Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №758/4703/26 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/4703/26

Категорія 10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 травня 2026 року Подільський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Блащука А,М., за участю секретаря судового засідання Пащелопи Д.Р., представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення та визначення порядку користування спільним майном,-

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення та визначення порядку користування спільним майном.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору дарування 1/2 частки квартири, посвідченого 30.06.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чекідою О.А., реєстровий номер 296, належить 1/2 двокімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 47 кв.м., житловою площею 29,8 кв.м. Інша половина спірної квартири належить Відповідачу, що підтверджується інформаційною довідкою з КП КМР "КМБТІ" від 20.11.2025. Позивачем неодноразово в усній формі пропонувались Відповідачу варіанти узгодження користування спільним майном, однак ОСОБА_4 відмовлявся йти на контакт та будь-які переговори з цього питання та чинив перешкоди у користуванні своєю власністю ОСОБА_3 .

Ухвалою Подільського районного суду м. Києві від 24.03.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити.

В судовому засіданні відповідач позовні вимоги визнав в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та дослідивши докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_3 , на праві приватної власності на підставі договору дарування 1/2 частки квартири, посвідченого 30.06.2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чекідою О.А., реєстровий номер 296, належить 1/2 двокімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 47 кв.м., житловою площею 29,8 кв.м.

Інша половина спірної квартири належить Відповідачу, що підтверджується інформаційною довідкою з КП КМР "КМБТІ" від 20.11.2025 року.

З матеріалів справи вбачається, що Позивачем пропонувались Відповідачу варіанти узгодження користування спільним майном, однак ОСОБА_4 відмовлявся йти на контакт та будь-які переговори з цього питання, та чинив перешкоди у користуванні своєю власністю ОСОБА_3 .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 6 цього Закону співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_3 , на праві приватної власності належить 1/2 двокімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 47 кв.м., житловою площею 29,8 кв.м., інша половина спірної квартири належить Відповідачу.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи та не спростовується Відповідачем, останнім вчиняються перешкоди у користуванні позивачу його часткою у спільному майні.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.11.2011 у справі № 1-22/2011 власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна (стаття 396 ЦК України).

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 року в справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19) вказано, що одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним, зокрема і у випадку, коли перешкоди у здійсненні зазначеного права чинить власник майна.

Враховуючи наведені вище положення законодавства, а також неспростування відповідачем належними доказами позовних вимогу, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.

Щодо позовних вимог про вселення до житлового приміщення, суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує (ч.ч. 1-4 ст. 319 ЦК України).

За змістом ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

У силу положень статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі, щодо захисту права спільної часткової власності.

Згідно ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди (ст. 150 ЖК України).

Згідно ст. 155 ЖК України власника квартири не може бути позбавлено права користування жилим приміщенням крім випадків, передбачених законом.

Суд зазначає, що у відповідності до положень статті 150 ЖК та ст. 383 ЦК України власник має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

В свою чергу, частиною 1 статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Відповідно до ст. ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У пункті 33 постанови № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснив, що «відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння».

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Вселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю (житловим будинком) шляхом вселення предметом доказування є наявність права на житло.

Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку (ст. 383 ЦК України).

Так, позивач довів наявність права власності на 1/2 частини квартири надавши правовстановлюючі документи. Також, в судовому засіданні встановлено відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Таким чином, первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже, співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та визначення порядку користування спільним майном. Встановлення співвласниками порядку користування квартирою з виділенням конкретних приміщень в натурі, не припиняє право спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в об`єкт самостійної власності кожного з них.

Вказаний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, від якого не відійшов Верховний Суд у постанові від 31 липня2019року у справі № 127/7320/13 (провадження №61-18125св18). Крім того, подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16, від 26 травня 2021 року у справі № 750/11539/18, від 12 серпня 2021 року у справі № 644/5579/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 761/44705/19, від 15 вересня 2021 року у справі № 719/637/20, від 22 липня 2022 року в справі № 344/698/18.

В даному випадку спірні правовідносини не стосуються поділу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, а тому є можливим виділити в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно.

Сторона Позивача просить суд виділити їй в користування меншу кімнату площею 14,7 кв.м., Відповідачу - більшу кімнату площею 15,1 кв.м. з балконом, а всі інші приміщення квартири залишити у спільному користуванні.

Отже, такий варіант встановлення порядку користування квартирою не змінить розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно та не порушить їх прав як власників.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши у користування:

- ОСОБА_3 кімнату (7) площею 14,7 кв.м;

- ОСОБА_2 кімнату (6) площею 15,1 кв.м., з балконом (1) площею 2,1 кв.м;

- допоміжні приміщення: кухню (4) площею 7,4 кв.м; ванну кімнату (2) площею 1,9 кв.м.; туалет (3) площею 0,9 кв.м.; коридор (1) площею 4,9 кв.м, - залишити в спільному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Крім того, Відповідач у справі визнав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, що зафіксовано протоколом судового засідання в тому числі і запропонований Позивачем порядок користування квартирою.

За змістом положень ст. ст. 76 - 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.

Підсумовуючи викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Оскільки позивач подав до суду заяву про відмову від позову в частині стягнення з відповідача у справі судових витрат по справі, відповідно, суд не вирішує питання щодо їх розподілу.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 18, 133, 141, 259, 263-265, 280-282, 289, ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення та визначення порядку користування спільним майном - задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_3 у користуванні квартирою шляхом надання доступу до квартири та надання комплекту ключів та вселити її у спірне житлове приміщення.

Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши у користування:

- ОСОБА_3 кімнату (7) площею 14,7 кв.м.;

- ОСОБА_2 кімнату (6) площею 15,1 кв.м., з балконом (1) площею 2,1 кв.м.;

допоміжні приміщення: кухню (4) площею 7,4 кв.м.; ванну кімнату (2) площею 1,9 кв.м.; туалет (3) площею 0,9 кв.м.; коридор (1) площею 4,9 кв.м. - залишити в спільному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: не відомий, адреса: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч. 2 ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України. Оскарження рішення суду не зупиняє його виконання;

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Суддя А.М. Блащук