Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №334/742/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 21.05.2026 Справа № 334/742/26

Запорізький апеляційний суд

Єдиний унікальний №334/742/26 Головуючий у 1-й інстанції: Гнатюк О.М.

Провадження № 22-ц/807/1209/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Кухаря С.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» звернулося до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову зазначено, що 24 вересня 2021 року ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_1 уклали в електронній формі договір про споживчий кредит №3544294 відповідно до якого ТОВ «Мілоан» надало відповідачу кредит у розмірі 20 000.00 грн строком на 30 днів (з можливістю продовження строку кредитування на 60 днів). ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит до 24 жовтня 2021 року, сплатити проценти за ставкою 0,63% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, а у разі продовження строку кредитування сплатити проценти за стандартною (базовою) ставкою у розмірі 5.00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день кредитування кредитом та комісією у розмірі 5% від суми кредиту одноразово у розмірі 1000 грн.

На підставі договору факторингу №26-01/2022-83 від 26 січня 2022 року ТОВ «Мілоан» відступило право за кредитним договором №3544294 ТОВ «Вердикт Капітал», яке, у свою чергу, на підставі договору №10-01/2023 від 10 січня 2023 року відступило це право позивачу ТОВ «Коллект центр».

ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за кредитним договором №3544294 від 24 вересня 2021 року станом на день формування позовної заяви виникла заборгованість у розмірі 98 707,17 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 17 342 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 80 365,17, заборгованість за комісіями - 1000 грн.

На підставі наведеного, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на корись ТОВ «Коллект центр» заборгованість за Договором №3544294 від 24.09.2021 року у розмірі 98 707,17 грн та судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3328 грн і витрати на правничу допомогу у розмірі 25 000 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість у розмірі 98707,17 грн, що складається з: 17342 грн - заборгованість за тілом кредиту, 80365,17 грн - заборгованість за нарахованими відсотками, 1000 грн - заборгованість за комісією.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судовий збір у розмірі 3328 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

Не погоджуючись із судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповно з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі, та стягнути з позивача на користь апелянта судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не враховано, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами одержання відповідачем кредитних коштів і виникнення у нього заборгованості за кредитним договором. Надана позивачем квитанція містить лише маскований номер картки, проте у матеріалах справи відсутня банківська виписка, яка б підтверджувала, що вказана картка належить саме ОСОБА_1 .. Також зазначає, що нараховані як первісним кредитором, так і його правонаступником позивачем відсотки за користування кредитним коштами у розмірі 80 365,17 грн є непропорційно завищені відповідно до тіла кредиту, яке становить 17 342 грн та перетворює кредитний договір до джерела невиправданого збагачення кредитора. Позивачем порушено строк позовної давності. Стягнення 10000 грн витрат на правничу допомогу є порушенням критеріїв співмірності, оскільки справа є малозначною, типовою та розглядалася у спрощеному провадженні. Представник позивача не з`являвся у судові засідання, а обсяг виконаної роботи обмежився поданням шаблонної позовної заяви. Така сума витрат не відповідає складності справи та обсягу наданих послуг, на що суду першої інстанції було вказано відповідачем в запереченнях.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «Коллект центр» зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99 840 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3328,00 грн (3328,00 грн Х 30 = 99 840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1, ч .2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Ціна позову по справі становить 98 707,17 грн, що становить більше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (розрахунок: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2026 у розмірі 3328 грн х 30 = 99 840 грн).

Водночас, колегія суддів враховує, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 2 частини шостої статті 19 ЦПК України).

Розрахунок: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2026 році у розмірі 3328 грн х 80 = 266 240 грн).

Предметом позову є вимоги щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.

Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п.1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень частини першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Мілоан» Україна», правонаступником є ТО «Вердикт Капітал» свої зобов`язання за договором про споживчий кредит N3544294 від 24 вересня 2021 року виконало у повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених зазначеним договором. В порушення вимог закону, ОСОБА_1 в односторонньому порядку відмовився від виконання договірних зобов`язань, в установлені строки заборговані суми не повернув, не надав суду доказів, які б спростовували суму заборгованості перед позивачем, тому заявлені позивачем вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі. Також, суд першої інстанції погодився з доводами позивача, який зазначив про те, що судові витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 грн підтверджені належними та допустимими доказами.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитись виходячи з наступного.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом першої інстанції встановлено, що 24 вересня 2021 року ТОВ "Мілоан" (кредитодавець) і ОСОБА_1 (позичальник) уклали в електронній формі договір про споживчий кредит N3544294, за умовами якого ТОВ "Мілоан" зобов`язалося надати відповідачу грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі 20 000 грн, а той зобов`язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (пункти 1.1, 1.2 кредитного договору N3544294) (а.с.8-12).

Кредитний договір N3544294 укладений сторонами дистанційно шляхом пропозиції ОСОБА_1 укласти цей договір (анкета-заява N3544294) і прийняття пропозиції ТОВ "Мілоан" (а.с.14). ОСОБА_1 підписав кредитний договір електронним підписом - одноразовим ідентифікатором U45329, який був надісланий кредитодавцем на його номер телефону (а.с.8).

Пунктами 1.3, 1.4 кредитного договору N3544294 встановлено, що кредит надається строком на 30 днів з 24 вересня 2021 року; термін (дата) повернення кредиту, сплата комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) - 24 жовтня 2021 року.

Згідно з пунктами 1.5.2, 1.6 кредитного договору N3544294: проценти за користування кредитом - 3780 грн, які нараховуються за ставкою 0,63 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; стандартна базова процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок (пункт 2.1 кредитного договору N3544294).

Як передбачено пунктом 2.2.2 кредитного договору N3544294, нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 договору.

Відповідно до пункту 2.3.1.2 кредитного договору N3544294 позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в пункті 1.6 цього Договору.

Того ж дня, тобто 24 вересня 2021 року, ТОВ "Мілоан" перерахувало на картковий рахунок ОСОБА_1 (платіжна карта № НОМЕР_1 ) 20000 грн кредитних коштів, що підтверджується квитанцією №6с50а41с-6а21-46с2-а4а6-еf9e32acb094_637680901659194638 від 24.09.2021 року (а.с.20).

ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за кредитним договором N3544294 з повернення кредиту та сплати процентів. 24 жовтня 2021 року він частково сплатив ТОВ "Мілоан" борг за кредитним договором N 3544294 у розмірі 2956 грн із яких 1000 грн - тіло кредиту, 956 грн - сплата процентів за по кредиту, 1000 грн - сплата комісії за пролонгацію; 31 жовтня 2021 року сплатив 1606 грн із яких 570 грн - тіло кредиту, 466 грн - сплата процентів за по кредиту, 570 грн - сплата комісії за пролонгацію; 04 листопада 2021 року сплатив 1650 грн із яких 552 грн - тіло кредиту, 546 грн - сплата процентів за по кредиту, 552 грн - сплата комісії за пролонгацію; 07 листопада 2021 року 1597 грн із яких 536 грн - тіло кредиту, 525 грн - сплата процентів за по кредиту, 536 грн - сплата комісії за пролонгацію (а.с.20-зворот-21).

Станом на 08 січня 2022 року ТОВ "Мілоан" нарахувало заборгованість за кредитним договором N3544294 у розмірі 73 561,27 грн, із яких 17 342 грн - заборгованість за тілом кредиту, 55 219,27 грн - проценти, 1000.00 грн - комісія (а.с.21-зворот).

26 січня 2022 року між ТОВ "Мілоан" і ТОВ "Вердикт Капітал" укладено договір факторингу N 26-01/2022-83, за умовами якого ТОВ "Мілоан" за плату відступило ТОВ "Вердикт Капітал" своє право грошової вимоги до боржників за рядом кредитних договорів, у тому числі до ОСОБА_1 за кредитним договором N3544294.

Згідно з реєстром боржників до договору факторингу N 26-01/2022-83 від 26 січня 2022 року ТОВ "Мілоан" відступило ТОВ "Вердикт Капітал" право вимоги до ОСОБА_1 щодо заборгованості станом на 26 січня 2022 року у розмірі 73 561,27 грн, з них: 17 342 грн - заборгованість за тілом кредиту, 55 219,27 грн - проценти, 1000.00 грн - комісія (а.с.35-зворот).

До цієї заборгованості ТОВ "Вердикт Капітал" донарахувало ОСОБА_1 проценти за користування кредитними коштами за період з 26 січня 2022 року до 23 лютого 2022 року у розмірі 25 145,90 грн (за відсотковою ставкою 5%), що підтверджується розрахунком заборгованості ТОВ «Вердикт Капітал» (а.с.22).

10 січня 2023 року між ТОВ "Вердикт Капітал" і ТОВ "Коллект Центр" укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги N 10-01/2023, за умовами якого ТОВ "Вердикт Капітал" відступило ТОВ "Коллект Центр" за плату своє право грошової вимоги до боржників за рядом кредитних договорів, у тому числі до ОСОБА_1 за кредитним договором N3544294 (а.с.38-43).

Згідно з реєстром боржників до договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги N 10-01/2023 від 10 січня 2023 року ТОВ "Вердикт Капітал" відступило ТОВ "Коллект Центр" право вимоги до ОСОБА_1 щодо заборгованості станом на 10 січня 2023 року у розмірі 98 707,17 грн, з них: 17 342 грн - заборгованість за тілом кредиту, 80 365,17 грн - проценти, 1000.00 грн - комісія (а.с.51-53).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом статті 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

В силу частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень статті 11 Закону України від 3 вересня 2015 року N 675-VIII "Про електронну комерцію" (тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон N 675-VIII) слідує, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону N 675-VIII).

В силу пункту 6 частини першої статті 3 Закону N 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За змістом пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

В силу частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Із положень частини другої статті 625 ЦК України слідує, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.

Кредитний договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами, в тому числі із застосуванням електронного підпису.

Предметом виконання грошового зобов`язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.

Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.

Відступлення права вимоги означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором і новим кредитором. Одним із різновидів відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги.

Зобов`язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.

Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором.

У разі прострочення боржником грошового зобов`язання настають наслідки такого прострочення у виді нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних від простроченої суми.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Зібрані докази вказують на те, що 24 вересня 2021 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ "Мілоан" в електронній формі договір про споживчий кредит №3544294, за умовами якого фінансова компанія перерахувала на картковий рахунок ОСОБА_1 кредитні кошти, а той зобов`язався повернути кредити та сплатити проценти. Цей кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом - одноразовим ідентифікатором, із використанням належного йому номеру телефону НОМЕР_2 (фінансовий номер телефону). Про належність указаного номеру телефону ОСОБА_1 свідчить і те, що такий номер телефону був зазначений ним в реквізитах позичальника в кредитному договорі, паспорті споживчого кредиту, анкеті-позичальника, так і в апеляційній скарзі (а.с.8-14, 101). Доказів того, що даний номер телефону не належить ОСОБА_1 , на який було направлено одноразовий ідентифікатор, яким було підписано кредитний договір для отримання кредитних коштів, останнім не надано.

В анкеті-заяві ОСОБА_1 на отримання кредиту в ТОВ "Мілоан" (а.с.14), а також у тексті кредитного договору (а.с.8-11) зазначені особисті дані відповідача, які міг подати лише він для отримання кредиту.

Договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що був введений ОСОБА_1 , особу якої попередньо ідентифіковано ТОВ «Мілоан», і на вказаний ним номер телефону відправлено одноразовий ідентифікатор U45329, що підтверджується довідкою про ідентифікацію ТОВ «Мілоан» (а.с.19-зворот).

На підтвердження укладення в електронній формі договору про надання споживчого кредиту №3544294 від 24 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 позивач надав його паперову копію, в якій зазначено усі реквізити відповідача, в тому числі паспортні дані, ідентифікаційний код, місце проживання, а також інформація щодо умов кредитування. Договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що був введений ОСОБА_1 , особу якої попередньо ідентифіковано ТОВ «Мілоан», і на вказаний ним номер телефону відправлено одноразовий ідентифікатор U45329 для акцептування вищевказаного договору. Наведене також підтверджується довідкою про ідентифікацію, складеною ТОВ «Мілоан».

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Оскільки кредитний договір уколений шляхом накладення електронного підпису відповідача, який ідентифікує його особу, договір вважається укладеним.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про належне укладення договору про споживчий кредит №3544294 від 24 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та позичальником ОСОБА_1 ..

Отже фінансова компанія (ТОВ "Мілоан") і ОСОБА_1 у письмовій формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору а саме, щодо розміру кредиту, порядку його надання та повернення, строку кредитування, порядку нарахування та сплати процентів, прав і обов`язків сторін, відповідальності за порушення умов договору тощо.

На виконання умов кредитного договору ТОВ "Мілоан" перерахувало грошові кошти на належний ОСОБА_1 картковий рахунок НОМЕР_3 , про що свідчать квитанція про перехування кредитних коштів на суму 20000 грн, відомості про щоденні нарахування та погашення (а.с.20-21).

Відповідно до частин 1,6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Перерахування ОСОБА_1 грошових коштів у позику від ТОВ «Мілоан» за договором про споживчий кредит №3544294 від 24 вересня 2021 року підтверджується копією квитанції №6с50а41с-6а21-46с2-а4а6-еf9e32acb094_637680901659194638 від 24.09.2021 року (а.с.20).

Відповідач не надав доказів на спростування факту перерахування ТОВ «Мілоан» кредитних коштів. Також відповідач не надав доказів, що номер рахунку, який відкрито в банку та зазначений представником позивача, не належить ОСОБА_1 та на нього не було здійснено перерахування кредитних коштів.

Відтак, матеріалами справи підтверджено, що первісний кредитор ТОВ «Мілоан» взяті на себе зобов`язання за договором про споживчий кредит №3544294 від 24 вересня 2021 року виконав у повному обсязі, грошові кошти у сумі 20000 грн були перераховані на банківський катків рахунок відповідача.

ОСОБА_1 не повернув кредити та не сплатив проценти.

Доводи апелянта про ненадання позивачем до суду первинних бухгалтерських документів на підтвердження заборгованості, а саме виписки по рахунку, не заслуговують на увагу, оскільки ТОВ «Мілоан» не є банківськими установами, а мають статус фінансових установ, які здійснюють господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, та, відповідно, не можуть надати первинні банківські документи, як і виписки про рух коштів на рахунку.

У подальшому ТОВ "Мілоан" відступило право вимоги за кредитним договором ТОВ "Вердикт Капітал", яке, у свою чергу, відступило це право ТОВ "Коллект Центр".

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за кредитним договором №3544294 від 24 вересня 2021 року, а тому з нього на користь ТОВ "Коллект Центр" як нового кредитора слід стягнути неповернуті кредити, нараховані проценти та проценти від простроченої суми.

Посилання ОСОБА_1 на недоведеність укладення ним кредитного договору та одержання ним кредитних коштів, а також виникнення у нього заборгованості за цим договором є безпідставними, оскільки спростовуються фактичним обставинам справи.

Водночас суд першої інстанції неправильно визначив строк кредитування за кредитним договором та розмір стягуваних процентів за цим договором.

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа N 444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (N 202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 квітня 2023 року (справа N 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

На підтвердження нарахування заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором було надано відомості про щоденні нарахування та погашення (а.с.20-зворот-21).

Колегія суддів перевіривши дані відомості встановила наступне.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі N 910/4518/16 висловила таку правову позицію: "надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондується жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за "користування кредитом". Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за "користування кредитом" можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за "користування кредитом", сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.".

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до пункту 1.3., 1.4. договору про споживчий кредит N 3544294 від 24 вересня 2021 року ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 20000,00 грн загальним строком на 30 днів з 24.09.2021 з обов`язком повернення кредитних коштів, сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування ними до 24 жовтня 2021 року.

Згідно із пунктом 1.5.2 договору проценти за користування кредитом становлять 3780,00 грн які нараховуються за ставкою 0,63 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Відповідно до пункту 1.6 договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 % відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Отже, умовами спірного кредитного договору сторони визначили термін (дату) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 24.10.2021 року.

Подальше користування позичальником кредитними коштами визначалось порядком пролонгації кредиту, встановленим пунктом 2.2 договору, якими визначається волевиявлення позичальника продовжити строк користування/повернення кредиту.

Відповідно до пункту 2.2 розділу 2 договору "Умови виконання" встановлено: позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п. 1.5.1.-1.5.2. договору, в термін (дату) вказаний в п. 1.4. У випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування вказаний в п. 1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п. 1.5.2. або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п. 1.6 договору, в сумі та на умовах визначених п. 2.3 договору. Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п. 2.2.3 договору. Проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6. цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п. 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п. 1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п. 1.6 Договору. Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах згідно з п. 2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п. 1.6. договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов`язань позичальника зі сплати процентів протягом первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний строк кредитування, що продовжений на стандартних (базових) умовах, це означає, що протягом первісного строку кредитування та/або в період пролонгації на пільгових умовах позичальнику була надана знижка, що дорівнює різниці між стандартною (базовою) ставкою встановленою п. 1.6 та процентною ставкою визначеною п. 1.5.2 договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди позичальника.

У пункті 2.3 договору визначено порядок пролонгації строку кредитування.

Відповідно до п. 2.3.1.1. договору передбачено, що позичальник має право неодноразово продовжувати та/або поновлювати пільговий період та збільшувати строк кредитування на таких саме умовах, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил.

Для продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т. ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

Відповідно до п. 2.3.1.2 договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).

Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п. 1.6 Договору.

За кредитним договором N 3544294 ТОВ "Мілоан" надало ОСОБА_1 кредит 24 вересня 2021 року строком на 30 днів. З 24 вересня до 24 жовтня 2021 року тривав пільговий строк кредитування, під час якого ТОВ "Мілоан" нараховувало ОСОБА_1 проценти за ставкою 0,63 % від фактичного залишку кредиту (20000 грн за кожен день строку користування кредитом у розмірі 126 грн на день).

Оскільки до 24 жовтня 2021 року ОСОБА_1 не повернув кредит і продовжив користуватися кредитними коштами, то відповідно до п.2.3.1.1 кредитного договору N 3544294 на 25 жовтня 2021 року строк кредитування був продовжений (пролонгований) на пільгових умовах. З цього дня ОСОБА_1 нараховувалися проценти за пільговою процентною ставкою у розмірі 0,63 % від фактичного залишку кредиту у розмірі 119,70 грн на день (24.10.2021 сплатив проценти за користування кредитом 956 грн, комісію за пролонгацію 1000 грн, тіло кредиту 1000 грн), отже станом на 24.10.2021 заборгованість за тілом кредиту становить 19000 грн.

Наступна сплата ОСОБА_1 за кредитним договором була здійснена 31.10.2021 (комісії 570 грн, процентів 466 грн, тіла кредиту 466 грн), то відповідно до п. 2.3.1.1 кредитного договору на 01 листопада 2021 року строк кредитування був продовжений (пролонгований) на пільгових умовах. З цього дня ОСОБА_1 нараховувалися проценти за пільговою процентною ставкою у розмірі 0,63 % від фактичного залишку кредиту у розмірі 116,11 грн на день, отже станом на 31.10.2021 заборгованість за тілом кредиту становить 18430 грн.

Наступна сплата ОСОБА_1 за кредитним договором була здійснена 04.11.2021 (комісії 552 грн, процентів 546 грн, тіла кредиту 552 грн), то відповідно до п. 2.3.1.2 кредитного договору на 04.11.2021 року строк кредитування був продовжений (пролонгований) на стандартних умовах. З цього дня ОСОБА_1 нараховувалися проценти за стандартною процентною ставкою у розмірі 5.00 % від фактичного залишку кредиту у розмірі 921,50 грн на день, отже станом на 04.11.2021 заборгованість за тілом кредиту становить 17878 грн. А з 05.11.2021 року строк кредитування був продовжений (пролонгований) на пільгових умовах. З цього дня ОСОБА_1 нараховувалися проценти за пільговою процентною ставкою у розмірі 0,63 % від фактичного залишку кредиту у розмірі 112,63 грн на день.

Наступна сплата ОСОБА_1 за кредитним договором була здійснена 07.11.2021 (комісії 536 грн, процентів 525 грн, тіла кредиту 536 грн), то відповідно до п. 2.3.1.1 кредитного договору на 07.11.2021 року строк кредитування був продовжений (пролонгований) на пільгових умовах. З цього дня ОСОБА_1 нараховувалися проценти за пільговою процентною ставкою у розмірі 0.63 % від фактичного залишку кредиту у розмірі 112,63 та 109,25 грн на день, отже станом на 07.11.2021 заборгованість за тілом кредиту становить 17342 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 17342 грн є обґрунтованими.

В подальшому ОСОБА_1 сплати не здійснював, а тому позивач відповідно до п. 2.3.1.2 кредитного договору строк кредитування був продовжений (пролонгований) на стандартних умовах. З цього дня ОСОБА_1 нараховувалися проценти за стандартною процентною ставкою у розмірі 5.00 % від фактичного залишку кредиту у розмірі 867,10 грн на день по 08.01.2022 року.

Строк кредитування ОСОБА_1 на стандартних (базових) умовах закінчився 22 грудня 2021 року після спливу 60 календарних днів (30+60).

Відтак строк кредитування за кредитним договором N 3544294 тривав з 24 вересня 2021 року до 22 грудня 2021 року.

ТОВ "Коллект Центр" просить стягнути з ОСОБА_1 проценти за користування кредитними коштами як за період строку кредитування, так і після закінчення цього строку.

Як вбачається з відомостей про щоденні нарахування та погашення (а.с.20-21), первісним кредитором нараховано проценти за користування кредитним коштами за період з 24.09.2021 по 08.01.2022 у розмірі 57 712,27 грн, з них:

За період з 24.09.2021 по 24.10.2021 у розмірі 3780 грн по 126 грн на день (126*30=3780 грн).

За період з 25.10.2021 по 31.10.2021 у розмірі 837,90 грн по 119,70 грн на день (119,70*7=837,90 грн).

За період з 01.11.2021 по 03.11.2021 у розмірі 348,33 грн по 116,11 грн на день (116,11*3=348,33 грн).

04.11.2021 нараховано процентів 921,50 грн.

За період з 05.11.2021 по 06.11.2021 у розмірі 225,26 грн по 112,63 грн на день (112,63*2=225,26 грн).

07.11.2021 нараховано процентів 112,63 грн.

За період з 08.11.2021 по 10.11.2021 у розмірі 327,75 грн по 109,25 грн на день (109,25*3=327,75 грн).

За період з 11.11.2021 по 08.01.2022 у розмірі 51158,90 грн по 867,10 грн на день (867,10*5951158,90 грн).

Сплачено відповідачем за цей період відсотків у розмірі 2493 грн (24.10.2021 - 956 грн, 31.10.2021 - 466 грн, 04.11.2021 - 546 грн, 07.11.201 - 525 грн).

Отже, встановивши, що строк кредитування з урахуванням пролонгації становить період з 24.09.2021 року по 22.12.2021 рік, а первісним кредитором нараховані проценти за період з 23 грудня 2021 року по 08 січня 2022 року поза межами строку кредитування, що становить 14 740,70 грн (867,10*17=14 740,70 грн) (а.с.21-зворот) є необґрунтованими та такими, що не підлягають до стягнення.

Таким чином, заборгованість за нарахованими процентами за період строку кредитування з урахуванням пролонгації за період з 24.09.2021 рік по 22.12.2021 рік становить 40 388,57 грн (55 219,27 - 14 740,70).

Подальше, поза строком кредитування, нарахування процентів за користування відповідачем кредитними коштами за Договорами 1-4 було необґрунтованим, чого безпідставно не враховано судом першої інстанції.

Крім того, як вбачається з розрахунку заборгованості, ТОВ «Вердикт Капітал», як правонаступником ТОВ «Мілоан» за період з 26.01.2022 року по 23.02.2022 року ОСОБА_1 було нараховано проценти у розмірі 25 145,90 грн за відсотковою ставкою 5% денних (а.с.22).

Проте, як встановлено вище, строк кредитування з урахуванням пролонгації, який загалом не може перевищувати 60 днів, становить з 24.09.2021 року по 22.12.2021 рік, а тому нарахування ТОВ «Вердик Капітал» процентів ОСОБА_1 за період з 26.01.2022 року по 23.02.2022 рік у розмірі 25 145,90 грн є безпідставними, оскільки нараховані поза межами строку дії кредитного договору з урахуванням пролонгації, а тому в цій частині позовні вимоги також не підлягають до задоволенню.

Вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат позивачем не заявлено.

Отже, виходячи з наведено з відповідача на користь позивача підлягають стягненню: тіло кредиту у розмірі 17342 грн, проценти за користування кредитом за період з 24.09.2021 рік по 22.12.2021 рік у розмірі 40 388,57 грн.

Суд першої інстанції помилково не звернув увагу на вказані обставини та неправомірно погодився із заявленим у позовній заяві розміром заборгованості за кредитним договором.

Щодо нарахування комісії.

Так, відповідно до вимог позову позивач просив стягнути з відповідача 1 000 грн комісії за кредитним договором.

Згідно з п. п. 1.5.1 Договору 1 комісія за надання кредиту 1 000 грн, яка нараховується за ставкою 5,00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Колегією суддів враховано, що 10 червня 2017 року набув чинності Закон України "Про споживче кредитування", у зв`язку з чим у Законі України "Про захист прав споживачів" текст ст. 11 викладено в такій редакції: "Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Положення ч. ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" з набуттям чинності Закону України "Про споживче кредитування" залишилися незмінними, проте, враховуючи ультра активну форму дії Закону України "Про захист прав споживачів", визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України "Про споживче кредитування".

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України "Про споживче кредитування" безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі N 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі N 727/5461/23.

Оскільки нарахування комісії у сумі 1 000 грн не суперечить вимогам закону та передбачено умовами Договору 1, у матеріалах справи відсутні докази сплати Позичальником комісії за договором, відповідна позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

З урахуванням указаних строків кредитування за період з 24.09.2021 року по 22.12.2021 рік заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором N 3544294 становить 58 730,57 грн, із яких 17342 грн - заборгованість за кредитом, 40 388,57 грн - заборгованість за процентами (в межах строку кредитування та пролонгації з 24.09.201 по 22.12.2021), 1000 грн - комісія.

При вирішенні спору суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи та не застосував правильно норми чинного законодавства, а тому ухвалене ним рішення в частині стягнення розміру заборгованості за кредитними договорами та процентів за користування кредитом підлягає зміні.

Доводи апеляційної скарги, що умовами договору передбачено сплата відсотків, які є несправедливими та завищеними не заслуговують на увагу, оскільки пункти договору про розмір процентної ставки погоджено за домовленістю сторін, договір було укладено в електронній формі, про його умови ОСОБА_1 був ознайомлений попередньо, а відтак вільно та свідомо погодився виконувати взяті на себе зобов`язання, у тому числі і щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, в тому числі у випадку пролонгування строку кредитування.

Щодо доводів заявника про не підтвердження переходу прав вимоги. На підставі договору факторингу №26-01/2022-83 від 26 січня 2022 року ТОВ «Мілоан» відступило право за кредитним договором №3544294 ТОВ «Вердикт Капітал», яке, у свою чергу, на підставі договору №10-01/2023 від 10 січня 2023 року відступило це право позивачу ТОВ «Коллект центр». За даними договорами відступлення, клієнт ТОВ «Мілоан» відступив фактору ТОВ «Вердикт Капітал», в подальшому останній відступив ТОВ Коллект центр» за плату, а останній прийняв належні первісному кредитору права грошової вимоги (Права Вимоги) до боржників за кредитними договорами, вказаними у Реєстрі боржників, укладеними між ТОВ «Мілоан» і Боржниками, в тому числі до ОСОБА_1 за кредитним договором №3544294 від 24 вересня 2021 року (а.с.24-28,38-43). В матеріалах справи містять Реєстри боржників до вищевказаних договорів відступлення прав грошової вимоги до ОСОБА_1 із зазначенням сум заборгованості (а.с.35-36,51-52). Надані копії договорів та витяги з реєстру боржників містять усі необхідні реквізити, зокрема підписи та печатки сторін і в повному обсязі підтверджують факт переходу до позивача прав вимоги до ОСОБА_1 за уколеним ним з ТОВ «Мілоан» кредитним договором. Тому, доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими. Крім того, у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року в справі N 761/1543/20 зазначено що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 204, ч. 3 ст. 215 ЦК України). Оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідача на користь ТОВ "Кредит Капітал" заборгованості за кредитним договором, а договір факторингу відповідачем не оспорювався, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов`язковості виконання договору.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо спливу позовної давності. Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з частинами 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4статті 267 ЦК України). Законом України від 30 березня 2020 року N 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)",розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 N 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) на всій території України з 12.03.2020 установлено карантин. Відмінено на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року N 651. Відповідно до пункту 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Таким пунктом 19 розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено згідно із Законом N 2120-IX від 15.03.2022 в редакції Закону N 3450-IX від 08.11.2023. Пункт 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України виключено на підставі Закону N 4434-IX від 14.05.2025. Враховуючи встановлення на всій території України карантину, на період дії якого строки позовної давності продовжувалися, та зупинення перебігу строку позовної давності на період дії воєнного стану, введеного в Україні, при зверненні з позовом до суду у січні 2026 року ТОВ "Кредит Капітал" не пропустило строк позовної давності.

Крім того, в позові ТОВ «Коллект центр» було заявлено вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі N 922/445/19.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява N 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у суді першої інстанції заявив про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25000 грн.

На підтвердження цих вимог позивач надав копію договору про надання правничої допомоги від 01 липня 2024 року N 01-/2024, укладеного між адвокатом Адвокатським об`єднанням "Лігал Ассістанс" в особі керуючого партнера Бурдюг Т.В. та ТОВ "Коллект центр", підписано заявку на надання юридичної допомоги №738 від 01.12.2025 та витяг з акту №17 від 31.12.2025, на підставі яких вартість надання правової допомоги (надання усної консультації з вивченням документів, підготовка пропозицій, складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду) склала 25000 грн. Згідно п. 4.7 договору про надання правової допомоги підписанням акту про надання юридичної допомоги сторони підтвердили, що претензій одна до одної не мають (а.с.59-66).

Колегія суддів, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі №753/15687/15.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 25 000 грн в суді першої інстанції, судом першої інстанції стягнуто 10000 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими доказами та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів доходить висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути із ОСОБА_1 на корить ТОВ «Коллект Центр» понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції у розмірі 3 000 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору, апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1, п. 3 ч. 2, ч. 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з п. п. б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Позивачем сплачено суму судового збору за подання позову до суду першої інстанції у сумі 3328 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 0600070010 від 23.01.2026 (а.с.1). Відповідач ОСОБА_1 сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3633,60 грн, що підтверджується квитанцією від 31 березня 2026 року (а.с.105).

Заявлено позивачем позовні вимоги на суму 98 707,17 грн, задоволено позовні вимоги ТОВ "Коллект Центр" на суму 58 730,57 грн (59,49%), задоволено апеляційну скаргу на суму 39 976,60 грн (40,51%).

Тому, позивачу за рахунок відповідача належить до компенсації сума судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1979,82 грн (3328х59,49%), водночас відповідачу ОСОБА_1 належить до компенсації сума судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1471,97 грн (3633,60*40,51%).

Відповідно до положень ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки із відповідача на користь ТОВ "Коллект Центр" підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання позовної заяви у сумі 1979,82 грн, а з ТОВ "Коллект Центр" на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1471,97 грн, тому на підставі ч. 10 ст. 141 ЦПК України до компенсації ТОВ "Коллект Центр" за рахунок відповідача підлягає сума судового збору у розмірі 507,85 грн (1979,82-1471,97).

Керуючись статтями 367, 368, 369, 374, 375, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2026 року в частині стягнення загальної суми заборгованості за кредитним договором, процентів за користування кредитом, витрат на професійну правничу допомогу - змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" заборгованість за кредитним договором № 3544294 від 24 вересня 2021 року у розмірі 58 730 (п`ятдесят вісім тисяч сімсот тридцять) гривень 57 копійок із них: 17342 грн - заборгованість за тілом кредиту, 40 388,57 грн - заборгованість за процентами, 1000 грн - комісія.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" понесені витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції в розмірі 3000 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 507,85 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова складена 21 травня 2026 року.

Головуючий, суддя Суддя Суддя

Подліянова Г.С. Кочеткова І.В. Кухар С.В.