Рішення від 21 травня 2026 р. у справі №295/13165/25 — Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 295/13165/25

2/296/4558/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2026 року м.Житомир

Корольовський районний суд м.Житомира у складі головуючої судді Петровської М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною позовною заявою, відповідно до змісту якої просить:

- стягнути з ОСОБА_2 на його користь 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень;

- стягнути з ОСОБА_2 на його користь витрати по сплаті судового збору 1 233 (одну тисячу двісті тридцять три) гривні;

- стягнути з ОСОБА_2 на його користь попередні судові витрати 500 гривень.

В обгрунтування позову зазначає, що 06.05.2020 перерахував грошові кошти у розмірі 5 755 гривень на ім`я ОСОБА_2 на номер банківської картки у «ПриватБанку» НОМЕР_1 із зазначенням призначення платежу: «оплата за послуги з працевлаштування». Цього ж дня ним вислана фотокопія квитанції про оплату послуг з працевлаштування, після чого невідомий у голосовому повідомленні надав йому інформацію, що виїзд у Швецію відбудеться 15 травня 2020 року о 10 годині ранку в м.Львові із залізнодорожнього вокзалу. Особа, котра користувалась месенджером Viber за номером НОМЕР_2 видалилась із зазначеного месенджера. По сьогоднішній день на його дзвінки не відповідає, а зазначений номер телефону вимкнуто. За кордоном його та ОСОБА_3 не працевлаштовано, а грошові кошти не повернуто, також не виготовлено жодних документів для виїзду за кордон. 20.07.2020 рекомендованим листом направив заяву про вчинення дій, що містять ознаки злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК України прокурору Івано-Франківської області. 10.10.2020 відкрито кримінальне провадження № 12020095010000529 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, про що відповідну інформацію внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Остаточного процесуального рішення по кримінальному провадженню № 12020095010000529 від 10.10.2020 не отримав. Його право власності грубо порушується уже шостий рік, дізнання (слідство) триває п`ятий рік, що свідчить про змову між правоохоронними органами та ОСОБА_2 . Саме тому змушений звернутися за захистом до суду. Внаслідок дій відповідача змушений був тривалий час домагатися повернення коштів, не мав змоги ними користуватися, відчував постійне нервове напруження, що негативно вплинуло на психологічне та емоційне здоров`я. Моральну шкоду оцінює в розмірі 5 000 грн.

Ухвалою судді Корольовського районного суду м. Житомира від 03.12.2025 у даній справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач ОСОБА_2 відзиву на позовну заяву не подавав. Ухвала про відкриття провадження у справі двічі направлялася на адресу відповідача за зареєстрованим місцем його проживання, у відповідності до приписів ЦПК України, однак поштові відправлення повернулись на адресу суду не врученими, з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою". Також відповідач повідомлявся про розгляд справи шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному веб-порталі судової влади України.

Постановою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року в справі №910/1730/22 визначено, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Згідно з ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 06.05.2020 перерахував отримувачу ОСОБА_2 на банківську картку НОМЕР_3 грошові кошти в розмірі 5 755,00 грн з призначенням платежу "оплата за послуги з працевлаштування", що підтверджується квитанцією RC-GLGW7X5MQLWB7YEQ631PS від 06.05.2020.

У відповідності до скріншоту з онлайн-месенджеру "Viber" користувачем Oleksandr Malinovsky розміщено оголошення про вакансії в Швеції в м.Мальме.

Згідно витягу з ЄРДР, 10.10.2020, на підставі ухвали слідчого судді, зареєстровано кримінальне провадження № 12020095010000529 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, за заявою ОСОБА_1 по факту заволодіння грошовими коштами під видом надання послуг працевлашування закордоном.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Судом не встановлено договірних відносин між позивачем та відповідачем.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно ст.1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22, зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що кошти в розмірі 5 755,00 грн без наявності правових підстав були перераховані позивачем на банківську картку, що належить відповідачу ОСОБА_2 , за відсутності договірних правовідносин між сторонами, та, відповідно, що перераховані кошти безпідставно набуті відповідачем, а відтак підлягають поверненню позивачем.

Щодо стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22, від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

Передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

Безпідставно набуті відповідачем грошові кошти 06.05.2020 мали буті повернуті позивачу 07.05.2020.

Враховуючи, що відповідачем не повернуто безпідставно набуті грошові кошти, з нього підлягають стягненню інфляційні втрати за період з 07.05.2020 по 23.05.2026 в сумі 5 292,52 грн та 3% річних за вказаний період у сумі 1 043,63 грн, а всього 6 336,15 грн.

Отже, загальна сума, що підлягає до стягнення з відповідача складає 12 091,15 грн (5 755,00 грн + 5 292,52 грн + 1 043,63 грн).

Щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 5 000 грн.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України№4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд зокрема повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Так, в обґрунтування наявності моральної шкоди ОСОБА_1 посилається на те, що внаслідок дій відповідача змушений був тривалий час домагатися повернення коштів, не мав змоги ними користуватися, відчував постійне нервове напруження, що негативно вплинуло на психологічне та емоційне здоров`я.

Враховуючи, що судом встановлено безпідставність набуття відповідачем належних позивачу грошових коштів, які ОСОБА_2 так і не повернув позивачу, а протилежного судом не встановлено, що беззаперечно вплинуло на моральний стан позивача, спричиняючи йому душевні страждання та психологічний дискомфорт, суд вважає справедливим та достатнім стягнути на його користь моральної шкоди в розмірі 3 000,00 грн.

Враховуючи наведене у сукупності, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 914,00 грн (15 091,15 грн/20 000 грн*1 211,20 грн) підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Попередні судові витрати в розмірі 500 гривень стягненню з відповідача не підлягають, оскільки не обгрунтовані позивачем.

Керуючись статтями 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 352 ЦПК України, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) про стягнення грошових коштів, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 5 755,00 грн (п`ять тисяч сімсот п`ятдесят п`ять грн 00 коп.), три проценти річних в розмірі 1 043,63 грн (одна тисяча сорок три грн 63 коп.) та інфляційні втрати в розмірі 5 292,52 грн (п`ять тисяч двісті дев`яносто дві грн 52 коп.), а всього 12 091,15 грн (дванадцять тисяч дев`яносто одна грн 15 коп.).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3 000,00 грн (три тисячі грн 00 коп.).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 914,00 грн (дев`ятсот чотирнадцять грн 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено: 22.05.2026.

Суддя М. В. Петровська