Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №285/7113/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/7113/25 Головуючий у 1-й інст. Сташків Т. Г.

Категорія 39 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Галацевич О.М., Павицької Т.М.,

розглянувши у письмовому провадженні у місті Житомирі цивільну справу № 285/7113/25

за позовом представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» на рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 28 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Сташків Т.Г у місті Звягелі,

в с т а н о в и в :

У грудні 2025 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» (далі ТОВ «Новий Колектор», позивач) звернувся з даним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача 11 240,00 грн заборгованості за кредитним договором № 23.01.2020-100002074 від 23 січня 2020 року та судові витрати.

Позовні вимоги мотивувались тим, що 23 січня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» (далі – ТОВ «Споживчий Центр») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 23.01.2020-100002074 у електронній формі.

Відповідно до умов вказаного договору ТОВ «Споживчий Центр» надало відповідачці кредит у розмірі 8 000 грн, строком на 14 днів, процентна ставка 2 240 грн, що становить 28 % (фіксована незмінювана процентна ставка).

28 березня 2025 року ТОВ «Споживчий Центр» та ТОВ «Новий Колектор» уклали договір факторингу № СЦ-280325-15, згідно якого позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до відповідачки.

Заборгованість ОСОБА_2 за даним кредитним договором складається із заборгованості по тілу кредиту 8 000 грн, заборгованість за відсотками – 2 240 грн, штраф 4 000 грн. Враховуючи, що відповідачка частково погасила заборгованість в сумі 3 000 грн, то загальна сума боргу становить 11 240,00 грн.

Враховуючи, що решту зобов`язання за кредитним договором вона не виконує, тому позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом порушених прав.

Рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 28 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі, представник позивача просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та здійснити перерозподіл судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.

Представник вказує, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачкою було укладено Кредитний договір шляхом: ознайомлення відповідачки з Пропозицією про укладення кредитного договору (офертою) від 23 січня 2020 року; подання відповідачкою Заявки кредитного договору № 23.01.2020-100002074 від 23 січня 2020 року; підписання відповідачкою Підтвердження укладання кредитного договору (акцепту) від 23 січня 2020 року. Таким чином, було укладено Кредитний договір № 23.01.2020- 100002074 від 23 січня 2020 року у електронній формі, яка законодавчо прирівнюється до письмової.

Зазначає, що між сторонами було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачкою одноразовим ідентифікатором «44V25». Вказані обставини відповідачка не спростувала належними та допустимими доказами.

Звертає увагу, що видача кредитних коштів підтверджується Квитанцією Fondy №191938790 від 23 січня 2020 року, яка є первинним платіжним документом.

Отже, позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідачки, номер якого зазначено нею під час оформлення кредиту.

Електронний платіжний засіб ОСОБА_2 зазначала самостійно в системі, інша інформація щодо її рахунку у позивача відсутня, оскільки зазначена інформація є банківською таємницею якою володіє виключно Банк-емітент картки.

У зв`язку з наведеним, квитанція ТОВ «ФК «Елаєнс» про перерахування суми кредиту № 191938790 від 23 січня 2020 року, яка міститься в матеріалах справи, є належним доказом, вона містить інформацію щодо предмета доказування, як доказ перерахування грошових коштів за кредитним договором.

Крім того, оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наведений позивачем у позовній заяві розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.

Представник наголошує, що ОСОБА_2 не надала до суду першої інстанції виписки по рахунках в банківських установах, у тому числі по рахунку НОМЕР_1 , який відповідачка зазначила при оформленні кредиту, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача, хоча такий обов`язок передбачений статтею 81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відтак, відповідачка не надала жодного належного доказу, який би стосувався предмету доказування на підтвердження не укладення та не виконання умов кредитного договору.

Сторона позивача вважає, що суд першої інстанції у даній справі встановив незвично високий та заздалегідь недосяжний стандарт доказування, нехтуючи принципами змагальності та рівності сторін, позбавив позивача права на справедливий суд.

Крім того, представник зазначає, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які сторона позивача понесла та планує понести у зв`язку з апеляційним оскарженням рішення суду першої інстанції, складається із судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, а також витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 02 березня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме укладення між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 кредитного договору, погодження ними умов кредитування та надання відповідачці кредитних коштів.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками з огляду на таке.

Судом установлено, що 23 січня 2020 року ОСОБА_3 звернулася із заявкою до ТОВ «Споживчий центр» про укладення кредитного договору № 23.01.2020-100002074, відповідно до умов якого позичальнику надається кредит у сумі 8 000,00 грн на строк 14 календарних днів з дати отримання, зі сплатою відсотків у розмірі 28 %, що становить 2240,00 грн. Вказана заявка підписана ОСОБА_1 із використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором «44V25» (а.с.18).

Відповідно до документу Fondy за призначенням 23.01.2020-100002074 ТОВ «Споживчий центр» 23 січня 2020 року здійснило переказ коштів на суму 8 000,00 грн на платіжну карту НОМЕР_2 . Також долучено картку субконто за договором 23.01.2020-100002074. (а.с.10, 29).

28 березня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Новий колектор» укладено Договір факторингу № СЦ-280325-15, відповідно до умов якого ТОВ «Новий колектор» набув за плату права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників (а.с.14-17).

До договору долучено Акт прийому-передачі переліку № 1 від 28 березня 2025 року та перелік № 1 реєстру боржників, де зазначено, що ОСОБА_1 має борг за договором № 23.01.2020-100002074 у розмірі 11 240,00 грн (а.с.12, 27-28).

Долучено довідку від ТОВ «Новий колектор» про розмір простроченої заборгованості за кредитним договором, згідно якої заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 23.01.2020-100002074 від 23.01.2020 станом на 29.10.2025 становить 11 240,00 грн, яка складається з 8 000,00 грн заборгованості по тілу кредиту, 2240,00 грн заборгованості за відсотками, заборгованість за штрафом 1000 грн (а.с.13).

Також позивачем на адресу відповідача направлялись повідомлення про відступлення права вимоги за договором № 23.01.2020-100002074 та вимога про сплату заборгованості у розмірі 11 240,00 грн (а.с.11).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до частин першої - третьої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Нормами частини другої статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За змістом положень статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі – Закон).

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19), електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону, визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему кредитодавця можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, – у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див., зокрема постанову Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17).

В частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Із матеріалів справи відомо, що згідно з пропозицією про укладення кредитного договору (офертою) ТОВ «Споживчий центр» пропонує укласти електронний кредитний договір на умовах, встановлених цим товариством. Кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: зазначена пропозиція про укладення договору (оферта); заявка, сформована на сайті кредитора після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та схвалення їх кредитором; відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепту), сформована на сайті кредитора та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.

Відповідачка підтвердила, що ознайомлена і приймає умови кредитного договору (оферти), а також підтвердила, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), невід`ємною частиною якої є заявка до кредитного договору № 23.01.2020- 100002074 від 23 січня 2020 року, з яким вона попередньо уважно ознайомилась. Акцептовані нею умови кредитного договору містяться у вказаних заявці та оферті.

Крім того, ОСОБА_2 розуміла, що підписує та укладає кредитний договір на вищевказаних умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором (код із смс-повідомлення).

Відповідно до пунктів 11.4, 11.6 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) позичальник підтверджує, що вказаний ним при реєстрації номер телефону належить виключно позичальнику, не переданий та не буде переданий у користування та/або володіння та/або розпорядження будь-яким особам, саме цей номер телефону використовується та буде використовуватись позичальником при виконанні умов даного договору, вчиненні будь-яких операцій за ним. Позичальник зобов`язаний забезпечити/гарантувати неможливість для третіх осіб здійснити доступ та/або використати номер телефону, зазначений при реєстрації позичальника у інформаційній системі. Позичальник несе ризик та негативні наслідки втрати, незаконного володіння, технічного перехоплення інформації, тощо, вибуття з володіння мобільного телефону позичальника (зокрема, відповідної SIM-карти). Ризик і всю відповідальність за несанкціоноване використання номеру телефону несе виключно позичальник. Будь-яку особу, яка використала такі засоби, кредитор безумовно вважає позичальником і не несе відповідальності, якщо це не відповідає дійсності.

Матеріали справи свідчать, що 23 січня 2020 року у встановленому вказаними заявкою та пропозицією порядку, а також у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію», ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 строком на 14 календарних днів до 06 лютого 2020 року уклали кредитний договір за заявкою в електронній формі № 23.01.2020- 100002074 на суму 8 000,00 грн зі сплатою процентів у розмірі 2240 грн, що становить 28 % в процентному значенні (фіксована незмінювана процента ставка).

На підтвердження прийняття заяви на видачу кредиту 23 січня 2020 року ТОВ «Споживчий центр» було надіслано відповідачці підтвердження укладення кредитного договору на вказаних умовах.

Цього ж дня вказана сума кредиту була видана відповідачці на узгоджених умовах договору, що підтверджується довідкою субконто (випискою) ОСОБА_2 за договором № 23.01.2020- 100002074.

При цьому заявка, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), була підписана відповідачкою двома способами, а саме: одноразовим ідентифікатором «44V25», надісланим смс-повідомленням на належний позичальнику номер телефону та власноручним цифровим підписом позичальника, створеним за допомогою електронного пристрою (а.с.18).

Також у кредитному договорі зазначено адресу реєстрації місця проживання позичальника, надано кредитодавцю копію паспорта громадянина України та ідентифікаційного коду на ім`я ОСОБА_2 (а.с.19,20), що є підтвердженням здійснення саме відповідачкою процедури ідентифікації в розумінні положень Закону України «Про електронну комерцію».

Вказані обставини відповідачкою не були спростовані, остання не надала суду жодних доказів того, що вказаний засіб зв`язку (номер телефону) належить не їй, або що на час укладення кредитного договору вона втратила вказаний засіб зв`язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування.

Суд першої інстанції не дав належної оцінки наданим позивачем доказам на підтвердження укладення кредитного договору між сторонами, не встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про неукладеність цього договору.

На думку колегії суддів, матеріали справи містять достатньо доказів, з яких достовірно вбачається, що 23 січня 2020 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 23.01.2020- 100002074 в електронній формі, умови якого первісним кредитором були виконані у повному обсязі.

Посилання суду першої інстанції в рішенні на недоведеність позивачем факту здійснення зарахування кредитних коштів на банківський рахунок позичальника є необґрунтованими.

Відповідно розрахунку (довідки) про розмір простроченої заборгованості від 29 жовтня 2025 року у відповідачки перед позивачем існує заборгованість у загальному розмірі 11 240,00 грн, з яких: 8 000,00 – заборгованість за тілом кредиту, 2240,00 грн – заборгованість за відсотками за користування кредитом, 1000,00 грн – штраф, нарахований відповідно до пункту 5.4 договору.

Враховуючи, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 548/15991/13-ц та від 30 жовтня 2019 року в справі № 361/2385/18-ц.

При цьому чинне законодавство України не містить вимог щодо засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватись розмір заборгованості. Відповідно застосовуються загальні правила щодо доказів та обов`язків щодо доказування.

Висновки суду першої інстанції щодо ненадання позивачем первинних бухгалтерських і платіжних документів, як належних доказів наявності у відповідача непогашеної заборгованості перед кредитором, є помилковими, оскільки як первісний кредитор ТОВ «Споживчий центр», так і новий кредитор ТОВ «Новий Колектор», є фінансовими, а не банківськими установами, відповідно не здійснюють відкриття, обслуговування рахунків фізичних осіб і не мають обов`язку формувати облікові документи за кредитними зобов`язаннями позичальника.

Таким чином, наданий позивачем розрахунок є належним доказом наявної заборгованості відповідачки за простроченим тілом кредиту та процентами, а також нарахованим штрафом (неустойкою), підтверджує несвоєчасне погашення кредиту і в повній мірі підтверджує доводи позивача про наявність заборгованості за кредитом у загальному розмірі 11 240,00 грн.

З огляду на вищевикладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Новий Колектор» заборгованості за кредитним договором № 23.01.2020- 100002074 від 23 січня 2020 року у розмірі 11 240,00 грн, сплата яких узгоджується із умовами укладеного в електронному вигляді договору та вимогами діючого законодавства.

Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального й порушенням норм процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад цивільного судочинства (пункт 12 частини 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 даної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Отже, з урахуванням вимог статті 141 ЦПК України, з відповідачки підлягають стягненню на користь позивача судові витрати 2422,4 грн судового збору за звернення до суду першої інстанції та 3 633, 80 грн за подання апеляційної скарги, а всього 6056 грн.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина перша та друга статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновки, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін».

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також — чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 у справі № 905/1795/18).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Тож суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.

Верховний Суд у своїх рішеннях зазначив, що для визначення суми відшкодування необхідно керуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (постанови КГС ВС від 10 жовтня 2018 у справі № 910/21570/17, від 14 листопада 2018 у справі № 921/2/18, додаткова постанова КГС ВС від 11 грудня 2018 у справі № 910/2170/18, від 10 жовтня 2019 у справі № 909/116/19, від 18 березня 2021 у справі № 910/15621/19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі № 755/9215/15-ц), Постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19, Постанови КЦС ВС у справах №757/13974/21 –ц від 31 травня 2023 року та від 28 вересня 2023 року у справі №686/31892/19.

Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Встановлено, що на підставі Договору про надання правничої допомоги № 07/24-НК від 02 липня 2024 року, Додаткових угод № 4, № 17, № 19, № 34/1 до цього договору від 14 серпня 2024 року, 03 квітня 2025 року, 16 квітня 2025 року та 31 грудня 2025 року (а.с.60-61, 62-63, 64, 65, 66 відповідно), Довіреності в порядку передоручення (а.с.55) правничу допомогу позивачу при розгляді справи в апеляційному суді надавав адвокат Котова С.В.

Згідно Звіту виконаних робіт до Договору № 07/24-НК від 02 липня 2024 року, адвокатом надані наступні послуги: консультація, складення апеляційної скарги, тощо (а.с.67). Відповідно до платіжної інструкції № 37204767222222799 від 24 лютого 2026 року ТОВ «Новий Колектор» сплатило 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

За наслідками розгляду справи апеляційна скарга задоволена, а рішення суду першої інстанції скасоване та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Отже, з урахуванням викладеного, а також приймаючи до уваги складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт, час витрачений на їх виконання, колегія суддів дійшла висновку, що заява представника позивача підлягає до часткового задоволення, шляхом стягнення із ОСОБА_1 на користь позивача витрат на правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції, 3 000,00 грн.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» задовольнити.

Рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 28 січня 2026 року скасувати та ухваливши нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» 11 240,00 грн заборгованості за кредитним договором № 23.01.2020- 100002074 від 23 січня 2020 року, 2422,4 грн судового збору за звернення до суду першої інстанції, 3 633, 80 грн за подання апеляційної скарги та 3000,00 грн витрат на правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Судді