Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №500/4234/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 рокуСправа № 500/4234/25 пров. № А/857/33846/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача – Качмара В.Я.,

суддів – Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Міністерства оборони України, третя особа - Військова частина НОМЕР_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 6 серпня 2025 року (суддя Дерех Н.В., м.Тернопіль), -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Міністерства оборони України, третя особа, Військова частина НОМЕР_3 (далі в/ч НОМЕР_1 , в/ч НОМЕР_2 МОУ, в/ч НОМЕР_3 відповідно), в якому просив:

- зобов`язати відповідача – в/ч НОМЕР_1 внести зміни до наказу від 17.04.2024 № 42, в якому визначити:

службове розслідування, призначене наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 12.04.2024 року № 102-агд, вважати завершеним;

травму старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира роти вогневої підтримки з морально-психологічного забезпечення в/ч НОМЕР_1 , вважати отриманою внаслідок виконання службових обов`язків. Травма. ТАК, пов`язана з захистом Батьківщини;

ТВО лікаря медичного пункту видати старшому лейтенанту ОСОБА_1 довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) у чотирьох екземплярах відповідно Додатку 5 до «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402;

командиру роти вогневої підтримки провести профілактичну бесіду з особовим складом роти вогневої підтримки в/ч НОМЕР_1 з метою запобіганню подібних випадків.

- визнати протиправною бездіяльність відповідача в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та відповідача в/ч НОМЕР_2 по невиплаті додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова № 168), виходячи із розрахунку до 100 000 грн на місяць, за періоди з 27.10.2023 по 07.11.2023 перебування на стаціонарному лікуванні тяжкого ушкодження (травми) у Комунальному некомерційному підприємстві «Миколаївський обласний клінічний госпіталь ветеранів війни» Миколаївської обласної ради, за направленням № 54 (вих. від 31.07.2024 № 1917/1238) командира в/ч НОМЕР_3 та тимчасово виконуючої обов`язки начальника медичної служби в/ч НОМЕР_3 з 01.08.2024 по 05.08.2024 перебування на стаціонарному лікуванні тяжкого ушкодження (травми) у Комунальному некомерційному підприємстві Теребовлянської міської ради «Теребовлянська міська лікарня», з 15.10.2024 року по 11.11.2024 перебування на стаціонарному лікуванні тяжкого ушкодження (травми) у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону та перебування у відпустках для лікування після отриманої тяжкої травми: з 06.08.2024 по 06.09.2024, з 11.09.2024 по 10.10.2024, з 12.11.2024 по 26.12.2024 включно, пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я та перебування у відпустці для лікування після тяжкої травми за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії у зв`язку з пораненням/травмою, отриманою 03.09.2023, з 27.12.2024 по 25.01.2025 включно, пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я та перебування у відпустці для лікування після тяжкої травми за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії у зв`язку з пораненням/травмою, отриманою 03.09.2023;

- зобов`язати МОУ нарахувати та виплатити позивачу, який був звільненим із лав Збройних Сил України 05.07.2025 по стану здоров`я додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою № 168, виходячи із розрахунку до 100 000 грн на місяць за період з 27.10.2023 по 07.11.2023 перебування на стаціонарному лікуванні тяжкого ушкодження (травми) у Комунальному некомерційному підприємстві «Миколаївський обласний клінічний госпіталь ветеранів війни» Миколаївської обласної ради, за направленням № 54 (вих. від 31.07.2024 №1917/1238) командира в/ч НОМЕР_3 та тимчасово виконуючої обов`язки начальника медичної служби в/ч НОМЕР_3 з 01.08.2024 по 05.08.2024 перебування на стаціонарному лікуванні тяжкого ушкодження (травми) у Комунальному некомерційному підприємстві Теребовлянської міської ради «Теребовлянська міська лікарня», з 15.10.2024 по 11.11.2024 року перебування на стаціонарному лікуванні тяжкого ушкодження (травми) у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону та перебування у відпустках для лікування після отриманої тяжкої травми: з 06.08.2024 по 06.09.2024, з 11.09.2024 по 10.10.2024, з 12.11.2024 по 26.12.2024 включно, пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я та перебування у відпустці для лікування після тяжкої травми, отриманої 03.09.2023 за висновком (довідка від 08.11.2024 № 2752) військово-лікарської комісії у зв`язку з травмою тяжкого ступеню, пов`язаною із захистом Батьківщини, з 27.12.2024 по 25.01.2025 включно, пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я та перебування у відпустці для лікування після тяжкої травми за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії у зв`язку з пораненням/травмою, отриманою 03.09.2023.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 6 серпня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу.

Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В доводах апеляційної скарги вказує, що недоліки у позовній заяві не заважали судді відкрити провадження у справі та враховуючи військовий стан, перебування позивача на обстеженні за межами України за станом здоров`я (особа з інвалідністю III групи внаслідок війни), можливі недоліки мали бути усунені під час провадження по справі.

Третя особа у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає судове рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Інші учасники відзиву на апеляційну скаргу не подали.

Відповідно до частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції дійшов висновку, що отримавши 22.07.2025 ухвалу суду від 21 липня 2025 року про залишення позовної заяви без руху, позивач станом на 06.08.2025 зазначені у ній недоліки не усунув.

Такі висновки суду першої інстанції є дещо помилковими з таких міркувань.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 КАС суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Частинами першою-другою статті 122 КАС передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За змістом частини першої статті 123 КАС, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Не звернення до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.

У постанові від 5 лютого 2020 року у справі № 9901/425/19 Велика Палата Верховного суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Так, позивач звернувся до суду з позовними вимогами щодо внесення змін до наказу від 17.04.2024 № 42.

Спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, навіть якщо подання відповідного позову про компенсацію відбувається після його звільнення з публічної служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п`ятої статті 122 КАС, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

З даним позовом позивач звернувся 16.07.2025, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів вжиття позивачем заходів з метою своєчасного оскарження вказаного наказу, як і доказів, які є об`єктивно непереборними та не залежали від волевиявлення позивача і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.

Крім того, ухвалою суду першої інстанції від 21 липня 2025 позовну заяву було залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки, зокрема, подати заяву про поновлення строку звернення до суду із зазначенням причин його пропуску та доказів на їх підтвердження. Однак у наданий судом строк позивач відповідної заяви не подав, будь-яких обставин, які б свідчили про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду, не навів та належних доказів не надав.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду з цим позовом є обґрунтованим, а підстави для його поновлення відсутні.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

У частині позовних вимог про нарахування та виплату додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 168, виходячи з розрахунку до 100 000 грн на місяць за періоди з 27.10.2023 по 07.11.2023, з 01.08.2024 по 05.08.2024, з 06.08.2024 по 06.09.2024, з 11.09.2024 по 10.10.2024, з 15.10.2024 по 11.11.2024, з 12.11.2024 по 26.12.2024 та з 27.12.2024 по 25.01.2025 включно, пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування після тяжкої травми за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії у зв`язку з пораненням (травмою), отриманою 03.09.2023, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною першою статті 122 КАС передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП), у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX, далі Закон №2352-IX «працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».

Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу та другу статті 233 КЗпП викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

У цій справі позивач просить перерахувати та виплатити додаткову винагороду, передбачену Постановою №168 за періоди з 27.10.2023 по 07.11.2023, з 01.08.2024 по 05.08.2024, з 06.08.2024 по 06.09.2024, з 11.09.2024 по 10.10.2024, з 15.10.2024 по 11.11.2024, з 12.11.2024 по 26.12.2024 та з 27.12.2024 по 25.01.2025 включно. До суду з такими вимогами позивач звернувся у липні 2025 року.

Верховний Суд 06.04.2023 ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 КЗпП не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП в редакції Закону №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».

Отже, у рішенні від 6 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 КЗпП в редакції Закону №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі Судова палата) здійснила перегляд судового рішення у справі №460/21394/23.

У постанові від 21 березня 2025 року Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду, зокрема, від 29 січня 2025 року у справі №500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19.07.2022, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);

У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП (у редакції Закону №2352-ІХ).

Судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19.07.2022. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належить працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.

Крім цього, Судова палата погодилася з висновком суду попередньої інстанції про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19.07.2022] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

У постанові від 18 лютого 2026 року у справі № 400/11972/24 Верховний Суд вказав, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).

Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

Так, пунктом 11.1 «Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту» (додаток до наказу Міністерства оборони України 22 травня 2017 № 280 (далі Правила № 280, у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року №104) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у таких випадках: - вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини; - зарахування військової частини, що не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, на фінансове забезпечення від однієї військової частини до іншої; - звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби); - відрядження військовослужбовців до органів виконавчої влади та інших цивільних установ із залишенням на військовій службі.

Згідно з абзацом першим пункту 11.3 розділу 11 названих Правил грошовий атестат виписується у двох примірниках на кожного військовослужбовця окремо (друкованим способом або ручкою), підписується командиром військової частини і начальником фінансового органу і засвідчується особистим підписом власника грошового атестата та відтиском гербової печатки з найменуванням частини, зазначеної в атестаті, та реєструється в журналі реєстрації вихідної документації.

Перший примірник грошового атестата видається під підпис у картці особового рахунку військовослужбовця, в якій зазначається дата його видачі, а другий залишається в діловодстві фінансового органу військової частини (абзац п`ятий пункту 11.3 розділу 11 Правил № 280).

Відповідно до пункту 11.2 розділу 11 Правил № 280 у грошовому атестаті зазначаються, зокрема та невиключно, дані про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням станом на день видання цього атестата.

Форма грошового атестата встановлена додатком 16 Правил №280. Ця форма передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.

Окрім цього, форма грошового атестата передбачає пункт 14 такого змісту:

14. Правильність даних, зазначених в атестаті, підтверджую ….. (підпис військовослужбовця).

Отже, про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовець, який вибуває до нового місця служби, або який звільняється з військової служби, дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини шляхом засвідчення особистим підписом на грошовому атестаті.

Водночас варто наголосити, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП .

При цьому, Верховний Суд зауважив, що направлення позивачем до відповідача заяви та отримання листа не змінює моменту, з яким законодавство пов`язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявив зацікавленість до стану своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, а фактично є штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.

Окрім того, Верховний Суд, не заперечуючи того, що військовослужбовець після звільнення з військової служби (отримання грошового атестату) також вправі звернутися до відповідача із заявою щодо отримання інформації про складові грошового забезпечення, про те, як воно обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок певних складових грошового забезпечення, або про підстави не проведення нарахування чи неналежного нарахування грошового забезпечення за певний період. Однак уважає, що таке звернення до відповідача має бути здійснено військовослужбовцем без зайвих зволікань та до спливу встановленого законом строку звернення до суду.

Варто зазначити, що відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 27.01.2025 № 29 ОСОБА_1 з 27.01.2025 виключений із списків військової частини та усіх видів забезпечення та переведений до військової частини НОМЕР_4 . Вказаний наказ містить інформацію «видати грошовий, речовий, продовольчий атестати та атестат СЗББіР».

Разом з тим, щодо інших військових частин, до яких звернені позовні вимоги, матеріали справи не містять відомостей про точні періоди проходження позивачем військової служби, дати видання наказів про виключення його зі списків особового складу військових частин, а також даних щодо видачі йому грошових атестатів та ознайомлення з їх змістом. За відсутності таких відомостей неможливо встановити момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про можливе порушення своїх прав та, відповідно, обчислити строк звернення до суду.

Отже, висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду в цій частині позовних вимог є передчасним. Зазначені обставини підлягають з`ясуванню судом першої інстанції під час вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Крім того, в частині не зазначення позивачем підстав залучення до участі у справі третіх осіб, суд апеляційної інстанції також зазначає, що суд своєю ухвалою має право відмовити в їх залученні на підставі статті 49 КАС.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими та спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 320 КАС підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Відповідно до частини третьої статті 312 КАС у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин справи та порушення норм процесуального права, що є підставою для часткового скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду у відповідній частині.

Керуючись статтями 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 6 серпня 2025 року в частині позовних вимог про нарахування та виплату додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», виходячи з розрахунку до 100 000 грн на місяць за періоди з 27.10.2023 по 07.11.2023, з 01.08.2024 по 05.08.2024, з 06.08.2024 по 06.09.2024, з 11.09.2024 по 10.10.2024, з 15.10.2024 по 11.11.2024, з 12.11.2024 по 26.12.2024 та з 27.12.2024 по 25.01.2025 включно, пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування після тяжкої травми за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії у зв`язку з пораненням (травмою), отриманою 03.09.2023, скасувати, а справу в цій частині направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В решті ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 6 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді Л. Я. Гудим

Т. В. Онишкевич