Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №293/1042/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №293/1042/25 Головуючий у 1-й інст. Збаражський О. М.

Категорія 70 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Галацевич О.М., Павицької Т.М.,

розглянувши у письмовому провадженні у місті Житомирі цивільну справу № 293/1042/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – адвоката Павлової Дарини Дмитрівни на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 11 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Збаражського О.М. у селищі Черняхів,

в с т а н о в и в :

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулась з даним позовом, в якому просила змінити спосіб стягнення аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на підставі рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 24 жовтня 2022 року у справі № 293/623/22, на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з твердої грошової суми - на 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, щомісяця, із дня подання заяви до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50 % прожиткового мінімуму встановленого на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з дати звернення до суду.

Позов мотивувався тим, що вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який 31 липня 2015 року заочним рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області було розірвано. Від даного шлюбу у них є дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні.

Вказувала, що рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 24 жовтня 2022 року у справі № 293/623/22 стягуються з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_4 в твердій грошовій сумі в розмірі 2000,00 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків для дитини відповідного віку.

Зазначала, що з часу ухвалення судом рішення багаторазово зросли ціни на всі товари та послуги, а також комунальні послуги та враховуючи ситуацію - період збройної агресії рф, коли суттєво зростають ціни на продукти харчування та одяг для дитини, а рівень заробітної плати невпинно знижується, витрати на утримання дитини зростають і з кожним днем їй все тяжче самостійно забезпечити свого неповнолітнього сина всім необхідним.

Крім того, відповідач сплачує аліменти на утримання дитини періодично, хоча є працездатним, на утриманні інших дітей не має. Позивачка зазначала, що на даний час вона не працює, оскільки є особою з інвалідністю І групи по зору, отримує лише пенсію, яка не забезпечує рівень життя для дитини, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини (спортивні секції, додаткові заняття, лікування, одяг, взуття, харчування).

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 11 грудня 2025 року змінено спосіб стягнення аліментів, які стягуються на підставі рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 24 жовтня 2022 року у справі № 293/623/22. Зокрема, судом ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, починаючи з дати набрання рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У поданій апеляційній скарзі, представник ОСОБА_2 – адвокат Павлова Д.Д. просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким змінити розмір стягнення аліментів з твердої грошової суми у розмірі 2000,00 грн щомісячно з урахуванням індексації відповідно до закону, на 4000,00 грн щомісячно з урахуванням індексації відповідно до закону із дня подання цієї заяви до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50 % прожиткового мінімуму встановленого на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання цим рішенням законної сили і до повноліття дитини.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.

Представник зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу, що у відповідності до вимог статті 184 СК України розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше.

Отже, посилання на зміну цін, зростання інфляції в позові як самостійна підстава для збільшення розміру аліментів, є безпідставним.

Вказує, що посилання позивачки, що на даний час вона не працює, оскільки є особою з інвалідністю І групи по зору, отримує лише пенсію, яка не забезпечує рівень життя для дитини, є безпідставними, оскільки відповідно до вимог статті185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Тобто, у зв`язку з необхідністю розвитку здібностей дитини позивач не позбавлена права заявити вимоги про стягнення додаткових витрат із батька дитини. Зазначені витрати не є тотожними з витратами на утримання дитини, які можуть бути збільшені в порядку, визначеному статтею 192 СК України.

Зазначає, що доказів витрат, понесених на утримання сина в будь-якому розмірі, а також доказів витрат платника аліментів, які перевищують його доходи, позивачем під час розгляду справи в суді надано не було.

Звертає увагу, що судом не враховано, що при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних, чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення.

Вважає, що збільшення мінімального розміру аліментів не є підставою для ухвалення нового рішення про збільшення розміру аліментів.

Крім того, до позовної заяви додано свідоцтво про шлюб Позивачки, який укладено18 жовтня 2024 року з ОСОБА_5 . Позивачка зазначає на обґрунтування позовних вимог, що єдиним доходом є лише пенсія по інвалідності, при цьому на підтвердження доходу не надала жодних документів, яка не забезпечує рівень життя для дитини, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини (спортивні секції, додаткові заняття, лікування, одяг, взуття, харчування). Не надано також доказів на відвідування сином спортивних секцій, додаткових занять, лікування тощо, які є додатковими витратами.

Обставини справи свідчать про те, що вже станом на час розгляду справи № 293/623/22 у 2022 році була врахована обставина про наявність вад зору у ОСОБА_1 .. Згідно довідки МСЕК від 27 березня 2023 року, виданої на ім`я ОСОБА_1 , інвалідність встановлена на строк до 01 квітня 2026 року, тобто тимчасово. Також судом першої інстанції не враховано сімейний стан Позивача станом на час звернення до суду із позовною заявою про зміну способу стягнення аліментів. Відповідно до статті 75 СК України, ОСОБА_1 , як особою з інвалідністю І групи має право звернутися із позовом про стягнення з іншого з подружжя аліментів на її утримання.

Також, судом першої інстанції при прийнятті рішення не враховано те, що у ОСОБА_2 змінився сімейний стан та відповідно виникли зобов`язання по утриманню. Дохід Позивача теж суттєво не зріс, проте його витрати збільшилися у зв`язку також із утриманням дружини та доньки, несенням військової служби, винайманням житла, тощо.

Зокрема, 28 жовтня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено шлюб. У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дитина - ОСОБА_7 . Дружина Відповідача є внутрішньо переміщеною особою, перебуває у відпустці по догляду за дитиною на час дії воєнного стану за сімейних обставин. Сім`я була змушена покинути своє постійне місце проживання - місто Глухів, Сумської області через постійні обстріли, загрозу життю та здоров`ю.

Наразі ОСОБА_2 зі своєю сім`єю проживає у місті Кременчук Полтавської області, винаймаючи квартиру, оскільки свого власного житла не має, не має і у власності іншого нерухомого майна.

Відповідач є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , був мобілізований до складу Збройних Сил України 19 лютого 2025 року. Його дохід як військовослужбовця не є стабільним, до того ж на забезпечення його потреб як військовослужбовця (винаймання житла, придбання обмундирування, знарядь для проходження служби, тощо) витрачається частина доходу. На утриманні Відповідача повністю знаходяться дружина та донька.

Також Відповідач постійно добровільно надавав допомогу Позивачці на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , здійснюючи грошові перекази на рахунок Позивачки до повномасштабного вторгнення рф, введення воєнного стану і наявності стабільного доходу на той час, заборгованість по сплаті аліментів на утримання сина відсутня.

Станом на день подання апеляційної скарги до суду, стало відомо, що ОСОБА_6 звернулася з позовом про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини (справа №524/15874/25) після того, як було прийняте Рішення суду у даній справі, оскільки вважає, що задоволення позовної вимоги про стягнення аліментів на користь ОСОБА_1 у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно на утримання сина - ОСОБА_3 є несправедливим та взагалі позбавляє права на необхідне та достатнє забезпечення дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Крім того, Відповідач погодився на збільшення розміру аліментів, а саме визнав позов частково і просив змінити розмір стягнення аліментів, які стягуються на підставі рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 24 жовтня 2022 року у справі № 293/623/22, з твердої грошової суми у розмірі 2000,00 грн щомісячно з урахуванням індексації відповідно до закону, на 4000,00 грн щомісячно із дня подання цієї заяви до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50 % прожиткового мінімуму встановленого на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання цим рішенням законної сили і до повноліття дитини.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 16 лютого 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи про стягнення аліментів.

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи, відповідачем не надано доказів, що свідчать про неможливість сплачувати аліменти на утримання сина за зміненим способом та розміром.

Суд взяв до уваги те, що позивач має право вибору способу стягнення аліментів, а зміна способу стягнення аліментів у даному випадку не ставить відповідача в скрутне матеріальне становище. Місцевий суд, вважав за необхідне задовольнити позовні вимоги та змінити спосіб стягнення аліментів з твердої грошової суми на частку від заробітку (доходу) у розмірі 1/4, щомісячно, відмовляючи у задоволенні позову в частині визначення аліментів у мінімальному розмірі, адже, суд не визначає мінімальний розмір аліментів на дитину (дітей), оскільки такий встановлюється законом, а не судовим рішенням. Така зміна способу стягнення аліментів буде відповідати інтересам дитини та засадам справедливості, добросовісності та розумності.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Установлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який 31 липня 2015 року заочним рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області було розірвано (а.с.13).

Позивачка та відповідач є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 від 11 жовтня 2013 року (а.с.11).

Дитина проживає разом із позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10, 12).

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 24 жовтня 2022 року у справі № 293/623/22, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі в розмірі 2000,00 грн, щомісячно, з урахуванням індексації відповідно до закону, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ним повноліття, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до повноліття дитини (а.с.16-19).

Згідно копії свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_3 від 18 жовтня 2024 року ОСОБА_9 уклала шлюб з ОСОБА_5 після реєстрації шлюбу взяла прізвище ОСОБА_10 (а.с.14)

13 березня 2023 року позивачці встановлена І група інвалідності по зору, потребує сторонньої допомоги, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією Серії 12ААГ №077405, інвалідність встановлена до 01 квітня 2026 року, дата чергового перегляду 13 березня 2026 року (а.с.15).

28 жовтня 2022 року відповідач ОСОБА_2 одружився із ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_4 від 28 жовтня 2022 року (а.с.40).

У шлюбі у ОСОБА_2 та ОСОБА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась дитина ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_5 від 27 грудня 2022 року(а.с.41).

Дружина відповідача на даний час перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (а.с.50, 85).

Судом також встановлено, що с ім`я відповідача була змушена покинути своє постійне місце проживання - місто Глухів, Сумської області через постійні обстріли та загрозу життю та здоров`ю.

Наразі ОСОБА_2 зі своєю сім`єю проживає у місті Кременчук Полтавської області, винаймаючи квартиру, оскільки свого власного житла не має, не має і у власності іншого нерухомого майна, що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та інформаційною довідкою за суб`єктом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.42, 43, 58).

Відповідач є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , був мобілізований до складу Збройних Сил України 19 лютого 2025 року, що підтверджується довідкою командира військової частини НОМЕР_1 від 26 вересня 2025 року за №910 (а.с.48).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних-осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків відповідач ОСОБА_2 у період з січня 2025 року по липень 2025 року отримував заробітну плату від ТОВ «Індастріалбуд» та виплати військовослужбовцям від військової частини НОМЕР_6 , НОМЕР_7 та НОМЕР_1 (а.с.49).

Статтею 51 Конституції України та статтею 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Відповідно до статті 8 Закону України від «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частини 2 статті 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За змістом статті 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до положень статей 183, 184 СК України, суд за заявою одержувача може визначити розмір аліментів у вигляді частки від заробітку (доходу) матері, батька дитини або у твердій грошовій сумі.

Таким чином, підстави визначення розміру аліментів у частках від заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням, як положень статті 182 СК України, так і положень статей 183, 184 СК України.

Відповідно до частини 3 статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Частиною першою статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

Із огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Таким чином, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце і внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів.

Відповідно до частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини, частин 7, 8 статті 7 СК України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.

Обов`язок утримувати дитину - це моральне і найважливіше правове зобов`язання батьків, яке виникає з моменту народження дітей і зберігається до досягнення ними повноліття.

Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку.

Ті обставини, що з віком потреби дитини зростають, що, в свою чергу, тягне постійне зростання витрат, зокрема, з боку матері, з якою проживає дитина, на її утримання, забезпечення освіти, гармонійного розвитку, медичного догляду та відпочинку дитини є загальновідомими та не потребують доказування.

Із урахуванням цього, доведеним є факт, що матеріальне становище одержувача аліментів, як одна з умов, з якою пов`язується можливість збільшення розміру аліментів, змінилося, потреба в коштах для утримання і розвитку дитини істотно зросла, тому виникли підстави для вимоги до платника аліментів про збільшення їх розміру шляхом зміни способу їх стягнення.

Змінюючи розмір аліментів шляхом зміни способу їх стягнення з 2000 грн на 1/4 частку від заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з дня набрання рішення суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття, суд першої інстанції правильно врахував, що зміна способу стягнення аліментів із твердої грошової суми на частку від заробітку (доходу) відповідача спрямована на забезпечення належного рівня утримання дитини та узгоджується із принципом пріоритетності найкращих інтересів дитини.

Син сторін проживає разом із матір`ю, відтак саме на неї лягає основний тягар по утриманню та вихованню дитини.

Доводи апеляційної скарги про те, що визначений у твердій грошовій сумі розмір аліментів підлягає індексації відповідно до статті 184 СК України, а тому саме по собі зростання цін та інфляційні процеси не можуть бути підставою для зміни способу та розміру стягнення аліментів, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Передбачена статтею 184 СК України індексація аліментів має на меті часткове збереження купівельної спроможності визначеної судом грошової суми, однак не виключає можливості зміни способу та розміру стягнення аліментів у порядку статті 192 СК України у разі зміни обставин, що мають істотне значення.

При цьому суд першої інстанції врахував не лише загальні інфляційні процеси, а й зміну матеріального становища сторін, потреб дитини, а також необхідність забезпечення належного та достатнього рівня її утримання відповідно до віку та потреб.

Отже, посилання апелянта на сам факт існування механізму індексації не спростовує правильності висновків суду.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що позивачка, як мати дитини, не позбавлена права звернутися з окремим позовом про стягнення додаткових витрат на дитину відповідно до статті 185 СК України.

Правовідносини щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину та правовідносини щодо визначення розміру аліментів мають різну правову природу та регулюють різні за змістом обов`язки батьків. Наявність у одержувача аліментів права на звернення із вимогами про стягнення додаткових витрат на дитину не виключає права вимагати зміни способу чи розміру аліментів у порядку статті 192 СК України.

Крім того, сам факт інвалідності позивачки, обмеженості її доходів та необхідності забезпечення належного утримання дитини є обставинами, які суд вправі враховувати при вирішенні питання щодо зміни способу стягнення аліментів, оскільки відповідно до положень статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів враховується, зокрема, матеріальне становище дитини та одержувача аліментів.

Доводи апеляційної скарги про ненадання позивачкою доказів фактичних витрат на дитину також не спростовують законності оскаржуваного рішення, оскільки обов`язок батьків утримувати дитину є безумовним та не ставиться у залежність виключно від документального підтвердження кожної поточної витрати на її забезпечення.

При цьому відповідачем, всупереч вимогам статей 12, 81 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що визначений судом спосіб стягнення аліментів у розмірі 1/4 частки доходу призведе до надмірного фінансового навантаження, поставить його у скрутне матеріальне становище або унеможливить виконання інших сімейних обов`язків.

Посилання представника відповідача на те, що судом не враховано обставини, передбачені статтею 182 СК України, є необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять доказів наявності у відповідача інших утриманців, тяжкого стану здоров`я, значних обов`язкових витрат чи інших виняткових обставин, які б свідчили про неможливість сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що збільшення мінімального гарантованого розміру аліментів саме по собі не є підставою для зміни розміру аліментів, оскільки оскаржуване рішення ухвалене не лише з підстав зміни законодавчо визначеного мінімального розміру аліментів, а з урахуванням сукупності встановлених обставин, зокрема зміни потреб дитини, матеріального становища сторін та необхідності забезпечення належного рівня утримання дитини відповідно до принципу найкращих інтересів дитини.

Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності позивачкою свого матеріального становища, відсутності доказів витрат на дитину, а також щодо зміни сімейного стану відповідача та наявності у нього інших утриманців не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів враховує, що при вирішенні спорів щодо утримання дитини визначальним є забезпечення найкращих інтересів дитини, а обов`язок батьків щодо її утримання є рівним та безумовним.

Сам по собі факт укладення позивачкою нового шлюбу не звільняє відповідача від належного виконання обов`язку щодо утримання сина та не впливає на обсяг його аліментного обов`язку, оскільки обов`язок утримувати дитину покладається саме на її батьків. При цьому матеріали справи не містять доказів того, що новий чоловік позивачки набув обов`язку утримувати дитину відповідача або фактично забезпечує її утримання у повному обсязі.

Посилання представника відповідача на ненадання позивачкою доказів розміру її пенсії чи окремих витрат на дитину також не є підставою для відмови у позові, оскільки потреби дитини у харчуванні, одязі, лікуванні, навчанні, розвитку та побутовому забезпеченні є очевидними та об`єктивно зростають із віком дитини, що не потребує доказування кожної окремої витрати.

Крім того, заявлені позивачкою обставини щодо обмеженості її доходів, стану здоров`я та необхідності самостійного забезпечення належного утримання дитини відповідачем належними доказами не спростовані.

Доводи апеляційної скарги про те, що витрати на спортивні секції, додаткові заняття чи лікування є додатковими витратами у розумінні статті 185 СК України, не спростовують права ОСОБА_1 на звернення із вимогою про зміну способу та розміру стягнення аліментів у порядку статті 192 СК України, оскільки такі правовідносини є самостійними та не виключають один одного.

Також колегія суддів враховує, що суд першої інстанції дослідив обставини щодо сімейного та матеріального стану відповідача, у тому числі наявність у нього іншої дитини, проходження військової служби та обставини, пов`язані з переміщенням сім`ї у зв`язку з воєнними діями.

Разом із тим, сам факт народження у ОСОБА_2 іншої дитини, проходження військової служби чи відсутності власного житла не є безумовною підставою для зменшення обсягу утримання першої дитини або відмови у зміні способу стягнення аліментів, оскільки всі діти мають рівне право на належне матеріальне забезпечення з боку батьків.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що визначений судом розмір аліментів у частці від доходу унеможливить належне утримання іншої дитини відповідача або поставить його сім`ю у критичне матеріальне становище.

Посилання на нестабільність доходу військовослужбовця та необхідність нести витрати, пов`язані з проходженням служби, також не спростовують правильності висновків суду, оскільки відповідач є працездатною особою, отримує регулярне грошове забезпечення, а доказів неможливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі суду не надано.

Крім того, обставина добровільного надання відповідачем матеріальної допомоги на дитину та відсутність заборгованості зі сплати аліментів свідчить про належне виконання ним батьківських обов`язків у попередній період, однак сама по собі не виключає можливості зміни способу та розміру стягнення аліментів у зв`язку зі зміною обставин та потреб дитини.

Посилання представника ОСОБА_2 , що його дружина звернулась до суду із позовом про стягнення аліментів на іншу дитину також не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки такі обставини виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції та не були предметом дослідження у даній справі. При цьому відповідач не позбавлений права у разі істотної зміни свого матеріального чи сімейного стану звернутися до суду з окремим позовом про зміну розміру аліментів у майбутньому.

Не впливають на правильність висновків суду і доводи про те, що відповідач погоджувався на збільшення аліментів до 4000 грн у твердій грошовій сумі. Визначення способу стягнення аліментів відповідно до статті 181 СК України є правом одержувача аліментів, а тому незгода відповідача із обраним позивачкою способом стягнення аліментів сама по собі не свідчить про незаконність рішення суду.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та ухвалив законне й обґрунтоване рішення, а доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують.

Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції, однак не містять посилань на порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які б були підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Сам по собі факт зміни способу стягнення аліментів не свідчить про порушення прав платника аліментів, оскільки визначений судом розмір аліментів у частці від доходу — 1/4 частина заробітку (доходу) — відповідає вимогам закону, є співмірним та забезпечує баланс інтересів дитини і платника аліментів.

Також правильним є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог у частині визначення мінімального розміру аліментів, оскільки мінімальний гарантований розмір аліментів визначений безпосередньо законом, зокрема статтею 182 СК України, а тому не потребує окремого зазначення у резолютивній частині судового рішення.

Висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, ґрунтуються на належній оцінці поданих сторонами доказів та правильному застосуванні норм матеріального права, у зв`язку із чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)).

Доводи апеляційної скарги містять суб`єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом при ухваленні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду – без змін.

За приписами частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) (пункт 3 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Павлової Дарини Дмитрівни залишити без задоволення, а рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 11 грудня 2025 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Судді