Рішення від 21 травня 2026 р. у справі №187/73/26 — Петриківський районний суд Дніпропетровської області

ПЕТРИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 187/73/26

2/0187/256/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2026 р.

Петриківський районний суд Дніпропетровської області у складі

головуючого судді Соловйова І.М.,

за участі секретаря судового засідання Столяренко Н.П.,

учасників справи

позивача за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 , його представника адвоката Павлова Є.Г.

відповідачки за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_2 , її представника адвоката Щербини М.В.,

розглянувши в селищі Петриківка у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про визначення місця проживання дітей з батьком та припинення стягнення аліментів

та зустрічним позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1

про визначення місця проживання дітей з матір`ю

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Петриківської селищної ради,-

ВСТАНОВИВ:

19 січня 2026 року до Петриківського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до ОСОБА_2 (далі відповідач), в якій просить суд:

1.Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком (позивачем).

2.Звільнити позивача від сплати аліментів на користь відповідачки на утримання двох дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які стягуються на підставі судового наказу Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2021 року справі № 187/261/21, провадження № 2-н/0187/11/21.

У позовній заяві зазначено, що з 13 грудня 2017 року по 22 грудня 2020 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, від якого у них народилося двоє дітей. Після розірвання шлюбу діти залишилися проживати з матір`ю. На підставі судового наказу Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 4 березня 2021 року з позивача на користь відповідачки стягуються аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку (доходу).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що з квітня 2023 року їхній син, а з листопада 2025 року також і донька, змінили місце проживання та почали постійно мешкати разом із ним. Попри це, протягом усього часу спільного проживання дітей з батьком, з його заробітку продовжували утримуватися аліменти на користь відповідачки. Водночас позивач зазначив, що з грудня 2025 року син знову повернувся проживати до відповідачки, після чого у дитини погіршилася успішність у навчанні. У зв`язку з цим і виникла потреба щодо визначення місця проживання дітей разом з ним та припинення стягнення аліментів за судовим наказом.

Ухвалою суду від 27.01.2026 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання. Також ухвалою суду зобов`язано орган опіки та піклування Петриківської селищної ради надати письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дітей та батьків - сторін у справі, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

19 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» (зареєстровано судом 20.02.2026) від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона заперечує проти задоволення позовних вимог. Заперечення обґрунтовані тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту створення з її боку будь-яких перешкод у спілкуванні з дітьми. Відповідачка стверджує, що доводи позивача про безперервне проживання сина разом із ним не відповідають дійсності, оскільки дитина постійно змінювала місце проживання, мешкаючи поперемінно то з батьком, то з матір`ю. Твердження позивача щодо погіршення успішності сина у навчанні також вважає безпідставними та зазначає, що вони спростовуються доданою до відзиву довідкою закладу освіти. Стосовно проживання доньки з батьком відповідачка вказала, що перехід дитини до позивача у листопаді 2025 року був зумовлений особливостями підліткового віку та небажанням доньки дотримуватися встановлених матір`ю правил поведінки, тоді як батько застосовує виховання за принципом «вседозволеності». Крім того, відповідачка звернула увагу суду на неналежне виконання позивачем обов`язку з утримання дітей, що підтверджується наявністю у нього заборгованості зі сплати аліментів, яка станом на 31 січня 2026 року становила 76 316,88 грн, та частина якої була погашена лише після звернення до суду з цим позовом. Також вона вказала на факт неналежного нагляду з боку батька за донькою, що призвело до травмування нігтьової пластини у дитини 12 лютого 2026 року внаслідок використання накладного манікюру.

Відзив подано адвокатом - Щербиною Максимом Володимировичем (Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗП 002717 від 15 грудня 2020 року), який діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АР №1281116 від 04.02.2026.

23 лютого 2026 року через канцелярію суду надійшла зустрічна позовна заява відповідачки, у якій остання просить визначити місце проживання дітей разом із матір`ю. На обґрунтування зустрічних позовних вимог відповідачка посилається на обставини, які за своїм змістом аналогічні доводам, викладеним у відзиві на первісну позовну заяву. Крім того, зустрічний позов містить вимогу про стягнення з позивача судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

06 березня 2026 року через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він зазначив, що відповідачка починаючи з літа 2021 року самоусунулася від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання сина, зокрема припинила забезпечувати дитину необхідними речами та одягом відповідно до її вікових потреб. Натомість за час проживання сина з батьком дитині було забезпечено належні умови для розвитку, дозвілля та психоемоційної підтримки. Позивач зауважив, що син неодноразово висловлював категоричне небажання проживати разом із матір`ю, а під час передачі дитини відповідачці син демонстрував емоційну напругу та тривожність, що свідчить про відсутність стабільного психологічного контакту та відчуття безпеки. Окрім цього, позивач вказав на неприпустиму поведінку відповідачки, яка полягає у здійсненні психологічного тиску на дитину, формуванні у неї викривленого уявлення про сімейний конфлікт, налаштовуванні малолітнього проти батька та спонуканні до надання недостовірної інформації. Також позивач висловив сумніви щодо фінансової спроможності відповідачки належним чином утримувати дітей у зв`язку з відсутністю у неї постійного джерела доходу, та поставив під сумнів цільове використання нею аліментних коштів. Позивач зазначив, що відповідачка безпідставно утримує особисті речі та одяг доньки.

Щодо проживання доньки, позивач послався на факти вчинення стосовно неї морального та фізичного насильства з боку матері, з приводу чого 07 листопада 2025 року він був змушений викликати працівників органу Національної поліції, за наслідками чого відбувся судовий розгляд. Доводи відповідачки щодо неналежного догляду за донькою, що нібито призвело до травмування її нігтя 12 лютого 2026 року, позивач заперечував та вказав, що цього дня до медичних закладів вони не зверталися. Натомість медична допомога дитині з приводу ушкодження нігтьової пластини надавалася у грудні 2025 року, що, на переконання позивача, свідчить про його відповідальне ставлення до стану здоров`я дітей. Позивач також додав, що за час проживання з матір`ю донька була обмежена у можливості повноцінного дозвілля та відпочинку поза межами населеного пункту. Щодо наявності заборгованості зі сплати аліментів, то така станом на початок грудня 2025 року була відсутня.

Відповідь на відзив подана представником позивача - адвокаткою Зачепіло Зоряною Ярославівною (Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №004668 від 22 травня 2024 року), яка діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії ВН №1656911 від 02.03.2026.

18 березня 2026 року через систему «Електронний суд» від позивача за первісним позовом надійшов відзив на зустрічну позовну заяву. На обґрунтування заперечень проти зустрічного позову позивач зазначив, що відповідачка чинила йому перешкоди у спілкуванні з дітьми та їх вихованні. У зв`язку з цим 30 грудня 2020 року він звернувся до Петриківського районного суду Дніпропетровської області з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способів участі у їх вихованні. Під час розгляду вказаної справи сторони досягли усної домовленості та погодили графік, за яким діти мали проживати почергово: один тиждень з батьком, наступний тиждень з матір`ю. З огляду на врегулювання спору, 25 травня 2021 року позивач подав заяву про залишення позову без розгляду, яку ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2021 року у справі № 187/1768/20 було задоволено.

Окрім цього, позивач вказав, що відповідачка у зустрічній позовній заяві не обґрунтувала, чому саме визначення місця проживання дітей разом із нею відповідатиме їхнім найкращим інтересам, а також не надала доказів наявності у неї стабільного доходу, необхідного для забезпечення дітям належних умов для життя та розвитку. Враховуючи викладене, позивач просив відмовити у задоволенні зустрічного позову в повному обсязі.

24.03.2026 надійшов висновок органу опіки та піклування.

Ухвалою суду від 25.03.2026 підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивача в судових засіданнях представляв адвокат Павлов Єгор Глебович (Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4406 від 5 липня 2019 року), який діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АЕ №1459935 від 23.02.2026.

У судовому засіданні позивач, відповідачка та їхні представники підтримали свої процесуальні заяви, кожен наполягав на задоволенні власних позовних вимог.

15.04.2026 від третьої особи надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, просять прийняти рішення з урахуванням найкращих інтересів дітей.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд виходить з такого.

Сторони зареєстрували шлюб 13 грудня 2017 року. Спільне життя подружжя не склалося, і рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2020 року шлюб було розірвано.

ОСОБА_1 (позивач): зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 (відповідач): зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ; фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Сторони є батьками двох дітей, стосовно яких між ними виник спір про визначення місця проживання:

ОСОБА_3 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

ОСОБА_4 , народився ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Водночас, як пояснила відповідачка і що не заперечувалося позивачем, останній не є біологічним батьком доньки, а відповідний актовий запис про його батьківство вчинено в установленому законом порядку на підставі її усиновлення позивачем.

Син, є дитиною з інвалідністю віком до 18 років. Даний статус підтверджується медичним висновком № 3 від 03 березня 2023 року, виданим лікарсько-консультативною комісією (ЛКК) медичного закладу.

Обидві дитини навчаються у Чаплинському ліцеї Петриківської селищної ради, донька навчається у 7 класі, син у 5 класі.

У судовому засіданні встановлено таку хронологію визначення місця проживання та фактичного перебування дітей:

Після розірвання шлюбу сторін у грудні 2020 року діти залишилися проживати разом із матір`ю.

Починаючи з квітня 2023 року, син сторін змінював місце проживання та мешкав поперемінно як із батьком, так і з матір`ю.

З 7 листопада 2025 року донька змінила місце проживання і почала постійно мешкати разом із батьком. Водночас із 24 листопада 2025 року син сторін постійно проживає з матір`ю.

На підставі судового наказу, виданого Петриківським районним судом Дніпропетровської області від 04 березня 2021 року у справі № 187/261/21 (провадження № 2-н/0187/11/21), із позивача на користь відповідачки стягуються аліменти на утримання двох дітей у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 26 лютого 2021 року і до повноліття дітей.

Вказаний судовий наказ перебуває на примусовому виконанні у Петриківському відділі державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), виконавче провадження № 64971212. Згідно з розрахунком заборгованості складеному Слобожанським відділом ДВС станом на 31 січня 2026 року заборгованість за аліментами складає 76 316,88 грн.

Як зазначила відповідачка, вказана заборгованість була погашена позивачем двома платежами, а саме: 06 лютого 2026 року в сумі 21 207,71 грн та 16 лютого 2026 року в сумі 55 110,00 грн. При цьому грошові кошти в розмірі 10 600,00 грн були перераховані безпосередньо на картковий рахунок доньки.

Згідно з актом обстеження умов проживання від 15 грудня 2025 року, складеним представниками служби у справах дітей Петриківської селищної ради та фахівцем селищної ради за фактичним місцем проживаня позивача, встановлено, що будинок є одноповерховим, який складається з чотирьох кімнат. У будинку наявне пічне та газове опалення, електропостачання та водопостачання. Санвузол розташований безпосередньо в приміщенні. Стан будинку оцінено як чистий та охайний. Для виховання та розвитку доньки виділено окрему кімнату, яка облаштована необхідними меблями: ліжком, робочим столом та шафою для одягу.

На момент обстеження за вказаною адресою мешкали:

ОСОБА_1 (батько);

ОСОБА_5 (співмешканка батька);

ОСОБА_6 (син ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , 2024 року народження);

Син співмешканки (2016 року народження);

ОСОБА_3 (донька).

У документі зафіксовано, що в сім`ї панують дружні стосунки та дотримуються усталені традиції. Батько створив усі належні умови для проживання, відпочинку та навчання доньки

Рішенням виконавчого комітету Петриківської селищної ради № 42 від 13 березня 2026 року затверджено висновок органу опіки та піклування Петриківської селищної ради щодо визначення місця проживання доньки з батьком, а сина з матір`ю.

В основу вказаного висновку покладено такі обставини:

?відповідно до характеристики, виданої за місцем проживання, позивач характеризується позитивно, як врівноважена, спокійна та доброзичлива особа, скарг на його поведінку від жителів громади не надходило;

?згідно з актом про встановлення факту проживання особи № 45, складеним депутатом Петриківської селищної ради 19 лютого 2026 року, малолітня донька сторін з листопада 2025 року фактично проживає разом із батьком;

?відповідно до довідок, виданих КНП «Петриківська центральна лікарня», позивач та відповідачка на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебувають;

?згідно з інформацією Відділення поліції № 3 Дніпровського районного управління поліції № 2 ГУНП в Дніпропетровській області, позивач та відповідачка до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства відносно своїх дітей не притягувалися;

?відповідно до довідки про доходи № 55 від 10 лютого 2026 року, позивач у період з 01 серпня 2025 року по 17 листопада 2025 року працював у ТОВ Агрофірма «Весна» на посаді завідувача току, його заробітна плата за цей період склала 100 593,00 грн. З 03 грудня 2025 року він працевлаштований у ТОВ «М`ясна фабрика Фаворит Плюс» на посаді укладальника-пакувальника з фасування, а його заробітна плата за період грудня 2025 року - січня 2026 року становила 69 205,00 грн;

?відповідно до характеристики № 208, виданої Чалинським ліцеєм Петриківської селищної ради 24 грудня 2025 року, син сторін виховується в родині, де відповідально ставляться до його виховання та навчання. Батько підтримує постійний зв`язок із педагогічним колективом, відвідує батьківські збори та класні заходи;

?згідно з характеристикою № 209, виданою Чалинським ліцеєм Петриківської селищної ради 24 грудня 2025 року, донька сторін виховується у багатодітній сім`ї, батьки беруть активну участь у її вихованні та процесі навчання;

?за наслідками обстеження умов проживання за фактичним місцем мешкання позивача, проведеного 26 лютого 2026 року представниками Служби у справах дітей Петриківської селищної ради, встановлено створення батьком належних умов для проживання та розвитку дітей. Зокрема, у наявності є окрема облаштована меблями кімната, засоби зв`язку (мобільний телефон), сезонний одяг та взуття у достатній кількості, а також необхідні запаси продуктів харчування;

?відповідно до довідки № 28439 від 16 лютого 2026 року, виданої Слобожанським відділом державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Головного управління юстиції, станом на 31 січня 2026 року у позивача відсутня заборгованість зі сплати аліментів;

?згідно з власноруч написаною заявою малолітньої доньки сторін, остання висловила бажання проживати разом із батьком;

?за результатами обстеження умов проживання за фактичним місцем мешкання відповідачки, проведеного 26 лютого 2026 року представниками Служби у справах дітей Петриківської селищної ради, встановлено створення матір`ю належних побутових умов для дітей. Останні забезпечені окремими кімнатами зі спальними місцями, сезонним одягом, взуттям та продуктами харчування;

?згідно з власноруч написаною заявою малолітнього сина сторін, дитина висловила бажання проживати разом із матір`ю.

У судовому засіданні малолітні діти сторін висловили свою думку щодо визначення місця їхнього проживання, підтвердивши зміст заяв, раніше поданих ними до органу опіки та піклування, та зазначили про бажання проживати: донька - з батьком, син - з матір`ю.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11.07.2017 у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Дослідивши матеріали справи та оцінивши доводи сторін у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість аргументів, покладених в основу первісних позовних вимог, та наявність підстав для задоволення зустрічного позову, з огляду на таке.

Щодо тривалості та характеру проживання сина з батьком.

Твердження позивача за первісним позовом про те, що син безперервно та постійно проживав виключно з ним з квітня 2023 року, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Відповідачка зазначила, а позивач фактично не спростував, що проживання дитини не було стабільним у одного з батьків: син мешкав поперемінно то з батьком, то з матір`ю. Вказане свідчить про збереження обома батьками активної ролі у вихованні та утриманні дитини у цей період.

Щодо оформлення державної виплати на сина як на дитину з інвалідністю.

Суд приймає до уваги пояснення відповідачки про те, що у 2022 році в неї народилася інша дитина - ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про народження. Через необхідність приділяти особливу увагу новонародженій дитині та неможливість тривалого перебування у лікарні з сином для оформлення документів, між батьками було досягнуто усної домовленості, що процедурою оформлення державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю займеться батько. Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку як отримувач такої допомоги.

Водночас у судовому засіданні позивач підтвердив, що за час фактичного проживання сина з матір`ю він не передавав їй зазначені кошти. За відсутності логічного пояснення ненадання коштів, необхідних для забезпечення потреб дитини з особливими потребами, зокрема проведення відповідних реабілітаційних заходів, така поведінка викликає у суду занепокоєння щодо належного виконання позивачем батьківських обов`язків.

Разом із тим, суд враховує, що відповідачка відкрила на ім`я доньки банківську картку, на який перераховує кошти, отримані як аліменти. Будь-яких доказів нецільового використання аліментів або інших соціальних виплат з боку відповідачки матеріали справи не містять, і позивачем таких доказів суду не надано.

Щодо успішності у навчанні та стану здоров`я дітей.

Доводи позивача про погіршення успішності дітей через неналежне виконання матір`ю своїх обов`язків не підкріплені належними та допустимими доказами. Згідно з характеристиками ліцею, труднощі в опануванні навчального матеріалу донькою безпосередньо пов`язані з її частими хворобами, а не з методами виховання матері. Суд зауважує, що з моменту зміни місця проживання доньки та переїзду до батька (листопад 2025 року) і до моменту видачі останньої довідки закладу освіти (лютий 2026 року) стан її успішності не покращився, а в характеристиці знову наголошується на хворобливості дитини. Це спростовує тезу позивача про позитивну зміну середовища для її навчання та здоров`я після переїзду до батька. Твердження позивача щодо погіршення успішності сина у навчанні після повернення до матері також є безпідставними, оскільки повністю спростовуються довідками закладу освіти.

Щодо зацікавленості матері у житті дітей.

Твердження позивача про те, що відповідачка не цікавиться життям дітей, спростовуються поданими до суду характеристиками з ліцею. Якщо характеристика сина вказує на активну участь батька і при цьому не містить відомостей про негативний вплив матері, то в іншій прямо зазначено, що «батьки беруть активну участь у навчанні та вихованні дівчини», що підтверджує включеність матері в освітній процес.

Суд вважає необґрунтованими доводи позивача про вчинення відповідачкою фізичного та психологічного насильства стосовно доньки, що нібито стало підставою для звернення до правоохоронних органів. Відповідно до обставин, встановлених постановою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2025 року у справі № 187/1907/25, провадження щодо відповідачки за статтею 173-2 КУпАП (домашнє насильство) за подіями від 07 листопада 2025 року було закрите у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. У вказаній постанові суд констатував повну відсутність доказів застосування будь-якого насильства до малолітньої доньки.

Суд зауважує, що дата подій, які стали приводом для звернення до поліції, повністю збігається з датою, коли донька фактично перейшла проживати до батька. Згідно з поясненнями матері, причиною переходу дитини до батька стала конфліктна ситуація через незадовільні успіхи доньки у навчанні та небажання дитини дотримуватися дисципліни, а не протиправні дії матері. Самі по собі звернення до органів поліції чи внесення відомостей до реєстрів без набрання законної сили обвинувальним вироком суду або постановою про притягнення особи до адміністративної відповідальності не можуть слугувати належним доказом вини особи у вчиненні насильства.

Щодо тверджень про перешкоди у вихованні та спілкуванні.

Доводи позивача про тривале створення йому перешкод у вихованні дітей суд оцінює критично. Судом встановлено, що після звернення позивача до суду у 2020 році з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, вказана позовна заява була залишена без розгляду за заявою самого позивача від 25 травня 2021 року у справі № 187/1768/20. Вказаний факт свідчить про те, що на той момент судом не було констатовано порушень прав батька. Після залишення позову без розгляду і до моменту звернення з цим позовом у 2026 року позивач жодного разу не звертався до компетентних органів (органу опіки та піклування, служби у справах дітей) із заявами про невиконання умов досягнутої батьками усної домовленості чи висновків державних органів. Суд враховує, що у відповідному висновку органу опіки було прямо передбачено можливість зміни порядку спілкування за домовленістю батьків. Відсутність звернень за професійним супроводом або допомогою у вирішенні спірних питань щодо виховання свідчить про відсутність системних порушень прав батька з боку матері.

Крім того, як вбачається з характеристик Чаплинського ліцею, матеріали справи не містять жодних відомостей про те, що хтось із батьків створював перешкоди іншому в освітньому процесі. Навпаки, характеристики підтверджують активну інтеграцію дітей у суспільне життя та залученість обох батьків у освітній процес, що спростовує твердження позивача про його повну ізоляцію від життя дітей. Таким чином, суд приходить до висновку, що посилання на «перешкоди» є суб`єктивною оцінкою позивача, яка не підкріплена належними та допустимими доказами.

Щодо організації дозвілля та соціального стану дітей.

Аргументи позивача про відсутність з боку матері ініціативи щодо організації дозвілля дітей суд оцінює як суто оціночні судження. Суд враховує, що в Україні введено воєнний стан, тому обмеження відвідування певних публічних місць та розважальних заходів може бути продиктовано безпековими міркуваннями матері, що є виправданим у поточних умовах. Крім того, за даними закладу освіти, діти характеризуються як товариські, емоційні та добре інтегровані у колектив однолітків, що спростовує доводи про їхній незадовільний психоемоційний стан.

Щодо фінансової спроможності відповідачки.

Суд враховує надані відповідачкою пояснення про те, що вона займається приготуванням їжі на замовлення, за що отримує стабільний дохід (наразі вирішується питання щодо її офіційного працевлаштування), при цьому графік її роботи дозволяє приділяти значний час вихованню дітей. Також вона проживає разом із співмешканцем, з яким вони мають спільну дитину та спільне упорядковане житло. Дослідивши докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що дохід відповідачки є достатнім для створення належних побутових умов для дітей, оскільки як результати перевірки органу опіки та піклування, так і відомості з навчального закладу підтверджують належний рівень забезпеченості дітей усім необхідним. Крім цього суд враховує, що не дивлячись на наявність протягом 2022-2025 років заборгованості зі сплати аліментів з боку позивача, відповідачка здійснювала утримання, зокрема доньки, яка з нею проживала до листопада 2025 року.

При цьому суд не приймає як доказ лист ДРУП № 2 ВП № 3 від 24 грудня 2025 року, який наданий відповідачкою, оскільки у цьому документі зазначено іншу особу, а матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності за цим фактом не складалися.

Щодо вирішення позовних вимог по суті.

Згідно з принципами сімейного законодавства України та міжнародних стандартів, зокрема Конвенції про права дитини, при вирішенні спорів щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків.

Оскільки доводи позивача за первісним позовом щодо неналежного ставлення матері до сина не знайшли свого підтвердження, суд, враховуючи стабільний емоційний зв`язок сина з матір`ю, створення нею належних умов для його проживання та виховання, а також стійку думку малолітнього сина, який у судовому засіданні категорично відмовився проживати з батьком та висловив бажання жити з матір`ю, вважає, що зустрічний позов у частині визначення місця проживання сина підлягає задоволенню.

Натомість у задоволенні первісного позову в цій частині слід відмовити.

Оскільки вимога про визначення місця проживання дитини є основною, а вимога про припинення стягнення аліментів - похідною, в задоволенні похідної вимоги щодо сина також слід відмовити.

Так само, у контексті першочергового забезпечення найкращих інтересів дитини доньки сторін, які мають перевагу над інтересами батьків, суд враховує, що фактичною причиною переїзду доньки до батька було її небажання дотримуватися встановлених матір`ю правил поведінки.

Водночас суд бере до уваги відсутність стійкого емоційного зв`язку між позивачем та дитиною, оскільки, як установлено судом, донька постійно проживала з матір`ю. Батьки проживали відносно неподалік один від одного в одному населеному пункті, при цьому відомостей із навчального закладу чи інших доказів щодо перешкоджання матір`ю спілкуванню батька з донькою суду не надано.

Також суд враховує, що за період проживання доньки з батьком мав місце випадок звернення до закладу охорони здоров`я у зв`язку з ускладненнями після косметичної процедури манікюру, яка, з огляду на вік дитини та анатомо-фізіологічні особливості розвитку, не є рекомендованою для малолітніх дітей через несформованість нігтьової пластини. Зазначені обставини не були належним чином враховані під час оцінки умов проживання дитини, що, однак, не може бути покладено в основу самостійного висновку про неналежне виконання батьківських обов`язків, але береться судом до уваги в сукупності з іншими встановленими обставинами справи.

Крім того, суд враховує, що позивач не є біологічним батьком дитини та не брав участі у її житті протягом тривалого часу, зокрема не проживав із нею з 21.07.2020 року (що підтверджується рішенням про розірвання шлюбу, у якому зазначено, що сторони проживають окремо) до листопада 2025 року.

За таких обставин, з метою забезпечення якнайкращих інтересів дитини, збереження сімейного оточення брата і сестри та недопущення їх розлучення, суд дійшов висновку, що місце проживання доньки слід визначити разом із матір`ю, що, водночас, не позбавляє позивача права брати участь у її вихованні та подальшому житті.

У зв`язку з цим суд не бере до уваги висновок органу опіки та піклування в цій частині, оскільки щодо доньки він був складений фактично лише на підставі її заяви, без належного з`ясування всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, у задоволенні первісного позову в цій частині слід відмовити, натомість зустрічний позов в цій частині задовольнити. Оскільки вимога за первісним позовом про визначення місця проживання дитини є основною, а вимога про припинення стягнення аліментів - похідною, у її задоволенні також слід відмовити.

За таких обставин в задоволенні первісного позову слід відмовити, а зустрічний позов - задовольнити повністю.

Щодо розподілу судових витрат.

Оскільки у задоволенні первісного позову відмовлено, підстави для розподілу судових витрат на користь позивача відсутні. Водночас вимоги про їх стягнення позивачем не заявлялися.

Щодо вимоги відповідачки про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Як убачається з відзиву на первісний позов, представником відповідачки зазначено, що згідно з договором про надання правничої допомоги № 5 від 04 лютого 2026 року орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу становить 12 000,00 грн. Водночас будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження фактичного понесення таких витрат стороною суду не надано.

При цьому у відзиві також зазначено, що у разі понесення додаткових судових витрат відповідні докази та їх розрахунок будуть подані суду під час розгляду справи або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови подання до закінчення судових дебатів відповідної заяви про намір подати такі докази.

Разом із тим суд враховує, що зазначена заява стосувалася саме можливих додаткових судових витрат, а не витрат, про які сторона вже заявила у відзиві. Тому суд не розцінює її як належну заяву про подання доказів понесення вже заявлених витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення суду, у зв`язку з чим вирішує це питання під час ухвалення даного рішення.

Оскільки доказів фактичного понесення витрат на професійну правничу допомогу стороною відповідачки суду не надано, у задоволенні відповідного клопотання слід відмовити.

Керуючись статтями 4, 12, 81, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 268 Цивільно процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з батьком та припинення стягнення аліментів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Петриківської селищної ради - відмовити повністю.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей з матір`ю, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Петриківської селищної ради - задовольнити повністю.

Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання: АДРЕСА_3 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа - Орган опіки та піклування Петриківської селищної ради, місцезнаходження: пр. Петра Калнишевського 69, селище Петриківка, Дніпровський район, Дніпропетровської області, 51800).

Повне судове рішення складено 22.05.2026.

Суддя І.М. Соловйов