечення організації вивільнення працівників, а й для освідомлення працівником свого майбутнього становища щодо забезпечення роботою та джерелами для життя і можливого пошуку працівником іншої роботи самостійно. Під персональним попередженням про майбутнє звільнення слід розуміти не лише повідомлення, а достовірне отримання працівником такої інформації (постанова Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у справі № 686/5292/21 (провадження № 61-721св22)).

За приписами частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, власник вважається таким, що належно виконав свій обов`язок щодо сприяння у збереженні роботи працівника, який підлягає звільненню у зв`язку із скороченням штату, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Водночас роботодавець зобов`язаний запропонувати вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Такий обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, установивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов правильного висновку, що звільнення ОСОБА_1 є незаконним, оскільки відбулося з порушенням установленого законом порядку.

Щодо строку звернення до суду

Разом з тим, відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції вважав, позивачем без поважних причин пропущений встановлений законом строк звернення до суду.

Апеляційний суд з такими висновками не погоджується.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Частинами першою, другою статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звернення позивача з позовом до суду) визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Законодавством, що діяло на момент звільнення позивача, початок перебігу строку звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення визначався днем вручення копії наказу про звільнення або з днем видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Законодавством, що діяло на час звернення позивача з цим позовом, початок перебігу строку звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення визначається днем вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом "ex officio", незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20).

Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 через пропуск ним місячного строку на звернення до суду з позовними вимогами про поновлення на роботі, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не пізніше 16 листопада 2023 року достеменно знав або повинен був знати про наявність наказу про його звільнення, а отже саме з цього моменту у нього виникло право на звернення до суду за захистом порушеного права. Проте до суду ОСОБА_1 звернувся з пропуском встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України місячного строку звернення до суду у справах про звільнення лише 15 грудня 2023 року. Клопотання про поновлення строку звернення до суду позивачем не заявлялося, належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин його пропуску суду не надано.

Висновок суду першої інстанції про пропущення позивачем встановленого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду за вирішенням трудового спору колегія суддів вважає таким, що не відповідає обставинам справи з наступних підстав.

У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.

Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 березня 2023 року у cправі № 910/17459/20.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Як на момент звільнення ОСОБА_1 , так і на момент його звернення з вказаним позовом до суду, приписи статті 233 КЗпП України встановлювали місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення для такого звернення.

Застосування вказаних вище положень законодавства у справах про звільнення, зокрема при визначенні моменту, з якого обчислюється строк звернення до суду в цих справах, має особливе значення, оскільки, за загальним правилом, наказ про звільнення не може бути доведений до відома працівника в інший спосіб, окрім як шляхом ознайомлення з цим наказом після вручення його копії роботодавцем у встановленому законом порядку.

У такому випадку працівник в належний спосіб може дізнатись про своє звільнення та про мотиви прийняття відповідного рішення роботодавця (наказу, розпорядження про звільнення) лише після ознайомлення зі змістом такого акта, наведеними в ньому мотивами та правовими підставами та, відповідно, після цього матиме змогу підготувати аргументовану заяву (скаргу) щодо захисту своїх трудових прав і передбачених законом гарантій.

Системний аналіз статей 47 та 233 КЗпП України дозволяє дійти висновку, що норма статті 233 КЗпП України пов`язує початок перебігу строку звернення особи до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення виключно з обставинами, визначеними у статті 47 цього Кодексу (вручення роботодавцем працівникові копії наказу (розпорядження) про звільнення).

При цьому реалізація передбаченого статтею 47 КЗпП України права працівника отримати в день звільнення копію наказу про звільнення кореспондується не лише з обов`язком роботодавця видати вказаний документ, а й із добросовісною поведінкою самого працівника, який за наявності відповідної пропозиції роботодавця та фактичної можливості отримати ці документи, не ухиляється від їх отримання.

При таких обставинах, в цій конкретній справі важливим є встановлення судом факту належного виконання власником або уповноваженим ним органом імперативно встановленого частиною першою статті 47 КЗпП України обов`язку вручення працівникові копії наказу (розпорядження) про звільнення або встановлення факту недобросовісної поведінки останнього при отриманні пропозиції роботодавця щодо отримання цього акта, оскільки, як зазначено вище, виключно з вказаними обставинами стаття 233 КЗпП України пов`язує початок перебігу строку звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі.

Разом із тим, як вбачається з матеріалів справи та не спростовується учасниками справи, позивач копію наказу про його звільнення від 19 жовтня 2021 року № 407-ос отримав лише 16 листопада 2023 року, після звернення його представника адвоката Хараїм О.В. з адвокатським запитом з приводу виконання відповідачем рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 29 червня 2021 року та постанови Херсонського апеляційного суду від 09 жовтня 2021 року у справі №654/3632/20.

При цьому матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження як обізнаності позивача про його звільнення наказом від 19 жовтня 2021 року № 407-ос з 30 вересня 2020 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, так і ухилення позивача від отримання копії наказу про звільнення за наявності відповідної пропозиції роботодавця.

Додані відповідачем до матеріалів справи лист від 20 жовтня 2021 року який містить у собі пропозицію прибути ОСОБА_1 до БУВР для ознайомлення з наказом, внесення змін до трудової книжки та надання реквізитів для перерахування сум, з метою виконання постанови Херсонського апеляційного суду від 09 жовтня 2021 року у справі №654/3632/20, докази направлення вказаного листа на відомі адреси позивача та конверт з відміткою про повернення поштового відправлення за закінченням терміну зберігання не свідчать ні про вжиття роботодавцем заходів для вручення ОСОБА_1 копії наказу про звільнення, ні про ухилення ОСОБА_1 від отримання копії наказу про звільнення.

Вказані документи лише підтверджують факт вчинення роботодавцем дій спрямованих на виконання судових рішень у справі №654/3632/20, яким було поновлено ОСОБА_1 на роботі, при цьому не містять жодних відомостей щодо вчинення Управлінням будь-яких дій для повідомлення ОСОБА_1 про його звільнення та вручення йому копії наказу.

Жодних доказів щодо виконання роботодавцем обов`язку вручення працівникові копії наказу (розпорядження) про звільнення відповідачем не надано, а судом таких обставин не встановлено.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що позивач до 16 листопада 2023 року достеменно знав або повинен був знати про наявність наказу про його звільнення є помилковим, та ґрунтується лише на припущенні.

Крім того, як зазначалось вище стаття 233 КЗпП України пов`язує початок перебігу строку звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі виключно з виключно з обставинами, визначеними у статті 47 КЗпП України, а саме з врученням роботодавцем працівникові копії наказу (розпорядження) про звільнення, а не з тим знав чи міг знати працівник про своє звільнення.

Також матеріали справи не містять будь-яких доказів ухилення позивача від отримання копії наказу про звільнення.

Доводи представника відповідача про неможливість надання доказів ухилення позивача від отримання копії наказу про звільнення, які знаходяться в особовій справ ОСОБА_1 , через відсутність доступу до адмінбудівлі БУВР нижнього Дніпра внаслідок її пошкодження в результаті влучання ракети апеляційний суд оцінює критично, враховуючи надання відповідачем документів на підтвердження свої заперечень, які також мали знаходитися в особовій справі ОСОБА_1 (копію листа від 20 жовтня 2021 року, докази направлення цього листа на адреси позивача). Крім того, доказів втрати (знищення) особової справи ОСОБА_3 матеріали справи не містять.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що копія наказу про звільнення отримана представником позивача 16 листопада 2023 року, а факт ухилення позивача від отримання у роботодавця копії наказу про звільнення у встановленому законом порядку не доведений, апеляційний суд вважає, що перебіг строку звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі має рахуватися саме з 16 листопада 2023 року.

Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом 15 грудня 2023 року, місячний строк визначений статтею 233 КЗпП України позивачем не пропущений, а тому порушене право позивача підлягає захисту судом, шляхом визнання незаконним та скасування наказу від 19 жовтня 2021 року № 407-ос «Про особовий склад» в частині звільнення ОСОБА_1 з 30 вересня 2020 року у зв`язку зі скороченням штату працівників згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України та поновлення позивача на посаді начальника Приморської дільниці Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра з 30 вересня 2020 року.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі є обґрунтованими, та підлягають задоволенню, що у свою чергу є підставою для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника, відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці», визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100 в редакції до 12 грудня 2020 року).

Згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 2 Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Працівникам плаваючого складу суден флоту рибної промисловості і працівникам, зайнятим на підприємствах із сезонним характером виробництва, з урахуванням значного коливання протягом року заробітної плати, в інших випадках збереження середньої заробітної плати вона може обчислюватися виходячи з виплат за 12 календарних місяців.

Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Для працівників з відрядною оплатою праці в разі відсутності оперативних даних для розрахунку заробітку за останній місяць розрахункового періоду він може замінюватися іншим місяцем, що безпосередньо передує розрахунковому періоду.

Відповідно до абзацу третього, п`ятого пункту 4 цього Порядкуякщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Оскільки на час звільнення у жовтні 2021 року у ОСОБА_1 заробітної плати не було середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати виходячи з установленого йому у трудовому договорі посадового (місячного) окладу.

Відповідно до штатного розпису БУВР нижнього Дніпра на 2020 рік, затвердженого Держводагенством України від 08 травня 2020 року посадовий оклад за посадою начальника Приморської дільниці становив 4456.00грн.

Доводи представника позивача, адвоката Хараїм В.В., про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати відповідно до вимог пункту 8 Порядку №100 виходячи із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком апеляційний суд відхиляє, оскільки, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 на час звільнення не працював, а отже розрахунковий період у нього був відсутній.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за загальним правилом стягується за весь час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника - за весь час прогулу.

Наказом від 19 жовтня 2021 року №407-ос ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 30 вересня 2020 року.

Разом з тим, рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 29 червня 2021 року та постановою Херсонського апеляційного суду 09 жовтня 2021 року у справі №654/3632/20 ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Приморської дільниці Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра з 14 серпня 2020 року та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 серпня 2020 року по 29 червня 2021 рік включно у розмірі 92 434, 74 грн.

Отже підстави для стягнення середнього заробітку за період з 30 вересня 2020 року по 29 червня 2021 року відсутні. Стягнення середнього заробітку за вказаний період призведе до подвійного нарахування та стягнення середнього заробітку за вказаний період.

Оскільки жодних обставин, що заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року з вини позивача з матеріалів справи не вбачається, тому підстави для обмеження стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу одним роком у суду відсутні.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу нарахований за період з 30 червня 2021 року по день ухвалення рішення про поновлення на роботі (57 місяців 13 днів) шляхом множення посадового окладу на кількість місяців розрахункового періоду, що підлягає стягненню на користь позивача становить 255860.64грн(57 * 4456 + 4456 : 31 * 13 = 255860.64). Стягнення має буди здійснено з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, а також скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1, 2 частини першої статті 374 ЦПК України).

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на надану оцінку висновків суду першої інстанції апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Хараїм Валерія Віталійовича, слід задовольнити, рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 січня 2026 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Щодо розподілу судових витрат між сторонами

Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду із позовною заявою, яка містить вимоги немайнового та майнового характеру. Оскільки в силу вимог пункту 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях у справах про стягнення поновлення на роботі, при поданні позовної заяви та апеляційної скарги ним був сплачений судовий збір у розмірі 858.88грн та 1188.32грн відповідно. Враховуючи, що позовні вимоги та апеляційна скарга позивача задоволені, сплачений ним судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача, у загальній сумі 2047.20грн (858.88 + 1188.32 = 2047.20).

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог,

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» установлено з 01 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2684.00грн.

Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою становить один відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше п`яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За подання апеляційної скарги на рішення суду сплачується 150 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми (підпункт 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

Частиною третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Враховуючи немайнові та майнові вимоги позовна заява ОСОБА_4 мала бути оплачена судовим збором у сумі 2905.28гр ((2684.00*0.4+255860.64*1%)*0.8=2905.28), а апеляційна скарга - 4358.64грн((2684.00*0.4+255860.64*1%)*150%*0.8 = 4358.64)

З урахуванням принципів розподілу судових витрат між сторонами справи за результатами розгляду справи, а також задоволення позовних вимог та апеляційної скарги ОСОБА_1 з Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 5216.72грн ((2905.28 + 4358.64) - 2047.20=5216.72).

Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Хараїм Ольги Валеріївни задовольнити.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської від 20 січня 2026 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра від 19 жовтня 2021 року № 407-ос «Про особовий склад» в частині звільнення ОСОБА_1 начальника Приморської дільниці з 30 вересня 2020 року у зв`язку зі скороченням штату працівників згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Приморської дільниці Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра з 30 вересня 2020 року.

Стягнути з Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра (73003, Херсонська обл., Херсонський район, м. Херсон, вул. Торгова, 37, код ЄДРПОУ 01039040) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 255 860 (двісті п`ятдесят п`ять тисяч вісімсот шістдесят) гривень 64 копійки з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів.

Стягнути з Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра (73003, Херсонська обл., Херсонський район, м. Херсон, вул. Торгова, 37, код ЄДРПОУ 01039040) на користь держави судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у сумі 5216 (п`ять тисяч двісті шістнадцять) гривень 72 копійки.

Стягнути з Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра (73003, Херсонська обл., Херсонський район, м. Херсон, вул. Торгова, 37, код ЄДРПОУ 01039040) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у сумі 2047 (дві тисячі сорок сім) гривень 20 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 25 травня 2026 року

Головуючий Л. А. Приходько

Судді: Л. В. Базіль

В. О. Бездрабко