Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №208/14596/25 — Заводський районний суд міста Кам’янського

справа № 208/14596/25

провадження № 2/208/3041/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Кам`янського у складі судді Подкопаєвої І.А.,

за участю:

- секретаря судового засідання - Компанієць І.Р.,

- позивача - ОСОБА_1 ,

- третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Заводського районного суду міста Кам`янського в порядку загального позовного провадження позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Покровської міської ради, Орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

До Заводського районного суду міста Кам`янського звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Покровської міської ради, Орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що сторони є батьками спільної доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Коли дитині виповнилось 5 місяців відповідач залишив сім`ю, подав на розлучення і більше в житті дитини не з`являвся. Відповідач з 5 місяців дитини жодного разу доньку не бачив, участі в її вихованні, розвитку, навчанні не приймає, жодного спілкування із нею не здійснює, в добровільного порядку аліменти на утримання доньки не сплачував, аліменти стягуються в примусовому порядку на підставі рішення суду, має заборгованість зі сплати аліментів. Донька також його не знає і не пам`ятає, бачила лише на фотографіях.

З огляду на вказані обставини позивачка просить позбавити відповідача батьківських прав щодо доньки в судовому порядку.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2025 року головуючою суддею визначено суддю Подкопаєву І.А..

Ухвалою від 17.11.2025 позовна заява залишена без руху, надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 10 днів з дати отримання ухвали.

25.11.2025 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою від 06.01.2026 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, учасникам справи встановлені строки для подання заяв по суті справи.

17.01.2026 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з приміщення Шевченківського районного суду міста Києва, а також заява про виклик до суду неповнолітньої ОСОБА_2 .

Ухвалою від 02.02.2026 року клопотання позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з приміщення іншого суду задоволено.

Підготовче засідання, призначене на 03.02.2026, не відбулось в зв`язку із технічною неможливістю його проведення.

В підготовче засідання, призначене на 18.02.2026, позивач з`явилась, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила задовольнити клопотання про виклик в судове засідання неповнолітньої ОСОБА_2 для надання пояснень та залучити її до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Інші учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи та/або заяв про оголошення перерви на адресу суду не надходило, про причини неявки суд не повідомили, орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації подав клопотання про розгляд справи за відсутності їх представника.

Ухвалою від 18.02.2026 року суд клопотання позивача задовольнив, залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

17.03.2026 року на адресу суду від органу опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації надійшов висновок про доцільність позбавлення громадянина ОСОБА_3 батьківських прав щодо його неповнолітньої доньки - ОСОБА_2 .

Підготовче засідання, призначене на 20.03.2026, знято з розгляду в зв`язку із перебуванням судді у відпустці.

В підготовче засідання, призначене на 29.04.2026, позивач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 з`явились, позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити, повідомили, що подали всі наявні у них докази, просили закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті.

Інші учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи та/або заяв про оголошення перерви на адресу суду не надходило, про причини неявки суд не повідомили, орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації подав клопотання про розгляд справи за відсутності їх представника.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, будь-яких заяв/клопотань від нього на адресу суду не надходило.

Ухвалою від 29.04.2026 року суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті, встановивши загальний порядок дослідження доказів.

В судове засідання, призначене на 19.05.2026, позивач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 з`явились.

Інші учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи та/або заяв про оголошення перерви на адресу суду не надходило, про причини неявки суд не повідомили, орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації подав клопотання про розгляд справи за відсутності їх представника.

Позивач позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити, повідомила суду, що після народження дитини, коли дитині виповнилось 5 місяців, відповідач залишив сім`ю і більше в їх житті не з`являвся. Коли дитині виповнився 1 рік, він подав позов про розірвання шлюбу. З народження дитини він участі в житті дитини не приймав і не приймає, участі у вихованні, навчанні, лікуванні чи розвитку дитини не здійснює, аліменти на утримання дитини в добровільному порядку не сплачував, тому позивач змушена була звернутися до суду з відповідною заявою. Аліменти стягуються з відповідача в примусовому порядку, але через відсутність в нього доходів він має заборгованість зі сплати аліментів.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 пояснила суду, що свого батька, відповідача у справі, не знає, за все своє життя жодного разу його не бачила та не спілкувалась із ним, їй відомо, що в неї є батько, вона його бачила лише на фотографіях, проте особисто із ним не знайома, в соціальних мережах він має закритий профіль і її до своїх друзів не додає. Підтримує позовні вимоги матері про позбавлення його батьківських прав, оскільки за 18 років її життя він був відсутній у її житті, жодних спроб встановити із нею контакт, налагодити спілкування не здійснював, що свідчить про його небажання спілкуватися.

Дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини, що виникли між сторонами.

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі і розірвали його 14.10.2009 року, про що складено відповідний актовий запис № 223, що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_1 , виданим 25.11.2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Красноармійську Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області. Прізвище після реєстрації розірвання шлюбу: чоловіка - ОСОБА_4 , дружини - ОСОБА_4 (а.с. 17, зворотній бік).

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 , виданим 13.05.2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Красноармійську Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області (а.с. 14, зворотній бік).

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 27.04.2012 року у справі № 2/529/314/2012 р. за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, змінено розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зменшивши з частини до 1/6 частини усіх видів заробітку боржника щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням чинності і до повноліття дитини, або до зміни матеріального становища сторін (а.с. 18 - 19).

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженню № 55053393 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліментів у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку загальна сума заборгованості станом на 31.10.2025 року становить 208 910,61 гривень (а.с. 3 - 4).

ОСОБА_2 проживає разом із матір`ю ОСОБА_1 , має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади № 2023/008330126 від 14.10.2023 (а.с. 11), відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру № 2372825 від 23.02.2026 (а.с. 90); перебувають на обліку як внутрішньо переміщені особи та мають зареєстроване фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується Довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 3010-7002114499 від 09.09.2024 (а.с. 16, зворотній бік), Довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 3010-7002114489 від 09.09.2024 (а.с. 17).

ОСОБА_2 відвідувала загальноосвітню школу І - ІІІ ступенів № 9 Покровської міської ради Донецької області, що підтверджується Довідкою № 528 від 12.05.2025 (а.с. 15, зворотній бік).

Відповідно до характеристики, виданої на ім`я ОСОБА_2 , від 12.05.2025 року № 527 мати регулярно відвідувала батьківські збори та приділяла належну увагу вихованню доньки, батько ОСОБА_5 не приймає участі у вихованні доньки, жодного раху не відвідував батьківські збори, не цікавився навчальними результатами дитини, не телефонував класному керівникові (а.с. 15).

ОСОБА_2 є студенткою І курсу факультету східної і слов`янської філології Київського національного лінгвістичного університету, денної форми здобуття освіти, з 01.09.2025 по 30.06.2029, що підтверджується Довідкою № 0430/15-06 від 01.09.2025 року (а.с. 16).

ОСОБА_3 мав зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , з 12.07.2011 по 07.06.2023, що підтверджується відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру № 2003284 від 13.11.2025 (а.с. 24).

На обліку внутрішньо переміщених осіб не перебуває, що підтверджується відповіддю № 2005374 від 13.11.2025 щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери (а.с. 25).

Відповідно до Висновку органу опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації № 109-1243 від 27.02.2026 року встановлено, що ОСОБА_5 знає батька лише по фотографіям, він не цікавиться фізичним, моральним та духовним станом дитини, не виявляє батьківської турботи, жодного разу не телефонував їй, не проявляє інтересу щодо зустрічі з ОСОБА_5 , участі в її житті, вихованні та утриманні не приймає, жодного разу не вітав з днем народження, не платить аліменти, самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, що свідчить про свідоме його ухилення від виконання батьківських обов`язків по відношенню до своєї доньки.

Враховуючи вищенаведені обставини, надані документи, орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації вважає за доцільне позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно його неповнолітньої доньки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 105 - 107).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 досягла повноліття.

Суд, встановивши фактичні обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

Аналогічне положення міститься і у статті 4 ЦПК України.

Відповідно до статті 18 Сімейного кодексу України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: 1) встановлення правовідношення; 2) примусове виконання добровільно не виконаного обов`язку; 3) припинення правовідношення, а також визнання його недійсним, скасування; 4) припинення дій, які порушують сімейні права; 5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права; 6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором; 7) зміна правовідношення; 8) визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 18 Конвенції передбачено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

У частині сьомій статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

У частинах першій, другій та четвертій статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У статті 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23), від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22 (провадження № 61-16965св23).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16 (провадження № 61-29266св18) зазначено, що судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі собою встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою, не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають у тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19) зробив висновок, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька / матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша - третя статті 89 ЦПК України).

Суд зважає, що дана позовна заява про позбавлення батьківських прав була подана до суду до досягнення дитиною повноліття, проте на час ухвалення судового рішення дитина досягла повноліття і виходить зі слідуючого.

Факт досягнення дитиною повноліття під час розгляду спору та ухвалення відповідного судового рішення не може впливати на правовий результат вирішення справи судом, оскільки суд має оцінювати в сукупності факти виконання / невиконання батьками своїх обов`язків щодо дитини за період до її повноліття, які й стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Положення СК України та інших законодавчих актів не містять заборони позбавлення батьківських прав стосовно сина/дочки після досягнення ними повноліття.

При досягненні повноліття особа втрачає правовий статус дитини в розумінні закону, проте сімейні відносини між батьком/матір`ю та сином/дочкою після досягнення дитиною повноліття не припиняються, між ними зберігається правовий зв`язок як батьків і дитини. Це, відповідно, означає й існування між ними взаємних особистих немайнових та майнових прав і обов`язків, які є чинними впродовж усього життя, а окремі з них - навіть після смерті одного з них.

Тож навіть після досягнення дитиною повноліття батьки, які не позбавлені батьківських прав стосовно такої дитини, зберігають певні права та обов`язки стосовно неї, які ґрунтуються на факті їх кровного споріднення. Із повноліттям дитини виникають права батьків на утримання і піклування з боку повнолітніх сина/дочки та відповідні кореспондуючі їм обов`язки. Батьки, не позбавлені батьківських прав, є спадкоємцями своєї дитини за законом.

Таке нормативне регулювання сімейних відносин між батьками та повнолітніми сином/дочкою є втіленням моральних засад суспільства, за яких батько та мати, які належно виконували свої обов`язки щодо власної дитини протягом тривалого часу (від народження і до досягнення дитиною повноліття, а в певних випадках -навіть після досягнення повноліття), мають право на утримання від повнолітніх сина/дочки, а також на спадкування за законом. Відповідно, позбавлення матері чи батька батьківських прав стосовно їхньої дитини, за умови доведеності факту невиконання ними своїх батьківських обов`язків, унеможливлює існування, зокрема, права на утримання та спадкування в майбутньому.

Отже, у разі подання позову про позбавлення батьківських прав щодо неповнолітньої дитини суд не може відмовити в такому позові з тієї підстави, що під час розгляду цивільної справи і вирішення спору по суті дитина досягла повноліття. Незважаючи на досягнення дитиною повноліття, суд має встановити обґрунтованість чи необґрунтованість передбачених ст. 164 СК України підстав позову про позбавлення відповідача батьківських прав та ухвалити відповідне судове рішення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що позивач довела належними та допустимими доказами навмисне ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків та його винної поведінки з самоусунення від виховання та утримання дитини. З урахуванням якнайкращих інтересів дитини, суд дійшов до висновку про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо його дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначено нормами ст. 141 ЦПК України.

Частинами першою, шостою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з задоволенням позовних вимог повністю з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у сумі 968,96 гривень.

Керуючись статтями 3, 5, 12, 13, 141, 263 - 265, 268, 272 - 273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Покровської міської ради, Орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , про позбавлення батьківських прав - задовольнити повністю.

Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Роз`яснити, що батько, позбавлений батьківських прав, має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни поведінки особи, позбавленої батьківських прав, та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 968,96 гривень (дев`ятсот шістдесят вісім грн 96 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://zv.dp.court.gov.ua/sud0415/

Рішення суду знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб - адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Повне рішення суду складено 22.05.2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_4 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , остання відома адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Покровської міської ради, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 85300, Донецька область, м. Покровськ, пл.. Незалежності, буд. 11, код ЄДРПОУ 04052933;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 24, код ЄДРПОУ 37405111;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_4 .

Суддя І.А. Подкопаєва