Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №524/5872/24 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/5872/24 Номер провадження 22-ц/814/1451/26Головуючий у 1-й інстанції Клименко С. М. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів Одринської Т.В., Панченка О.О.,

за участю секретаря судового засідання Філоненко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Шамшурін Юрій Вячеславович, на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 10 листопада 2025 року (повний текст рішення виготовлено 14 листопада 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини -

В С Т А Н О В И В:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , вказавши третьою особою: Служба у справах дітей Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 13 червня 2015 року позивач уклав шлюб з відповідачем, сторони справи мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який мешкає з ОСОБА_1 за адресом: АДРЕСА_1 , в будинку, який належить його матері ОСОБА_4 .

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 08 лютого 2023 року шлюб між сторонами справи розірвано.

ОСОБА_1 , як батько, займається сином, його вихованням та утриманням, влаштував його на навчання до загальноосвітньої школи №15, облаштував кімнату для нього в будинку, працює будівельником, має постійний дохід в розмірі 20000,00 грн, характеризується позитивно, добре відноситься до сина. Мати не займається дитиною, створила іншу сім`ю, не має постійного місця роботи та проживання та бажає жити окремо він сина.

У зв`язку з вище вказаним, позивач прохав суд встановити юридичний факт, що він, ОСОБА_1 , самостійно виховує та утримує сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст судових рішень місцевого суду

Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 25 вересня 2024 року третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 10 листопада 2025 року відмовлено ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

З рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 10 листопада 2025 року не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку, подавши до суду апеляційну скаргу, в якій прохав суд скасувати оскаржуване рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а саме встановити юридичний факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позиції учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

На думку особи, яка подала апеляційну скаргу, судом першої інстанції допущено неповне з`ясування обставин та невідповідність висновків суду встановленим обставинам, оскільки місцевий суд встановив низку фактів, які, на думку позивача, прямо підтверджують факт самостійного виховання, але не надав їм належної правової оцінки.

Зауважено, що місцевий суд помилково обмежився висновком, що надані докази «лише свідчать про факт проживання... разом з батьком, що ніким не заперечується, однак жодним чином не підтверджують факту ухилення матері від участі у вихованні дитини та утриманні дитини», при цьому суд проігнорував прямі докази відсутності участі матері у шкільному житті дитини та її заборгованість по аліментах.

Вказано, що встановлення факту самостійного виховання не є тотожним позбавленню батьківських прав чи обмеженню прав. Цей факт не припиняє батьківських прав матері (як зазначено в статті 141 СК України), а лише підтверджує реальний, винятковий обсяг участі батька у вихованні та утриманні дитини, що має важливе юридичне значення для реалізації його особистих прав (наприклад, у сфері військового обов`язку).

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

Відзив на апеляційну скаргу з дотриманням вимог ЦПК України до Полтавського апеляційного суду не надходив.

Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Щодо явки та позиції учасників справи в суді апеляційної інстанції

Представник ОСОБА_1 – адвокат Шамшурін Ю.В., взявши участь у розгляді справи у режимі відеоконференції, підтримав вимоги поданої апеляційної скарги та прохав її задовольнити з наведених у ній підстав.

Інші учасники справи, будучи належим чином повідомлені про час, дату та місце проведення судового засідання, на розгляд справи до суду апеляційної інстанції не з`явилися.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.

Встановлені обставини справи

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 13 червня 2015 року в Центральному відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції у Полтавській області, актовий запис № 398.

Сторони справи є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , виданого 13 жовтня 2015 року Автозаводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції у Полтавській області, актовий запис №1056.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 08 лютого 2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Малолітній ОСОБА_5 навчається в 4-В класі Кременчуцької початкової школи №15 Кременчуцької міської ради, що слідує з довідки директора школи №15 №03-20/98 від 14 квітня 2025 року, мати дитини ОСОБА_2 батьківські збори не відвідує, із класним керівником не спілкується, успіхами та життям дитини в закладі не цікавиться, спілкування класного керівника відбувається виключно з батьком дитини.

Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 пояснили в судовому засіданні місцевого суду, що знають ОСОБА_1 тривалий час, є його сусідами, де він проживає з сином ОСОБА_8 , ще з ними проживала його мати, яка померла влітку цього року, жила і жінка його ОСОБА_9 з ними, але вони не бачили її вже давно, ще до війни її вже не було. Сином опікується тільки батько, водить його до школи, бачили його з ним в лікарні, раніше ще й мати його гляділа дитину, а зараз тільки він сам.

Малолітній ОСОБА_5 , допитаний з дозволу батька за присутності психолога ОСОБА_10 , в судовому засіданні місцевого суду пояснив суду, що він проживає з батьком, навчається в школі, мати з ними не проживає, раніше інколи телефонувала, питала як справи, батько водить його до школи, купляє необхідні речі, вони разом проводять вільний час.

Із листа за підписом начальника служби у справах дітей від 17 квітня 2025 року слідує, що надання висновку про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини не входить до компетенції служби у справах дітей Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області.

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, наданого Кременчуцьким районним відділом державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області, ОСОБА_2 станом на 04 вересня 2025 року має заборгованість зі сплати аліментів.

Позиція суду апеляційної інстанції

Щодо поданих до суду апеляційної інстанції доказів

20 квітня 2026 року до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання від представника ОСОБА_1 – адвоката Шамшуріна Ю.В. про долучення доказів, у якому заявник прохав суд прийняти та долучити до матеріалів справи новий доказ – Висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , що затверджений рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 22 січня 2026 року №255.

Згідно частин другої, четвертої статті 83 ЦПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Частиною першою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно принципу змагальності сторін, що закріплений статтями 2, 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).

Також, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів із порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №910/11152/19, від 18 червня 2020 року у справі №909/965/16, від 28 липня 2020 року у справі №904/2104/19, від 03 вересня 2024 року у справі №903/753/22.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 906/127/24 зазначив, що відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів незалежно від причин неподання позивачем таких доказів.

Оскільки доказ, який подано представником позивача до суду апеляційної інстанції, не існував на момент прийняття рішення суду першої інстанції, то суд апеляційної інстанції позбавлений можливості його прийняття та відповідно врахування під час апеляційного перегляду рішення місцевого суду.

Щодо встановлення фактусамостійного виховання та утримання дитини

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

У СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 зазначила, що доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просив встановити факт самостійного виховання та утримання сина.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У цій справі не встановлено обставин, які свідчать, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.

Встановивши, що позивач не надав належних і допустимих доказів ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, врахувавши, що проживання матері окремо від дитини не свідчить про те, що вона самоусунулась від виховання та утримання дитини, і не звільняє її від батьківських обов`язків, а також зважаючи на те, що відповідач періодично спілкується з дитиною, суд першої інстанції, з яким погоджується й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову та встановлення факту самостійного виховання дитини позивачем.

Вирішуючи спір, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач змінила місце проживання, самоусунулась від виховання і утримання сина, а позивач самостійно забезпечує його виховання і утримання не підтверджують факт ухилення матері від батьківських обов`язків, а свідчать лише про обставини проживання дитини разом з батьком (узгоджується із позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 07 травня 2026 року у справі № 743/1602/24).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідив надані позивачем докази, із дотриманням норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального права і ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення.

Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Шамшурін Ю.В., слід залишити без задоволення, а рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 10 листопада 2025 року – без змін.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, понесених сторонами під час розгляду справи місцевим судом, та відсутні підстави для розподілу судових витрат у суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Шамшурін Юрій Вячеславович – залишити без задоволення.

Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 10 листопада 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15 травня 2026 року.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді Т.В. Одринська

О.О. Панченко