Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №736/304/26 — Сосницький районний суд Чернігівської області

Справа № 736/304/26

Провадження № 2/745/141/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2026 Сосницький районний суд Чернігівської області в складі: головуючого - судді Стельмаха А.П., з участю секретаря Петрикій І.Ю., представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в смт. Сосниця цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до суду та просить стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 2 258,03 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 98 947,07 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у липні 2024 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_2 грошові кошти у позику в розмірі 124 323 грн., що на момент передачі за курсом НБУ складало 3038,5 доларів США. Перерахування коштів здійснювалося у іноземній валюті.

Станом на 24.03.2026 року, з урахуванням офіційного курсу НБУ, сума неповернутої заборгованості становить 133 147,07 грн. (43,82*3038,50 Доларів США =133 147,07 грн).

Протягом липня 2024 року по лютий 2026 року відповідачкою було здійснено часткове повернення коштів, а саме: 28.08.2024 - 12 500 грн.; 26.09.2024 - 16 700 грн.; 28.05.2025 - 1 000 грн.; 01.09.2025 - 4 000 грн. Відповідачка частково виконала свої зобов`язання сплативши на рахунок позивача 34 200 грн у рахунок погашення заборгованості. Після здійснення вказаних платежів відповідачка фактично припинила виконання зобов`язань щодо повернення позикових коштів. Звернення позивача з вимогою про повернення заборгованості залишилися без належного реагування та були проігноровані відповідачкою.

У січні 2026 року позивач запропонував відповідачці врегулювати наявні зобов`язання шляхом підписання письмової розписки, відповідно до якої остання зобов`язувалася повернути залишок заборгованості до кінця року. Та відповідачка відмовилася від підписання зазначеної розписки, мотивуючи це неможливістю виконання взятих на себе зобов`язань у майбутньому. Таким чином, сума основної непогашеної заборгованості становить 2 258,03 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 98 947,07 грн.

Представником відповідачки подано до суду відзив з якого вбачається, що позов відповідачка не визнає та вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. В 2024 році ОСОБА_3 звернулася до ОСОБА_2 за фінансовою допомогою, позивач погодився та перерахував відповідачці на її картку кошти трьома платежами: 49 999 грн., 49 999 грн. та 24 325,16 грн. на загальну суму 124 323, 16 грн. Відповідачка отримала матеріальну допомогу від позивача національній валюті - гривні, а не в доларах США. Також, позивачем не був визначений термін повернення грошових коштів. На думку представника відповідача, позивач не надав жодного підтверджуючого документу, де б було зазначено строк та порядок повернення коштів, які були перераховані на карту відповідачки позивачем в 2024 році. Та вважає, що заявлені вимоги в розумінні положень ст.ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України, як існування укладеного у письмовій формі між сторонами саме договору позики, відсутні.

Представником позивача подано до суду відповідь на відзив з якого вбачається, що перерахування відповідачці грошових коштів здійснювалося у валюті норвезької крони, яка під час зарахування на банківську картку відповідача була автоматично конвертована у національну валюту України — гривню. Крім того, сторони у приватному листуванні дійшли згоди щодо визначення суми, що підлягає поверненню, у еквіваленті доларів США. Відповідачка погодилася з таким порядком розрахунку, що вказала в переписці. Зокрема, у переписці відповідачка звернулася з проханням позичити грошові кошти, на що позивач уточнив суму та строк повернення. У відповідь відповідачка зазначила, що потребує 5000 доларів США та підтвердила готовність повертати кошти частинами — по 400 доларів США щомісячно до повного погашення заборгованості. Проте позивачем було надано меншу суму - 3038,50 доларів США. Після узгодження суми позики позивач звернувся з проханням надати реквізити для здійснення переказу, а також уточнив порядок і строки повернення коштів. Відповідачка підтвердила, що повернення здійснюватиметься на узгоджених умовах, а саме шляхом щомісячної сплати по 400 доларів США до повного погашення заборгованості, що орієнтовно становить 7-8 місяців.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

У судове засідання позивач та відповідачка не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, приходить до наступних висновків.

З долучених до матеріалів справи скріншотів переписки в месенджері (а.с. 67-98) вбачається що ОСОБА_4 зверталась з проханням позичити кошти до позивача для погашення кредиту за автомобіль у розмірі 5 000 доларів США та пропонувала повертати по 400-500 доларів США кожного місяця або всю суму згодом, як назбирає. Позивач погодився позичити 3 000 доларів США. Згодом в переписці позивач звертався до ОСОБА_4 з нагадуванням про щомісячні повернення коштів, проте відповідачка пояснювала невчасність повернення коштів її матеріальним станом та відсутністю коштів.

27.07.2024 на рахунок ОСОБА_4 від ОСОБА_5 перераховано грошові кошти на загальну суму 124 323,16 грн. (24 325,16 грн. + 49 999 грн. + 49 999 грн.) (а.с.100-102). Грошові кошти відправляв ОСОБА_5 у валюті норвезька крона, які конвертовано в національну валюту одержувача – гривня.

З долучених скріншотів платежів (а.с.103-109) вбачається, що ОСОБА_3 перераховано позивачу: 28.08.2024 – 12 500 грн. (300 грн., 11 000 грн. та 1 200 грн.); 26.09.2024 – 16 700 грн. (15 000 грн., 1 700 грн.); 28.05.2025 - 1000 грн.; 01.09.2025 - 4 000 грн.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором.

Стаття 1051 ЦК України хоча й має назву про оспорювання договору позики, проте про жодне оспорювання в традиційному його розумінні як оспорюваного правочину не йдеться. Заперечення позичальника, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця відбувається в порядку обґрунтованого заперечення іншої сторони правочину.

Тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця лежить на позичальнику, який за допомогою обґрунтованого заперечення (ексцепції) заперечує проти позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до вимог ст. 625 ЦК України.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

В судовому засіданні встановлено, що відповідачка зверталась до позивача в 2024 році з приводу надання їй грошової допомоги та позивач перерахував їй грошові кошти, що не заперечується відповідачкою. Відповідачка отримала на рахунок грошову суму у розмірі 124 323,16 грн.

Також, в судовому засіданні встановлено, що позивачем перераховано грошові кошти в валюті норвезька крона, а отримано відповідачкою у валюті – гривня у розмірі 124 323,16 грн. (24 325,16 грн. + 49 999 грн. + 49 999 грн.).

Та відповідачкою на погашення заборгованості сплачено 34 200 грн., а саме: 28.08.2024 – 12 500 грн. (300 грн., 11 000 грн. та 1 200 грн.); 26.09.2024 – 16 700 грн. (15 000 грн., 1 700 грн.); 28.05.2025 - 1000 грн.; 01.09.2025 - 4 000 грн.

Отже, враховуючи, що між позивачем та відповідачем 27.07.2024 укладений договір позики на суму 124 323,16 грн., відповідачка коштів, одержаних у позику, не повернула повністю, суд дійшов висновку про те, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню сума боргу з вирахуванням вже сплачених коштів у розмірі 90 123,16? грн. (124 323,16 – 34 200).

Відповідно до статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволених вимог в розмірі 1 212,49 грн (90 123,16/98 947,07*1 331,2).

Керуючись ст.ст. 207, 625, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 263-265, 273 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги у справі за позовною заявою ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості, – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики від 27.07.2024 в розмірі 90 123,16? грн.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1 212,49 гривень судового збору.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя А.П. Стельмах